Петро Катеринич 
Іван Нерсесов
98-ма церемонія вручення премії «Оскар» увійшла в історію не стільки через тріумф конкретних стрічок, скільки як монументальне свідчення великого оніміння Голлівуду. У той час як за стінами театру «Долбі» світовий порядок розсипається на очах, а США стрімко втрачають статус морального та політичного арбітра планети, Американська кіноакадемія обрала шлях витонченого ескапізму. Цьогорічне шоу продемонструвало разючу «політичну імпотенцію» — стан, коли зовнішній блиск і технологічна досконалість лише підкреслюють відсутність живого нерва та здатності до реальної рефлексії над катастрофами сучасності. Голлівуд, який десятиліттями претендував на роль совісті вільного світу, 2026 року перетворився на затишний кокон, де учасники «жують в унісон» із кон’юнктурою, намагаючись не помічати крові на власних порогах та хаосу, спричиненого рішеннями своєї держави.
Ілюзія боротьби у вакуумі: «Одна битва за іншою» як дзеркало втомленої нації
Головним тріумфатором вечора стала стрічка Пола Томаса Андерсона «Одна битва за іншою» (One Battle After Another), яка отримала шість статуеток, включно з нагородами за найкращий фільм і найкращу режисуру. Ця політична епопея, натхненна романом Томаса Пінчона «Винокрай», є ідеальною метафорою сучасного стану американської еліти: це історія про вигорілих радикалів минулого, які намагаються знайти сенс у світі, де революція перетворилася на спогад, а державне насильство стало повсякденним тлом.
Пол Томас АндерсонGetty Images
Вибір цього фільму як найкращого є глибоко симптоматичним. Академія віддала перевагу ностальгійному розбору політичної поразки, а не актуальній боротьбі. Леонардо Ді Капріо у ролі «Гетто» Патріка Калхуна втілює образ інтелектуала-наркомана, який дивиться «Битву за Алжир» у своїй вітальні, поки спецназ готує рейд на його будинок. Сам Пол Томас Андерсон забрав три статуетки (найкращий адаптований сценарій, найкраща режисура та найкращий фільм).
Пол Томас Андерсон та Леонардо ді КапріоGetty Images
Найконтроверсійнішим моментом вечора став успіх документальної стрічки «Містер Ніхто проти Путіна» (Mr. Nobody Against Putin), що отримала премію як найкращий документальний фільм. Історія російського вчителя Павла Таланкіна, який таємно знімав процес індоктринації школярів військовою пропагандою, викликала в залі бурхливі овації, проте сам контекст цієї перемоги залишає гіркий посмак.
Таланкін, виступаючи зі сцени російською мовою, закликав: «Во имя нашего будущего, во имя всех наших детей давайте остановим все войны. Сейчас». Це була промова, позбавлена суб’єктності агресора, максимально розмита та безпечна для західного вуха. Ані режисер стрічки Девід Боренштейн, ані головний герой навіть не вимовили «Україна», «Росія» чи «Путін».
«Вот уже четыре года мы смотрим на звездное небо и загадываем самое важное желание», — та, певно, російський учитель так боїться своїх бажань, що в його промові прочитується не сором і неприязнь до Росії, а співчуття до російських громадян, які не мають «жодного вибору». Голлівуд знов обрав образ «хорошого росіянина», який чинить «малий опір», повністю проігнорувавши значно чеснішу українську стрічку «2000 метрів до Андріївки», що навіть не потрапила до короткого списку. Це свідчить про те, що Захід воліє радше бути «заспокоєним» історіями про етичні муки всередині системи ворога, ніж дивитися в обличчя прямому болю та героїзму України.
«Оскар» відверто боїться вживати слово «війна» в контексті збройного спротиву: вони готові співчувати жертвам воєн, терактів і злочинів, та коли фокус змінюється з цивільного на військове — Академія вмиває руки.
“Оскар”-2026 перетворився на політичну трибуну для Голлівуду: які заяви лунали зі сцени
Відсутність Шона Пенна на церемонії стала чи не єдиним реальним політичним висловлюванням вечора, хоча це й сталося поза межами сцени. Переможець у номінації «найкраща чоловіча роль другого плану» Пенн був відсутній, оскільки, за інформацією NYT, у цей час перебуває в Європі з планами відвідати Україну. Ведучий Конан О’Брайєн та презентер Кіран Калкін намагалися перетворити це на жарт («Шон Пенн не зміг бути тут… або не схотів»). І поки Голлівуд підносив стрічку про нестримних революціонерів, Шон Пенн демонстрував світові, яка країна справді переживає одну битву за іншою.
Голлівудська кон’юнктура не дозволила згадати Україну в адекватному ключі. Натомість ми почули промову Девіда Боренштейна («Містер Ніхто проти Путіна»), який проводив паралелі між Росією та США, зауважуючи: «Коли уряд убиває людей на вулицях наших найбільших міст, коли ми мовчимо, коли олігархи захоплюють медіа й контролюють те, як ми створюємо та споживаємо інформацію, — ми всі постаємо перед моральним вибором. Але, на щастя, навіть «ніхто» є сильнішим, аніж ви гадаєте».
Це викликало схвальні вигуки в залі, але знов-таки — це опір у межах комфортного внутрішньоамериканського дискурсу. Думка про те, що «ніхто» сильніший за Путіна, безумовно, грає на руку американській верхівці, зміщуючи фокус із війни на цілком цивільний, словесний спротив. Та й, власне, навіщо тиснути на Росію ще сильніше, якщо навіть «ніхто» може з цим упоратися.
Зрештою перший блок церемонії закарбував у пам’яті образ Хав’єра Бардема, який під час презентації номінації вийшов із нашивкою Free Palestine та значком іспанською No a la guerra — «Ні війні». Його протест був одним із небагатьох моментів прямої політичної дії, але він виглядав як виняток, що лише підкреслює загальне правило. Більшість переможців воліла дякувати своїм агентам і родинам, ігноруючи той факт, що поза межами Лос-Анджелеса Америку нині сприймають не як гаранта стабільності, а як порушника світового порядку. Це, можливо, останній «Оскар» із попереднього життя, де старі правила ще створювали ілюзію впорядкованості. Наступний ризикує стати хронікою остаточної деградації.
Пріянка Чопра та Хав’єр БардемGetty Images
Корпоративний диктат
Другий блок церемонії став бенефісом технологічних гігантів, де Netflix виступив не просто як дистриб’ютор, а як ідеологічний патрон вечора. Тріумф «Франкенштейна» Гільєрмо дель Торо в технічних категоріях — найкращий дизайн костюмів, грим та зачіски, а також робота художників-постановників — був цілком прогнозованим.
Проте цікавим став не сам факт перемог, а те, які промови їх супроводжували. Кожен переможець, пов’язаний із Netflix, згадував компанію, причому робив це в дивний, майже саркастичний спосіб. Це виглядало як зрежисована частина політики корпорації, що має намір створити собі імідж «свій серед чужих», та водночас фактично прагне поглинати традиційні студії на кшталт Warner Bros. У контексті це сприймалось як відомий інтернет-мем — «ми дякуємо цій маленькій інді-компанії».
Ситуація з Netflix порушує важливе питання про щирість у сучасному Голлівуді. Коли переможці дякують WB, A24 чи Lionsgate, це сприймається як данина традиції. Проте масове й нав’язливе згадування стримінгового гіганта свідчить про глибоку залежність митців від корпоративних бюджетів. Це і є нова кон’юнктура: мистецтво більше не належить автору — воно є частиною маркетингової стратегії платформи.
Навіть дель Торо, чий «Франкенштейн» був «проєктом мрії» протягом 20 років, змушений був адаптувати свою візію під Netflix-look — специфічну цифрову естетику, яку критики вже встигли назвати «млявою та позбавленою життя». Це деградація форми заради доступності контенту. Не допомогли навіть винахідливі сценки про кліпове мислення та неможливість сприймати кінопродукт без телефона, на якому глядач б’є черговий рекорд у грі Subway Surf. Сніжок у бік серіалів від Netflix, який просто губиться під впливом глобальної присутності сервісу.
Аналіз основних акторських категорій підтверджує тренд на «безпечне мистецтво». Джессі Баклі, яка отримала нагороду за роль у фільмі «Гамнет», зіграла Агнес Гатавей — дружину Шекспіра — в стрічці, яку критики звинувачують у надмірній сентиментальності. Перемога Баклі була очікуваною, проте вона лише закріпила відхід Академії від гостросоціальних драм на користь костюмованих біографій, які не зачіпають нервів сучасності.
Джессі БакліGetty Images
Майкл Б. Джордан, який утілив образи братів-близнюків у «Грішниках», став фаворитом залу й забрав статуетку за найкращу чоловічу роль, проте його перемогу над Тімоті Шаламе завчасно сприйняли як акт покарання останнього за необережні висловлювання про «смерть опери та балету».
Майкл Б. ДжорданGetty Images
Варто зазначити, що думка Шаламе не могла вплинути на результати голосування, оскільки члени Академії надали перевагу іншому акторові ще до події. Поява на сцені балерини Місті Коупленд, яка раніше публічно засудила слова Шаламе про непотрібність балету, виглядала як вишуканий акт примирення, зрежисований піар-службами.
Стрічка Раяна Куглера «Грішники», попри рекордні 16 номінацій, у підсумку обмежилася лише чотирма статуетками. Цей фільм, що поєднує жанр вампірського горору з глибоким розбором расової ідентичності у 1930-х роках, виявився занадто радикальним для академіків у головних категоріях. Проте перемога Отем Дюральд Аркапоу як першої жінки-операторки в історії премії стала важливим, але, знов-таки, суто технічним проривом. Це ідеально вкладається в нову стратегію «Оскара»: давати нагороди за інклюзивність у професіях, але залишати ідеологічний контроль над традиційними елітами.
Отем Дюпальд АркапоуGetty Images
Водночас промова Аркапоу стала чи не найупевненішою та найщирішою з усіх. «Для мене величезна честь бути тут, і я дуже хочу, щоб усі жінки в цій залі встали, тому що я відчуваю, що не опинилася б тут без вас. Я справді щиро так вважаю. Я відчула стільки любові від усіх жінок під час усієї цієї кампанії і познайомилася зі стількома людьми. Мені просто здається, що такі моменти трапляються завдяки вам. Дякую за це».
Найкращим анімаційним фільмом став «Кей-поп-мисливиці на демонів» — проєкт, максимально орієнтований на глобальну кон’юнктуру та підліткову аудиторію. І це остаточно закріпило відхід від авторської анімації на користь комерційних форматів, що «заходять» на всіх ринках одночасно. Саундтрек до фільму — пісня Golden — також отримала статуетку. До речі, в YouTube офіційний кліп із мультфільму перетнув позначку у 1,2 мільярда переглядів.
Перемога «Сентиментальної цінності» у категорії «найкращий міжнародний фільм» стала ще одним підтвердженням переваги перевіреного над ризикованим. Норвезька стрічка Йоакіма Трієра — це тонка сімейна драма, яка, хоч і відсилає до Джеймса Болдвіна та його думки про відповідальність дорослих за дітей, залишається у безпечній зоні психологізму.
Український бренд Lever Couture з’явився на червоній доріжці “Оскара-2026”
Натомість іранські стрічки «Розрізаючи скелі» та «Проста випадковість», які безпосередньо стосуються теми репресій та боротьби проти тоталітарного режиму, залишилися без нагород. Академія знов обрала «мистецтво для ситих».
Другий блок церемонії завершився виходом на сцену представників нової категорії — «Найкращий кастинг», де перемогу здобула Кассандра Кулукундіс за «Одну битву за іншою». Запровадження цієї категорії вперше за чверть століття свідчить про те, що індустрія намагається розширюватися вглиб професійних цехів, але водночас це виглядає як спроба забюрократизувати успіх. Тепер навіть «правильний вибір облич» має свою золоту статуетку, що лише додає балів кон’юнктурним проєктам із великими зірками на кшталт Ді Капріо. Голлівуд навчився бездоганно пакувати свій продукт, але забув, навіщо взагалі його створює.
Есхатологія Голлівуду: останній «Оскар» перед великою руйнацією
Коли Пол Томас Андерсон отримував нагороду за найкращий фільм, він порівняв 2026 рік із 1975-м, згадуючи часи «Щелеп» та «Пролітаючи над гніздом зозулі». Але тодішнє кіно було викликом.
Можливо, це справді останній «Оскар» із попереднього життя. 2029 року права на трансляцію переходять до YouTube, що символізує остаточну перемогу алгоритму над змістом. Але річ не лише у форматі. Наступний «Оскар» стане або символом боротьби, коли кінематографісти змушені будуть зайняти чітку позицію у світі, що палає, або ж хронікою остаточної деградації до солодкого, беззмістовного контенту. Сьогодні Голлівуд обрав деградацію під маскою професіоналізму. Він і далі грає за старими правилами у світі, де правила більше не діють.
«Оскар» ніколи не існував поза контекстом. Голлівуд завжди реагує на тренди, але тепер йому доведеться обирати вектор. Коли інклюзія стає мішенню для нової адміністрації, а за «соціальну справедливість» можна поплатитися ліцензіями, маневрувати стає важче. Наступний «Оскар» буде про те, що Голлівуд обере свідомо: безпечну тишу чи небезпечну чесність.
Церемонія закінчилася під акомпанемент жартів Конана О’Брайєна про «останнього людського ведучого» та загальний заклик іти пити мартіні.