Трилер «Жодного вибору» – Пак Чхан Ук зняв фільм про культ роботи та втрату сенсу – огляд
Петро Катеринич
Ю Ман Су — 54 роки, чверть століття в паперовій індустрії, бездоганна репутація. Тринадцять місяців тому американська компанія поглинула його фабрику та звільнила всіх. Відтоді він шукає роботу. Діти скасували підписку на Netflix, дружина відмовилася від уроків тенісу, подружжя віддало золотистих ретриверів. Будинок ось-ось заберуть за борги. І тоді Ман Су спадає на думку ідеальний план: створити фіктивну компанію, заманити конкурентів на співбесіду — й методично їх усунути.
Кадр з південнокорейського трилера «Жодного вибору»
Це зав’язка найуспішнішого корейського фільму 2025 року — сатиричного трилера «Жодного вибору» режисера Пак Чхан Ука, автора «Олдбоя» та «Служниці». Стрічка здобула дев’ятихвилинні овації на Венеційському кінофестивалі, 100% на Rotten Tomatoes і три номінації на «Золотий глобус». Але головне — вона стала найточнішим художнім висловлюванням про те, що відбувається із суспільством, яке перетворило роботу на релігію, а успіх — на єдине виправдання свого існування.
Двадцять років очікування
Пак Чхан Ук виношував цю історію два десятиліття. Коли його запитали на прес-конференції у Венеції, чому так довго, режисер відповів одним словом: «Гроші». Спершу планувався англомовний проєкт для Netflix, але фінансові ускладнення обернулися на краще — корейська версія дала змогу запросити титулованого актора Лі Бьон Хона («Гра в кальмара»), і критики вже називають цю роботу вершиною кар’єри обох.
Фільм створено за романом американця Дональда Вестлейка «Сокира» (1997), але Пак суттєво осучаснив матеріал. Фінальний твіст — герой, усунувши всіх конкурентів і нарешті отримавши роботу, виявляє, що завод повністю автоматизовано штучним інтелектом. Людська праця більше не потрібна. Він лише наглядає за машинами, не знаючи, скільки це триватиме.
Кадр з південнокорейського трилера «Жодного вибору»
«Ми всі приховуємо глибокий страх втратити роботу і стабільність. Я працював над цим фільмом двадцять років, і щоразу, коли розповідав комусь сюжет, люди казали: «Це така актуальна історія». Вона залишалася актуальною весь цей час», — поділився Пак Чхан Ук на Венеційському кінофестивалі.
Сама назва — 어쩔수가없다 — це розмовний вислів, який можна перекласти як «нічого не вдієш» або «немає вибору». Режисер зізнається, що ця фраза постійно на його вустах: «Я хотів, щоб глядачі сприймали її як вигук — слово, яке зривається з язика будь-де, будь-коли, несвідомо».
과로사: коли робота вбиває буквально
Те, що Пак Чхан Ук перетворює на чорну комедію, в Південній Кореї має офіційну назву — 과로사 (гвароса), «смерть від перепрацювання». Корейський еквівалент японського «кароші» — раптова смерть від серцево-судинних захворювань, інсульту чи самогубства, спричинених надмірним робочим навантаженням.
Billboard назвав 100 найкращих пісень 2025 року: рейтинг очолив трек з мультфільму Netflix
Статистика невблаганна: за даними Корейського товариства медицини праці, 2024 року смертність від виробничих аварій зросла на 4,1% до 2098, у третьому кварталі 2025 року загинули 457 працівників — зростання на 3,2%. Водночас 61% компенсованих самогубств безпосередньо пов’язаний із перепрацюванням — надмірними годинами, збільшеним навантаженням або розширенням обов’язків. Південна Корея стабільно входить до п’ятірки країн ОЕСР із найдовшим робочим тижнем.
«Культура перепрацювання — це пережиток Корейської війни. Країні потрібно було швидко стати на ноги, тому створили структуру, що змушує кожного працівника виробити величезний обсяг. Ця структура стала культурою, звичаєм», — пояснює адвокат із трудового права Кім У Тарк.
Згенеровано на запит автора
헬조선: молодь у пекельному Чосоні
Герой фільму належить до покоління, яке будувало корейське економічне диво. Але його діти живуть у світі, який молоді корейці називають 헬조선 — «Пекельний Чосон». Термін поєднує англійське «Hell» із назвою династії Чосон (1392–1910), відомої жорсткою становою ієрархією. Сенс жорстокий: сучасна Корея — це пекло, де особисті зусилля не здатні змінити соціальний статус, і країна фактично повернулася до феодалізму.
За даними опитування, 75% молодих корейців хотіли б виїхати з країни. Безробіття серед молоді сягає 11,3% — цей показник удвічі більший, ніж у Японії. Кількість студентів, які відкладають випуск із університету, щоб не виходити на ринок праці, потроїлася.
Паралельно виник термін N-по седе — «покоління, що відмовилося від N речей». Спершу це було «самп’о» (три відмови): побачення, шлюб, діти. Потім «оп’о» (п’ять): плюс працевлаштування і власне житло. Далі «чхільп’о» (сім): соціальне життя та мрії. Зрештою — «ванп’о»: повна відмова від життя взагалі.
Кадр з південнокорейського трилера «Жодного вибору»
«Пекельний Чосон» має певну подібність до станового суспільства епохи Чосон. Термін передає розчарування молодого покоління соціально-економічними бар’єрами», — зазначає доктор Йонмі Кім з Единбурзького університету.
Результат — демографічна катастрофа. Коефіцієнт народжуваності впав до 0,7 — один із найнижчих у світі. Частка одружених жінок до 30 років скоротилася з 85% (когорта 1970 року) до 39% (когорта 1989-го). До 2019 року «Пекельний Чосон» змінився новим терміном: 탈조 — «Втеча з Чосону».
태움: вогонь, що спалює ізсередини
У фільмі Пак Чхан Ука є епізод, де головний герой випадково дізнається про жорстокий булінг однієї зі своїх жертв на робочому місці. Ця деталь — невипадкова. У корейській корпоративній культурі існує явище 태움 («теум») — буквально «спалювання». Так називають систематичне цькування молодших співробітників старшими: поширення чуток, приховування критичної інформації, жорсткий графік, публічне приниження.
Біллі Айліш і Джеймс Кемерон представлять концертний фільм Hit Me Hard and Soft
빨리빨리 («паллі-паллі») — «швидше-швидше» — одна з перших корейських фраз, яку вивчають іноземці. Культурний акцент на швидкості сягає корінням іще династії Чосон: король Седжон у XV столітті записав у придворних анналах, що «наш народ за природою прагне працювати швидко, але, здається, не здатний до точності». До цього додається культура 회식 (хвешік) — обов’язкових корпоративних пиятик, де відмова випити з начальством досі сприймається як нелояльність.
Сучасне прискорення почалося за президента Пак Чон Хі (1961–1979), який просував швидку індустріалізацію й нагороджував компанії за дострокове завершення проєктів. Обвал універмагу «Сампун» 1995 року, що забрав 502 життя, став символом небезпеки культури «паллі-паллі» — квапливе будівництво з хабарами замість дотримання стандартів.
2018 року уряд ухвалив закон про 52-годинний робочий тиждень замість попереднього ліміту в 68 годин (від січня 2025-го він поширюється на всі підприємства з п’ятьма та більше працівниками). 2023 року адміністрація президента Юн Сок Йоля запропонувала дозволити 69-годинний максимум у періоди високого навантаження. Пропозицію відкликали після масових протестів, особливо з боку покоління MZ (міленіали + покоління Z), яке назвало це «безвідповідальною та нелюдською політикою».
«Гармата має бути спрямована на ворога, а не на друга. Потрібно боротись із системою. Але мій герой дуже нерозумно націлюється на своїх колег — працівників, які перебувають у такому ж нестабільному становищі, як і він», — каже Пак Чхан Ук.
Кадр з південнокорейського трилера «Жодного вибору»
Кіно як діагноз без рецепта
Південнокорейський кінематограф має унікальну традицію соціальної критики через жанрове кіно. Це пов’язано з культурним концептом 한 («хан») — глибоким відчуттям болю, гніву й невисловленої образи, що накопичилося за століття травматичної історії: японська колонізація, Корейська війна, військова диктатура.
Шон Пенн зіграв в українському фільмі “Війна очима тварин” за один долар
«Паразити» Пон Чжун Хо (2019) — перша корейська стрічка, що здобула «Оскар» за найкращий фільм, — досліджувала класову нерівність через контраст підвального житла та модерністської вілли. «Гра в кальмара» Хван Дон Хьока (2021) перетворила боргову кризу на смертельне змагання. «Наступна жертва» Чон Чжурі (2022) — історія самогубства молодої працівниці кол-центру — викликала семихвилинні овації в Каннах.
Корейські фільми безпосередньо впливають на законодавство. Після «Мовчання» (Dogani, 2011) про насильство над дітьми з інвалідністю ухвалили «закон Тогані», що посилив покарання. Після серіалу «Слава» (2022) уряд зобов’язав вносити інформацію про булінг у документи для вступу до університетів.
«Паперова індустрія, що зникає, не така вже й відмінна від того, з чим стикається кіно. Обидві галузі багато хто колись вважав незамінними, але обидві борються за виживання», — сказав Пак Чхан Ук на Пусанському кінофестивалі.
«Жодного вибору» вийшов у критичний момент для корейського суспільства. Рівень самогубств — 27,3 на 100 тисяч населення — найвищий в ОЕСР уже понад 20 років. Для людей віком від 10 до 39 років самогубство є головною причиною смерті. 2025 року воно стало основною причиною смерті й для людей віком понад 40 років, випередивши рак.
Фраза з назви фільму — 어쩔수가없다 — функціонує водночас як виправдання і звинувачення. Це раціоналізація, яка дозволяє моральний компроміс під тиском капіталізму.
Ю Ман Су, герой Лі Бьон Хона, — не монстр. Він є продуктом системи, що вимагає успіху як єдиного доказу людської цінності. Його шлях від звільненого експерта з паперу до вбивці, а потім до безглуздого наглядача за машинами — це парабола про цивілізацію, яка працює на виснаження, а потім дивується, чому почувається такою самотньою.
Пак Чхан Ук відомий любов’ю до крос-дизолвів — плавних переходів між сценами. Парадоксально, але вони трапляються в цілком буденних моментах — саме ця увага до деталей і символізм у кожному випадковому кадрі вражають. Жовті дитячі черевички на гойдалці, непомічена гільза від кулі на вулиці, зубний біль як метафора внутрішнього гниття — усе це сплітається у візуальну поему про дегуманізацію.
Леонардо Ді Капріо став артистом року за версією TIME
Композитор Чо Йон Ук створив саундтрек, що коливається від бадьорих хітів 80-х Чо Йон Піля до моторошних стін звуку. Одна з найяскравіших сцен — бійка під класичну музику, де учасники змушені кричати, щоби перекрити стерео на повну гучність. Це кіно, де стиль і зміст працюють разом: експериментальний, але зрозумілий, авангардний, але емоційно доступний.
«Це може виглядати смішно з боку, але не для самого персонажа. Він просто відчайдушно намагається вижити і перебуває в трагічній ситуації…» — каже Пак Чхан Ук.
Фільм вийшов в український прокат. Це ідеальний час, аби побачити на великому екрані роботу режисера, якого Time Out назвав «можливо, найелегантнішим кінематографістом сучасності».
Кадр з південнокорейського трилера «Жодного вибору»