Тарас Шевченко тричі приїжджав із Санкт-Петербурга в Україну і кожного разу він відвідував Київ. Майже рік з весни 1846 до 1847-го він прожив у самісінькому центрі сучасної столиці, створив чимало художніх етюдів тогочасного міста й написав одні із найвідоміших своїх балад “Русалка” і “Лілея”.
- Будинок на Козиних болотах
- Місце біля Лаври для малювання
- Хата на Пріорці
- Церква Різдва Христового на Подолі
Будинок на Козиних болотах
Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка розташований за дві хвилини від Майдану Незалежності. За часів поета у цій місцевості була непролазна грязюка, тож її прозвали Козиним болотом. Кобзар проживав тут з весни 1846 до свого арешту – 5 квітня 1847 року, орендував кімнату і майстерню у тодішніх власників Івана та Ольги Житницьких.
В цей час Тарас Григорович працював у Київській археологічній комісії й за її завданням створив серію архітектурних пейзажів у 5-ти українських губерніях. У рамках цього зробив багато замальовок Києва: Видубицького монастиря, церкви Олександра, Києво-Печерської лаври та панорам Дніпра.
Саме у цьому будинку Шевченко написав дві балади “Русалка” та “Лілея”, копію рукопису “Лілеї” зараз експонують у музеї. Через війну усі автентичні речі вивезли у сховища, аби убезпечити від пошкодження.
У мансардному приміщенні була розташована майстерня художника, її вікна виходили у внутрішній двір із видом на садочок. Які саме картини тут створив художник – невідомо. Зараз у музеї іноді проводять майстер-класи із виготовлення офортів. Саме за створення офортів Шевченко отримав звання академік.
У музеї також є маленька експозиція, присвячена столичному активісту Роману Ратушному, який загинув на війні у 2022 році. Він заповів частину військових виплат у випадку власної смерті направити на підтримку музею. Колись Шевченко написав свій славнозвісний “Заповіт” через важку хворобу, сучасна ж молодь пише заповіти через війну Росії проти України.
Місце біля Лаври для малювання
На території Києво-Печерської лаври є місцина, де Тарас Григорович намалював етюд “Церква всіх святих” у 1846 році. Зараз на цьому місці встановлені стілець і стіл із художнім приладдям, які дозволяють сучасним українцям побачити, в яких умов творив Шевченко.
Збереглося три малюнки Шевченка олівцем 1843 року – “Дальні печери Києво-Печерської лаври”, “Київ з-за Дніпра”, незавершений малюнок “Київ з боку Дніпра” і сепія “Церква Всіх святих у Києво-Печерській лаврі” у 1846 році.
Відомо, що крім цього ще були художні твори, але поки їх не віднайшли. А саме: “Печери Київської лаври”, “Лаврська церква з дзвіницею” (кілька варіантів), “Старці”, “Портрет отамана старців”, на яких зображено Лавру.
Хата на Пріорці
Востаннє Шевченко приїхав у Київ у 1859 році, тоді на два тижні він оселився у домівці Варвари Пашковської на Пріорці. Зараз це частина столичної місцевості Куренівка, а у часи поета це була околиця міста. Літературознавці стверджують, що він сам вибрав цю хатину, коли пішки прогулювався з центру Києва.
“Йшов та йшов – бачу хатина стоїть, не то панська, не то мужича, біла-біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а на дворі розвішані дитячі сороченята та й рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе…”, – писав Шевченко.
Автентична хатина, де тоді гостював Шевченко, не збереглася. У 1989 році створили хатину-музей, яка відтворює побут київської околиці другої половини ХІХ століття. Там експонують предмети культурної спадщини, які передали нащадки мешканців Пріорки, які особисто зустрічалися з поетом.
Біля хати на Прірці росте дуб, якому понад 400 років. Саме під цим деревом, за спогадами його сучасників, любив сидіти поет.
Церква Різдва Христового на Подолі
Після смерті Тараса Шевченка українська громада ініціювала перевезення тіла поета на рідні терени, аби виконати його заповіт і поховати на дніпровських кручах.
Домовину Шевченка перевозили із Санкт-Петербурга до Канева через Київ, частину цього шлях долали по Дніпру. Саме у столичній церкві Різдва Христового 6 (18) та 7 (19) травня 1861 року благочинний церков Подолу Петро Лебединцев та настоятель храму Йосип Желтонозький провели панахиду по великому поету. На прощання з Кобзарем зібрався натовп поціновувачів творчості поета. Після цього кияни почали називати церкву “Шевченковою”.
За часів радянської окупації комуністи знесли церкву Різдва Христового, лише на початку 2000-х святиню заново збудували за збереженими кресленнями. Зараз у церкві експонують копію посмертної маски Тараса Шевченка.