Командир патронатної служби "Янголи" (Третя штурмова бригада) Олена Толкачова в інтерв'ю РБК-Україна – про реабілітацію та підтримку військових, кошти на лікування та психологічну підтримку ветеранів.
Патронатні служби – невід’ємна частина реформування системи допомоги військовим в Україні, яка буде сприяти створенню організованої мережі підтримки як військових на фронті, так і їхніх родин у тилу.
До початку великої війни подібних організацій в нашій країні не існувало. У 2022 патронатна служба “Янголи” була створена за ініціативи військовослужбовці Олени Толкачової. Впродовж довгого часу таких ініціатив не було у жодній іншій бригаді. Та за останній рік ця тенденція змінилася.
Опіка над пораненими бійцями
Одна з основних задач патронатної служби – брати опіку над пораненими бійцями. Очільниця “Янголів” зазначає, що кількість поранених на фронті постійно змінюється і залежить від інтенсивності обстрілів та активності ворожої артилерії.
“Я не можу сказати, що це якась стала величина. Наприклад, кілька місяців поспіль може бути два-три поранених на день, а потім прилітає кілька ворожих снарядів, і ми маємо десятки постраждалих. Інколи може здатися, що на фронті спокійно, але достатньо одного точного удару – і втрати знову зростають. Тому статистика змінюється постійно, і за нею складно стежити без довгострокових спостережень”, – розповідає Олена Толкачова.
Під час бойових виходів військовослужбовці часто зазнають травм різної важкості. Здебільшого це уламкові поранення внаслідок влучання снарядів.
За протоколами ТССС (Tactical Combat Casualty Care), при кровотечах потрібно негайно накладати турнікет. Правильне застосування та алгоритм дій після припинення кровотечі можуть сприяти уникненню ампутацій.
“В першу чергу це травматологія, яка завжди супроводжується контузіями, ампутаціями та так званим турнікетним синдромом. Тому дуже важливо навчати бійців надавати собі допомогу, вміти працювати з турнікетами та робити декомпресію. Це рятує життя. Якщо боєць знає, як правильно накласти турнікет або допомогти побратиму на полі бою, це збільшує шанси на виживання на 70-80%. Зараз ми на цьому особливо наголошуємо на тренуваннях”, – каже співрозмовниця.
Коли боєць потрапляє до госпіталю, завдання служби – взяти повну опіку над всіма процесами, особливо, що стосується фінансового аспекту.
“Наша основна задача – зробити так, щоб боєць не витратив жодної копійки зі свого грошового забезпечення та щоб його родина не витрачала гроші”, – зауважує командир.
Багато військових підрозділів почали переймати досвід у “Янголів” та створювати патронатні служби. Зокрема, 47-ма бригада, а також підрозділи ГУР та МО.
“Зараз ми разом працюємо над тим, щоб впровадити патронатні служби, які називатимуться “службами супроводу”, у всіх підрозділах Сил оборони. Ці служби не лише допомагатимуть пораненим, а й підтримуватимуть їхні родини та забезпечуватимуть комунікацію між бійцями і військовим керівництвом”, – каже Толкачова.
Протезування військових
Після поранення кожен боєць проходить довгий шлях до того моменту, коли знову зможе повернутися до повноцінного життя. Починаючи із госпіталю, далі військовий має пройти лікування, а за потреби – хірургічні втручання. Особливо важливі, за словами Толкачової, питання реабілітації поранених та протезування.
“Протезування повинно бути максимально оперативним, тому що чим швидше боєць почне ходити, тим краще пройде його реабілітація. Тому є випадки, коли хлопці вже через три місяці після ампутації отримують сучасні протези і повертаються до активного життя. Ми знаємо героїв, які навіть із двома протезами повертаються на службу. Це надихає”, – розповідає вона.
Попри роки війни, на жаль, питання протезування в Україні досі є проблематичним. Адже більшість справді якісних протезів виробляють за кордоном. До того ж, їх ціна може сягати до 120 тисяч доларів за один протез. Враховуючи великі витрати, необхідне фінансування як від держави, так і від донорів.
“До внесення змін у законодавство ми збирали значні суми на дорогі функціональні протези, бо держава не могла покрити такі витрати. Але тепер нова держпрограма дозволяє компенсувати частину витрат на сучасні протези, що значно полегшує цей процес. Проте на даний момент ще не всі підприємства отримали сертифікацію для роботи з найсучаснішими комплектуючими, і це виклик, над яким ми активно працюємо”, – додає Толкачова.
Поранені повертаються до війська
Більшість бійців 3 ОШБр після поранення хочуть повернутися до служби. У Третій штурмовій бригаді цей показник сягає 85%. Це стало можливим завдяки реформам, які дозволяють військовим із пораненнями займати різноманітні посади, зокрема й офіцерські. Раніше це було величезною проблемою, оскільки бійці не могли повернутися у військо.
“Ми намагалися забезпечити, щоб кожен, хто хоче повернутися, міг знайти собі місце у війську. Незалежно від посади”, – наголосила командир патронатної служби. За її словами, є випадки, коли навіть після ампутації кінцівок військові повертаються на посади у бойові підрозділи.
Толкачова також підкреслює важливість реформ у сфері охорони здоров’я. На жаль, досі в системі існують проблеми хабарництва та виманювання додаткових грошей. “Насправді ще є з чим боротися. У нас в системі охорони здоровʼя є лікарі, які намагаються “втюхати” якісь платні послуги або ліки”, – каже Олена.
За її словами, часто за кошти намагаються надавати слухові апарати, хоча військовослужбовці можуть отримати безкоштовні слухові апарати, навіть якщо не мають інвалідності.
“На жаль, є лікарі, які намагаються направити пацієнтів у комерційні центри для придбання слухових апаратів за власний кошт, але кожен поранений має право на безкоштовний пристрій”, – наголошує Толкачова.
Допомога родинам військових
Патронатна служба також активно допомагає родинам військових, зокрема тим, хто зіткнувся з важкими хворобами чи іншими кризовими ситуаціями. Трапляється навіть, що звертаються родини бійців, які не мають поранення, але є проблеми із здоровʼям у членів сімʼї, особливо часті випадки онкологічних захворювань. Тому працівники служби беруть все це на себе, аби боєць спокійно міг виконувати свою роботу на фронті.
“Боєць втрачає мотивацію і боєздатність, якщо він знає, що його родина не отримує необхідної допомоги. Тому ми завжди намагаємося підтримати їх у таких складних ситуаціях. Іноді навіть невелика підтримка – порада, контакт лікаря або допомога з оформленням документів – може дуже змінити ситуацію”, – відзначає Толкачова.
Одне з найважчих питань – це підтримка та допомога родин полонених або ж зниклих безвісті. У таких випадках їхня служба намагається скеровувати родичів до фахівців, які надають як психологічну, так і психіатричну допомогу.
“Ми часто зустрічаємо випадки, коли родичі опиняються у важкому психологічному стані через невизначеність і тривале очікування новин. У таких ситуаціях ми скеровуємо їх до спеціалізованих громадських організацій або безпосередньо допомагаємо знайти фахівців. Ми не маємо права полишати цих людей наодинці з їхнім болем. Вони потребують нашої уваги, турботи та постійної підтримки. Навіть простий дзвінок може врятувати життя”, – підкреслює вона.
Розповідаючи про ситуації зі зниклими безвісти бійцями, Толкачова наголошує на необхідності звертатися до ТЦК або Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
“Родинам важливо розуміти, що коли фронт дуже активний, не завжди є можливість швидко забрати тіла загиблих чи отримати інформацію про полонених. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб забезпечити родини максимальною інформацією. Це важливо для людей, які переживають цей неймовірний біль”, – каже Толкачова.
Гроші для патронатних служб
Якісна опіка над пораненими та реабілітація потребують великих коштів. Щоденно збільшується кількість поранених, тому доводиться покривати витрати частково і зі зборів.
“Наразі в Україні досі бракує достатньої кількості безкоштовних реабілітаційних центрів. Тому доводиться самостійно збирати гроші. Головне, щоб люди бачили, кому вони допомагають і як їхня підтримка змінює життя бійців. Ми завжди робимо відеозвіти, щоб донатори бачили, як їхні гроші рятують життя та дають надію. Це дуже мотивує людей допомагати”, – зазначає командир.
Більшість коштів йдуть на складні реконструктивні операції, які проводяться в приватних клініках. Також кошти йдуть на реабілітацію поранених зі спинальною та черепно-мозковою травмами. Зокрема і для тих, хто прикутий до ліжка, адже вони потребують постійного особливого догляду.
“У нас є підтримка від держави. Є також прибуткові державні підприємства, які нам допомагають. У нас є з ними меморандуми. Та все ж основну масу коштів збирають люди”, – розповідає Толкачова.
Психологічна підтримка
Особливо важливою є психологічна підтримка військових, які повертаються з фронту. Зокрема поранених або тих, хто пережив складні бойові травми. За словами Олени Толкачової, саме суспільство відіграє ключову роль у психологічному відновленні ветеранів.
“Якщо суспільство не почне розуміти, що їм потрібно підлаштовуватись під ветеранів, то ніякі психологи не зможуть допомогти. Головний психолог для наших бійців – це оточення. Якщо ветерани відчувають розуміння, прийняття і вдячність за їхню службу, вони набагато легше проходять адаптацію до мирного життя”, – переконана Олена.
Якось під час поїздки вона зустріла ветерана на мотоциклі, у якого був протез замість ноги.
“Він виглядав неймовірно круто – у нього був стильний чорний матовий протез, і він впевнено керував мотоциклом. Я подумала: як же це сильно – замість того, щоб відчувати сором чи ізоляцію, хлопець демонструє свою силу та впевненість”, – ділиться вона.
Зараз серед молоді все більше тих, хто сприймає ветеранів як героїв, в їхньому середовищі військові часто стають прикладом мужності та стійкості. В публічному просторі ветерани не стикаються зі співчутливими поглядами – навпаки, до них часто підходять, спілкуються, цікавляться їхнім досвідом. Це дуже підтримує моральний стан.
Патронатна служба підтримує ініціативи, які навчають суспільство правильно взаємодіяти з ветеранами.
“Українцям потрібно навчитися не лише підтримувати військових, а й сприймати їх як сильних і цінних членів суспільства. Найкращий спосіб допомогти – це не жалість, а вдячність та повага”, – впевнена Олена Толкачова.