42-річна авторка фентезі Керол Стурка — людина хронічно нещаслива, і саме це стає її суперсилою в новому світі. Одного ранку людство прокидається об’єднаним у колективну свідомість: усі задоволені, пов’язані й прагнуть лише одного — щоб Керол теж стала щасливою частиною цілого. Проте вона — одна з тринадцятьох, хто має імунітет. reNews розповідає, як новий хіт Вінса Ґілліґана перетворює біологію мурашника на напружений екзистенційний трилер.
Апокаліпсис навпаки: коли кінець світу приносить блаженство
Pluribus (стилізовано як PLUR1BUS, «Єдина») — новий серіал від творця «Пуститися берега» і «Краще подзвоніть Солу» Вінса Ґілліґана. Серіал вийшов на Apple TV+ і вже перевертає жанрові очікування з ніг на голову. Це постапокаліпсис без руїн, зомбі-історія без крові, антиутопія, де всі щасливі.
Серіал отримав 98% схвальних відгуків на Rotten Tomatoes і найбільшу кількість переглядів в історії Apple TV+, випередивши «Розрив» і «Теда Лассо». Критики одностайно називають Pluribus найоригінальнішим науково-фантастичним твором десятиліття.
Назва відсилає до девізу на гербі США — E pluribus unum («Із багатьох — єдине»). Але те, що для батьків-засновників було метафорою політичного союзу, у світі Ґілліґана стає буквальною реальністю: інопланетний вірус, переданий через радіосигнал із відстані 600 світлових років, перетворює людство на «приєднаних» — колективну свідомість, де кожен має миттєвий доступ до думок, спогадів і знань усіх інших.
Серіал бере головний політичний міф Америки — єдність із багатьох — і перевіряє його на міцність. Чи хочемо ми справжньої єдності, якщо вона означає, що ми всі станемо однаковими? «Найнещасніша людина на Землі має врятувати світ від щастя» — так звучить логлайн. І в цій парадоксальній формулі приховано головну філософську провокацію.
Біологія колективного розуму: від мурашника до людства
За 42 дні до «приєднання» астрономи комплексу Ґолдстоун у Каліфорнії зафіксували аномалію: чотиритональний сигнал, що повторювався кожні 78 секунд із відстані 600 світлових років. Коли вчені розшифрували передачу, виявилося, що це — закодована послідовність РНК, яку можна було відтворити в лабораторії.
Науковці синтезували вірус і почали тестувати на щурах. Один із гризунів укусив дослідника — почалася ланцюгова реакція. Вірус передається через слину й тісний контакт, поширюється блискавично. Протягом кількох днів він захоплює нервову систему хазяїна, але не вбиває, а перепрограмовує. Інфіковані втрачають свідомість на кілька хвилин, а прокидаються вже «приєднаними»: пов’язаними з мільярдами інших розумів, щасливими, позбавленими страху й конфліктів.
Чи можливе щось подібне в реальності? Ідея передачі генетичної інформації через радіосигнал не нова. Ще 2010 року команда Крейґа Вентера створила першу синтетичну клітину, «завантаживши» штучно створений геном у бактерію. Теоретично інопланетна цивілізація могла б транслювати генетичний код замість фізичних зразків — це значно ефективніше за міжзоряні подорожі. Інша річ — чи захотіли б ми його відтворювати. У серіалі вчені не встигли поставити це питання.
Щоби зрозуміти, наскільки тривожною є модель «приєднання», варто звернутися до реальної біології. Концепція «колективного розуму» (hive mind) — не вигадка фантастів. Це науковий термін, що описує емерджентну поведінку соціальних комах — тобто складні властивості системи, які виникають із простих взаємодій окремих елементів і не можуть бути передбачені з аналізу цих елементів окремо.
Американський ентомолог Вільям Мортон Вілер іще 1911 року в статті «Мурашина колонія як організм» описав те, що сьогодні називають «ройовим інтелектом». Окрема мураха не здатна вижити самостійно й не має свідомості в людському розумінні. Але колонія з мільйонів особин демонструє складну адаптивну поведінку.
Подібний механізм використовують медоносні бджоли. Їхній знаменитий «танець-вісімка» (waggle dance) — це спосіб передачі інформації про місцезнаходження нектару: тривалість і напрямок танцю кодують відстань і кут відносно сонця. Це дає змогу колонії колективно ухвалювати рішення про те, куди направити збирачів. Як зазначають дослідники Томас Сілі та Стівен Пратт, «бджолина колонія має колективну обізнаність, якої не має жодна окрема бджола».
Темний бік «приєднання»
Серіал Pluribus свідомо уникає слова «інфекція», замінюючи його евфемізмом «приєднання». Але біологія знає безліч прикладів, коли організм втрачає контроль над власною поведінкою.
Найвідоміший приклад — гриб Ophiocordyceps unilateralis, що надихнув творців серіалу «Останні з нас». Цей паразит інфікує мурах-деревоточців у тропічних лісах: спори проникають крізь кутикулу комахи й поширюються тілом, поглинаючи внутрішні органи. Гриб перехоплює контроль над нервовою системою мурахи, змушуючи її залишити колонію, піднятися на певну висоту — рівно 25 сантиметрів, що є оптимальним для поширення спор, — і вчепитися щелепами в лист. Там комаха застигає, а з її голови проростає плодове тіло гриба, яке розсіює спори на нових жертв. Грибу навіть не потрібно проникати в мозок: він виділяє біоактивні сполуки, що впливають на м’язові волокна напряму.
Іще один паразит, що змінює поведінку хазяїна, — одноклітинний організм Toxoplasma gondii. Він потребує котів для розмноження, тому, інфікуючи мишей, змінює їхню поведінку: гризуни перестають боятися запаху котячої сечі й навіть починають тягнутися до хижака. Результат передбачуваний — миша потрапляє до шлунку кота, а паразит завершує свій життєвий цикл. Токсоплазма заражає й людей — за даними систематичних оглядів, близько третини світового населення є її носіями, хоча показники різняться залежно від регіону. Низка досліджень пов’язує токсоплазмоз із підвищеною схильністю до ризикованої поведінки та імпульсивності, та ці кореляції залишаються предметом наукових дискусій.
Зрештою, вірус сказу (RABV) — один із небагатьох, які напряму змінюють поведінку ссавців, спричиняючи агресію та схильність кусати. Це еволюційна адаптація: сказ передається, зокрема, через слину, тому «змушує» хазяїна нападати на інших. Паралель із приєднанням у серіалі очевидна: вірус у Pluribus також передається через слину й тісний контакт — але замість агресії приносить блаженство.
Групомислення: коли колектив знищує індивіда
Ірвінг Дженіс запровадив термін «групомислення» (англ. groupthink) 1972 року, аналізуючи провальні політичні рішення на кшталт операції в Затоці Свиней. Цей феномен описує ситуацію, коли бажання групової гармонії придушує критичне мислення й призводить до ірраціональних рішень. Члени групи починають цензурувати власні сумніви, щоб не порушувати консенсусу, і в підсумку ухвалюють рішення, яких жоден із них окремо не підтримав би.
Групомислення нагадує поведінку «приєднаних» у серіалі: ілюзія невразливості — група вірить у свою непогрішність; колективна раціоналізація — ігнорування попереджувальних сигналів; самоцензура — члени групи пригнічують власні сумніви; ілюзія одностайності — мовчання інтерпретується як згода. Різниця лише в тому, що «приєднані» не просто погоджуються одне з одним — вони буквально думають разом.
Класичний експеримент Соломона Аша 1951 року продемонстрував силу конформізму в лабораторних умовах: 75% учасників принаймні раз погоджувалися з очевидно хибною відповіддю більшості, коли група з підставних осіб одностайно називала коротшу лінію довшою. І це за умов, коли ціною незгоди була лише соціальна незручність — не обіцянка вічного блаженства, як у Pluribus.
Філософія нещастя
Одна з найсміливіших речей, які робить Pluribus, — відмова від героїзації протагоністки. Ріа Сігорн грає Керол — людину справді нестерпну: цинічну, саркастичну, не спроможну на близькість. До приєднання вона ховала свою сексуальність від світу, переписавши лесбійську героїню своїх романів як чоловіка заради комерційного успіху. Єдина людина, яка її розуміла, — партнерка Гелен — загинула під час інфікування.
І от парадокс: «приєднані» знають про Керол усе. Вони терплячі, послужливі, нав’язливо люб’язні. Але ця щедрість має ціну: вони хочуть, аби Керол приєдналася — добровільно віддала свою свідомість колективу. Водночас Керол має право вибору — не погоджуватися на асиміляцію (тобто на щастя, яке вимагає самозречення).
«Хто дав тобі право вирішувати за все людство? Вони ж щасливі. По-справжньому щасливі. А ти? Ти була щаслива хоч раз у житті?» — питає Коумба, один із тринадцяти імунних, який обрав насолоджуватися новим світом замість боротьби.
Серіал не дає легких відповідей. Він змушує глядача перебувати в дискомфорті, розмірковуючи: чи вартий біль індивідуальності? Чи є автентичність, яку ми так цінуємо, чимось більшим, аніж культурний конструкт? Чи справді свобода волі — те, за що варто боротися, якщо вона приносить лише страждання?
Алегорія ШІ: колективний розум цифрової доби
Вінс Ґілліґан неодноразово згадував у інтерв’ю про свою тривогу щодо штучного інтелекту. У фінальних титрах кожної серії з’являється напис: «Цей серіал створений людьми». І хоча автор стверджує, що не думав про ШІ, коли писав сценарій, паралелі очевидні. «Приєднані» мають миттєвий доступ до всіх людських знань — як великі мовні моделі на кшталт ChatGPT чи пошукові системи. Вони оптимізують рішення колективно — як це роблять алгоритми машинного навчання.
«Контент, згенерований ШІ, — це як корова, що жує жуйку. Нескінченно пережований цикл нісенітниці. Дякую, Кремнієва долино! Ви знову поламали світ», — сказав Ґілліґан у інтерв’ю Variety.
Водночас соціальні мережі вже функціонують як своєрідний протоколективний розум — нехай і значно примітивніший, аніж у Pluribus. Алгоритми створюють так звані інформаційні бульбашки (filter bubbles), де люди бачать переважно контент, що підтверджує їхні погляди. Дослідження демонструють тенденцію об’єднуватися з тими, хто думає подібно. Варто згадати й психоактивні речовини. Псилоцибін, мескалін та інші психоделіки часто описуються як засоби «розчинення его» — стану, коли межі між «я» та світом стираються.
Pluribus — рідкісний випадок серіалу, що ставить запитання без відповідей. Він не каже, що індивідуальність — безумовне благо. Він не каже, що колективізм — безумовне зло. Він показує світ, де війни закінчилися, дискримінація зникла, самотність стала неможливою — і питає: «А що ви втратили б, якби приєдналися?».