Сергій Дербін в інтерв’ю РБК-Україна про військове меморіальне кладовище і вшанування пам’яті героїв

Головний архітектор НВМК Сергій Дербін (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Наприкінці серпня на національному військовому меморіальному кладовищі після року будівництва пройшли перші поховання. Спорудження НВМК супроводжували скандали: від питання ґрунтових вод до вирубки лісу. Про проект меморіалу, військову айдентику місця пам'яті і архітектуру в Україні – в розмові з головним архітектором проекту Сергієм Дербіним для РБК-Україна.

Головне:

• Після року будівництва НВМК вже пройшли перші поховання. Як виглядатиме весь комплекс і які споруди там будуть?
• Скільки лісу зрізали для будівництва?
• Як мають виглядати військові меморіали в Україні?
• Якою буде архітектура в Україні після війни і відбудови?

Про будівництво, перші поховання Героїв і військову айдентику

– Наприкінці серпня на національному меморіальному військовому кладовищі почалися перші поховання, в серпні був рік, як почалися роботи по спорудженню НВМК. Що відбулося за останній час з проектом?

– Важливо зазначити, що за часів незалежності Україна фактично не мала повноцінного державного військового кладовища. Були сформовані лише військові сектори на цивільних (комунальних) кладовищах. Тому, Національне військове меморіальне кладовище – перший в Україні цвинтар, який є одночасно і державним, і військовим на 100%.

У проєкті було декілька важливих етапів: перша – 19 травня, це дата, коли ДіАМ (Державна інспекція архітектури та містобудування України – ред.) видав сертифікат введення об’єкта в експлуатацію. Саме з цієї дати кладовище офіційно почало існувати як офіційний державний суб’єкт. Відтоді розпочалися активні тренування військових поховань, організація команди та налагодження робочого процесу, щоб повністю бути готовими до відкриття.

Другий важливий етап – 29 серпня, день Героїв, день коли відбулося перше військове поховання тимчасово Невідомих Захисників України. Урочиста церемонія прощання пройшла за участю найвищого військово-політичного керівництва країни: президента України, міністра оборони, головнокомандувача Збройних Сил, міністерки у справах ветеранів. Вони особистим візитом вшанували пам’ять перших п’яти невідомих захисників України.

Таким чином, те, що де-юре було затверджено 19 травня, де-факто почало працювати 29 серпня. Відтоді державна установа розпочала процес приймання заявок на поховання, та організацію поховань. А вже 10 вересня відбулось перше поховання Захисника України, чиє ім’я нам відоме: це був головний сержант Віктор Климчук із позивним “Горець”.

Для Української держави це подія історичного значення – створення повноцінного Національного військового кладовища. Це надзвичайно важливий крок і в історії, і в історії цієї війни теж. І я пишаюсь тим, що країна змогла пройти цей довгий і складний шлях, й відтепер кожен полеглий Захисник та Захисниця України мають гідне місце спочину та шани.

Національне військове меморіальне кладовище – перше в Україні, яке на 100% є і державне, і військове (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

– Об’єкт до того моменту вже був повністю готовий до поховань?

– Об’єкт вже був готовий для поховань – і юридично, і фактично. Проєкт складний, тому ми розподілили на декілька пускових комплексів. Перший пусковий вже побудований, але дошліфовуємо візуальну частину: газон, озеленення, ліхтарі тощо.

Загалом реалізовано мінімальний необхідний перелік об’єктів – саме для того, щоб запустити процес поховань, а це 16 полей почесних поховань, колумбарій, дорожня розв’язка, під’їзна дорога, стоянка. Але перший пусковий комплекс – це лише частина усієї першої черги будівництва, яка площею 22 гектари, над нею ми працюватимемо увесь наступний рік

– Скільки поховань будуть вміщувати ці 16 секторів?

– Офіційно 16 секторів розраховані на 5600 поховань. Але ми плануємо на секторах теж точково зберігати дерева, а це відповідно впливатиме на фінальну кількість поховань. Також одна колумбарна стіна розрахована на 180 місць для встановлення урн з прахом.

– Розкажіть про військову айдентику меморіалу. Як відвідувачам буде зрозуміло, що це саме військове меморіальне кладовище і місце пам’яті про захисників?

– Національне військове меморіальне кладовище – об’ємно-просторовий інженерно-інфраструктурний об’єкт площею понад 100 гектарів.

Коли ми говоримо про проектування об’ємно-просторових рішень, ми не можемо ставитися до них так само, як до розробки дизайну, наприклад, блокнота. Адже для того, щоб військовий блокнот відрізнявся від звичайного, єдине, що можна зробити, – додати на нього військовий логотип. І навіть це не завжди можливо. Але архітектура – це зовсім інша площина, що підпорядковується іншим принципам.

Головний принцип, закладений у цей об’єкт, – це чіткість і строгість ліній генерального плану, які уособлюють військову дисципліну, регулярність та організованість. Саме тому в об’єкті немає художніх “плаваючих” ліній – усе вирішено строго й чітко, як в армії.

Та головним обличчям цього меморіалу є намогильні споруди. Вони мають однакову форму, і саме уніфіковані намогильні споруди є ознакою військового кладовища. Це ключова відповідь на питання: як зрозуміти, що об’єкт є військовим? Саме завдяки уніфікації поховальних форм.

Перші поховання тимчасово невідомиї Героїв пройшли 29 серпня (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Ми використали форму козацьких хрестів. Бо саме козацька доба в Україні асоціюється з військовою славою, досягненнями та звитягами. Образ козацького хреста природно занурює нас у мілітарну естетику. Головний маркер в цьому об’єкті – саме намогильні споруди. Вони всі однакові, і така уніфікація можлива лише на військовому кладовищі.

Це не спроба підкреслити “військовість” за допомогою декоративних символів, як це часто трапляється тоді, коли готову будівлю, створену під інші функції, намагаються переробити на військовий об’єкт і просто додають картуші чи логотипи. Ми ж створили кладовище з нуля, і воно в кожній своїй лінії говорить про військову ідентичність.

Дуже часто ми можемо бачити в побуті, як об’єкти, створені для однієї функції, штучно переробляють під зовсім іншу. Наприклад, приватизовані дитячі садки, які будувалися для дітей, починають виконувати функцію торговельних складів.

І тоді архітекторам, які змушені переробляти такі проекти, доводиться вдаватися до бутафорних рішень. Адже сам дитячий садок у своїй початковій функції не потребував додаткового представлення: з благоустрою, масштабу й пропорцій було видно, що це саме дитячий заклад. Але коли його перетворюють на склад, доводиться штучно приклеювати на фасад логотипи чи таблички будівельних або фінансових компаній, аби пояснити людям, що це вже інший об’єкт.

Подібні приклади ми бачили й тоді, коли до цивільних кладовищ приєднували військові сектори. У таких випадках справді доводиться накладати додаткові сенси: прикручувати військові символи чи логотипи, щоб дати зрозуміти, що йдеться про військове поховання. Це логічно і справедливо, коли ми маємо справу з об’єктами вторинної трансформації.

Наш же об’єкт від початку створений як військовий. Він симетричний, світлий, з центральними алеями, побудований на тих архітектурних прийомах, які притаманні саме меморіальній військовій архітектурі. Тому йому не потрібні жодні додаткові “пояснення”, аби зрозуміти його сутність: це військовий некрополь.

Просторово-архітектурна мова комплексу сама ідентифікує його як військовий некрополь. Білий козацький хрест у поєднанні з уніфікацією та однаковістю намогильних споруд формує чіткий візуальний код, що асоціюється виключно з військовою меморіальною архітектурою.

Національне військове меморіальне кладовище в своєму обʼємі і є частиною того, що в майбутньому буде асоціюватись із військовою айдентикою. Це по суті готова інфраструктура памʼяті на десятки років для майбутніх поколінь. Він сам і є військовим символом.

Одна колумбарна стіна розрахована на 180 місць для встановлення урн з прахом (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Про Смарагдову мережу і ліс біля меморіалу

– Були численні нарікання на те, що для будівництва меморіалу зрізається ліс. До того ж, частина цього лісу входить до Смарагдової мережі – міжнародної мережі природоохоронних територій для збереження біорізноманіття в Європі й сусідніх регіонах.

– Тут важливо розпочати із аналізу співвідношення території. Загальна площа Смарагдової мережі на цій території – понад 6 тисяч гектарів, а ділянка, відведена під кладовище, становить лише 10% від цієї площі. Потенційно необхідна вирубка (доріжки між похованнями, майбутні 14 споруд та інші елементи) займатимуть площу менше ніж 1% усієї мережі.

Враховуючи, що будівельний процес завжди супроводжується вирубкою дерев, цього просто неможливо уникнути, ми все одно застосовуємо заходи по збереженню деяких насадженнь. Наприклад пішохідні доріжки іноді огинають дерево, або звилисто проходять між деревами. Також на деяких секторах нам теж вдалось зберегти сосни та дуби, що в майбутньому стануть ландшфотною окрасою цього місця.

Взагалі, Смарагдова мережа не прирівнюється до заповідника чи національного парку. Основним її об’єктом охорони є — біотопи та види, а не сам ліс чи дерева. Наприклад, охоронятися може конкретний вид птахів. На відміну від територій природно-заповідного фонду, де заборонена будь-яка діяльність, у Смарагдовій мережі головне — збереження біорізноманіття відповідно до Бернської конвенції.

До речі, зараз під час відвідування об’єкту, можна побачити і зайців і навіть косуль. Також там постійно гніздиться велика кількість птахів — як дрібних, так і великих. На світанку це взагалі, якась особлива атмосфера, ліс і співи птахів.

Також, якщо прогулятись до водовипарювального ставку, там можна зустріти качок, яким вже полюбилось це місце.

Знаєте, за час дискусій про обєкт, я неодноразово чув, що краще було б обрати чисте поле чи занедбану промислову територію. Проте я переконаний, що меморіал такого рівня має бути в мальовничому пейзажному середовищі, і ця локація повністю відповідає такій вимозі.

Наших Героїв не можна ховати на місці умовного колишнього хімзаводу.

Про військові меморіали в Україні та архітектурні конкурси

– Чи є на вашу думку зараз сенс починати робити менші, але все ж знакові меморіали в інших містах України? Чи все-таки це питання, яким варто зайнятись після війни?

– Я чув про ініціативу, щоб у Національного військового кладовища були “філії” в регіонах. І, напевно, це непогана історія, але мені складно це коментувати. Гадаю, спершу треба, щоб запустився основний проєкт. Бо “філії” – це щось таке, коли є готове головне. А головного поки немає повністю.

Загалом це правильна ідея. Інше питання – в країні війна, втрати, немає бюджетів. Вже чотири роки повномасштабної війни, і бюджети на підтримку життєдіяльності міст зовсім не ті, що були раніше.

Але я бачу, що у суспільства дійсно є великий запит на реалізацію хоч і маленьких, але меморіалів, присвячених пам’яті. І це неможливо ігнорувати, чи відкладати на потім: якщо цей запит є, його потрібно вже реалізовувати.

Будівництво меморіалу під Києвом почалося близько року тому (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

– Ви стали займатися таким великим проектом – національним меморіалом фактично без конкурсу, і це одна з ключових претензій до проекту, поруч з вирубкою лісу та іншими болючими питаннями.

– Дійсно, такі претензії звучали. Але я хочу прояснити: я взяв участь в офіційному державному тендері. Цей спосіб обрання виконавця визначає замовник.

Чому не було конкурсу чи чому не було інших учасників? Я не розумію і не знаю. Бо про проєкт НВМК говорили весь 2021 рік. Протягом року Кабмін приймав закони, постанови. Напевно, готувалися до нього, він був на слуху і в новинах, і я не одноразово чув обговорення цієї теми від колег.

Коли почалась вже саме повномашстабна війна у 2022 році, мій світ дійсно дуже змінився. І в перші дні я прийняв для себе рішення, що всі мої дії, весь мій досвід я маю застосовувати лише на користь нашої країни. І я зосередився саме на цьому.

Взагалі майданчик державних закупівель – це відомий ресурс і серед будівельників і серед архітекторів. До повномасштабної війни там можна було побачити і проєкти з проєктування шкіл, і благоустрою, реконструкції та реставрації старих будівель. Це звичайна практика, але для мене дійсно було неочікувано, що учасників більше не було.

Використали форму козацьких хрестів, бо саме козацька доба в Україні асоціюється з військовою славою та звитягами, – Дербін (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

– Прямо жодна людина не подала?

– Ні, жоден не подав.

– Коли завершиться війна, чи є в нас шанс, щоб нова архітектура була такою, яка нам подобається, і комфортною?

– Я думаю, що не те що є шанс, а це просто неодмінно так і буде.

Я дійсно вірю, що в нас вже зараз є цей шанс будувати архітектуру, яка буде по-справжньому нашою – сучасною, гідною і комфортною. Сьогодні багато українських архітекторів на війні, захищають землю, на якій ми будемо зводити нові будівлі й меморіали.

Думаю, повернувшись із фронту, вони принесуть у нашу професію нову силу, новий досвід і нове розуміння вартості життя та простору. Я певен, що усі разом ми зможемо створити таку архітектуру, яка відображатиме і наш біль і нашу стійкість і водночас наше прагнення жити в новому середовищі, прагнення вільних українців.

Джерело