Попри те, що приватизація службового житла в Україні прямо заборонена на рівні закону, її проводять через певні “лазівки” у законодавстві ще з 90-тих років. Як наслідок, фонди державного, комунального і відомчого службового житла майже вичерпані, відтак можливість використовувати цей інструмент вирішення житлового питання тих, хто потребує житла по роботі, дуже обмежена.
За її словами, радянський централізований підхід до житлової політики, за якого держава розподіляє житло, а громадяни очікують його безоплатного отримання, досі визначає українські реалії, особливо у сфері службового житла.
А механізм “роздержавлення” перетворив його на спосіб безоплатної приватизації, тоді як для тих, хто справді потребує житло воно залишається недоступним.
В чому проблема з наданням службового житла
Як пояснює Олена Шуляк, після звільнення працівника службове житло мало б переходити новому співробітнику, але на практиці його часто приватизовують. Хоча це прямо заборонено законодавством, існує лазівка: приватизувати можна житло, яке перестало бути службовим.
“Це відкриває двері для зловживань, коли навіть працівники з достатніми доходами чи вже наявною власністю безоплатно приватизують житло, призначене для службових потреб”, – наголосила вона.
Парламентарка додала, що типовою практикою є оформлення квартир на викладачів академій, суддів чи їхніх помічників, які вже мають власну нерухомість. Після переведення в категорію “неслужбового” житло приватизується, тому держава у підсумку втрачає ресурс, а лікарі чи вчителі, готові працювати в громадах, не отримують підтримки.
Інша законодавча прогалина, яка постійно скорочує кількість службового житла – неможливо виселити пільгові категорії населення, не забезпечивши їх альтернативним пільговим житлом. Оскільки такого альтернативного житлового фонду часто просто не існує, пояснила Шуляк, ці люди продовжують проживати в службових квартирах.
“Тобто, проблема нестачі фонду соціального житла підживлює проблему відсутності житла службового. Усе це підриває довіру до державних інституцій і не дозволяє службовому житлу виконувати свою соціальну функцію – залучати та утримувати кадри”, – наголосила Олена Шуляк.
Як у ВР пропонують змінити підхід
Нардепка зазначила – українські реалії суперечать тому, як реалізується політика службового житла у ЄС і світі загалом.
Так, згідно з результатами дослідження кращих міжнародних практик використання службового житла, яке проводить аналітичний центр “Інститут житла”, у світі цей інструмент використовують здебільшого у якості тимчасового житла, яке надається в оренду тим, хто за характером роботи повинен проживати поруч.
“Саме такий підхід ми заклали у законопроєкт №12377, який має змінити ці рудименти – “Про основні засади житлової політики”. Він передбачає, що службове житло почне відіграватиме свою справжню роль – тимчасового житла, яке надається в оренду тим, хто за характером роботи повинен проживати поруч”, – зазначила Шуляк.
Вона додала, що мета пропонованих змін – не заміщувати соціальне житло, а слугувати ефективним інструментом для забезпечення кадрами, необхідними громадам та державі.
Хто зможе претендувати на службове житло
Водночас важливо і те, що службове житло не підлягатиме приватизації і надаватиметься лише на період виконання службових обов’язків, що має унеможливити зловживання.
Перелік категорій осіб, хто матиме право на таке житло, для державного фонду визначатиме Кабмін, а для місцевих – самі громади.
Нардепка каже, що новий підхід не обмежує права громадян. Навіть проживаючи в службовому житлі, людина зможе одночасно брати участь у державних програмах підтримки, що передбачають придбання власного житла. Це стимулює економічну активність: якщо людина достатньо заробляє, вона може поступово накопичувати на власну квартиру.
“Службове житло стає тимчасовим рішенням, яке допомагає розв’язати нагальне житлове питання та готує людину до самостійного забезпечення житлом у майбутньому”, – резюмувала Олена Шуляк.