Василь Расевич в інтерв’ю РБК-Україна про Голокост і репресії проти євреїв в СРСР
Історик, кандидат наук Василь Расевич (фото: надане РБК-Україна)
Друга світова стала чорною сторінкою в історії всього людства, а Голокост забрав життя мільйонів євреїв. Втім, утиски проти них після війни продовжилися і в СРСР. Як Радянський Союз замовчував правду про Голокост, чому Сталін зайняв ворожу позицію до Ізраїлю і як пропаганда "малювала" образи євреїв та українців – у інтерв’ю РБК-Україна з істориком Василем Расевичем.
Після Другої світової війни, а особливо після проголошення Держави Ізраїль, антисемітизм в СРСР сягнув державного рівня. Його різні форми і прояви проіснували майже до розпаду Союзу. Євреїв дискримінували, репресували і переслідували. Розправилися з Єврейським антифашистським комітетом, переслідували інтелектуалів і митців.
Навіть після смерті Сталіна євреям за національною ознакою обмежували доступ до посад, освіти, науки. Не дозволяли виїзд із Радянського Союзу.
Готуючись до війни та під час вторгнення, російська пропаганда масовано поширювала брехливу інформацію про нацистський характер сучасної української держави та потребі в її “денацифікації”. Для цього у брутальний спосіб інструментально використовували памʼять про жертв Голокосту для протиставлення українців і євреїв.
Як проявлявся антисемітизм в Радянському союзі, як євреїв витісняли з різних галузей та переслідували навіть в побуті – РБК-Україна розповідає кандидат історичних наук Василь Расевич.
– Як змінювалася радянська політика щодо євреїв від 1920-х до 1980-х? Чи були періоди, коли вона ставала більш або менш репресивною?
– Змінювалася в різні періоди і політика щодо євреїв, і їхній статус та суспільна роль в радянській системі. Євреї були не просто спостерігачами, а й активними учасниками політики Радянського союзу протягом усього часу його існування. Навіть попри всі обмеження, боротьбу з євреями, з синагогами і загалом з сіонізмом. Так, їх соціальна ідентичність домінувала над національною. Але вони точно були часто ініціаторами великих змін, і часто основними їх реалізаторами.
Для багатьох цих людей їхнє етнічне походження в радянський час перестало відігравати будь-яку роль. Але єврейське походження все ж залишилося ознакою вирізнення оточуючими – українцями, росіянами та іншими радянськими громадянами. Як би євреї не старалися виступати з інтернаціональних позицій, їх все одно часто кваліфікували як представників єврейської нації.
Після повалення царату і після більшовицької революції єврейське походження перестало обмежувати соціальну мобільність євреїв. Раніше в “смузі осілості” євреї були замкнуті, як у в’язниці. Вони не мали права жити в середині Російської імперії: “смуга осілості” в основному припадала на територію Правобережної України.
“Смуга осілості” проіснувала з 1791 року і фактично до 1915 року. Остаточно всі обмеження для євреїв скасував Тимчасовий уряд у 1917 році. Довгий час існування обмежень для євреїв сформував серед них велику кількість революціонерів.
Тоді ж була понижена в своїй ролі дуже важлива інституція самодержавної Росії – Православна Церква. Яка в царській Росії фактично виконувала роль ідеологічної інституції. Після Жовтневої революції всі релігії, включно з юдаїзмом, були оголошені “ретроградними пережитками”. Національне і релігійне сприймалося як перешкода на шляху до побудови “справедливого суспільства всезагальної рівності”. Головним критерієм стало пролетарське походження.
Відповідно на перших порах частка євреїв серед революціонерів і більшовиків була вражаючою. А місію побудови справедливого рівного суспільства самі ці люди вважали величною.
Те саме, до речі, стосувалося і українських селян. Однак євреї і українські селяни за свою активну участь в революції і встановленні радянської влади, купившись на тези більшовиків, дуже сильно постраждали. Ми вже знаємо, які потім настали часи, що далі були антиєврейські процеси. Знаємо, якою трагедією стали колективізація і Голодомор. Про те, як позбавили українських селян землі, якої вони так бажали.
Уже в процесі встановлення радянської влади стало ясно, що такий мегапроект “загальної справедливості та рівності” реалізувати не вдасться. Принаймні без великих людських жертв та терору. Змінювалася політика більшовицької партії, відбувалися внутрішні репресії, під них потрапляли і євреї. Росло незадоволення євреями і на побутовому рівні.
Правда про Голокост в СРСР замовчувалася, а інформацію про трагедію подавали так, що євреї залишалися в ній анонімними (фото: Getty Images)
Вважається, що політика щодо євреїв в СССР пройшла кілька етапів. Був антисемітизм державного рівня, була побутова юдофобія. Не варто забувати, що було також інструментальне використання теми євреїв у боротьбі за владу всередині більшовицької партії. Так, про офіційний антисемітизм можна говорити з 1939 року. Хоча прийнято вважати, що таким він став після Другої Світової, коли дійшло до відкритої антиєврейської параної у Йосипа Сталіна.
Будь-які прояви єврейської ідентичності, які виходили поза рамки радянської доктрини, нещадно придушувалися. Особливо гострою стала реакція на єврейську тему після появи держави Ізраїль, на яку, до речі, Сталін дуже розраховував. Країна ж обрала західний вектор розвитку і відмовилася бути радянським сателітом.
Треба памʼятати, що Радянський Союз спершу дуже сприяв утворенню держави Ізраїль, сприяв наданню їй зброї з тодішньої Чехословаччини та німецької зброї. А після розвороту Ізраїлю в бік Заходу, Сталін і Радянський Союз зайняли відверто ворожу позицію. СРСР почав підтримувати арабські країни у різних війнах проти Ізраїлю. Почали маніпулювати існуванням палестинської автономії.
Хоча спершу, голосуючи в ООН, СРСР обстоював ідею існування двох держав – арабської і єврейської. Але потім почав заявляти, що Ізраїль “став плацдармом сіонізму і американського імперіалізму”. Що його треба якщо не знищити, то дуже істотно обмежити. Недовіра до євреїв в середині країни зросла в рази. А зі зміцненням сіоністського руху в СРСР почали підозрювати євреїв в нелояльності.
Підтримка арабських країн з метою знищення єврейської держави стала ледве не основною рисою політики СРСР на Близькому Сході, а потім почалося активне використання “палестинської карти” для дестабілізації ситуації. Все це супроводжувалося наростанням дискримінації євреїв у Радянському Союзі.
– Чому такі вкрай негативні настрої щодо євреїв стали поширюватися саме у 1939-му?
– У вересні 1939 року почалася Друга світова війна. Радянський Союз вступив у неї, зайшовши на територію суверенної Польщі і окупувавши її східні території. Це все відбулося під претекстом того, що СРСР простягав “руку братньої допомоги” західним українцям, західним білорусам і “визволяв їх з-під польського ярма”. Це була офіційна версія. Насправді ж ми знаємо про таємний додаток до пакту Молотова-Ріббентропа, знаємо, що Сталін і Гітлер поділили сфери впливу напередодні війни, що вони тоді були союзниками.
Між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною відбувалися навіть переговори про те, що ж робити з євреями. Радянський Союз нібито відмовився приймати велику кількість євреїв із території Польщі і переселяти їх в Сибір. Хоча кількість євреїв, які втікали від нацистського режиму, була просто вражаючою. Наприклад, через таку міграцію населення Львова у 1939 році збільшилося ледве не на чверть.
В 1939-му після включення до складу СРСР західноукраїнських земель, радянська влада застосувала репресивну політику до всіх чиновників польської держави, до всіх заможних людей. Під цю категорію потрапляли і заможні євреї. Їх арештовували, засуджували, депортували в Сибір. Це був один з перших в Союзі проявів антисемітизму.
І заможні євреї, і поляки, стали одними з перших жертв радянського режиму і репресивної політики. Узгоджуючи свою політику із нацистською Німеччиною, Радянський Союз поступово усував євреїв з державного апарату.
– Чому Сталін у післявоєнні роки почав відкрито переслідувати євреїв? До того ж, радянська влада не виокремлювала Голокост як трагедію євреїв і навіть замовчувала це.
– Це дуже складне питання. В Радянському Союзі була поставлена головна мета – створення нової історичної спільності – “радянський народ”. Це мали бути люди декласовані, денаціоналізовані. Це мали бути радянські патріоти із почуттям радянської вищості над всім національним.
Ті радянські українці і радянські євреї, які прийшли на захід України в 1939-му, не відчували національної солідарності з місцевим населенням, якщо воно не було їм класово спорідненими. Вони вважали свою соціальну ідентичність прогресивнішою, а тих, хто трималися певних національних традицій і цінностей, вважали такими, кого треба просвітити і перевиховати.
На самому початку в Російській соціал-демократичній робітничій партії існувала єврейська фракція “Бунд”. Яку в процесі ліквідували, а згодом провели свого роду чистки. Кампанія проти революційного лідера єврейського походження Льва Троцького, обернулася тим, що в партійному проводі зменшилася кількість євреїв. Попри рух в напрямку побудови “світлого майбутнього”, політика створення нової історичної спільності давали збої.
Навіть після смерті Сталіна утиски євреїв в СРСР тривали далі (фото: Getty Images)
Євреї в результаті цієї політики позбулися дуже багатьох елементів, які тримали їх при національній ідентичності. Зокрема, я вже згадував про боротьбу з юдаїзмом. Яку проводили в дуже брутальний спосіб: усували рабинів, перекваліфіковували будівлі синагог під різного роду клуби, склади, фактично ліквідовували єврейське шкільництво, витіснялиз ужитку іврит.
Щодо Голокосту, то він був представлений в радянській пропаганді як трагедія радянських людей, а не євреїв. Слово “Голокост”, звісно, не вживалося (термін “Голокост” стає загальновживаним у США та Європі з 1950-х, особливо після суду над нацистськими злочинцями в Нюрнберзі – ред.).
Голокост був безпрецедентною катастрофою, але за СРСР євреї залишалися в ній анонімними. Ми знаємо дуже багато прикладів того, як затиралися ці сліди, як на місці масових могил розстріляних і вбитих євреїв по всьому Заходу України ставили обеліски, де цих людей називали “радянськими громадянами”. Те саме стосувалося символу Голокосту для усього світу – Бабиного Яру. Все це приховувалося, затиралося.
– Які були відомі спроби спротиву такій радянській політиці?
– Я хотів би нагадати про роль тут і євреїв, і українців. Мова йде про Аміка Діаманта. Він був астрофізиком. У 1966 році він вирішив влаштувати першу акцію вшанування пам’яті євреїв в Бабиному Яру. Наступного дня він провів ще одну акцію, але вже запросивши українського інтелектуала Івана Дзюбу. З цього моменту почалося фактично щорічне вшанування пам’яті жертв Голокосту в Бабиному Яру.
Радянська пропаганда почала кваліфікувати цю спільну дію євреїв і українців як “шабаш єврейських і українських буржуазних націоналістів”. СРСР не міг допустити нічого національного, тому що його функцією був нехай і формальний, але інтернаціоналізм.
– Як проявлявся антисемітизм у справі лікарів (1952–1953 років) – кримінальній справі проти групи радянських єврейських медиків?
– Це, напевно, один з найбільш показових і жорстоких політичних судових процесів сталінської епохи. У 1942-му році був створений Єврейський антифашистський комітет, щоб мобілізувати світове єврейство на підтримку СРСР в боротьбі з нацистською Німеччиною.
Комітет відігравав важливу роль і в пропаганді, особливо серед євреїв США та інших країн. Але він також акумулював єврейський лобізм на підтримку Радянського Союзу як борця проти нацистської Німеччини. Після Другої світової Сталін почав з великою підозрою ставитися до цього комітету. Членів комітету стали звинувачувати в космополітизмі, сіонізмі і можливій діяльності на користь США та Ізраїлю.
Раптом у 1948-1949 роках більшість членів Єврейського антифашистського комітету були заарештовані, а його діяльність припинена. Їх звинувачували в шпигунстві, в змові зі США і підготовці створення єврейської автономії в Криму та антирадянські діяльності. Членів комітету катували, після чого вони “зізналися” у всьому, що їм приписували.
18 серпня 1952 року 13 із 15 підсудних були засуджені до смертної кари і страчені. Це був відверто антисемітський процес рівня державної політики. Він фактично проклав дорогу для наступного процесу – справи 1953 року проти “лікарів-отруйників”.
Справа проти лікарів припадає на період, коли Сталін впав в параноїдальний стан і підозрював, що його хочуть вбити змовники. Що нібито євреї, які змовилися із сіоністами і американськими імперіалістами, хочуть отруїти радянських державних діячів. Він вважав, що таким чином отруїли голову Верховної ради РСФСР Жданова і заступника наркома оборони СРСР Щербакова. І нібито вже підбиралися до нього самого. Цих людей арештували, звинувативши в змові. Після смерті Сталіна їх реабілітували.
Після розвороту Ізраїлю в бік Заходу, Сталін і Радянський Союз зайняли відверто ворожу позицію, – історик Василь Расевич (фото: Getty Images)
Також проявом радянської антисемітської політики і дискримінації євреїв була так звана боротьба з “безродним космополітизмом”. Ця кампанія, влаштована незадовго до смерті Сталіна, стала черговим цькуванням євреїв. Цього разу євреїв треба було “вичистити” із сфери культури і мистецтва.
Існували навіть плани депортації євреїв із європейської частини СРСР. Щось подібне було на Заході України після вбивства радянського пропагандиста Ярослава Галана у Львові в 1949 році. Тоді нібито існував план депортації ледве не всіх західних українців зі Заходу України, чи в Сибір, кудись далі вглиб Радянського Союзу, щоб звільнити місце для “справжніх”, “правильних” громадян СРСР.
– Якою була антиєврейська політика СРСР після Сталіна?
– Після смерті Сталіна в СРСР почали згортати ту відверту антисемітську кампанію, про яку я розповідав вище. Однак далі, в період Холодної війни, єврейських сіоністів і так званих українських буржуазних націоналістів – ці дві категорії людей стали вважати “перешкодою” перетворення радянських євреїв і радянських українців на “справжніх радянських громадян”.
– В радянських журналах ще були карикатури, які висміювали українців і євреїв, зображали їх в одній упряжці.
– Так. Був такий відомий сатиричний журнал “Перець”. Там на одній з карикатур зображали, як в одній упряжці йшов стереотипний жовто-блакитний чи то гайдамака, чи то козак. А з другого боку – стереотипний єврейський сіоніст з пейсами. Буржуазний націоналіст і сіоніст тягли возика, на якому сиділа Холодна війна. Тобто тут українців і євреїв радянська пропаганда представляла єдиним цілим антирадянським елементом.
– Розкажіть про випадки цілеспрямованого переслідування євреїв серед мислителів, митців, інтелігенції. Як їх витісняли з науки, з різних професій?
– П’ята графа в радянському паспорті, де йшлося про національність, була для євреїв і маркером, і тавром. Для західних українців таким маркером було питання в анкеті, коли приймали на навчання чи на роботу – чи були на окупованій території. А вони всі були. Друге питання – чи мали вони родичів за кордоном. А там кожен другий, напевно, мав родичів як не в Канаді, то в Америці. І це відразу робило їх неблагонадійними.
Для євреїв були обмеження по роботі та в окремих галузях. Наприклад, хоча євреям і дозволялося працювати в окремих оборонних проектах, то потім це використовували, щоб закрити їм виїзд із Радянського Союзу. Підставою для цього служила підписка про нерозголошення державної таємниці. Російською мовою це “отказники” – ті, кому відмовляли у виїзді з СРСР.
Серед них було багато тих, хто служив в Радянській армії, в якихось таємних, секретних військах. Або хто працював в конструкторських бюро, інститутах тощо. І ці люди не мали можливості легко виїхати. Для цього знаходили нібито правову підставу.
Євреїв дуже зачепило свого часу гоніння на генетику як науку. І це були часи мракобісся Мічуріна (біолог-селекціонер – ред.), Лисенка (радянський агроном – ред.). Зачепила їх і заборона і зупинка досліджень в галузі кібернетики.
Також “безрідний космополітизм” був запроваджений, щоб провести чистки в сфері культури і мистецтва. Вперше цей термін у 1948 році вжив Жданов, який був секретарем ЦК ВКП(б). Спочатку мова йшла тільки про протидію західним впливам на культуру, але потім поширилося на багато інших сфер.
Найбільше постраждали євреї й тут. Тому що вони мали зв’язок із Заходом, тримали руку на пульсі культурних тенденцій і трендів. І на піку кампанії слово “безрідний космополіт” стало ледве не синонімом до слова “єврей”. Цих людей переслідували, цькували, виключали з партії, забороняли публікацію їхніх статей, книжок, творів.
В Українській СРСР цей процес набрав найбільшого розгулу в 1949 році, коли Микита Хрущов на з’їзді ВкПБУ закликав дати відсіч “низькопоклонству перед західною культурою”. Жертвами цієї політики стали Українське театральне товариство та Київська консерваторія. Багатьох євреїв тоді звільнили і фактично позбавили можливості працювати.
Микита Хрущов і Йосип Сталін, 1936 рік (фото: wikipedia.org)
– В яких регіонах СРСР дискримінація євреїв була особливо жорстокою?
– Головна боротьба точилася на заході європейської частини СРСР. Найбільш помітними стали процеси в УРСР. Негласно були запроваджені квоти для євреїв щодо навчання у вишах і заборони на окремі професії. Це викликало серед євреїв хвилі незадоволення. Ширилося переконання, що українці нібито відбирають ці місця у євреїв. Що це не дискримінаційна політика радянської влади, а нібито наступ українців на права євреїв.
Після Другої світової війни почався динамічний процес урбанізації. Українці масово переселялися в міста. Де ставали дуже видимими. Це призвело з часом до певного роду конкуренції між євреями і українцями в межах радянської системи.
Наприклад, політика “коренізації” в радянській Україні, яка тривала приблизно до 1928 року, істотно зменшила кількість євреїв в радянських органах управління і збільшила число українців. Проведена в рамках цієї політики українізація була настільки успішною, що налякала саму радянську владу. І та з 1927 року почала її згортати. А станом на початок 1930-х перейшла до репресій. На час “коренізації” українці і євреї перетворилися на свого роду конкурентів.
Ще один приклад протиставлення радянською владою українців, кримських татар, росіян і євреїв – спроба створення єврейської національної автономії в Криму. Цей сюжет не можна лишати поза увагою, бо він продовжує підживлювати міф про нібито таємну єврейську змову і спроби захоплення сіоністами Криму.
Ця історія тривала в два етапи. Після скасування НЕПу і до 1928 року, коли радянська влада погодилася на численне переселення євреїв у Крим для заняття сільським господарством. Існувала чітка домовленість між єврейськими лобістами в США про фінансову підтримку такої політики, завдяки чому СРСР отримав від США велику позику, дозволивши Агро-Джойнту підтримати єврейське сільське господарство у Криму.
Надання євреям сучасної техніки, сортового насіння та сім’я для розведення племінної худоби поставили їх у набагато кращі конкурентні умови. З боку українських селян ця програма сприймалася з заздрістю, сіяла незадоволення, давала ґрунт для поширення побутового антисемітизму.
З часом програму згорнули, але в 1948 році знову з’явилася ідея створення єврейської автономії в Криму. При тому що вже існувала єврейська автономія в Біробіджані на Далекому Сході. Ініціаторами автономії в Криму виступили представники згаданого Єврейського антифашистського комітету, написавши листа Сталіну. Мотивували тим, що єврейське населення заходу СРСР не могло повернутися туди, де нацисти здійснили геноцид.
Сталін побачив у цій ідеї підступний задум міжнародного сіонізму, і провідних діячів комітету розстріляли. Це стало свідченням, що наляканий сіонізмом СРСР розпочинає перехід до державної політики антисемітизму.
– Якими були прояви антисемітизму на побутовому рівні?
– Навіть попри масові вбивства євреїв під час Голокосту, у деяких звичайних людей побутувала думка про “єврейське засилля”. Варто згадати й конфлікти, що виникали через житлову кризу в СРСР. Під час нацистської окупації України багато житлового фонду було знищено. Коли вцілілі євреї поверталися зі сходу СРСР до Києва, вони заходили у колись свої квартири, і виявляли там інших мешканців. Це були українці, росіяни. Виникали конфлікти через питання, хто буде жити в цих квартирах.
Одну з перших в СРСР акцій вшанування пам’яті жертв Голокосту влаштували єврей та українець (фото: Getty Images)
У 1945 році в Києві на цьому тлі стався випадок, коли двоє українців-військовослужбовців побили єврея за те, що він виселив матір одного з них з квартири. Після побиття офіцер взяв пістолет і вбив свого кривдника. Це викликало страшний прояв побутового антисемітизму. Що дуже налякало радянську владу, і цей факт спробували просто прикрити і не допустити розголосу. Щоб зупинити збурення, єврея-офіцера судили і розстріляли.
– Що сталося в українсько-єврейських відносинах після вбивства Самуїлом Шварцбардом Симона Петлюри в Парижі в 1926 році?
– Після цього вбивства і судового процесу українці і євреї фактично були розведені на полярні позиції. Навіть в колишній Галичині, де за часів Габсбургів не було єврейських погромів, в польській державі міжвоєнного періоду починають наростати антисемітські настрої. Коли на початку Другої світової війни частина українських радикальних націоналістів прийняли тезу про СРСР як про країну, де перемогли євреї-більшовики.
Тоді була прийнята певна примітивна схема,яка виявилася дуже дієвою і, на жаль, ефективно використовується російською пропагандою проти українців і значною мірою для плекання антиєврейських настроїв серед певної категорії наших співгромадян. Про що йде мова?
За цією схемою, Українська Народна Республіка програла нібито не тому, що була слабкою і опинилася без підтримки, не через відсутність дієвої програми для українських селян. Натомість подали це так, що українську державність знищили більшовики, а це значить, що знищили українську державність євреї.
Під час громадянської війни і української революції було багато погромів. Їх здійснювали не тільки українські військові, а також Добровольча армія російських білогвардійців. Але в пам’яті залишилися саме погроми, здійснені українцями – і військовими, і отаманщиною, і звичайними людьми.
Задіяли тезу, що всі подальші репресії проти українців з боку радянської влади були продиктовані помстою більшовиків-євреїв українцям за погроми. Тут також небезпечним є те, що штучний голод – Голодомор був представлений, як помста євреїв-більшовиків українцям. Людям подавали інформацію саме в такому ключі. А вбивство Шварцбардом Петлюри подавалося саме в руслі цієї “парадигми”.
Проблема цієї страшної маніпуляції в тому, що вона остаточно поляризувала українців і євреїв. Далі ще страшніше. В рамках нацистської пропаганди, українці “мали право” помститися євреям-більшовикам за всі кривди. Тому теперішня здавалося б невинна “конкуренція” за більшу кількість жертв Голокосту чи Голодомору обовʼязково веде до ситуації, де головна провина за штучний голод покладається не на радянську владу, а на євреїв. І одночасно нібито звільняє від відповідальності українців за злочин Голокосту.
Це найбільша проблема оцих всіх концепцій, пов’язаних з інструментальним використанням геноцидів, таких як Голодомор і Голокост. СРСР вправно цим маніпулював і, на жаль, зараз російська пропаганда це інтенсивно використовує.
Пам’ятаєте, російській агресії проти України передувала масована пропаганда про потребу в “денацифікації” України? На жаль, деякі єврейські діяч та російські пропагандисти, які акцентували увагу на своїй єврейськості, погодилися на інструментальне використання пам’яті жертв Голокосту.
І фактично порятунком для України в цій історії стало те, що народ України обрав президентом на останніх президентських виборах етнічного єврея. Тоді ці маніпуляції зазнали краху. Бо не можна країну огульно звинуватити в антисемітизмі, де 73% активних громадян проголосували за етнічного єврея, і для яких його етнічне походження не відіграло ніякої ролі.
Голокост не підлягає жодному перегляду, – історик (wikipedia.org)
– Путін вже казав, що Зеленський – нібито якийсь “не такий” єврей.
– Так, але це вже від безпомічності. Бо ця їхня методика не спрацювала. І тому йому нічого не залишалося, як нагнітати і казати, хто “правильний” єврей, а хто – ні.
І зараз перед нами стоїть завдання – як зупинити інструментальне використання теми геноцидів. Зрозуміло, що Голодомор – це біда велетенського масштабу. І Голокост є насправді унікальним явищем і не підлягає жодному перегляду. Тут треба уважно відстежити ці тези і звільнити їх від російських пропагандистських маніпуляцій.
Голокост довший час виконував функцію стримування різного роду реваншистських агресивних настроїв, бо його метою було гасло “Ніколи знову”. З російською агресією проти України ворог інструментально використав Голокост, замінивши “Ніколи знову” на погрозу “можем повторить”.
Тому мене дуже непокоїть зараз, коли подібного роду настрої починають захоплювати Європу і світ. Якими стрімкими темпами розвивається популярність “Альтернативи для Німеччини”, яка буквально стоїть на реваншистських і неонацистських позиціях. Коли Ілон Маск закликає німців проголосувати за “Альтернативу для Німеччини” і позбутися комплексу історичної провини, яку німці несуть на собі за здійснений нацистами Голокост.
Коли в світі не буде стримуючого чинника у вигляді памʼяті про катастрофу Голокосту, якщо право сили буде домінувати, то на нас чекають страшні часи.
Україна втратила дуже багато євреїв і українців під час Другої світової. Тепер Росія знову пішла на нас з метою вбивства з її точки зору “неправильних” українців. А “правильними” з її точки зору є лише ті “потішні малороси”, прихильники ідеї малоросії, новоросії тощо.
Росія йшла сюди з метою вбивства українців і знищення української держави і культури. Це має бути сигналом, що треба дивитися на такі трагедії не з точки зору конкуренції між євреями і українцями. А думати, як у подальшому не допустити таких жахливих війн і геноцидів.