Спалювання сухої трави викликає чимало дискусій серед науковців. З одного боку, це шкодить довкіллю. Але іноді палити сухостій навіть необхідно.
“Для науки це дискусійне питання. Спалювати погано, бо виділяється велика кількість СО2 і він йде у повітря. При спалюванні біля лісів і населених пунктів є ризики пожежі. Втім, є такі екосистеми, які формувались одвічно під впливом вогню і випасу – це степи”, – розповів Дідух.
За його словами, якщо степ не випасати, бо випалювати зараз не можна, то він починає втрачати свою біологічну цінність. Накопичується підстилка, потім з’являються чагарники, потім ліси. Зрештою, степові екосистеми втрачаються, бо вони формувались історично під впливом випалювання і випасання.
“Тому якщо ми протидіємо кліматичним змінам, згубній руйнації, впливу пожеж, то випалювання доцільно заборонити. Але є місця, де треба, щоб це було під контролем. Не можна все завжди вести за одним принципом”, – додав еколог.
Він підкреслив, що природа багатогранна, а екосистеми – різноманітні. Тому вони потребують розумного контролю людської діяльності.
“Так, саме із забороною втручання людської діяльності у степових заповідниках (наприклад, “Михайлівська цілина” на Сумщині) ми уже втратили там ті екосистеми, заради яких ці заповідники були створені. Невтручання призвело до того, що степові ділянки почали заростати чагарниками та деревами і втратили свою цінність. Тому треба до всього підходити виважено”, – зазначив Дідух.
Однак це не означає, що кожен, хто забажає, може палити траву. Випалювання сухостою у степових регіонах має проводитися виключно фахівцями і під суворим контролем.