Відновлення деокупованих територій – це не лише про ремонт будинків, але й про забезпечення безпеки в умовах постійних загроз. Це надзвичайно складно: застарілі міжнародні закони не захищають волонтерів, а зруйнована інфраструктура змушує шукати рішення, яких світ ще не знав.
Як українські громади стають глобальними майданчиками для тестування гуманітарних інновацій, чому Печенежська громада є важливою та як адаптувати світові норми до реалій війни дронів – в авторській колонці голови БО “Координаційний гуманітарний центр” Євгена Коляди для РБК-Україна.
Читайте також: Майбутнє за сонцем. Як водоканал у Черткові економить завдяки сонячним станціям
Головне:
-
Унікальна експертиза: Україна формує гуманітарні практики, які стануть критично важливими для світу в епоху глобальних конфліктів.
-
Стійкість понад усе: Приклад Печенежської громади доводить, що навіть після окупації та руйнувань люди здатні зберігати горизонт планування та розвивати бізнес.
-
Інфраструктурна вразливість: Відновлення водопровідних мереж, які зношені на 90%, є базовою умовою для виживання деокупованих регіонів.
-
Міжнародна довіра: Платформа BRIDGE та гранти від ЄС на мільйони євро підтверджують попит на українські системні рішення та аналітику.
-
Реагування на випередження: Превентивна підготовка до ударів по критичних об’єктах дозволяє мінімізувати гуманітарні катастрофи до їх настання.
-
Захист волонтерів: Міжнародне право повинно адаптуватися до війни дронів, щоб волонтери з РЕБ не прирівнювалися до бойовиків.
-
Україна як орієнтир: Наш досвід координації громад та відновлення стає для світу не винятком, а еталонним показником стійкості.
Коли починають війну, не думають про ціну. Потім її платять люди, громади, інфраструктура, системи водопостачання, лікарні, школи. Україна живе в цій реальності п’ятий рік. І саме тому сьогодні вона демонструє практики, які завтра будуть потрібні іншим.
Коли Президент України говорить про національну унікальну експертизу, яка користується попитом у світі, я переконаний, що йдеться не лише про військову сферу. Гуманітарна сфера не менш важлива. Нещодавно Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш заявив, що ми на порозі великої війни. Що ж, я це чую так, що потреба в гуманітарному реагуванні буде зростати.
Але в цілому для нас це привід просто працювати в штатному режимі, оскільки світ все частіше буде стикатися з тим, через що ми вже пройшли. І нам є що запропонувати. Ми вміємо об’єднувати зусилля громад, міжнародних, локальних організацій, держави та окремих волонтерів для того, щоб не лише зупинити кризові явища, але й для розвитку.
Що означає жити після окупації
14 квітня 2026 року росіяни скинули 6 авіабомб на найбільше водосховище в Харківській області – Печенежське, розташоване в однойменному селищі. Печенежська громада також відома тим, що в перші дні повномасштабного вторгнення там було зруйновано дорожнє покриття через ту саму греблю водосховища.
Це дозволило уникнути окупації селища та подальшого просування російських військ на місто Харків. Але 9 з 12 населених пунктів громади були окуповані, а сама громада пережила важкі місяці бойових дій та руйнувань.
Світ досі не до кінця уявляє, як виглядають деокуповані регіони в повсякденному житті. Наприклад, у Гусловці сьогодні проживає 2 людини, в Анновці – 6, в Затоці – 8. Водночас вся громада станом на початок 2026 року налічує 7551 жителя, з них 944 дитини. Це важливий момент: навіть після окупації, руйнувань і відтоку населення громада не зникає. Вона продовжує існувати.
Читайте також: Замість дорогого газу. Як верба може врятувати громади від холоду взимку
Інша важлива деталь – ця громада не просто виживає, а намагається розвиватися. На 7551 жителя тут зареєстровано понад 500 суб’єктів господарювання. Для деокупованої громади, яка живе в умовах постійної вразливості в сфері безпеки, це дійсно показовий результат. Саме на такі приклади я дивлюсь з оптимізмом. Тому що вони демонструють не лише масштаби втрат, але й здатність людей зберігати життя, економіку та горизонт планування навіть після окупації.
Я пишу про це, оскільки знаю, що ці дані базуються на емпіричних дослідженнях, які були проведені нашою командою БО “КГЦ” за підтримки Посольства Великобританії та проекту HAVEN. Це яскравий приклад того, як у нас вірить світ.
Ми вже демонструємо світу, що громади після деокупації – це не лише напівзруйнований простір. Це середовище, де потрібно одночасно підтримувати ветеранів, житло, місцевий бізнес, освіту, медицину, жіноче лідерство, соціальні ініціативи та довгострокову стійкість. І тут дуже важливо довір’я міжнародних партнерів до українських фондів і до самих українських громад.
Це довір’я вже перетворюється на інвестиції в конкретні рішення. Один з прикладів з нашої аналітичної платформи BRIDGE. Сьогодні на платформі знаходяться 65 грантових заявок, які очікують визначення переможця. Один з останніх – грант Європейського Союзу на 17 млн євро на підтримку соціальних ініціатив, моніторингу реформ, медіа та інших елементів стійкості громади.
Для мене це показник того, що Україні довіряють і того, що українська гуманітарна експертиза вже працює не лише в полі, але й на рівні системних рішень, аналітики та координації ресурсів.
Печенежська громада дуже добре демонструє, про що саме йдеться. Наприклад, водосховище забезпечує близько 70% потреб Харкова у воді, але сама система водопостачання громади перебуває в уразливому стані: централізованого водопостачання не мають понад 4 тисячі осіб, а мережі зношені більш ніж на 90%. І це місце, де організації повинні допомогти державі та громадам відновити це і налагодити повноцінне життя для населення. Цим ми і займаємося щодня.
Саме так виглядає гуманітарна реальність, коли інфраструктура одночасно є і питанням життя, і питанням стійкості.
Український досвід стає потрібним там, де криза тільки починається
Нам самим потрібно завжди тримати руку на пульсі всього, що відбувається, і реагувати заздалегідь, так би мовити, реагувати наперед. Президент говорить про майбутні удари Росії по системі водопостачання. І ми повинні реагувати заздалегідь, зараз вже шукаємо необхідні пристрої, тари для води, залучаємо інших учасників, щоб забезпечити попередження негативних наслідків.
Якщо говорити про глобальний вимір, про який нам не слід забувати, то ми чуємо про нові військові конфлікти. Це означає, що на світовій карті гуманітарних потреб будуть з’являтися нові точки напруження. І світ повинен бути готовий до нових викликів.
Наприклад, ООН вже попереджала, що тривале порушення судноплавства в районі Ормузської протоки здатне запустити ланцюгову реакцію: зростання вартості поставок, подорожчання їжі, добрив, питної води та більш повільний доступ допомоги до кризових регіонів.
Гуманітарні агентства вже говорять про те, що такі маршрути стають повільнішими, дорожчими і менш передбачуваними. А це означає, що гуманітарне навантаження у світі буде тільки зростати. Але ми в Україні вже вміємо працювати в таких умовах. Саме тому ми і далі працюємо в штатному режимі.
Читайте також: Урожай будь-якою ціною. Як в Україні через війну знищують ґрунти та навколишнє середовище – інтерв’ю з екологом
“Від FPV гинуть не лише військові”
І нові військові виклики неминуче поставлять на порядок денний питання, які я регулярно піднімаю на міжнародних майданчиках. Одне з них – адаптація міжнародного законодавства до реальності війни дронів.
Слід визнати простий факт: від FPV гинуть не лише військові. Гинуть і волонтери, які евакуюють цивільних. А отже, вони також потребують захисту. А практика показує, що волонтери, які використовують засоби радіоелектронної боротьби, сприймаються як особи, які використовують військове спорядження.
Тому волонтери починають обирати між життям і ресурсами. Так не повинно бути. Алеї загиблих волонтерів зростають, а міжнародні донори озираються на внутрішнє законодавство своїх країн і орієнтуються на нього.
І це ще один приклад того, як український досвід вже зараз випереджає багато міжнародних дискусій. Ми не теоретизуємо. Ми говоримо про те, що вже відбувається, і про рішення, які світу все одно доведеться шукати.
Україна вже давно не лише країна, яка просить про підтримку. Ми формуємо відповіді на виклики нового часу. І якщо світ справді входить у період великих потрясінь, то український досвід громад, відновлення, гуманітарної координації та роботи під постійним тиском стане не винятком, а орієнтиром. Ми вже пройшли частину цього шляху. І саме тому нам є що запропонувати світу. Важливо, щоб світ був готовий.