Остапенко Максим в інтерв’ю РБК-Україна про Києво-Печерську Лавру
Генеральний директор Національного заповідника “Києво-Печерська Лавра” Максим Остапенко (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
Як змінилась Києво-Печерська лавра після "вигнання" Московського патріархату, чи може він "відвоювати" святиню, а також, що буде із фресками, які несуть проросійські наративи, і яке майбутнє чекає на Заповідник, – читайте в інтерв'ю РБК-Україна із Генеральним директором Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" Максимом Остапенком.
Головне:
- 300 років церковної окупації. Як змінилась Лавра після “вигнання” Московського патріархату?
- МП пішов, а монахи залишились. Що зараз відбувається на території “Нижньої Лаври”?
- Місце обрала сама Богородиця. У чому цінність Успенського собору?
- Паша “Мерседес” і митрополит Онуфрій на фресках. Як Лавру готували до російської окупації?
- Чому Москва хотіла викупити церкву Спаса на Берестові і чи дійсно там похований Юрій Долгорукий?
- Відродження української Лаври. Яке майбутнє чекає на Заповідник?
Києво-Печерська лавра – одна з головних святинь України, яка зараз переживає історичну трансформацію. Після того, як з неї пішов Московський патріархат, розпочався складний, але надзвичайно важливий процес повернення Лаври до українського духовного простору.
Замість російських ідеологем – українська історія, замість пропаганди – справжня віра, замість імперських нашарувань – власна тисячолітня ідентичність. Але це повернення – не лише про зміну орендаря. Це – про очищення, боротьбу і нову відповідальність усього суспільства.
– Як би ви описали в кількох словах зміни, які відбулися в Лаврі після того, як з неї пішов Московський патріархат?
– Києво-Печерська лавра зараз проходить період найскладнішої і найважливішої історичної трансформації. Вона повертається в український сакральний духовний простір, і цей простір звільняється від російського наративу, від російської пропаганди, від російської ідеології.
Це дуже важливий період, який залежить не тільки від Заповідника, не тільки від монахів Православної церкви України, які вже почали тут служіння. Він залежить від всього суспільства – наскільки ми будемо цікавитися нашою історичною і культурною спадщиною. Тому що це наша національна святиня, яка була створена майже тисячу років назад. І вона слугувала українцям тисячоліття.
Вона давала натхнення, вона зберігала пантеон святих, вона надихала найвидатніших наших історичних діячів. І Росія, розуміючи все це, за останні 300 років зробила все, щоб позбавити нас цієї історичної культурної спадщини.
Змінена Лавра має нести духовні цінності, закладені у 1150-х роках за часів заснування монастиря афонським монахом Антонієм. Ці риси нашої ідентичності в Лаврі формувалися великими київськими князями, в литовські і козацькі часи нашими героїчними гетьманами, усім величезним списком видатних українців які були дотичні до Печерської святині.
І ця, сформована століттями нашої історії, українська ідентичність завжди була мішенню для імперської Росії, яка викрадала і спотворювала наш спадок. Вона замінювала все російськими маркерами, російськими наративами, російськими легендами. Від таких ключових особистостей нашої історії, як князь Костянтин Острозький та гетьман Іван Мазепа і до легендарних, билинних персонажів, як Ілля Муровлянин-Чобіток, якого московити з ХVIII століття перейменували на “Іллю із города Мурома”.
Києво-Печерська лавра, вигляд з дзвіниці (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
– Чи остаточно Московський патріархат пішов з Лаври?
– Ще не можна сказати, що Лавра повністю звільнена від впливу московської церкви, це питання зараз розглядається в судових інстанціях і це одна з найскладніших частин діяльності Національного заповідника.
Суди першої інстанції винесли рішення на користь держави. Зараз триває апеляційний розгляд, і вже півтора року суд вислуховує нескінченні звернення представників Московського патріархату на право продовжувати володіти Києво-Печерською лаврою.
Відчуття таке, що ці люди розраховують на повернення і чекають перемоги Російської Федерації в цій війні! Що буде змінено ставлення української держави до Московського патріархату і вони відновлять свої володіння тут, в Лаврі.
Російські пропагандистські матеріали, які виявили у Лаврі (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
Важливо усвідомлювати, що мова йде про величезний комплекс споруд в центрі Києва. Це територія з 79 об’єктів, які були передані в свій час в безкоштовне постійне користування Московському патріархату. Під час господарювання монастиря (МП) на цій території було збудованих 17 нових споруд – з прямим порушенням законодавства. Тут працювало декілька повноцінних готелів, магазинів, кав’ярень, різноманітні бізнеси, цехи з виробництва церковної продукції. Все це, очевидно, працювало за готівку і без належного контролю.
Ці об’єкти ще й користувались пільгами. Це був величезний економічний модуль, за рахунок якого фактично існувала потужна структура просування російських наративів у нашій країні.
Цілі пропагандистські відділи, друковані видання, відео та радіо студії – створювалося тут, записувалося і передавалося величезній аудиторії. Але насправді багато з цих “традиційних”, як вони називають, цінностей, писалися під диктовку патріарха Кирила та ФСБ. На картах Google досі можна побачити написи на об’єктах Лаври “Відділ пропаганди Московського патріархату в Україні”. На превеликий жаль, частина українського народу вірила цій пропаганді, що ми відчуваємо до сьогоднішнього дня.
– Частина монахів була прописана прямо на території Лаври?
– Так. Абсолютно дивна історія трапилася в 2000-х роках. Реєстраційна служба в об’єктах, які є державними і передавалися в виключно у користування, прописала в якийсь невідомий спосіб частину монахів – близько 70 людей. І тепер вони розповідають, що їм Лавра належить як приватне житло, і це одна з причин затягування судових позовів.
– Що зараз відбувається у Лаврських печерах?
– У зв’язку з тим, що понад 30 років цим об’єктом володіли представники Московського патріархату (печери наприкінці 1980-х були передані саме РПЦ), зараз створена Міністерством культури і стратегічних комунікацій України комісія проводить інвентаризацію тих святинь, які там знаходяться. Ця робота має забезпечити збереження унікальних комплексів Ближніх і Дальніх Печер для майбутніх поколінь.
– Коли може завершитися інвентаризація майна?
– Ми сподіваємося, що це станеться протягом найближчих місяців. Це буде дуже важливим етапом і дуже важливим завданням для заповідника, тому що саме заповідник має повністю здійснювати збереження всіх пам’яток, в тому числі і святинь, які перебувають в печерах: іконостасів, ікон, реліквій.
Держава має розуміти, в якому стані вони перебувають, як здійснюється все, що стосується цих святинь, тому що це спадщина всього українського народу. І це має бути поставлено під контроль держави, а не осіб, які ніяк не звітуються перед українським суспільством.
Територія Нижньої Лаври, де досі живуть монахи УПЦ Московського патріархату (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
– Відомо, що на території “Нижньої Лаври” і досі є монахи Московського патріархату.
– Так, вони живуть в келіях, і використовують для молитов частину храмів. На сьогодні, до рішення суду, в межах Нижньої території, перебуває близько 140 представників громади Московського патріархату. Вони продовжують там жити. І зараз всі, і заповідник, і монастир, і вся українська громадськість чекає рішення суду, який має визначити законність користування спорудами, які належать Державі.
– Вони ізольовані?
– Ні. Вони можуть вільно пересуватися. Але для вірян вільного доступу на Нижню територію зараз немає через те, що триває розгляд судової справи.
– А як ці монахи себе поводять?
– На щастя, минув той період, коли навколо Лаври були дуже жорсткі протистояння, були численні провокації. І я вірю, що частина монахів, які належали до Московського патріархату, які є українськими громадянами, мають проукраїнську позицію, будуть служити лаврським святиням і народу України. Я впевнений, що з часом, пелена російської пропаганди і впливу впаде.
Собор Успіння Пресвятої Богородиці (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
– Розкажіть, будь ласка, про культурну та історичну цінність Успенського собору.
– За церковним переказом, це місце вибрала сама Богородиця. І воно є однією з найважливіших точок формування української історії та культури протягом майже тисячоліття. З цим місцем пов’язана неймовірна кількість важливих для нашої країни подій, долі видатних діячів і мільйонів звичайних людей, які молилися у цьому святому місці.
Його історія надзвичайно велична і драматична: це періоди піднесення, занепаду, знищення, відродження. Востаннє Велика Печерська церква (Успенський собор) відродився тільки з Незалежною Україною.
В 1941 році собор був майже повністю знищений. Залишилася тільки одна восьма частина. Основна маса стін була зруйнована, хоча фундаменти і нижній рівень частково зберігся. Особливо у вівтарній частині.
Собор Успіння Пресвятої Богородиці – головний храм Лаври (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
Відродження цього собору – це як відродження України. Після Другої світової війни радянська влада відновила багато історичних культурних об’єктів по території СРСР, але діяла усна заборона відроджувати головний храм Лаври. Й Успенський собор вдалося відродити лише в часи Незалежності.
У цьому році минає 25 років від часу його відтворення. Це величезне звершення і народу України, і державної влади, яка прийняла таке рішення і за два роки повністю відродила цю святиню. Звісно, ще є над чим працювати, але завершення відбудови цього собору – важливий символ того, що Україна відбулася як незалежна держава.
– Тут на розписах якраз зображені російські наративи?
– Коли почали відновлювати Успенський собор, було ухвалено дуже важливе рішення – відродити його у стилі XVII-XVIII століть. Багато хто називає цей стиль “українське козацьке” або “мазепинське” бароко.
Про те, як виглядали інтер’єри собору ми знаємо, завдячуючи чудовим малюнкам, зробленим у 1860-х роках. Повернути головному храму Лаври образ, який був характерний для мазепинської епохи – це одна із ключових задач. Річ у тім, що за імперських часів все барокове оформлення храму було знищене, а усі розписи були виконані в класичному російському імперському стилі кінця XIX – початку XX століття.
І цю задачу при відновленні було майже вирішено. Зараз ви бачите тут розписи та неймовірний іконостас, який у свій час був зроблений за сприяння гетьмана Івана Скоропадського, усе це у пишному бароковому стилі.
Собор Успіння Пресвятої Богородиці, вигляд з хорів (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
Але навіть сюди, попри те, що храм відроджений державним коштом, дехто перед початком повномасштабного вторгнення намагався внести імперські наративи.
Те, як готувався Московський патріархат до захоплення України, можна побачити в Андріївському приділі! У вас немає відчуття, що ви потрапляєте десь в церкву в РФ-ії? Навіть орнаментика – все це елементи нетипові для України. Це виключно імперський, так званий русско-візантійський стиль, сформований у ХІХ столітті під впливом архітектури Можайська, Калуги, Рязані.
Його завданням було формувати та підтримувати “великорусскую імперську ідею”. Перед самою війною, без жодних погоджень Андріївський приділ на замовлення керівництва монастиря був самовільно розписаний в цьому стилі.
Ключовий момент у тому, що ця частина храму має особливе значення для історії України. Андріївський приділ був закладений Іваном Мазепою і мав бути відроджений саме у формах козацького бароко. Але всі малюнки тут наче свідомо прославляють російську імперську традицію та українських діячів, які їй служили.
Андріївський приділ (фото: РБк-Україна/Віталій Носач)
Це діячі, які мали певні зв’язки з Києво-Печерською лаврою. Але почитайте: Білгородський, Дівєєвський, Арзамаська, Воронезький і так далі. Тобто багато святих, яких найбільше вшановує російська церква. Серед них найбільш відомим, можливо, є Серафим Саровський. Це російський святий, який на сьогодні є офіційним покровителем ядерної зброї ерефії. Чи випадково з’явився цей “шедевр” перед війною?
– А далі ви плануєте це все залишати?
– Це дуже хороше питання насправді, тому що можливо це треба показувати як елемент семантичної війни – як вона працює. Тому що зроблена величезна робота. Гроші витрачені колосальні. Але той наратив, який сюди закладений, це чисто просування “руського міра”.
Я впевнений, що замовники планували, щоб в 2022 році, після захоплення Києва патріарх Кирило або хтось з інших московських посіпак мали тут служити в “назидание всем мазепинцам”.
– Тобто вони готували резиденцію?
– Спроби перетворити Лавру в резиденцію патріарха Кирила були ще на початку 2010-х років. Причому це абсолютно серйозно неодноразово розглядалося на державному рівні, віце-прем’єрами, міністрами. І слава Богу, що цього не сталося.
Фрагмент фрески в Андріївському приділі. По центру – Серафим Саровський (фото: РБК-Україна)
– Те, що Лавра перетворилася на центр “русского міра” в Україні, – це було недоглядом держави чи тут, можливо, є глибші історичні причини?
– Цьому є величезна глибока історична основа, тому що значення Лаври для просування власної духовної місії імперія усвідомила дуже давно. І включення Київської митрополії в підпорядкування Московському патріарху, і позбавлення Києво-Печерської лаври ставропігії Константинопольського патріарха. Мало хто знає, що до 1686 року Лавра була ставропігією, тобто самоврядної організацією у безпосередньому підпорядкуванні Константинопольського патріарха.
Але поступово московські діячі почали використовувати Лавру як елемент поневолення України, яка мала за часів раннього модерну всі ознаки незалежної держави.
Те, що ми знаємо як Гетьманщину, існувало і трималося на ідентичності, яка була закладена ще в князівські часи. Потім вона була відроджена в часи Костянтина Острозького, Петра Могили, Івана Мазепи. І Росія, розуміючи це, в своїх імперських намаганнях намагалася цю ідентичність нівелювати. В цих процесах московська церква відігравала ключову роль і в ХХ столітті, і в ХХI-му.
Дуже важливо усвідомлювати, що Росія воює не тільки за територію. Вона воює за символи, якими вона хоче скріпити свою неоімперську ідею. Треба розуміти, що заволодіти такими об’єктами, як Лавра, Софія, іншими сакральними пам’ятками, для імперської країни є пріоритетною задачею.
– Зараз собор в користуванні монахів Православної церкви України?
– Заповідник створює умови для відновлення церковного служіння представниками Православної Церкви України. Дуже важливо усвідомлювати і підтримувати відродження української духовної традиції після стількох років російського панування.
– Щось змінилося вже з приходом ПЦУ, зокрема, щодо оформлення?
– Ця робота тільки розпочата. Фактично, ПЦУ отримала можливість служити в храмах Лаври тільки після указу Президента і рішення РНБО. Але вже тут з’явилося дуже багато елементів характерних для українського стилю, для візантійської або грецької традиції, які були тут втрачені та заміщалися російськими. Тому зараз цей процес триває. Дуже непросто відроджувати такий величезний храм, історія якого складає майже тисячу років.
Купол собору (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
– Чи помітили ви зміни щодо вірян з приходом ПЦУ?
– Взагалі категорія вірян змінилися. Навіть їх візуальні образи – люди в темному, дуже напружені обличчя. Була присутня якась негативна атмосфера.
Це на рівні відчуттів і візуальних образів. Багато людей, які приходили на служби під егідою Московського патріархату, особливо до 2014 року, були просякнуті злобною російською пропагандою, була велика кількість туристів з Білорусі, Росії. Ці люди відверто знущалися з усього українського, і це була частина офіційної російської пропаганди ще з середини 2000-х.
Зараз ми бачимо значні зміни. Це було помітно на останні свята. Величезна кількість людей з дітьми, в національному одязі, з позитивною енергією. Лунають українська мова і спів. Звісно, є і російська. Але люди між собою спілкуються вільно. Це відчуття свободи та одночасно дотичності до духовного не через примус, а через усвідомлення того, що ти продовжуєш українську духовну традицію. Оце відчуття існує.
Дзвіниця Києво-Печерської лаври (фото: Віталій Носач)
Кількість людей збільшується з кожним місяцем. Ми бачимо більшу цікавість до Лаври, як до української святині, і українці починають повертатися саме сюди за українськими наративами, українською історією, українською духовністю.
– Саме тут, два роки тому, вперше за 300 років прозвучала служба в Лаврі українською мовою?
– Так. Перша українська служба відбулася на Різдво два роки тому. Ми маємо пам’ятати, що духовна окупація Лаври була здійснена не тільки Московським патріархатом. Фактично цей процес був запущений за наказом Петра І, після Мазепи. І з кожним роком ця окупація посилювалася, запроваджувалися нові наративи і поступово Лавру перетворювали на рупор імперського впливу. І на превеликий жаль, в ХІХ столітті це було реалізовано. І за всі ці століття перша вільна молитва українською відбулася лише в 2023 році.
– Що можете розповісти про церкву Спаса на Берестові?
– Перед нами одна з найвидатніших пам’яток XII століття, яка пов’язана із знаменитим київським князем Володимиром Мономахом. Вона будувалася, власне, як князівська церква і була усипальницею Мономаховичів. І за історичною інформацією, в цьому храмі або біля нього, поховано засновника Москви, сина Володимира Мономаха, Юрія Долгорукого, на той час – київського князя.
До речі, наприкінці 1990-х років було звернення від московської мерії з проханням передати Росії територію храму. Звісно, його відкинули.
Церква Спаса на Берестові (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
Загалом, цей храм дивовижний. Його декілька разів перебудовували, наразі він об’єднує декілька різних стилів – Княжої доби, неоготики, бароко і класицизму. Крім ділянок з унікальними зображеннями початку XII століття, в храмі збереглися фрески, які замовив митрополит Київський і всієї Русі, архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила у 1630-х роках.
Фрески зображують самого Петра Могилу і зберегли його особистий підпис. Хоч вони написані за 500 років по заснуванню церкви, за стилем вони повністю відповідають грецькій традиції того часу.
Церква Спаса на Берестові збереглася не повністю – в князівські часи XII століття він був втричі більший. Після руйнації в монгольські часи церкву відбудував видатний український і європейський духовний лідер ХVII століття – Петро Могила.
– Чи збереглися тут могили князів?
– У храмі і на прилеглій території ще з XIX століття здійснювались археологічні дослідження. З середини ХХ століття основним завданням археологів став пошук місця поховання князя-засновника Москви. Але їх спіткала невдача.
Під час досліджень тут було знайдено понад 700 поховань, переважно – місцевих жителів. Але ще далеко не вся територія храму повністю досліджена.
Храм Спаса на Берестові зсередини (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
– Але всі знайдені рештки зберігаються в Україні? Їх не вкрали?
– Так, вони всі тут.
– Зараз тут не проводять богослужінь?
– У церкви Спаса на Берестові – особливий режим використання – вона функціонує як музей і її можуть відвідати усі бажаючі, але лише з квітня по жовтень.
– Яким ви бачите майбутнє Лаври? Як духовного центру, історичного музею чи як такого національного символу України?
– Як на мене, це синергія між музейниками, які зберегли лаврські святині в останнє століття, і давніми лаврськими традиціями, що були закладені преподобним Антонієм і Феодосієм. І ця синергія має працювати на українське суспільство, допомогти нам здолати найважчі випробування і, найголовніше, не тільки транслювати минуле, а й показувати певні дороговкази майбутнього.
Маємо видатний пантеон історичних діячів, які молилися в Лаврі, будували і створювали найвидатніші пам’ятки, вшановували і зберігали її святині – його українці мають не просто знати, але і шанувати, наслідувати їх приклад.
Ми маємо повернути собі причетність до цієї тисячолітньої плеяди духовних і державних лідерів, воїнів і художників, науковців і дієвців. І на фундаменті із історичних особистостей минулого будувати майбутнє своє і всієї України.
Я мрію, що Держава і Церква зможуть поєднати свої зусилля і зберегти Печерську лавру як об’єкт світової культурної спадщини, де відроджується українська духовна традиція, що базується на християнських, загальнолюдських цінностях і яка через 25 років має відсвяткувати своє тисячоліття як світова святиня та українське національне культурне надбання.