Творчість Ентоні Берджеса – Які книги автора варто прочитати, крім культового Механічного апельсина
Олег Супруненко
Фільм Стенлі Кубрика «Механічний апельсин» (1971) для людини з радянського простору був однім із культурних явищ, про які вона могла знати лише опосередковано, в дусі «особисто не чув, але сусід наспівав». «Апельсину» були присвячені численні статті в молодіжних, кінознавчих і навколокультурних друкованих виданнях із кількома промовистими, але непідцензурними кінокадрами — відтак побачити його вживу ставало майже нездійсненою мрією тодішнього просунутого індивіда. Привілейовані щасливчики могли переглянути його на закритих показах із аматорською одноголосною озвучкою. Приміром, на такі події час час від часу потрапляли нечисленні студенти ВГІКу.
Кадр з фільму «Механічний апельсин»
Примітно, що цілком у дусі орвелівського двоєдумства, попри позитивні відгуки про фільм у радянській пресі («яскраво демонструє виразки капіталістичного суспільства, світу жорстокості та наживи» тощо), не могло бути й мови не лише про його демонстрацію, хай і в урізаному вигляді, на кіно- чи телеекранах, а й про публікацію першоджерела — однойменної книги Ентоні Берджеса (1962). Ба більше, в розсекречених архівах КДБ знайшлося місце й згадці про цей культурний продукт: у звіті про вилучення 1979 року в Києві 10 примірників книги мовою оригіналу, контрабандою завезених із Британії, йдеться про те, що цей твір «содержит злобную сатиру на коммунистические идеалы», описуючи антиутопічну Англію, в якій нібито переміг комунізм: «всюду царит жестокость, насилие, произвол, банды терроризирующих население молодых преступников говорят между собой на вульгарном полурусском языке».
Тож прочитати невеликий за обсягом роман «Механічний апельсин» українському читачеві пощастило тільки 1990 року, коли його в перекладі Олександра Бутенка надрукував славнозвісний «Всесвіт». Журнал на рік випередив публікацію російського перекладу Владіміра Бошняка.
У романі справді йдеться про антиутопічну Британію, щоправда, без жодного комунізму, хоч і з потужним представництвом Держави в усіх сферах — з установами від Держпива до Держв’язниці. І поки дорослі, які живуть у держквартирах (де в під’їздах намальовані сцени заводського побуту, творчо доопрацьовані молоддю з бунтівними гормонами), гарують на держпідприємствах, їхні діти гуртуються в банди, розважаючись алкоголем, розчиненими в молоці наркотиками та «старим добрим ультранасильством». Останнє зрештою приводить головного героя Алекса до суворої Держв’язниці з тривалим строком за умисне вбивство. Та невдовзі покарання стає можливо замінити на участь у психіатричному експерименті, результатом якого стає повний злам особистості. Вчорашній головоріз втрачає будь-яку здатність до мінімального насильства, навіть заради власного захисту (а заодно в нього цілком зникає статевий потяг і з’являється фізична відраза до класичної музики, любов до якої відрізняла Алекса від його друзів, звичайних башибузуків).
Детальніше знайомити читачів зі змістом роману немає сенсу — вони його або читали, або мають нагоду прочитати, причому в двох різних перекладах. А от на цьому нюансі варто зупинитися. Адже недарма в доповідній записці КДБ було згадано «вульгарный полурусский язык».
Ентоні Берджес (1917–1993), цей і досі недооцінений у нас англійський письменник, чия довжелезна бібліографія досі представлена українською лише одним перекладеним романом, практично передбачив недалеке від нього майбутнє зі своєю мовою «надсат» (мова тинейджерів, назва якої походить від суфіксів порядкових числівників «-надцать»). У його фантазії молоді відірви спілкуються англійською, нашпигованою російськими словами, починаючи від улюблених напоїв molokoplus та «moloko з ножами» (коктейлі з молока та наркотичних речовин) до важко впівзнаваних morder (пика, або морда) чи brucco (брюхо).
10–15 років по тому просунута молодь Країни Рад розмовлятиме арго, до якого буде домішано чимало англійських слів із недоступного Заходу — шузи, хаєр, мен… В оригіналі Берджес ніяк не виділяє цих слів і не дає їм пояснень — здогайтеся-но самі, читачі! Український перекладач Бутенко, як і російський Бошняк, пішли іншим шляхом — деякі слова, не завжди оригінали з англійського тексту, вони вписали латинкою — tsygarka, babusi, kal, brytva… Саме в такому форматі побачили «Механічний апельсин» читачі «Всесвіту» 1990 року і значно пізніше, 2003-го, власники вже раритетного колекційного видання із солідною ціною («Кальварія», Львів). Тоді ж доброхоти відсканували книгу й залили її в Інтернет, чим украй розлютили видавництво. А книжкові пірати пішли далі та видали ще й партію паперових копій книги. Цікаво, що та сама історія повторилася і з кількаразово перевиданим «Апельсином» від «Рідної мови» (2017, 2019…). Паралельно з’явилися піратські копії без вихідних даних, що, звісно, сумно для видавця, але свідчить про популярність роману в читачів.
Іншим шляхом пішов Олександр Руденко, який 2025 року переклав роман для харківського «Клубу Сімейного Дозвілля». Його апельсин із механічного став заводним (в оригіналі він A Clockwork Orange, тож допустимі обидва варіанти). А замість прописаних латинкою слів у тексті з’явилося багато нарочитих русизмів. Так, легендарний бар Korova став «Бурьонкою», наркотичне молоко там подають «колющо-рєжущеє», а в мові «надсат» з’являються близькі нинішній молоді кріп та крінж… Свіжа книга «Заводний апельсин», окрім власне роману, містить також низку статей Берджесса (з двома «с» наприкінці) та розсип коментарів британського фахівця, які мають пояснювати читачеві мало- чи геть невідомі йому нюанси з життя англійців 1960-х років. Зрештою із цих статей ми дізнаємося, що ж таке «Заводний апельсин»: «у 1945 році… я почув, як вісімдесятирічний кокні у лондонському пабі сказав, що хтось «збочений, мов заводний апельсин». «Збочений» не в сенсі «гомосексуаліст» абощо, а «божевільний». … Майже 20 років я хотів використати її як назву і протягом цього часу чув її неодноразово … завжди від старих кокні, жодного разу від молоді».
Вочевидь, без фантасмагоричної екранізації Стенлі Кубрика (до речі, не першої — формально першою, куди менш відомою, був експериментальний чорно-білий фільм «Вініл» (1965) Енді Воргола, знятий, само собою, не буквально, а дуже за мотивами) роман не зажив би такої слави. Успіху посприяла й гра молодого Малколма Макдауела, для якого ця роль стала першою зірковою. Цікаво, що спершу Кубрик планував задіяти в зйомках гурт The Rolling Stones: Мік Джаггер мав зіграти роль Алекса, а інші музиканти відповідно — членів його банди. Проте через щільний графік гастролів групі довелося відмовитися від проб. У статтях про фільм легко дізнатися про низку його заборон практично в усіх країнах (у самій Британії його допустили на телебачення тільки 2001 року).
Кадр з фільму «Вініл», 1965
Щодо автора, то сам він вважав «Апельсин» своїм найменш улюбленим твором — принаймні так він стверджує в одній зі статей. Які ж книги Берджеса варто перекласти й видати для розширення асортименту? Вочевидь, можна почати зі шпигунського роману «Трепет наміру». Хоча б тому, що частина його сюжету відбувається в Криму, в умовному місті під назвою Ярилик, у якому вгадується, найімовірніше, Ялта. Тут автор теж застосовує старий прийом транслітерації латинкою російських слів та виразів (але в значно меншій кількості), а як секретна інформація, якою торгує один із героїв роману, фігурує «харківська терористична організація «Вольрусь», серед п’яти членів якої один — українець Х.К.Сковорода.
В іншому місці книжки один із героїв і поготів стверджує, що «москвич не вартий і підошви українця» — і це в пародійному, але водночас доволі філософському романі, написаному ще 1966 року.
Вартий уваги й роман «1985» — само собою, алюзія на Орвела. Ба більше, перша частина твору власне й присвячена аналізу його антиутопії «1984», друга ж є прогнозом автора щодо недалекого майбутнього (якщо рахувати від 1978 року, коли було написано твір). Майбутнє Британії Берджес побачив у всесиллі профспілок і стрімкій ісламізації країни. У «1985» також розвиваються теми вуличного насильства та каральної психіатрії, порушені в «Механічному апельсині».
Можливо, якесь видавництво ризикнуло б видати й антиутопію «Бажане сім’я» (або «Насіння бажання»), в якій світ поділений (подібно до моделі Орвела) на три Союзи — Англомовний, Російськомовний та Китайськомовний, кожен із яких у власний спосіб бореться з перенаселенням. В Англомовному, де відбувається дія книги, перевагу в усіх сферах надають тим, хто практикує гомосексуалізм. Оригінально, як для роману 1962 року, й доволі контроверсійно (на межі ризику бути закенселеним) для наших часів…