Чому бузкова алея в Ботсаду вважається справжньою перлиною Києва? Чи загрожує їй зникнення через старіння дерев? Яка рослина може невдовзі стати ще одним символом Києва і що нового підготували для гостей саду, – в інтерв’ю РБК-Україна розповів заступник директора Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАН України, кандидат біологічних наук Микола Шумик.
Головне:
- Бузковий сад старіє: чи залишаться кияни без весняної окраси міста?
- Не лише світові колекції. Яку ідею несе Ботсад сьогодні?
- Клімат усе змінить. Яка рослина стане новим символом Києва?
- Забудова проти природи: чи справді частину Ботсаду віддадуть під ЖК?
- Сади зі смислом: які новинки готують для киян у Ботсаду?
Бузкова алея: як сирингарій став окрасою Ботсаду
– Цвітіння бузку в Ботсаду створює справжній ажіотаж серед киян і гостей столиці. Чим особлива ця алея?
– Бузковий сад – візитівка не тільки ботанічного саду, але й Києва. Його проектував відомий ландшафтний архітектор Леонід Іванович Рубцов. Він навмисно зробив його на Дніпрянських схилах з видом на Видубицький монастир, Дніпро і Лівобережжя. Тут використаний прийом “пейзаж у позику” – коли у гарному місці вписують певний об’єкт, щоб він мав вдесятеро виграшніший вигляд.
Я багато бачив колекцій бузків по світу: і в Західній Європі, і в Кореї, але настільки вдалого місця для сирингарію, як в Києві, не зустрічав. Він прекрасно там вписується у краєвиди. Територія бузкового саду – це півтора гектара. Цвітіння в такому масиві не може не вражати.
Наш бузковий сад дуже полюбляють соловейки. Вони самі тут оселились. Багато людей приходять сюди вдосвіта любуватись світанком і співом солов’їв. Я б сказав, що це сад для закоханих.
– Ваша колекція одна із найбагатших у світі. Скільки тут зібрано сортів?
– Тут зібрано близько 120 сортів бузку, які вивели селекціонери зі всього світу, у тому числі й українські. А ще є 23 природних види. Серед асортименту – 3-4 сорти, які завезли ще по репараціях з Берлінського ботанічного саду після Другої світової. Один із найкрасивіших – Людвіг Шпет. Квітка у нього проста, не махрова, але із насиченим фіолетовим кольором.
Років 10 назад на вченій раді пропонували Людвіга Шпета викорчувати, бо вже старий. Але ми переконали його зберегти. Він має унікальні покручені стовбури – це теж прикраса саду. Навіть коли перестане цвіти, стовбури ми залишимо.
– Сад висаджували в 1948-50 роках. Дерева постаріли, можемо невдовзі втратити бузкову алею?
– Щось старіє, щось вироджується. Сорти, виведені селекціонерами, “живуть” вдвічі менше за природні. Крім того, є таке поняття, як втомлюваність. Якщо довго культивувати на одному місці одну рослину, то виснажуються елементи, якими вона живиться.
Такі моменти ми передбачаємо. У нас є “Проєкт організації території”, де прописані стратегічні завдання на 10 років і тактика на 5 років. Там ми визначили і нове місце для сирингарію, і яке має бути поповнення, оновлення. Багато робіт уже проводимо. Тому кияни не залишаться без бузкового саду.
– Бузковий період – піковий у Ботсаду. Як багато відвідувачів до вас приходить у цей час?
– До ковіду і повномасштабної війни щодня було до 30 тисяч людей. Зараз десь 10-15 тисяч. Загалом щонайменше 100 тисяч людей приходять любуватись бузком. А щорічна відвідуваність Ботанічного саду – 500 тисяч. І це ми дивимося тільки по квитках, а якщо врахувати пільгові категорії, то цифра добіжить до мільйона.
Бузкова алея (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
Від княжих земель до садів світу: як Ботсад поєднує історію і культуру
– Ботсад розташований на давніх землях, які мають цікаву історію…
– Так, територія Ботанічного саду – історичне місце. Колись тут була резиденція князя Всеволода – Красний двір. Знаковим є й Видубицький монастир, до якого примикає наша територія.
На південно-західній стороні колись було єврейське кладовище. Радянська влада його знищила – таким був у Союзі підхід до культурної спадщини, і не тільки єврейської. Тут також була частина Звіринецького кладовища.
Коли будували індонезійський сад, то виявили рештки. Тоді було кілька скарг від єврейських громад. Втім, перевіривши цю територію, вже більше нічого там не знайшли.
– Якою первинна була концепція Ботсаду і як його зараз розвиваєте ви?
– Тут збирали рослини з різних куточків Радянського Союзу. Тут є ділянки Алтай, Центральна Азія, Далекий Схід. Ми їх зберігатимемо і надалі. Такого підходу до облаштування ботанічних садів практично вже ніде нема.
Але ми вирішили “піти далі” й створити сади світу. Ідею нам підкинуло саме життя. Навколо Ботсаду є багато посольств і представництв інших країн. Якось у нас гуляв посол чи то консул Австрії і захотів тут залишити частинку своєї культури. Саме з австрійської альпійської гірки розпочались сади світу.
Вони об’єднують культурну і природню спадщину. Ці ділянки доповнюють знакові споруди тієї чи іншої країни, які варто представити нашим відвідувачам. Наприкдад, в індонезійському саду є міні-копія будійського храмового комплексу Боробудур, який внесений до спадщини ЮНЕСКО.
Для цього саду нам довелося вибрати найтеплішу ділянку, бо складно вирощувати тропічні види у наших умовах. Ми почали вивчати досвід культивування рослин в французьких, австрійських, польських і навіть українських парках XIX століття.
Колись будували оранжереї, взимку там вирощували рослини у діжках, а влітку їх виносили. По цьому ж принципу ми працюємо з територією індонезійського саду. Пальми, банани, олеандри ховаємо в теплиці, а влітку вони ростуть на вулиці.
Ще у нас є корейський сад і японський сади. Хотіли створити іранський сад із пустелею, але з цією країною зараз не співпрацюватимемо. Також зірвались плани зі створення в’єтнамського саду. Їхнє посольство уже найняло ландшафтну фірму для робіт, але тоді почалась війна.
Сади світу (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
– А над чим ви зараз працюєте?
– Дуже хочемо зробити скандинавський терапевтичний сад. Він буде інклюзивний. Люди із вадами зору зможуть деяких рослин торкатись.
Ще у 2019 році проект саду розробила ІТ-компанія, але тоді все призупинилось. Зараз такий сад дуже потрібний нашим військовим для терапії. Два благодійні фонди збирають гроші для його облаштування.
Від бузку до вічнозелених: чим любуватись у Ботсаду у кожну пору року
– Окрім бузку, заради яких культур до вас приходять відвідувачі?
– У нас завжди є що подивитись. У грудні-січні – це тропічні й субтропічні рослини в оранжереях, у цей час орхідеї квітують. Лютий – це азалії, а згодом камелії під’єднуються й захоплюють частково березень.
З середини березня у нас квітнуть вересові – еріка, рододендрони. У квітні – магнолії і плодові дерева. У травні – бузок, а в кінці місяця – півонії.
Червень -липень – це сад троянд. Наш розарій – це теж візитівка Ботанічного саду. Серпень – однорічні квітникові та початок цвітіння вереса.
У вересені-жовтні квітують хризантеми, жоржини, айстри, верес. У листопаді люди приходять дивитись на осіннє забарвлення листків бука, дуба, берези. Це як друге “квітування” рослин. Грудень – це вічнозелені культури і рослини в оранжереях.
– Ваш сад також славиться колекцією рододендронів.
– У ній ми зібрали різноманітні сорти: перші починають квітнути у середині березня, інші – наприкінці травня в червні.
Рододендрони належать до вересових рослин. За легендою, коли Бог роздавав рослинам землю, то починав з найкращих ділянок. Так трапилось, що верес запізнився, а в Бога залишились тільки найбідніші, несприятливі землі, де постійні дощі і тумани.
Тоді й він сказав вересу: “Я тобі даю бідні землі, але винагороджую виносливістю й красою”. Так от ці вересові дійсно ростуть у північноєвропейських країнах: Англії, Шотландії, а в нас – на найбідніших землях на Поліссі.
– Рододендрон це і є та легендарна “червона рута”?
– Так, саме рододендрон карпатський миртолистий. В культурі він не розмножується, є тільки дикий. Наші колеги з Карпатського біосферного заповідника навіть викопували ґрунт разом із рутою і спускали з гір, але вона пропадала. Їй потрібні специфічні умови, бо любить кислі ґрунти й вітри.
Ми кілька разів їздили збирати насіння рути і зараз в теплиці маємо 3-5-річні сіянці. Якщо через кілька років вони зацвітуть, це буде прорив у розмноженні червоної рути. З 30 років минулого століття ще нікому не вдавалося оцей рододендрон виростити в штучних умовах. Але навіть це не гарантує, що він витримає кліматичні виклики.
– Як зміни клімату впливають на ваші рослини?
– Температурні стрибки дуже відбиваються на рослинах, вони не знають, як поводитись. Природні види ще більш-менш адаптуються, а культурним дуже важко. Їх треба постійно поливати, доглядати. Йде велика конкуренція з бур’янами.
Вересова рослина еріка почала в грудні квітувати, а за нормальних умов цвітіння починається у середині березня. Багато каштанів, рододендронів і навіть бузок розцвітають восени. Це говорить про те, що рослини в стресі. Вони не розуміють, чи їм давати потомство, чи готуватися до зими.
Зміни клімату ще відстежуємо по атлаському або ліванському кедру. Раніше я його бачив в Анкарі та Криму, а зараз він почав рости у Києві. Ми навіть рекомендуємо вже потрохи використовувати кедр для озеленення столиці. При потеплінні клімату ці дерева можуть стати однією з головних окрас у наших парках і скверах.
– То кедр скоро стане новим символом Києва замість каштана?
– Правильно називати гіркокаштан. Це середземноморська рослина, їй теж стане краще при подальшому потеплінні. Хіба може трохи не вистачати вологи. Втім, він ще багато чого витримає. Скоріше нашим аборигенним видам, таким як сосна, граб, ялина буде важко.
Гіркокаштан пишно і красиво квітує, думаю, не варто його чимось замінювати. Тому символ Києва ми не втратимо, але це не означає, що кедр не може стати ще одним символом.
Що буде з Ботсадом: реконструкція, нові проекти і мрія про банк насіння
– Взимку розгорівся скандал через те, що начебто частину території Ботсаду планують віддати під забудову. Що насправді тоді відбулося?
– У 2019-му році ми розробляли проект організації території, де прописали стратегічні і тактичні завдання. І одним з них була реконструкція господарського двору. Ми хотіли оновити всі мережі: водопостачання, теплозабезпечення, електрозабезпечення, бо все руйнується.
Фінансування вистачає тільки на зарплату. Господарський двір, комунікації і гуртожиток, де живуть немісцеві працівники, не оновлювались з часів зведення після Другої світової. Академія наук нам порекомендувала укласти угоду з інвестором про наміри реконструкції. Там і гуртожиток був прописаний. Але у ЗМІ це подали, як житлову забудову.
Угода закінчилася у 2023-му роком, інвестор нічого так і не зробив. А коли в 2024-му році був аудит тої фірми, сплили ці матеріали.
Я на посаді заступника директора з 2001 року, знаю багато перепитій Ботсаду. І, повірте, всі ці 130 гектарів ми бережемо і дорожимо кожним міліметром, і точно не віддамо його під забудову.
От у нас є старий лабораторний корпус, а в держави нема грошей на його відновлення. Ми хотіли там зробити банк насіння. Це світовий тренд – зберігати природний генетичний матеріал в сховищах на випадок якоїсь катастрофи.
Я бачив такий банк в Південній Кореї, і це вражає. Сподіваюсь і в нас колись буде свій, але поки грошей на це не знайшлося.
Цьогоріч ми навіть просили у киян донати на опалення оранжереї, бо теплопостачання дорого обходилось. І люди нам допомагали – це говорить про високу соціальну позицію українців.
– Що нового можна буде невдовзі побачити у Ботанічному саду?
– Зараз ми працюємо над створенням українських садів, які оспівували наші класики: Шевченко, Нечуй-Левицький та інші. Вже виділили ділянку на місці старого яблуневого саду, там близько півтора гектара. У задумі показати сади із усіх регіонів України. Основа там вже є – яблуням по 15-30 років. Треба ще тільки додати впізнаваних елементів.
Якщо це сад, оспіваний Шевченком, то має бути відповідна хатинка. У саду західних регіонів потрібен якийсь зруб чи альтанка. Тобто мають бути архітектурні споруди, які дадуть впізнаваність кожного регіону.
У нас вже є українська дорога. Вона починається від головного входу й веде через Кленову алею повз Японський сад, через Кавказ виходить до Кизилового саду і впирається в Каштанову алею. Там, власне, і буде український сад.
Вже цього літа наші відвідувачі зможуть побачити кримськотатарський візерунок із рослин. Його облаштовуємо поблизу експозиції “Пори року”. Там буде абсолютне різноманіття: від чебрецю до троянд, гладіолусів і тюльпанів. Так що нашим відвідувачам буде, чим налюбуватись.
У Ботанічному саду готують нові експозиції (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)