МВС України та РБК-Україна продовжують спільний проєкт "Творці Історії. Щоденник", рамках якого знайомлять читачів з особистими історіями захисників та захисниць у форматі розповідей від першої особи. Сьогоднішня історія – про нацгвардійця Микиту з позивним "Бульдог".
Наші захисники є творцями сучасної історії України, Європи та світу – сьогодні на полі бою, в окопах та бліндажах саме вони наживо формують нашу з вами спільну долю.
Важливо вже зараз фіксувати їхні оповіді, емоції та портрети, аби краще зрозуміти буремні події, в яких ми живемо. І максимально зберегти цей дух часу, суспільні настрої та особисті переживання для майбутніх поколінь.
Раніше про свій бойовий досвід та службу в “Азові” РБК-Україна розповів мінометник “Шанхай”, а нацгвардієць “Шпіон” розкрив деталі того, чим займався до великої війни та які бої пройшов на передовій. Також стрілець бригади Буревій “Студент” розповів, що для нього означає служба в Силах Оборони.
Четверта історія. Нацгвардієць з позивним “Бульдог”
“Посварився з ротним, бо не пускав мене на “нуль”
Микита. Позивний “Бульдог”, 26 років, стрілець НГУ. Служив в “Кракені”, бригадах “Азов” та “Спартан”.
Осколкове поранення від ворожого “Граду” отримав 21 червня минулого року під Липцями на Харківщині. Спочатку поранило командира групи, згодом він помер. Напарник 300-й і тоді вже я. А згодом ще й того, хто мене супроводжував, було вбито – пряме влучення 120-ки – міномета. Лікувався я майже три місяці.
Патріотом України мене зробила частково школа, частково події 2014 року, українські організації Харкова, насамперед “Нацкорпус”.
Починав я службу з ГУР МО, з “Кракена”. Далі була 36-та бригада морпіхів. Пішов звідти, бо не випускали на “нуль”. Через це посварився з ротним. Сказав, що піду в “Азов”, пройду там КМБ (курс молодого бійця) і залишаюсь. Не хотів відчувати себе “тиловим”.
В “Азові” пройшов 2-місячний КМБ. Було тяжко. Але в “Азові” все одно вважали, що фізично мені важко, тому врешті я опинився в харківській бригаді “Спартан”. І там мене вже нарешті випустили на “нуль”.
Я сам з Харківської області. Не люблю тилові підрозділи і не люблю сидіти в далеко від фронту. Під час останнього виходу довелося з кулеметом виходити, хоча я не кулеметник. Тому мене і назвали “Бульдогом”, бо я не відмовляюсь від завдань і рвучко з мертвою хваткою беруся практично за все. І тоді, як узявся за кулемет, ми 20 ворогів поклали, а всіх решту в полон взяли.
Про початок служби і про цивільну професію
Мобілізувався 24 лютого 2022 року, присягу прийняв 6 березня. Освіта середня-спеціальна, я муляр-штукатур. У цивільному житті я б хотів отримати права і стати дальнобійником: їздиш собі по світу і отримуєш непогані гроші. Професія важка, але завжди з куснем хліба.
Якщо ж доведеться залишатися у війську, то хочу піти на офіцерські курси. Бо якщо в штурми мене вже не пускатимуть, то хочу взяти під командування роту. Ну, якщо не вдасться офіцером, то сержантом буду точно.
Готуюсь до весілля. Будемо одружуватись в Кіровоградській області. Звідти моя дружина – з Олександрії. Познайомились ми за цікавих та смішних обставин. Яидів у тік-тоці і гортав стріми. І тут, бачу, симпатична дівчина “стрімить” відео і каже, що у неї погано з роботою і фінансами, мовляв, піду служити в ЗСУ. І я почав їй писати: “яке там ЗСУ, сиди вдома, давай я краще до тебе приїду, розпишемося і я буду тобі допомагати”. Я писав напівжартома. А виходить, тепер все серйозно.
90% моїх друзів на “гражданці” ховаються від мобілізації. Я їм кажу: чому сидите? Ну, добре, я пішов у перші дні не навчений. І потім уже під час служби найбільш корисне хапав. А вони ж бодай вчилися б, поки у них є час. У мене досвіду взагалі не було. І треба було схоплювати все нальоту.
Прийде такий час, коли вам скажуть: все, їдьмо, треба! А часу у вас не буде. Тому, поки є час і поки ми їх ще стримуємо, необхідно навчатись. Не можна так на гальмах все скидати. Прийде час і вам доведеться іти, бо ми не вічні і ми не залізні.
Люблю фільми про риболовлю, і саму риболовлю люблю. З важкеньким чимось потягатися. Коли я вперше пішов на коропа, то він у мене поцупив вудилище. Довелося вплав наздоганяти. Я ріс без батька. Любов до риболовлі перейняв від рибалок – сусідів, дядьків. Батька не було, а мене цікавили всілякі чоловічі заняття і захоплення.
Пісочин – передмістя Харкова – моя мала батьківщина. Дід мій будував це селище, і там є його друг – депутат селищної ради. Він мені допомагає по старій дружбі. Каже: “Можу тебе на чергу поставити на квартиру”. А я йому відповідаю: “Краще допоможи мені стати депутатом-самовисуванцем”. Мовляв, я й в армії побував, і повоював, і треба якось далі рухатися.
“Війна триватиме довго, Путін буде тиснути до останнього“
Коли в перші години повномасштабної війни зав’язалися бої у Харкові, я зв’язався зі своїм керівником Нацкорпусу і запитав, що робити. А тоді на таксі додому по речі і батьків вивозити. Батьків 92-га бригада ЗСУ вивезла на броні. А вже далі вони пересіли на цивільний транспорт.
Ті, хто поховалися, почали потім питати, як це мене в армію взяли, якщо я не служив. Але тоді військкоматам було все одно, кого брати. Я в цивільному житті експедитором був в одній із торговельних мереж. Тому дуже добре знаю Харківську область. Особливо багато точок (магазинів) цієї мережі було вздовж російського кордону. Тому коли ми мало в оточення не потрапили під Липцями, то я сказав побратимам: “Лишайте мене, а самі відходьте. Я виберусь, бо я тут все знаю”.
Пригадую, колись побратиму в перші дні війни видали РПГ, щоб працював по ворожій техніці. А він стоїть такий неприкаяний і не знає, як з ним працювати. Довелося вчитися находу. І йому, і мені. Навчились, відпрацювали.
На “передку” – страшно. Але я мотивував себе тим, що в мене сім’я. Що якщо я їх не зупиню, то вони зашкодять моїм рідним. Головна моя мотивація – докласти всіх зусиль, щоб ворог не прийшов туди, де мої рідні.
Дуже стресова ситуація була, коли прилетіло по Харківській ОВА. Багато хто не витримав уже тоді. А я тримався, допомагав. Витягував людей з-під завалів. Важко втрачати друзів і побратимів. Подругу втратив, ъй було 25, мені тоді було 24.
Мені дали чудову службову характеристику. Тому моє майбутнє – підвищення кваліфікації, можливо, офіцерські курси й подальше продовження служби.
Не можу сказати, коли закінчиться війна. Думаю, вона ще довго триватиме. Путін буде тиснути до останнього. Хіба що його свої ж приберуть.