Україна стала флагманом ветеранської політики, і сьогодні ми фактично єдина країна у світі, яка реінтегрує ветеранів прямо під час війни. Від G.I. Bill до української моделі: як ми будуємо підтримку ветеранів під час повшомасштабного вторгнення – у колонці міністерки Міністерства ветеранів України Наталії Калмикової для РБК-Україна.
80 років знадобилось США, аби розбудувати той спектр сервісів, який доступний для їхніх ветеранів сьогодні. Україна вийшла на такі ж потужні показники всього за три роки, і в умовах повномасштабної війни.
У Штатах все почалося з G.I. Bill, підписаного 1944 року, який давав стартові програми для ветеранів щодо будівництва, освіти, кредитування. З кожним роком програми розширювалися, додавалися нові послуги, переглядалися старі закони. І сьогодні вони мають одну з найпотужніших ветеранських політик у світі.
Наша країна – єдина, яка реінтегрує ветеранів під час війни, хоча ми могли “подумати про це завтра”. На перший погляд, може здаватися, що в цьому немає нічого складного: кілька постанов, підзаконок, перерозподіл бюджету – вуаля, у нас готові сервіси й можливості для ветеранів та їхніх родин.
Та 2022 року перед нами постали виклики, які змусили рухатися швидше, бо ветерани з пораненнями повертаються вже; обережніше, бо бюджети не бездонні й кожна нова програма має бути доцільною; й креативніше, адже деякі потреби ветеранського ком’юніті не завжди можливо закрити матеріальними благами.
Контекст та виклики
Україна стала флагманом ветеранської політики. У нас вже переймають досвід колеги з інших країн. У момент, коли Європа готується до можливого протистояння росії, вони також готують і своїх людей. Зокрема, ведуться розрахунки того, як потім приводити своє суспільство до ладу, які програми реабілітації потрібні будуть, що варто запровадити вже зараз – намагаються перейняти найкращі практики у нас.
Якщо візуалізувати лише ті програми ветеранської політики Уряду, які спрямовані на забезпечення зайнятості ветеранів та їхніх родин, таймлайн виглядатиме так:
Уявіть, ми – єдина країна, де цифрове посвідчення ветерану дозволяє отримувати державні послуги. Адже в США існує Veteran ID Card (VIC), яка хоч і електронна, та вона більш формальна, дає знижки та не може бути підтверджуючим документом при отриманні держпослуг. У нас є унікальні послуги, які щоб реалізувати іншим країнам – необхідно пройти цілу еволюцію держсектору.
Та найголовніше, що оновлена архітектура українських сервісів не є лінійною, немає “уравніловки”. Працюємо з унікальністю кожного бенефіціара. Адже шлях ветерана у кожного свій: хтось приходить у військо з професією, яка буде затребувана і після служби. Хтось приходить надто юним, і їй чи йому потрібно допомогти здобути цивільний фах. Хтось не хоче втратити попереднє місце роботи, а хтось взагалі не хоче працювати.
Так, є й такі кейси й це нормально. Люди після шаленого стресу можуть не бажати працювати. Тоді на допомогу приходять консультанти з працевлаштування і психологи, які допомагають знайти мотивацію й точки опори для самореалізації.
Також важливим є факт того, на чому наголошують військові стратеги та аналітики наголошують, що характер війни з 2014 року по сьогодні суттєво змінився. Якщо у 2014 році багато поранень було через кулі, то нині на перше місце виходять акубаротравми та ушкодження осколками від вибухів FPV-дронів, множинні травми. А отже і шлях лікування та реабілітації змінився.
Сучасні підходи враховують, що навіть характер травм впливає на подальший шлях ветерана: від “якою має бути реабілітація”, до “а як йому чи їй працювати далі”. На кожному з етапів захисника чи захисницю підхоплюють відповідні помічники: фахівці супроводу спрямовують по потребі ветерана до психологів, лікарів та реабілітологів, надавачів соціальних послуг, кар’єрних консультантів, юристів та кейсменеджерів тощо.
Соціальна інфлюенція – шлях розповсюдження ветеранської політики
Дослідження Мінветеранів та партнерів показують: ветерани, які не мають тісного кола побратимів, або проактивних родичів часто не знають про доступні для них сервіси та можливості. Тому ми змінили суть підходу: працюємо з явищем “соціального зараження” – коли самі ветерани стають амбасадорами послуг.
Комунікація через офіційні канали важлива, але недостатня. Найефективніше – коли конкретний ветеран чи ветеранка спробує послугу і поділиться досвідом зі своїм колом. Ветерани передають інформацію через довірені зв’язки. Позитивний досвід стає каталізатором для інших.
Пам’ятаю, з яким скепсисом ставились ветерани до першої програми фінансування, оголошеної УВФ. Тоді ми з програмною командою ледь не за руку тягнули кожного ветерана-підприємця, аби подавали заявки. Проте кожен наступний конкурс нарощував довіру (і хейтерів теж, куди ж без цього).
Так станом на сьогодні, понад 2 мільярди гривень фінансування отримав ветеранський бізнес за державними програмами (Українського ветеранського фонду Мінветеранів та “Власної справи” Мінекономіки), з 2022 року. За цей час підтримано майже 4000 бізнес-проєктів.
При цьому 48,8% підприємств – це виробництва і проєкти, які створюють товари з доданою вартістю. Абсолютним чемпіоном за фінансуванням стала Львівщина. Ветерани змогли залучити у свій регіон 223 мільйони інвестицій на розвиток своїх проєктів.
В рамках програми Державного центру зайнятості понад 13 тисяч ветеранів скористалися програми перекваліфікації. І це лише частина програм реінтеграції в цифрах, яка стосується сфери самореалізації ветеранів. Але щоб вийти на такі показники – були докладені колосальні зусилля і на рівні Уряду, і на рівні обласних адміністрацій та громад, а також міжнародних партнерів, громадських організацій та бізнесу.
Корисно дослухатися до колег та партнерів. Попри багаторічний досвід у сфері ветеранських сервісів, я не могла повірити, що про деякі програми ветерани не знають взагалі. Це зазвичай відбувається через відмінність інформаційних бульбашок, скепсис до державних програм.
На виконання доручення Президента України та за ініціативи прем’єр-міністерки України в жовтні Мінветеранів запустили єдину цифрову платформу “Ветеран Pro”, де розміщені всі програми та сервіси, створені Урядом. Новий інструмент одразу зацікавив користувачів – сайт отримав вже понад 25 тисяч переходів.
Ми свідомі того, що просто заклик “ми створили щось для ветеранів – користуйтесь” – не працює. Тому працюємо і заохочуємо бізнес, міжнародних донорів, громадські організації та суспільство загалом включатися у розвиток ветеранської політики, бути провайдерами сервісів і навіть просто надавати підтримку тим, хто ці можливості створює. Ми гуртуємось довкола викликів, робимо разом продукт, який гордо демонструємо світові й акцентуємо, що: “Україна – може, навіть під час війни!”.