Олександр Коляда в інтерв’ю РБК-Україна про біологічний вік, довголіття та фармкомпанії
Генетик і біолог Олександр Коляда (фото: facebook.com/alexander.koliada)
Скільки вам насправді років – не за паспортом, а за станом клітин? Чи можна обдурити генетику, жити довше та не старіти так швидко? І чи здорове харчування працює навіть тоді, коли вам "не пощастило" з ДНК? Про це та більше – у розмові генетика Олександра Коляди з журналісткою РБК-Україна Юлією Гаюк.
Олександр Коляда – український науковець і генетик. Вчений працював у наукових установах Національної академії наук та Національної академії медичних наук України.
Вчений присвятив свою роботу дослідженню механізмів старіння та генетичним причинам захворювань українців. Його неодноразово називали “одним із найвідоміших популяризаторів науки” в Україні.
В інтерв’ю РБК-Україна Коляда пояснив, що таке біологічний вік і як його можна виміряти, чому антиоксиданти й БАДи – часто марна витрата грошей, які звички реально подовжують життя і чому навіть погана генетика – не вирок. Також учений розповів, чому ліки проти рідкісних хвороб коштують мільйони євро та чи реально зупинити старіння у найближчі десятиліття.
Головне:
- Що таке біологічний вік і чи справді він важливіший за паспортний
- Чому антиоксиданти, БАДи й гаджети не працюють так, як обіцяють
- Генетика проти способу життя: що сильніше впливає на довголіття
- Що робити, якщо у вас “погані гени”: поради, які працюють
- Чому деякі хвороби трапляються дуже рідкісно і чому їхнє лікування коштує мільйони
– Почнімо з того, про що часто некоректно запитувати. Це вік. У геронтології є поняття біологічного віку. Чи правильно я розумію, що це показник того, наскільки зношений організм людини? Чи можна його якось порахувати?
– У геронтології є концепція біологічного віку. Треба розуміти, що не всі її розділяють і не всі вчені вважають, що можна якось порахувати біологічний вік.
Але в науці він виник як певна альтернатива нашому хронологічному віку, тому що потрібно було передбачувати, скільки людина може прожити, з якою швидкістю вона буде старіти та вірогідність яких захворювань у неї буде збільшуватися.
Цю ймовірність треба буде було якось виразити. Найкращий показник – це наш хронологічний вік, скільки нам в паспорті написано років. Тому що в людей у 30 років одні захворювання, у 50 – інші, у 70 – ще інші процеси йдуть в організмі.
Але виникла ідея, що, можливо, крім цього віку, є ще якийсь показник, який би точніше передбачав, що з людиною буде відбуватися та які захворювання для неї характерні.
Наприклад, нам 30 років, але можна якусь таку цифру вирахувати, яка покаже, що наші клітини будуть функціонувати на рівні 25-річної людини,
Таку концепцію назвали біологічним віком. У різні десятиліття до неї підходили по-різному. Інколи його вимірювали різними фізичними вправами, як вправно людина може встати зі стільця або встати з підлоги без допомоги рук, скільки вона може простояти на одній нозі тощо.
Коли з’явилися в широкому вжитку біохімічні аналізи крові, почалась ця ера і намагалися порахувати біологічний вік за певними аналізами.
Сьогодні в еру такої молекулярної біології більше звертають увагу на різні високотехнологічні молекулярні показники в наших клітинах, які трошки виконують функцію біологічного вимірювання біологічного віку і підказують, до якого віку ближча людина.
– Тобто щоби з’ясувати наш біологічний вік, краще використовувати сучасні методи? Те, як швидко ми встаємо зі стільця, ні про що не свідчить?
– Треба розуміти, що всі ці тести, вони чимось грішать. Ідеального тесту не існує. У медицині багато тестів, які не виконують остаточну функцію діагностики чогось. Вони є аргументом на користь тієї чи іншої гіпотези.
За гостротою зору або кількістю сивого волосся можна передбачити, скільки людині років. Але є винятки, велика кількість людей, які сивішають раніше, людей, які не сивіють ніколи. Тому це має бути одним з таких показників. Так само як вставання зі стільця або біохімічні показники.
Чим більше таких вимірювань, тим краще, адже вони всебічно охоплюють організм, з одного боку.
Якщо йти в лабораторії здавати певні аналізи, це може бути дещо хибна думка. Вони більш медичні, а вимірювання біологічного віку зараз – це все ж царина наукових досліджень.
Серйозні наукові лабораторії вміють це робити, але такого грамотного та акуратного тесту в комерційному плані я поки не зустрічав.
– Що це за показники, які показують біологічний вік?
– Може бути й банальний аналіз крові. Є різні моделі, які для цього підходять.
Одна з таких математичних моделей – це вимірювання приблизно 12 показників крові, включаючи рівень альбуміну, реактивного білка в крові, інших показників, які дуже прості та допомагають передбачити цей біологічний вік.
Щоправда, дуже з великою похибкою. Якщо в людини виникне якесь запалення, просто нежить, цей показник полетить дуже високо, і біологічний вік буде значно вищим.
Найсучасніший спосіб вимірювання біологічного віку – це вимірювання епігенетичного віку, тобто епігенетичних міток на молекулі ДНК.
Це розробка одного вченого з каліфорнійського університету. Він помітив, що на нашій ДНК є мітки, які дуже сильно корелюють з біологічним віком і з більшістю захворювань. Якщо правильно прочитати мітки, а їх близько 300, то справді можна досить точно побачити те, що ми розуміємо під біологічним віком.
– А чи можна за зовнішністю людини визначити її біологічний вік? Чи за самопочуттям зрозуміти, що її організм швидше старіє?
– Мабуть, можна колись буде, але таких серйозних математичних моделей не зустрічалось. Коли ми говоримо про самопочуття чи зовнішність, нам потрібно на певному етапі життя опитати велику кількість людей.
Наприклад, спитати людину, як вона себе почуває в 30, почекати років 50-60, поки її життя закінчиться і зіставити ці дані з тривалістю життя. Такі дослідження на маленькому рівні інколи зустрічаються, але таких масштабних проведено не було.
Більшість лабораторних тестів на визначення біологічного віку грішать своїми показниками (фото: facebook.com/alexander.koliada)
– Що більше впливає на тривалість життя людини та хвороби, які виникають: генетика чи спосіб життя?
– Цьому питанню, мабуть, 150 років. А, може, вже й 200. Відповісти на нього можна по-різному.
Можна сказати 50 на 50, і ви не помилитесь. Можна піти глибше в різні розрахунки. Тільки цього року виходить нова стаття, яка переосмислює це питання і говорить, що ми недооцінювали генетику.
Це дослідження провели вчені з Британії на близнюках. Це найкращий спосіб досліджувати генетику, тому що у вас по суті є клонована людина. У вас є дві людини з однаковою генетикою.
Якщо так стається, що в певних умовах ці діти розлучаються на ранніх етапах розвитку, вони потрапляють в різні умови існування. По суті, у вас унікальний природний експеримент.
У вас є одна генетична людина у двох копіях, яка живе в різних умовах. І це допомагає подивитися, що ж сильніше: генетика, яка в них однакова, чи умови проживання, виховання тощо.
Якщо раніше ми вважали, що вклад генетики в тривалість життя на рівні від 15 до 30%, то нові дослідження скоріше підводять цю цифру до 53%. Тобто генетичні чинники можуть бути на рівні з чинниками нашого способу життя або й навіть трошки перевищувати за своїм вкладом.
– Якщо людині не пощастило з генетикою, чи може вона її якимось чином “зламати”, якщо буде вести здоровий спосіб життя?
– По-перше, щось “ламати” – це не найкраща історія. Краще бути обізнаним і жити в гармонії з цим, знаходити оптимальні умови для існування під ту генетику, яка в нас є.
Частіше йдеться про мультифакторіальні захворювання. Звичні для нас хвороби, такі як інфаркт, інсульт, діабет, ожиріння, екзема, атопічний дерматит тощо. В усіх цих захворюваннях є певний вклад генетики. Інколи він 5%, інколи він 80%.
Кожне захворювання треба дивитися окремо. Ці відсотки в кожній конкретній хворобі можуть спонукати до хвороби, а можуть навпаки запобігати цій хворобі. У кожної людини своя унікальна комбінація.
У нас немає гена діабету, шизофренії чи аутизму. Це комплекс різних генетичних чинників, яких можуть бути сотні, тисячі, десятки тисяч, якщо ми говоримо про складні ситуації.
Ця комбінація перемішується при кожному зачатті нової людини й таким чином реалізується у новій людині. Яку “лотерейку” людина витягне, скільки там буде відсотків, які будуть підвищувати або знижувати ризик захворювання, це питання кожної перетасовки генів, яка відбудеться на етапі запліднення.
Справді може бути так, що людина потрапить до групи найбільшого ризику. Там, умовно кажучи, 30% генетичного компонента інсульту будуть.
Чи можна щось зробити з цією генетикою? Можна. І на це є певні дослідження. Вони говорять одне і те саме.
Навіть якщо генетичне обтяження мультифакторіальних захворювань є, все одно загальні рекомендації щодо профілактики цього захворювання допомагають. Тобто всі ці рекомендації діють на людей, як тих, у кого генетика найбільш доброзичлива, так і тих, кому з генетикою в цьому аспекті не пощастило.
– Чому деякі хвороби, спричинені генними мутаціями, трапляються дуже рідко? Нещодавно я дізналася, що в Україні є єдина дитина з Аддісоновою хворобою (гроші на лікування Римми вдалося вчасно зібрати – ред.), а у світі таких дітей близько 150. Що це за “лотерея”, коли умовно “виграє” лише одна людина? Чому так відбувається?
– Це міць генетики. Вона нам трошки нагадує, хто ми є. Попри те, в якій країні ми живемо, належимо до заможного класу чи бідного, яка в нас стать і все інше, генетика розповсюджується на всіх.
Ця мутація відбувається спонтанно й непередбачувано. Кожна наша клітина в будь-який момент часу може майже з однаковою ймовірністю в кожному з генів нашого геному отримати мутацію. І на це не впливає майже нічого з навколишнього середовища.
Як з хворобою, яку ви назвали, так і з усіма іншими хворобами, це зазвичай непередбачувана історія. Саме цим і цікава генетика.
– Повертаючись до Аддісонової хвороби. Її лікування – це один укол, але він коштує два мільйони млн євро. І це ж розповсюджена історія, коли на такі рідкісні захворювання лікування доволі дороге. Моє запитання: чому воно таке дороге, якщо, здається, потрібно ж небагато ресурсу – один укол на 100 людей у світі?
– Саме тому, що це один укол на 100 людей у світі. У тому Всесвіті, де ми живемо, ліки розробляють фармацевтичні компанії, які в абсолютній більшості є приватними та комерційними. Це їхній бізнес, вони заробляють на цьому гроші.
По-перше, кошторис розробки ліків дуже-дуже високий. У середньому по фармакологічному ринку випуск нового препарату займає приблизно один-два мільярди доларів. Цей шлях займає приблизно 10 років. Зараз він, звичайно, скорочується, але менше з тим.
Розроблювати ліки для орфанних захворювань (хвороби, що трапляються дуже рідко, зазвичай менше ніж 1 випадок на 2000 населення – ред.), як я розумію, не досить вигідно. Тому що увесь ринок споживачів цих ліків обмежений цими 100 людьми. І в порівнянні з розробкою ліків проти нежитю, еректильної дисфункції, депресії, це передбачає менший прибуток в порівнянні з усіма іншими.
Але попри це все одно вони цим займаються. І це вже певна перевага в цьому аспекті.
По-друге, ці ліки направлені на генетичні захворювання. Я не дуже впевнений, що це розповсюджена історія. Вони коштують дорого, і це звичайна історія, тому що в кошторис цих доз ліків фармкомпанії включають розробки всіх ліків, які не дійшли до ринку, до останньої стадії.
Щоб отримати одні ліки, які будуть працювати, на старті компанія повинна тестувати тисячу інших ліків, фінансувати їх розробку, і один з них виявиться дієвим. А фінансувати треба було усю сотню або тисячу цих проєктів, які були.
Тобто вони кошти, витрачені на провальні проєкти, зашивають в той один проєкт, який був успішним.
– Чи є якийсь щоденний ритуал, який впливає на тривалість життя і на його якість?
– На тривалість життя впливає майже все, що ми з вами робимо. Є цікава серія статей з різних країн, які показали, що навіть поверх, на якому людина живе, асоціюється з тривалістю життя. Щоправда, в різних країнах це різні поверхи.
Більшість цих досліджень вказують на те, що чим вищий поверх, на якому ви живете, тим тривалість життя у цих людей вища. Але зовсім трошечки, маленькі частинки відсотка.
Чому так? Можна подискутувати, чи це кращий краєвид, чи це заможніші люди, чи вони отримують фізичне навантаження через те, що ходять по сходах, якщо не користуються ліфтом тощо.
Треба розкласти наше життя на всі його частини й подивитися, чи впливає кожен з них. Чи впливає сон? Так. Ми знаємо оптимальну тривалість сну, яка пов’язана з гармонійними процесами старіння.
До чинників, які впливають на тривалість життя, звичайно входить наше харчування. І всі дані, пов’язані з prolongevity харчуванням (способом харчування, що подовжує життя – ред.), акуратно вписуються в загальні рекомендації з харчування, які є.
Рекомендація ВООЗ споживати 450 грамів овочів на день збігається з тими даними, які ми отримуємо в геронтології. Що люди, які споживають саме таку кількість овочів, живуть довше. Люди, які споживають 250 грамів фруктів на день, бажано ягід, теж живуть довше, ніж люди, які споживають іншу кількість цих продуктів.
Тобто якщо взяти рекомендації зі здорового способу життя, вони і є тими, що спонукають подовження тривалості життя.
Усі наші щоденні дії та звички так чи інакше впливають на тривалість життя фото: facebook.com/alexander.koliada)
– А чи можна за допомогою харчування омолодити організм? Чи допоможе це зупинити ті негативні процеси в організмі, які вже почалися?
– Омолодити та зупинити процеси – це два різних процеси.
Щодо омолодження я взагалі не впевнений, що коли-небудь ми зможемо використовувати його в науковій спільноті. Воно дуже рідко з’являється в наукових публікаціях. Поняття “омолодження” все ж притаманне більш масовій культурі.
З омолодженням поки що не зрозуміло. Скоріш за все цей шлях для нас закритий, як ми сьогодні бачимо. Але сповільнення процесів старіння – це такий мейнстрімний напрямок.
Чи можна це зробити шляхом здорового способу життя? Можна. Є дані, які показують, наскільки вдається це зробити, якщо перейти на здоровий спосіб життя. В аспекті харчування ці цифри можна оцінити як додаткові 10 років, якщо почати правильно харчуватися в 40 років.
Ми бачимо ці цифри, якщо говоримо про шкідливі звички, про паління, зокрема. Тут це від восьми до 16 років, якщо кинути палити, наприклад, у 40 років.
Ми бачимо ці цифри для фізичної активності. Якщо людина раніше нею нехтувала, а після цього починає займатися за стандартними рекомендаціями 150 хвилин фізичної активності середньої інтенсивності на тиждень, ми знову таки можемо прогнозувати приблизно шість-вісім додаткових років життя.
Єдине питання, що вони між собою не сумуються. Тобто навряд чи це буде 16+10+8, але щось посередині ми точно отримаємо.
– А є якісь практики, методики, які насправді є просто маркетингом і викиданням грошей?
– Якщо ви бачите рекламу якоїсь дієти, яка щось там обіцяє, то зазвичай це в сторону від здорового харчування і тим паче від довголіття. З багатьох причин, але така більш-менш зрозуміла дієта для довголіття, для здоров’я сформована. Вона дуже мало змінюється за останні 30 років. Зараз ми більше йдемо в деталі, але грубими мазками вона намальована.
Коли ви бачите якісь гаджети, які щось намагаються у вас виміряти, окрім пульсу, тиску, температури, теж до них треба придивитися дуже прискіпливо. Тому що, не проколюючи шкіру, дуже мало що можна виміряти насправді.
Якщо ви бачите якісь саплементи, які обіцяють все й одразу і всім людям, до них так само треба придивитися дуже уважно. Це такий біч XXI століття. Доказових саплементів, які впливали б на продовження життя всіх людей у Всесвіті, немає. Хоча є там певні стани, які можна певними вітамінами, скоригувати.
– Останнім часом у рекламі різних засобів бачу акцент на антиоксидантах. Що це таке та чи не є вони ще однією маркетинговою історією?
– Антиоксиданти – це клас речовин, які борються з окисними процесами чи то в пробірці, чи то в наших клітинах.
Мені здається, що тренд на антиоксиданти вже спадає й почав це робити ще з 90-х років. Зараз ми про них чуємо менше. Була така окисна теорія старіння Хармана. Дуже солідний вчений, який припустив, що наше старіння хоч на якусь частину залежить від окиснення наших тіл.
Якщо покласти якийсь зрізаний продукт на повітря, він починає окислюватися, темніти й псуватися. І частково ці процеси відбуваються через те, що цей продукт в зрізаній формі контактує з повітрям, в якому є кисень. Якщо кисень забрати, такого відбуватися не буде.
Була така теорія, що ми з вами старіємо через ці самі процеси окиснення, які відбуваються в нас. Теорія була популярна наприкінці минулого століття, але на кінець століття накопичилась величезна кількість аргументів проти цієї теорії.
Всередині наших організмів є системи захисту від окиснення. Різні ферменти, які працюють майже ідеально, які вловлюють продукти окиснення зі швидкістю мільярди молекул за одну секунду. І ці системи генетично вбудовані в нас.
Тому антиоксиданти, такі як вітаміни К, С, Е, вони то є антиоксидантами, але за своєю міцністю або активністю, вони ніколи не приблизяться до тих ферментативних систем, які в нас і так працюють.
Тобто ідея в тому, що ми з вами з’їмо одну морквинку і в результаті цього окисних процесів в організмі стане сильно менше, має досить феєричний вигляд.
Другий момент, що антиоксиданти, які ми з вами споживаємо, вони спрацьовують, можливо, у ротовій порожнині, шлунку, але чи доходять вони у своїй активній формі до тих органів, до яких потрібно?
Наприклад, до клітин мозку. А в клітинах мозку, чи проникають вони всередину? А вони найбільш потрібні в мітохондріях, тому що там іде найбільша інтенсивність окиснення, а там є дві мембрани, через які треба проникнути. Ось чи проникають вони туди? Це дуже складний шлях для антиоксиданту. Мало хто його проходить повністю. Тому друге питання до антиоксидантів це логістика.
Чи те, що гарно працює в пробірці, зможе доставитися нашим кровотоком та іншими системами в ті органи, клітини, де вони найбільше потрібні? Більшість відповідей тут ні.
Сьогодні антиоксиданти мають якісь додаткові функції. Наприклад, вітамін С. Він антиоксидант, але не тільки. У нього є інші корисні функції, з якими важко сперечатися.
Під одну гребінку я б усі антиоксиданти не заганяв, але ідея омолодитися, вживаючи антиоксиданти, мені здається, трошки марна справа. Є інші, більш раціональні сучасні підходи.
– Як ви вважаєте, чи досягнемо ми за 5-10 років якихось технологій, які допоможуть нам уповільнювати старіння?
– Насправді ми досягаємо їх кожного року. Кожні ліки, які виходять на ринок, вони цим і займаються.
Частково антибіотики можна назвати тим, що продовжує життя. Частково гарну санітарію можна назвати тим, що продовжує життя. Вакцинацію можна до цього прив’язати. Просто воно не виглядає як еліксир безсмертя.
Фундаментальні підходи, які борються зі старінням, я вважаю, обов’язково будуть у сфері клітинної технології та генної терапії. Це дуже потужні сьогодні напрямки. Щоправда, я б розширив горизонт, коли нам їх чекати, з 10 років хоча б на 20-30. І ось тоді, я думаю, вони для нас будуть доступними.