Чи справді депресія стала новим "трендом"? Скільки людей насправді хворіють, а скільки просто навіюють собі діагнози? Коли варто бити на сполох і звертатися до лікаря? І чому життя без сенсу – головний тригер психічних розладів? Відповіді на ці та інші питання – в інтерв'ю РБК-Україна.
Головне:
- Життя без кольору. Як виглядає депресія зсередини? Типовий портрет стану.
- Міфи про ПТСР. Чому не кожен, хто пережив стрес, має посттравматичний розлад.
- Чому українці, попри війну, виявилися психологічно стійкими, але все ж схильні до певних “трендів” у ментальних розладах?
- Коли “поганий настрій” – небезпечний? Симптоми, які мають насторожити й змусити звернутись до лікаря.
- Післяпологова депресія. Чому не варто недооцінювати цей стан і як він проявляється?
- Як екзистенційна загроза виживання під час повномасштабного вторгнення вплинула на схильність до самогубств?
- Які категорії людей найбільш податливі до розвитку депресивних і тривожних станів?
- Прості та ефективні кроки, що допоможуть вам залишатися на плаву: від фізичної активності до пошуку сенсу життя в найскладніші часи.
Часто люди схильні в періоди поганого настрою, втоми чи роздратування говорити: “У мене депресія”. Насправді депресія – це медичний діагноз із серйозними емоційними, поведінковими та фізичними проявами, що виходить далеко за рамки звичайної хандри.
У сучасному суспільстві, де ментальне здоров’я стає дедалі обговорюванішою темою, надзвичайно важливо розрізняти тимчасове пригнічення від справжнього захворювання, яке потребує професійної допомоги.
Особливо це актуально для України, де, попри воєнний час, психологічний стан населення виявився напрочуд міцним, хоча і зі зростанням тривожних станів, а не лише депресивних.
У інтерв’ю РБК-Україна доктор медичних наук, професор кафедри загальної, дитячої, судової психіатрії і наркології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика Борис Михайлов розповів, як відрізнити депресію від тимчасового пригнічення, коли варто звертатися по допомогу, як запобігти депресії, а також про те, чому не варто займатися самодіагностикою. Крім того, психіатр пояснив “моду” на певні діагнози, як-от ПТСР, та чому зараз в Україні зменшилася кількість суїцидів.
– Чому депресія – це не просто “поганий настрій”? Коли йдеться саме про захворювання і діагноз?
– Справді, люди часто зловживають терміном “депресія” і з будь-якого приводу говорять: “Я в депресії”.
Потрібно розрізняти природну психологічну реакцію на негативну подію, наприклад неприємності на роботі і, як наслідок, поганий настрій, та хворобливий стан, який потребує спеціалізованої допомоги.
У першому випадку йдеться не про депресію, а про тимчасову ситуацію, коли людина відчуває негативні емоції, адже наразі немає підстав для позитивних.
А депресія – це пригнічений стан упродовж тривалого періоду, щонайменше тижня. Часто цей стан настає без причини. Або ж навіть якщо причина й була, вона вже в минулому, а пригнічений настрій залишився.
У людини при цьому спостерігається компонент тривожності:
- порушення сну
- порушення апетиту
- загальне знесилення
- зниження продуктивності і працездатності – розумової та фізичної
Тобто людина без соматичного захворювання почувається дуже пригніченою у фізичному, психологічному, емоційному сенсі.
На тлі цього з’являються і головний біль, і різні мігруючі болі. Життя втрачає кольори. Колись була ера чорно-білого телебачення. Хворі дуже яскраво на тому етапі описували, що їхній стан можна порівняти із ситуацією, коли дивився “кольорову” телепередачу, і раптом вона стала чорно-білою. Життя вже не те що не радує – людина втрачає до нього будь-який інтерес і фактично згасає.
– Чи варто самостійно використовувати інструменти на кшталт шкали депресії Бека, яка доступна онлайн? Їх можна вважати інформативними чи все ж таки не варто займатися самодіагностикою?
– У людей має бути загальна обізнаність щодо критеріїв оцінювання свого здоров’я, стилю життя, психологічного стану тощо. І люди мають усвідомлювати наслідки самодіагностики, а потім – і самолікування.
Тут є межа, яку не треба переходити.
У медичних вишах побутує вислів “хвороба третього курсу”, коли починається вивчення безпосередньо хвороб, а не загальнотеоретичних курсів. І майже всі студенти починають відчувати в себе симптоми того чи іншого захворювання.
Тож освіченість – справа непогана, але часто призводить до того, що люди шукають у себе хвороби, яких немає.
Крім того, існує феномен самосугестії, тобто самонавіювання. Людина або прочитавши щось, або дізнавшись від знайомих чи близьких, починає відчувати це в себе.
У соціумі є й певна “мода” на деякі захворювання.
Зараз, на жаль, “у тренді” діагностика ПТСР і діагностика депресії.
Не можна сказати, що українська популяція психологічно цілком здорова та оптимістична – адже ми розуміємо, в яких обставинах нині живемо.
Але й шукати хворобливий стан там, де його немає, – це зайве. Скажу більше: внаслідок дії психологічних механізмів дійсно може з’явитися, а потім укорінитися певна симптоматика, у тому числі депресивна і тривожна. Як то кажуть: “Не буди лихо, поки воно спить тихо”. Думка, висловлена назовні, може стати матеріальною.
– Якою є тактика, якщо людина приходить до клінічного психолога, психотерапевта, психіатра або ж до свого сімейного лікаря і говорить: “Я погано почуваюся, зі мною щось не так?”
– Якщо лікарі з’ясовують, що соматичного захворювання немає, то починають шукати психологічну причину, у тому числі й ознаки депресії.
Ми клінічно оцінюємо стан людини і даємо певну тестову “батарею”.
Це шкали депресії Гамільтона, Монтгомері-Асберга, Бека, Зунга та інші. І на підставі інтегрованої оцінки визначаємо, чи є у пацієнта клінічні прояви депресії.
Але не потрібно самостійно перевірятися на депресію просто з цікавості. У житті багато більш захоплюючих занять, ніж заповнити шкалу Бека в інтернеті – наприклад, погуляти з дитиною, сходити в кіно, зайнятися чимось продуктивним.
Тим більше, ці шкали є суб’єктивними. У клінічній практиці лікарі завжди порівнюють результати суб’єктивних і об’єктивних шкал. І часто різниця між цими результатами вражає. А люди ж нині самостійно заповнюють не тільки шкали на визначення депресії – вони навіть знаходять онлайн шкали на виявлення шизофренії тощо. І самі встановлюють собі серйозні діагнози.
– А які симптоми мають насторожити? Коли все-таки треба бити на сполох, щоб не пропустити захворювання?
– Серед проявів депресії найпершим, як я вже говорив, є стійкий пригнічений емоційний стан. Причому з характерною для депресії добовою динамікою.
Інші хворобливі стани характеризуються тим, що людина найкраще почувається зранку і в першій половині дня, а втома, погіршення самопочуття та настрою спостерігаються ближче до вечора.
У разі депресії, навпаки, суб’єктивно найтяжчими годинами доби є перша половина дня, а надвечір з’являється “світле віконце”.
При цьому втрачається працездатність, насамперед розумова. Людина робить усе “на автоматі”, витрачає значні зусилля на роботу, знайому їй багато років. Людині складно зрозуміти завдання і сконцентруватися на них.
Виникає безсоння. Є втрата апетиту.
Якщо такий стан триває більше місяця, і людина не звертається по допомогу, а намагається зробити щось самотужки, то спостерігається і втрата маси тіла.
У жінок порушується менструальний цикл. У чоловіків виникає еректильна дисфункція.
Від американців до нас прийшов термін “ангедонія” – втрата задоволення від звичного життя. Людину нічого не радує навіть тоді, коли все добре, нічого поганого не відбувається, у родині й на роботі все гаразд, об’єктивно немає ніяких неприємностей.
Деякі жінки навіть помічають, що у них зникає материнська любов до своїх дітей, а натомість з’являється байдужість.
Такі стани, безумовно, потребують звернення до фахівців.
У нас і досі зберігається стигма щодо психіатрії, тож багато людей не хочуть звертатися до спеціалізованої психіатричної мережі. Однак є багато інших варіантів. Зараз розширюється мережа психологічної допомоги, у межах якої люди отримують допомогу клінічних психологів. Швидкими темпами відкриваються центри ментального здоров’я в обласних і районних центрах. У людей є можливість звернутися і в державну, і в приватну установу.
Якщо людина потребує допомоги, вона її отримає. Якщо людина била на сполох, але з медичного погляду з нею все гаразд, фахівці її заспокоюють і дають елементарні поради, як позбутися негативних думок. Це, зокрема, й поради щодо того, щоб зайнятися своїм повсякденним життям, подальшим розвитком, реалізацією своїх намірів і мрій тощо.
Головне, що я хочу сказати: якщо це не хворобливий стан, ба навіть якщо і хворобливий, основне для людини – це мати цілеспрямовану діяльність, яка надає сенс життю. Це може бути робота, сім’я, волонтерство, хобі.
Хай навіть ця діяльність буде здаватися дещо штучною, але вона має бути. Це і є сенсоутворювальним стрижнем, навколо якого будується життя; при цьому з психіки витісняються негативні думки. Свій внесок людина повинна робити. Це робота над собою, виконання рекомендацій лікарів, думки, а потім – і дії для відновлення своєї соціальної активності.
Наші співвітчизники за кордоном, які не змогли влаштуватися на роботу, не вивчили мову, не бачать перспектив, а отже, і сенсу життя, якраз і стикаються з депресивними та тривожно-депресивними станами.
– Яке лікування депресії призначають? Наскільки ефективними є антидепресанти – група препаратів, які зараз “на слуху”?
– Наразі у США 40% дорослого населення приймають антидепресанти.
“Тренди” щодо застосування певних препаратів дійсно є, і це стосується не тільки лікарських засобів психофармакологічної групи. Є “мода” на статинотерапію, антихолінергічні препарати, вітамін D і багато іншого. Причому мине кілька років, і всі забудуть, що таке було взагалі.
Це стосується й антидепресантів, про які нині стільки розмов.
Безумовний плюс антидепресантів у тому, що вони не викликають залежності, на відміну від транквілізаторів, особливо бензодіазепінового ряду. Адже зараз багато людей зловживають, наприклад, гідазепамом, а такі препарати часто викликають звикання і залежність.
Антидепресанти залежності гарантовано не викликають. Це по-перше.
По-друге, ми живемо в епоху третього покоління антидепресантів – селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну. У них менше побічних ефектів, ніж у класичних антидепресантів, наприклад стосовно набору надмірної маси тіла.
Мінусами нових поколінь антидепресантів є так зване латентне вікно терапевтичної дії. Тобто щоб людина суб’єктивно відчула позитивну дію, потрібно 10-14 днів, доки не сформується плато насичення в сироватці крові.
І часто пацієнтів непокоїть те, що вони приймають препарат, але змін на краще не відчувають. Доводиться комбінувати антидепресанти з іншими препаратами, з тими ж транквілізаторами.
Антидепресанти зазначеної групи потребують тривалого прийому. І біда в тому, що люди самостійно припиняють лікування, коли нарешті відчувають ефект.
Мотивують це тим, що в них уже все добре, а ще десь вони почули, що можуть “посадити” печінку цими ліками тощо.
Передчасна самостійна відміна препарату призводить до 90% ймовірності повернення симптоматики і формування резистентності.
Тобто чутливість до препарату знижується, і тоді потрібно підвищувати дозу, заміняти препарат або комбінувати його з іншим.
Отже, якщо людина почала приймати препарат, його треба приймати кілька місяців, а потім поступово відміняти під контролем лікаря.
І самопризначення будь-яких лікарських засобів, у тому числі антидепресантів, неприпустиме.
Є певний алгоритм прийому та поступового припинення застосування антидепресантів, якого слід дотримуватися. Лише за такої умови епізод депресії залишиться в минулому.
– Наскільки поширеною нині є депресія?
– З початком повномасштабної війни прогнозувалося значне зростання частоти психічних розладів, які досягають хворобливого рівня. Проте психологічний стан української популяції досить міцний, тож вона пристосовується до багатьох умов.
Хоча так, частота депресії зросла, але не до катастрофічних показників.
Є два варіанти депресії. Існує депресія як вроджене захворювання на кшталт шизофренії. І є невротичні або психогенні депресії внаслідок емоційного стресу – надвисокого або хронічного. Поштовхом до розвитку може стати болісна подія, як-от втрата рідної людини.
В Україні збільшилася частота тривожних станів. Йдеться про:
- панічні атаки
- генералізований тривожний розлад
- змішані тривожно-депресивні розлади
- розлади адаптації, які характеризуються розладами емоцій депресивного і тривожного спектру
Але й тут немає катастрофічних показників, хоча частота тривожних станів наразі є вищою, ніж депресивних. І це природно, адже тривога є генералізованим, інтегративним, біологічно зумовленим механізмом, яким організм людини реагує на негативні події.
Більшість тривожних станів емоційно-стресового походження лікують також антидепресантами і короткими курсами транквілізаторів.
При цьому і за депресивних, і за тривожних станів велику роль відіграє психотерапія.
Не можу не сказати кілька слів про ПТСР.
Зараз хто тільки не говорить про ПТСР. Це численні публікації в інтернеті, дописи блогерів про масову поширеність ПТСР тощо.
Так от, ПТСР виникає, якщо людина особисто пережила подію катастрофічного характеру, яка була загрозливою для її життя.
Йдеться про учасників бойових дій та цивільних осіб, які постраждали від обстрілів тощо. Усе інше – це не ПТСР. Це тривожні, депресивні, тривожно-депресивні реакції.
До речі, в учасників бойових дій частота ПТСР становить не більше 10-15%.
Звісно, якщо діагностовано ПТСР, то необхідне лікування, а потім – реабілітаційні заходи.
– Повертаючись до теми депресії. Які ризики суїциду у людей із депресією? Чи є наразі статистичні дані?
– Найбільшою частота суїцидів у нашій країні була в 1990-х роках – тоді ми досягли показників, майже зіставних з угро-фінською групою (а в них ці цифри найвищі, що, до речі, є незрозумілим феноменом).
Зараз зі статистикою щодо суїцидів у нас складно.
Стосовно самогубств унаслідок психічних захворювань, а саме тяжкої депресії, то її частота становить лише кілька відсотків від загальної кількості суїцидів.
Суїцид – це екзистенційна трагедія, коли людина внаслідок якоїсь події поступово або імпульсивно переживає потяг і мотивацію до закінчення життя.
І зараз, хоча це може здаватися парадоксальним, є зменшення кількості самогубств порівняно з мирними часами. Адже щодня ми переживаємо стрес воєнного часу, коли поточне життя розцінюється як загроза. І тут не до суїцидів – на перше місце виходить виживання.
Мотивується протилежна сфера психіки. Те, що свого часу Зигмунд Фройд розділяв на лібідо і мортідо – дві протилежні сили, які, за теорією психоаналізу, керують людською психікою. Лібідо пов’язане з життям, творчістю та сексуальним бажанням. Мортідо, навпаки, асоціюється зі смертю, руйнуванням та самознищенням.
Фройд і ввів поняття потреби самогубства у структуру особистості.
У такі складні часи, як у нас зараз, схильність до суїцидів зменшується. Нині йдеться про виживання і популяції загалом, і кожної особи зокрема.
– Часто пригнічений настрій “запивають” алкоголем або ж вживають інші психоактивні речовини. Це небезпечно?
– Психоактивні речовини полегшують емоційний стан, тож природно, що їх споживання у складні часи зростає. Але таке полегшення нетривале, а потім стає ще тяжче. Після вживання алкоголю, зокрема, настає похмілля.
З цим треба боротися завдяки психоосвіті і пропаганді здорового способу життя.
Медицина у нас де-факто бореться вже з наслідками, а не з причинами, і надає допомогу людям, які є залежними від психоактивних речовин, зокрема й алкоголю.
Для запобігання поширеності таких залежностей потрібна стала міждисциплінарна, міжгалузева програма профілактики.
На рівні держави поки що не сформовано систему для вирішення цієї проблеми.
– Чи впливає депресія на фізичне здоров’я?
– Так, може впливати, і нині виокремлюють різновид так званої соматогенної, лярбованої депресії.
Така депресія проявляється не розладом емоційного стану, а розладом у соматичній, фізичній сфері:
- порушення роботи травної системи
- головний біль
- біль в інших системах та органах
- порушення сну
- втрата маси тіла
Такі пацієнти із соматичними скаргами потрапляють у поле зору сімейних лікарів, неврологів, кардіологів, гастроентерологів. І ці лікарі займаються виключенням соматичних хвороб, доки все-таки не ідентифікують депресивні розлади.
Взаємозв’язок соматики і психіки дуже значний.
– Які ризики і в чому небезпека депресії у вагітних та після пологів?
– Унаслідок гормональної перебудови всього організму жінки по-різному переносять вагітність. І сама по собі вагітність може бути фактором, який спричиняє депресивну реакцію. Втім, зазвичай щастя майбутнього материнства все-таки перевищує негативні емоції.
Є інший варіант – коли вагітніє жінка з уже наявною депресією.
І тут є проблема, особливо в першому триместрі. Завжди виникає дилема, чи продовжувати терапію антидепресантами, чи відміняти їх.
У першому триместрі вагітності бажано ці препарати не застосовувати.
Якщо немає іншого виходу, і депресія тяжка, а після відміни антидепресантів стан загострюється – терапію продовжують.
Є ще післяпологова депресія, і теж у двох варіантах.
Один варіант – тяжкий. Це депресія хворобливого рівня, спровокована пологами. У жінок із таким різновидом депресії з’являються і суїцидальні думки. Інколи виникає навіть такий загрозливий стан, як агресія до дитини.
Це, на щастя, явище рідкісне, але можливе. І воно потребує негайного лікування високими дозами антидепресантів. Матір зазвичай госпіталізують до психіатричної лікарні, а дитину переводять на штучне вигодовування. У більшості випадків таку депресію вдається успішно подолати.
Інший варіант – депресія невротичного характеру. Вона більш тривала – може зберігатися до року після народження дитини.
Такий стан є не чисто депресивним, а астено-депресивним. Він зумовлений безсонням, вставанням до дитини вночі, необхідністю годувати грудьми, неспокійністю, вередуванням та хворобливістю малюка. Втома накопичується, і в матері формується депресивний стан. Дитину при цьому також доводиться переводити на штучне вигодовування. Але вже після року, коли дитина починає краще спати, стає на ніжки, впізнає маму тощо, цей стан здебільшого минає навіть без терапевтичного втручання.
– А чи є групи ризику щодо розвитку депресії?
– Так, є категорії людей, які більш схильні до появи тривожних і депресивних станів:
- Люди похилого віку – як із соціальних, так і з біологічних причин
- Люди, які особисто пережили події катастрофічного рівня
- Самотні люди
- Люди, які перенесли черепно-мозкові травми
- Люди після тяжких інфекційних захворювань. Зокрема, після COVID-19 маємо багато пацієнтів із вторинними депресивними станами. У них відновилася легенева функція, а от депресивний стан зберігається до 1-1,5 року
- Люди з невиліковними захворюваннями, зокрема онкологічними
Щодо останньої категорії пацієнтів є певні труднощі. Дуже часто в людей, які борються з онкологічними захворюваннями, виникають тривожні і депресивні стани.
Такі стани дуже поширені серед пацієнтів, які потрапляють уже в систему паліативної, хоспісної допомоги. Поряд з основним лікуванням, таким як хіміотерапія, або ж знеболювальними препаратами люди з онкологічною патологією мають отримувати і психофармакологічні лікарські засоби. Якщо така людина не отримає своєчасно психологічну чи психіатричну допомогу, це може призвести до відчуття безпорадності, втрати оптимізму і віри; можливі навіть суїцидальні думки.
За державною Програмою медичних гарантій ми маємо пакети щодо інсульту, інфаркту міокарда, є пакети і щодо онкологічних захворювань. Але психіатрична допомога не завжди наявна в гарантованих державою пакетах. Втім, здебільшого цих пацієнтів все-таки вдається забезпечити психіатричною допомогою за рахунок держави.
– Що кожен з нас може зробити, щоб уникнути тривожних та депресивних станів і не стати пацієнтом психіатра?
– На стрес ми відповідаємо підвищенням артеріального тиску та викидом адреналіну.
Збільшуються частота серцевих скорочень і частота дихання, виникає напруження м’язів, підвищується рівень глюкози в крові. Це фізична відповідь на стрес.
Втім, з розвитком цивілізації ми маємо все менше можливостей на адекватну фізичну відповідь.
А зазначені реакції накопичуються, і це потрібно “кудись дівати”. Має бути фізичне навантаження.
Це можуть бути як заняття у спортзалі, так і звичайні прогулянки у дворі чи парку.
По можливості мають бути дозвілля і розваги. Навіть просто подивитися на цвітіння рослин – це відволікання від негативу.
У торговому центрі можна ж не тільки здійснити покупки, а, наприклад, піти подивитися на рибок в акваріумі.
Важливо приділити увагу рідним та близьким, зателефонувати друзям дитинства – тобто робити все, щоб не замикатися в собі.
Залежно від місця перебування можна відвідувати культурні події – це теж відволікає.
В осінньо-зимовий період слід зосередитися на умовному подовженні світлового дня. У лікуванні депресії є навіть такий метод, як терапія світлом. Людину поміщають в кімнату з яскравим світлом на кілька десятків хвилин, а іноді й годин. Влітку ми маємо вдосталь природного світла, а от восени і взимку його бракує.
Крім того, в наші непрості часи важливо мати свого психолога або психіатра, до якого можна будь-коли звернутися і проконсультуватися.