Бійці 3 ОШБр стримують атаки росіян на перетині трьох областей – Харківської, Луганської та Донецької. Окупанти не полишають спроб захопити тут нові населені пункти та посилюють штурмові дії. Подробиці – у репортажі кореспондентки РБК-Україна Богдани Лясківської з позицій екіпажу мінометників 3 ОШБр.
Ізюм після окупації
Пройшло понад два роки з того часу, як ЗСУ звільнили місто Ізюм Харківської області. Після чого світові відкрилась жахлива картина слідів російських загарбників. Планету облетіли кадри ексгумації тіл українців.
Понад 400 осіб, більшість з яких – цивільні чоловіки жінки та діти, були закатовані до смерті і закопані у лісі. Попри гіркий слід, після деокупації у вересні 2022 року люди почали повертатися додому. Наразі Ізюм можна назвати одним із символів нашої країни: частково зруйнований та понівечений, але продовжує стояти міцно на ногах.
Місто контрастів – поряд може стояти вщент знищений будинок та новенька красива кавʼярня із привітними людьми. Чи не на кожній вулиці є обвалини зруйнованих під час окупації споруд, але росіяни і нині не полишають спроб знищити місто, використовуючи авіаційні засоби і, звісно ж, обстрілюючи цивільні об’єкти.
Нещодавно ворожі сили вкотре нанесли ракетний удар по жилим будівлям, внаслідок чого понад 50 людей отримали поранення, а п’ятеро загинули.
З розвитком технологій у військах пересування по фронту стає надто ускладненим. В небі може одночасно роїтися десятки дронів як противника, так і Сил оборони, частина – розвідувальні, а більшість – ударні.
Зовсім нещодавно на позиції мінометників можливо було дістатися в світлу пору доби, оскільки артилерійські батареї розташовані на відносно безпечній відстані від лінії бойового зіткнення.
Проте наразі ситуація кардинально змінилась. Логістичні шляхи доводиться прокладати з урахуванням постійних обстрілів росіян із дронів, в тому числі і на оптоволокні. Їх колосальна кілкість унеможливлює пересування в світлу пору доби.
Дорога на фронт
Рух транспорту на фронті може привернути увагу ворога. Тому вирушаю із екіпажем, який має доправити боєприпаси на позиції мінометників.
Дорога довга, адже розташовуватися надто близько до зони бойових дій небезпечно. Тому на ротаціях бійці розміщуються досить віддалено від лінії зіткнення. Ще за багато кілометрів до позицій водій вимикає фари і одягає тепловізор. Далі рухаємося в повній темряві.
Автомобіль важко гарчить, намагаючись просуватись болотяною місцевістю. Іноді навіть складається враження, що стоїмо на місці, та згодом авто починає підкидати від глибоких накатів броньованої техніки. Лише місяць освітлює нам дорогу, в нічній тиші чути тільки рев мотору.
Та несподівано попереду роздається спалах і гуркіт. Ворожий FPV-дрон влучив в землю, вочевидь, плануючи “вполювати” наш автомобіль, але РЕБ-система не дала безпілотнику підлетіти ближче.
За ранок лише один екіпаж випустив по ворожих силах близько 60 мін
Після більш ніж години в дорозі, нарешті доїжджаємо до позиції. Як тільки вистрибую з автомобіля, під ногами відчуваю густу багнюку. Умови, в яких доводиться працювати військовим, м’яко кажучи, не завжди приємні. Та це – найменша перешкода. Доки бійці швидко вивантажують міни, забираю речі та йду в бліндаж.
За кілька хвилин усі бійці повертаються та приязно вітаються. В екіпажі – четверо хлопців. Командир “Коп”, навідник “Відьмак”, номер обслуги “Лаврик” та номер обслуги “Вівальді”.
Мінометники показують свої скромні апартаменти та кажуть, щоб я обирала місце для сну, адже тут залишуся щонайменше на добу. За розмовами і не помітили, як на годиннику вже майже третя ночі. Доки немає завдань, хтось один залишається на вахті, а ми всі лягаємо подрімати.
Ранок. Ведення бою, побут та польова кухня
Прокидаюсь від того, що чую як трясеться усе навколо. Хлопцям надійшло розпорядження приступати до роботи – росіяни почали штурм. За ранок лише один екіпаж випустив по ворожих силах близько 60 мін. Після продуктивної роботи вдається в більш спокійній обстановці поговорити з військовими.
Бійці 3 ОШБр продовжують стримувати атаки окупантів на перетині трьох областей – Харківської, Луганської та Донецької. За словами хлопців, їхнє завдання – підтримувати піхоту та відбивати штурми противника за допомогою 120-мм міномета.
“Це крутезна штука, яка далеко стріляє і гарно б’є. Ми вже добре її освоїли й тепер можемо працювати чітко, швидко та ефективно. Головне – постійно тренуватися, адже кожна секунда на фронті важлива. Регулярні тренування допомагають екіпажу швидко реагувати на загрози та ефективно виконувати бойові завдання”, – зазначає номер обслуги “Вівальді”.
Їхній підрозділ відповідає за свій сектор фронту, а координацію дій здійснюють командири з командно-спостережного пункту.
“Ми не бачимо всього поля бою, але командири тримають ситуацію під контролем. Вони дають нам чіткі вказівки, а ми виконуємо їх із максимальною точністю. Саме така координація дозволяє нам не тільки захищатися, а й завдавати ворогу відчутних втрат”, – додає “Вівальді”.
Під час коротких перерв між бойовими діями військові намагаються облаштувати побут у бліндажі. У бліндажі облаштована маленька газова горілка, на якій стоїть пательня із стравою. Навколо розносяться неймовірні аромати. “Обід у нас – це справжній ритуал. Сьогодні, наприклад, готуємо рис, і це, чесно кажучи, найсмачніший рис у світі”, – жартує “Лаврик”.
Він додає, що важливо навіть у складних умовах створювати домашню атмосферу, адже це підвищує моральний дух. “Ми намагаємося готувати просто, але смачно – трохи тушонки, трохи спецій, і вийде чудова страва”, – розповідає він.
Після поживного обіду усі приступають знову до роботи. Особливо важливим для військових є догляд за обладнанням. “Вівальді” розповідає про хитрий трюк – тут і зубна щітка використовується не тільки для гігієни, а й для обслуговування різьби на мінометі.
“Це забезпечує найкращий постріл по ворогу. Ми ретельно чистимо кожну деталь, кожну дірочку, щоб наш міномет працював бездоганно. Ця педантичність – запорука нашої ефективності на полі бою”, – пояснює “Вівальді”.
Окрім ведення бою, військові приділяють значну увагу облаштуванню своїх позицій. Вони регулярно укріплюють окопи, заглиблюючи траншеї, накривають їх гіллям та маскувальними сітками, аби уникнути ворожого виявлення.
“Копати доводиться постійно – облаштувати позиції, зміцнити укриття або захистити боєприпаси. Ворог намагається нас знайти, тому ми маємо діяти на випередження. Щодня працюємо, щоб зробити позицію непомітною і захистити себе та побратимів”, – розповідає номер обслуги “Лаврик”.
Зазвичай екіпаж знаходиться на позиціях кілька днів, і ще кілька можуть перепочити. Але для військових перепочинок – це зміна діяльності, адже в той час, коли вони не на позиціях, вдосконалюють свої навички. Тренування є невід’ємною частиною служби. Один із бійців зазначив, що щоденні вправи допомагають оволодіти не лише мінометною справою, а й тактикою, медициною та стрілецькими навичками.
“Ти маєш вміти замінити побратима на будь-якій позиції – навідника, заряджаючого чи розвідника. У бою немає часу на роздуми, ти просто повинен знати – що і як робити. Саме тому тренування у нас кожен день – це дає впевненість і злагодженість у діях”, – пояснює “Лаврик”.
Військові наголошують, що саме така універсальність допомагає їм оперативно діяти під час бою, коли кожна секунда на вагу золота.
“За всіх, хто вірить у перемогу”. Про мотивацію на службі
Кожен із бійців на війні уже багато років і зізнаються, що часом відчувають втому. Але не мають наміру складати руки. Головною мотивацією для військових залишається пам’ять про загиблих побратимів і бажання захистити свої родини.
“Треба нищити ворога, виганяти його з нашої землі і максимально захищати мирне населення. Коли уявляєш, що за тобою твоя сім’я, друзі, сусіди – це дає сили триматися до кінця. Ми тут не тільки за себе, ми тут за всіх, хто вірить у перемогу”, – каже “Вівальді”.
Головна мотиваціця для хлопців – бажання захистити рідних і пам’ять про загиблих побратимів
Хлопці чітко розуміють, що за спинами бійців – люди, які щоденно працюють у кав’ярнях, пекарнях, заводах та інших підприємствах. “Наше завдання – не допустити, щоб війна прийшла до них. Ми тримаємо цю лінію фронту не просто як територію, а як захист нашого народу”, – підсумовує “Лаврик”.
Кожен з бійців на війні знаходиться уже впродовж довгого часу. Та зізнаються, що часом відчувають втому. Але головною мотивацією для військових залишається пам’ять про загиблих побратимів і бажання захистити свої родини.
“Треба нищити ворога, виганяти його з нашої землі й максимально захищати мирне населення. Ми тут не тільки за себе – ми тут за всіх, хто вірить у перемогу”, – каже “Вівальді”.
Хлопці чітко розуміють, що за спинами бійців – люди, які щоденно працюють у кав’ярнях, пекарнях, заводах та інших підприємствах. “Наше завдання – не допустити, щоб війна прийшла до них. Ми тримаємо цю лінію фронту не просто як територію, а як захист нашого народу”, – підсумовує “Лаврик”.