Поети на війні – хто з митців служить і як потрапив на фронт, історії
Ярина Чорногуз, Максим Кривцов, Павло Вишебаба (колаж: РБК-Україна)
21 березня відзначають Міжнародний день поезії. Свято встановило ЮНЕСКО ще 1999 року, аби привертати увагу суспільства до творчості, популяризувати вірші та майстрів слова.
- Ярина Чорногуз
- Павло Вишебаба
- Артур Дронь
- Дмитро Лазуткін
- Олена Герасим’юк
- Максим Кривцов
- Олександр Гошилик
Ярина Чорногуз
Поетеса Ярина Чорногуз стала на захист України ще у 2019 році. Спершу була парамедиком-волонтером на ротаціях у медичному добровольчому батальйоні “Госпітальєри”. А у 2020 році підписала контракт і стала бойовим медиком, через рік почала працювати на передовій, як бойовий медик і розвідниця в 140-му окремому розвідувальному батальйоні Морської піхоти України.
У 2022 році Ярина брала участь у боях під Попасною, Маріуполем і Бахмутом. Зараз знову перебуває на сході і виконує бойові завдання.
Ярина не раз зізнавалась, що хотіла піти на фронт ще у 2014 році, як тільки Росія напала на Україну, але тоді у поетеси щойно народилась донька. Втім за 5 років Ярина відправилась на передову, аби виборювати майбутнє для доньки.
Дебютна поетична збірка Чорногуз “Як вигинається коло” вийшла у 2020 році, хоча вірші Ярина почала писати задовго до того. Цю книгу вона присвятила коханому Миколі Сорочоку, який загинув на передовій від кулі снайпера. У 2023 році вийшла книга “[dasein: оборона присутності]”, а у 2024 році вона стала Лауреаткою Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Ярина каже, що іноді натхнення до неї приходить навіть на фронті. У своїх поезіях вона нерідко пише про війну.
“…плоди війни ніколи не бувають спілими
у всіх війнах, що не скінчилися, заведено мовчати про плоди війни.
Дозволено хіба що слухати, як ворушаться вони
немов невидимі щури в надто кольорових портьєрах покинутої хати в сірій зоні…”
Ярина Чорногуз (фото: Facebook/ Ярина Чорногуз)
Павло Вишебаба
До початку повномасштабної війни Павло Вишебаба був відомим активістом та зоозахисником. У 2022 році він долучився до лави 68-мої окремої єгерської бригади, був командиром відділення польового вузла зв’язку. Хотів піти на фронт раніше, але з травмою ока, яку отримав у сутичках на Майдані під час Революції гідності, можна служити в армії тільки під час воєнного стану.
Свою першу збірку “Тільки не пиши мені про війну” поет видав у 2022-му. За рік книгу двічі перевидавали. У 2024 році Вишебаба став Лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка в номінації “За кращу першу поетичну збірку”.
Воєнний досвід відбився у творчості Павла Вишебаби.
“…Моє покоління плаче так, щоб ніхто не бачив.
Якщо би всю сіль з копалин, жбурнути в страждання світу,
то більшість у наших ранах розквітла би горицвітом.
Бо з кожним життям навколо недоля і доля спільна.
Прислухайтесь – у полоні ворожому чутно співи.
За мить як піти в атаку, ми молимось про спасіння,
якщо Бог і є, він носить форму мого покоління…”
Павло Вишебаба (фото: Facebook/Pavlo Vyshebaba)
Артур Дронь
Поет Артур Дронь публікував свої вірші з 2020 року. Дебютною стала збірка “Гуртожиток №6”, друга “Тут були ми” вийшла у 2023 році. До неї увійшли вірші, написані на фронті, але вони не про війну, а про людей, які люблять більше, ніж бояться. Весь прибуток від продажу автор передав благодійному фонду, який надає психологічну допомогу дітям і родинам, які постраждали від війни.
З початком повномасштабного вторгнення Артур пішов добровольцем на фронт, він несе службу в 125 окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Виконував завдання в зоні бойових дій у Донецькій та Харківській областях.
“Це є тіла наші,
що за нас ламаються.
Але жодного відпущення гріхів.
Це є тіла наші,
що, буває, так легко ламаються,
коли їх витягують з-під землі.
Тут наші ліси, а тут – наші хрести.
А це є тіла,
що тільки за нас ламаються”.
(із вірша “Ізюмське причастя”)
Артур Дронь (фото: Facebook/ Артур Дронь)
Дмитро Лазуткін
Дмитро Лазуткін є автором десятка поетичних збірок, які почав видавати ще на початку 2000-х років. Також він відомий як журналіст, телевізійний продюсер і спортивний коментатор.
З 2023 року проходив військову службу у складі 47 ОМБр “Маґура”, був начальником служби зв’язків із громадськістю і у 59 ОМПБр ЗС України. У квітні торік став речником Міністерства оборони України.
Лазуткін є Лауреатом численних премій, зокрема і Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Поет зізнається, що зона бойових дій – не місце для творчості, втім деякі тексти він створив на Запорізькому та Авдіївському напрямках.
“…її малій було чотири роки вона смішно вимовляла окремі слова особливо нові для себе наприклад говорячи про ракети сказала: мам а у нас лакети
які лакети? ну що ти там вже знову вигадуєш?
мам у нас бомби…
так Ніна дізналася про початок війни…”
Дмитро Лазуткін (фото: Facebook/Dmytro Lazutkin)
Олена Герасим’юк
Олена Герасим’юк почала писати вірші ще в шкільному віці, публікувалась у періодичних виданнях “Соняшник”, “Українська літературна газета”, “Літературна Україна”. У 2013 році поетеса стала лавреаткою одразу кількох творчих конкурсів.
З початком війни на сході Олена займалась волонтерською діяльністю, виступала перед військовими на фронті. У 2017 році у складі добровольчого медичного батальйону “Госпітальєри” поїхала парамедиком на схід. Працювала у лікарні Авдіївки, на передовій під Пісками, Водяним, Мар’їнкою. За свою службу вона отримала нагороду “За збережене життя”.
“…головне, щоб не було війни”
каже вона прибиваючи до стіни портрет командира
тих хто зараз у місті
“головне, щоб не було війни”
б’є по руці дитину, бо гризе брудні нігті
рахує бутлі з водою цеглини хліба
підсуває ногою матрац до стіни
крупи вистачить на три дні
солі на чотири
чаю на п’ять
яблук як гною
“іди погуляй надвір
почнуть стріляти – ховайся в бомбик…”
Олена Герасим’юк (фото: Книжковий Арсенал)
Максим Кривцов
Максим Кривцов пішов на фронт добровольцем у 2014 році, брав участь у бойових діях у складі 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”, потім був старшим кулеметником у Бригаді швидкого реагування Національної гвардії України. Служив протягом 6 років, а тоді демобілізувався.
Після початку повномасштабного вторгнення знову пішов в армію. Максим був кулеметником в ССО, брав участь у боях на Київщині, Харківщині, Херсонщині, Луганщині й Донеччині.
Максим писав вірші із підліткового віку, друкувався у збірках із поезіями інших авторів. Його авторська збірка “Вірші з бійниці” вийшла у 2023 році, ПЕН визнав її найкращою книгою року.
Максим Кривцов загинув на фронті 7 січня 2024 року. За час своєї служби він мав численні нагороди, після смерті його також відзначили Хрестом Заслуги за героїчний вчинок під час бойових дій. Вже після загибелі Максима друзі видали його книгу “На мінному полі пам’яті. Щоденники, есеї, оповідання”.
“Не ходи сюди в ці шляхи у лісі заховалися гріхи чорне небо вітер б’є в тюрму кровоточить холодом зиму.
Не іди сюди не заходь тут лише руїни та Господь на дорозі стеляться тіла їх рахують як приходить мла”
Максим Кривцов (фото: Facebook/ Максим Кривцов)
Олександр Гошилик
Олександр Гошилик з дитинства писав вірші, навіть тоді вони були про війну. У 18-річному віці він добровольцем у складі батальйону “Донбас” відправився у зону АТО. Дивом вибрався з Іловайського котла, пройшовши 85 км пішки. За заслуги перед батьківщиною він став кавалером ордену “За мужність” III ступеня.
У 2016 році демобілізувався, але знову повернувся на фронт після початку повномасштабного вторгнення. Гошилик загинув під Бахмутом восени 2022 року.
Олександр під псевдонімом “Клятий Мольфар” видав поетичну збірку “Міст через вічність”. Зараз родина готує до публікації другу його книгу. Також рідні в пам’ять про Олександра заснували щорічний літературний конкурс “Життя прекрасне”.
“Знайшовши вихід, я нарешті вийшов,
Життя в своєму тілі я зберіг
Та безліч тих, хто без надії згинув
Ще більше тих, хто із надією поліг”.
Олександр Гошилик (фото: Вікіпедія)