Перша Конституція України Пилипа Орлика – що передбачав документ і чому його вважають проривним
Першу Конституцію України ухвалили 315 років тому. Вона стала не просто документом доби козацтва – це свідчення політичної зрілості українського суспільства, спроба творення правової держави з демократичними засадами.
5 квітня 1710 року в місті Бендери (історична Тягина, нині територія Молдови) на козацькій раді було ухвалено історичний документ – “Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького”. Цей договір між новообраним гетьманом Пилипом Орликом і козацькою старшиною заклав підвалини українського конституціоналізму та став одним із перших в Європі прикладів суспільного договору.
У світовому контексті вона посідає почесне місце серед перших конституцій новітнього часу, як яскравий приклад українського внеску в європейську традицію парламентаризму і прав людини.
Політичний контекст
Після поразки в битві під Полтавою 1709 року та смерті Івана Мазепи, козацька старшина обрала новим гетьманом Пилипа Орлика. Його обрання відбулося в умовах вигнання, на території Османської імперії. Саме тоді, як складова виборів, був ухвалений договір, який отримав назву “Конституція Пилипа Орлика”. Він окреслював майбутній устрій держави, обмежував владу гетьмана й засновував систему стримувань і противаг.
Структура документа
Конституція складається з преамбули та 16 статей. Вона була написана староукраїнською та латиною, засвідчена підписами Пилипа Орлика і кошового отамана Костя Гордієнка, а також затверджена шведським королем Карлом XII, який виступив протектором новоутвореної української держави.
Законодавча та виконавча влада
Документ визначав, що:
- Законодавча владаналежить Генеральній Раді – прототипу парламенту, до якого входили представники козацької старшини, полковники, сотники, делегати від Січі та міст. Генеральна Рада мала працювати сесійно – тричі на рік: на Різдво, Великдень і Покрову. Вона вирішувала питання безпеки, внутрішньої політики, контролю за діяльністю гетьмана та обрання генеральної старшини.
- Виконавча влада залишалась у руках гетьмана, однак була суттєво обмежена. Пилип Орлик не мав права одноосібно розпоряджатися фінансами, землями, проводити кадрові призначення чи вести зовнішню політику. Для забезпечення його діяльності передбачались рангові маєтності лише на час виконання обов’язків.
Юридична система і права громадян
Юрисдикцію здійснював Генеральний суд. Конституція передбачала:
- рівність усіх станів перед законом;
- обмеження зловживань влади;
- захист прав церкви, громадян і воїнів;
- заборону на переслідування за віру.
Документ вперше в Європі проголосив ідеї:
- природного права народу на свободу та самовизначення;
- договірного характеру влади;
- розподілу функцій між гілками влади.
Український історик Володимир Замлинський писав, що французькі просвітителі ще навіть не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, що були закладені в ній. Інші дослідники, як Наталія Яковенко, вбачають у Конституції продовження традиції договірного правління Речі Посполитої, але визнають її унікальність для української політичної культури.
Доля документа і сучасне визнання
Конституція Пилипа Орлика не набула повної сили через складну міжнародну ситуацію. Проте її принципи частково діяли на Правобережній Україні під час військових походів Орлика 1711-1713 років, а також серед Війська Запорозького Низового в Олешківській Січі до 1733 року.
Протягом тривалого часу документ був відомий лише за скороченими копіями. У 2008 році в Російському державному архіві давніх актів українські науковці виявили оригінал тексту староукраїнською мовою та підтверджувальний диплом Карла XII.
У 2010 році, до 300-річчя Конституції, в місті Бендери було відкрито пам’ятник цьому історичному документу.
При підготовці матеріалу використані такі джерела: сайт Верховної Ради України, Українського інституту національної пам’яті, Wikipedia.org.