Науковців в Україні на тисячу населення – найменше в Європі. А через війну втрати кадрів ще більш серйозні. Як це змінити, що буде з зарплатами наукових співробітників та з самими інститутами – в інтерв'ю заступника міністра освіти і науки України Дениса Курбатова.
Головне:
- Як війна вплинула на науку в Україні?
- Скільки вчених виїхали за кордон та за яких умов вони повернуться?
- Які інститути будуть отримувати більше коштів після атестації?
- Які середні зарплати науковців в Україні й коли вони зростуть?
- Як в Україні будуть боротися з “купленими” науковими роботами?
В Україні ще з минулого сторіччя збереглося багато різних науково-дослідних інститутів. Але наука десятиліттями мало працювала з бізнесом і з державою. Приміщення лабораторій у великих містах намагалися викупити забудовники під чергову багатоповерхівку. А науковці й зараз часто отримують зарплату приблизно таку, як продавці магазинів, і часом набагато менше, ніж перукарі чи менеджери.
Цю систему зараз намагаються змінити. Перш за все – зміною моделі фінансування наукових інституцій. Які зміни чекатимуть науку, коли в Україні будуть відкриватися спільні з бізнесом наукові парки та чому без молоді наука неможлива – читайте детальніше.
Скільки в Україні наукових установ і які втрати кадрів через війну
– Ще з Радянського Союзу у нас залишилося багато наукових установ. Які наукові заклади є у нас зараз, і де їх найбільше?
– Окрім університетів, українська наука налічує більше 370 наукових, науково-дослідних установ, інститутів. Вони підпорядковуються міністерствам і Академіям наук. Останніх всього шість: Національна і галузеві профільні. Не всі установи зосереджені в Києві, хоча в Києві і в Харкові їх найбільше.
Це, наприклад, невеликі метеорологічні станції, які вимірюють параметри погоди, навколишнього середовища. Це установи, які досліджують доволі різні речі: ґрунти, сорти рослин, методи лікування, інженерні технології тощо.
Звісно у нас є і великі дослідницькі інфраструктури. Найбільш відома – станція Вернадського, національний арктичний центр. У нас також є і власна ядерна установка в Харкові, у відомому фізико-технічному інституті. Через війну вона зараз зупинена. В Києві також є свій ядерний реактор в Інституті ядерних досліджень. Є кілька великих астрономічних обсерваторій. Наприклад, у Києві, в Миколаєві, в Одесі.
Чи ефективна вся ця розгалужена система? Це велике питання, на яке немає однозначної відповіді. Зараз наша здача – змінити модель фінансування, дати більше можливостей спроможним інституціям. Бо, за світовим досвідом, саме потужні великі інституції дають більше можливостей вченим і залучають для них більше коштів.
– Як змінився стан науки в Україні через повномасштабну війну?
– Війна торкнулася всіх сфер, і науки, безумовно, також. Зміни відчутні перш за все кадрові. Багато науковців, які добровільно пішли на фронт, загинуло. Ще більше – покинули країну або змінили професію.
– Наскільки великі втрати кадрів, якщо рахувати в цифрах?
– Перш за все, хто такі дослідники? Це люди, які працюють в дослідницьких інституціях, в університетах, і виконують дослідження. У виші вони можуть мати як основну посаду – бути науковим співробітником, так і бути викладачем, науково-педагогічним працівником. Якщо рахувати всіх, то в середньому в країні десь 80 тисяч таких працівників.
Зараз ми говоримо про кадрові втрати приблизно у 20%. Це вчені, які або виїхали в інші країни, або змінили професію. Але 80% дослідників залишаються в країні, працюють в цих умовах. У прифронтових і прикордонних регіонах близько 30% дослідницької інфраструктури, на жаль, пошкоджено або зруйновано.
Попри це, ми продовжуємо дослідження, адаптуємось. Працюємо над створенням нових дослідницьких центрів, навіть підземних лабораторій, розвиваємо центри колективного користування науковим обладнанням. Наука адаптується, але щодня, на жаль, додаються нові виклики.
– Чи може вже зараз йти мова про повернення цих людей? Комусь з них вдалося знайти роботу в престижних наукових інститутах в Європі і не тільки.
– По-перше, ми не маємо втратити зв’язки з цими людьми. Про будь-яке повернення можна говорити лише тоді, коли збережений зв’язок, коли він сталий і регулярний. Коли люди не тільки дистанційно спілкуються, а інколи приїжджають, у них тут є минула робота, лабораторія, є сім’я, інші зв’язки. Тоді дійсно ймовірність повернення таких людей суттєво вище.
У 2023 році ми разом з радою молодих вчених створили прокет “Українська наукова діаспора”, щоб об’єднувати між собою наших дослідників, які виїхали в різні країни, в таку загальну мережу. Проводимо різні заходи.
Звісно, перший фактор у поверненні – це безпека. Але готуватися треба вже зараз. Ми готуємо кілька проектів під повернення науковців. В тому числі це розбудова великих дослідницьких центрів, щоб людям було куди повертатись з тим досвідом, який вони набувають за кордоном.
До речі, про повернення вчених, як приклад. На горі Піп Іван Чорногірський в Карпатах є обсерваторія “Білий Слон”. Карпатський університет у Івано-Франківську розвиває її, зробили за кілька років дуже багато. Відновили будівлю, встановили сучасну метеостанцію. Йде мова про монтаж сучасного телескопу.
Вони знайшли науковця, фахівця, створили йому умови, і він погодився повернутися до них працювати з топової світової астрономічної лабораторії, і вже в Україні разом з ним, університет розвиває великий міжнародний дослідницький центр, зокрема за підтримки Польщі.
Про атестацію та укрупнення наукових закладів
– На якому етапі реформа наукової галузі й що саме зміниться?
– Ми працюємо над цим вже третій рік. Термін “реформа” за останні десятиліття дуже дискредитований. Тому ми кажемо про трансформацію наукової сфери і її якісну перебудову, а не чергову реформу. Тобто це не під нуль зруйнувати і побудувати наново. Є і такі думки, але насправді вони хибні.
Трансформація науки наразі рухається в декількох напрямах. Основний – це зміна моделі фінансування наукових установ. Україна останніми роками виділяла на науку від 0,3 до 0,37% ВВП. Це в декілька разів менше, ніж в країнах ЄС, де середній рівень – 2%. Це в 10 разів менше, ніж в країнах-лідерах, США, Ізраїль, Японія, які мають вищі за 3% ВВП.
Ми як країна в війні зараз не можемо вийти і сказати, що наступного року будемо виділяти на науку в 10 разів більше грошей. Фінансово, на жаль, ми цього не потягнемо. Але ми змінюємо модель, яка допоможе фінансувати науку краще. Треба виявити спроможні інституції, які мають вагомі досягнення, передові фундаментальні дослідження, успішні прикладні впровадження, і надати їм додаткову підтримку.
– Як проходять атестації наукових установ?
– Атестацією держава вимірює спроможності установ здійснювати наукові дослідження. Не за площами, чи масштабом, які має інститут. За 37 критеріями оцінюється, як наука впливає на нашу економіку, на обороноздатність, на розвиток суспільства. Наскільки активно виходять наукові публікації, які це публікації, чи залучаються грантові кошти, чи є співпраця з бізнесом. Яка у них патентна, експертна діяльність тощо.
В листопаді 2024-го ми почали цю атестацію. Її проходять всі університети, науково-дослідні інститути, академії. Це близько 500 інституцій. Результатами має стати нова формула фінансування.
Зараз нами завершено перший етап – оцінювали аграрний і суспільний напрямок. Вже є розроблена постанова про формулу додаткового фінансування. Робимо все, щоб ці гроші дійшли до кожного відділу, до кожної лабораторії і до кожного науковця. Гроші підуть і на обладнання, на розвиток установи. Бо проблем вистачає: від комуналки до розбитих від вибухів вікон.
Вже в цьому році з Мінфіном ми заклали бюджет додаткові 155 мільйонів гривень на фінансування першого етапу – запровадження формульного фінансування кращих НДІ аграрного і суспільного напрямів. Крім них, атестацію зараз проходять такі напрями: природничий, технічний, біомедичний, гуманітарний і безпековий.
В цілому, уже зараз видно, що великі сильні установи показують кращий результат. В установі на 10-15 людей може бути справді щось унікальне, але часто немає великих спроможностей.
Наприклад, у 2024 році НДІ Українознавства, який був у структурі МОН, об’єднався з університетом Шевченка. Було багато різних невдоволень, але після цього вперше за всю свою історію виграв у конкурентному конкурсі відразу 2 з 4 проектів.
Раніше не мав жодного, тобто його фінансували виключно в ручному режимі. А тепер у них є можливості грантового відділу великого університету, вони посилилися молоддю і подали більш сильні заявки. При тому, що ми зберегли за ними все їхнє майно, людей, все фінансування. А університет надав їм статус окремого структурного підрозділу.
Чи будуть звільняти науковців і закривати заклади
– Чи закрилися якісь інститути під час цієї реорганізації?
– Ні, у нас ніколи не було таких задач. І держава не ставить таких задач ні собі, ні іншим міністерствам, чи академіям. За даними Світового банку 2025 року, кількість дослідників в Україні на тисячу населення зараз найменша в Європі. Тому треба не звільняти вчених, а навпаки – збільшувати їх кількість, знищувати нічого не потрібно. Треба реорганізовувати структуру, щоб зробити її більш спроможною, успішною і зручною саме для дослідників.
– Тобто звільняти, скорочувати науковців не будуть?
– Абсолютно ні. Жодна людина не має бути звільнена. Навпаки, люди, які перейшли в потужнішу установу, мають більше можливостей розвитку як вчені. Атестація не ставить за мету знищення інститутів. Головна задача – зміна моделі фінансування науки. Так, ми не збільшуємо відразу фінансування в десяток разів. Але даємо можливості отримувати і вищі зарплати, і кошти на обладнання і розвиток.
Атестацію розробили з використанням досвіду Британії, Польщі, Німеччини. Її погодили всі академії та міністерства без зауважень.
До речі, британська система REF вже 40 років оцінює їхні університети в науці кожні 7 років і де щороку розподіляється за результатами цієї оцінки 2 мільярди фунтів. Це майже 114 мільярдів гривень. А вся наука в Україні фінансується з бюджету в цьому році на 10 мільярдів. Це просто для розуміння масштабу.
Головний вимір престижності роботи науковця – це рівень заробітних плат, обсяг ресурсів в сфері. Зараз ми це збільшимо на 155 мільйонів гривень. Це дуже мало, але ми це робимо. За результатами атестації 23 установи категорії А із аграрного і суспільного напрямів вже з серпня мають отримати збільшене фінансування. По заробітній платі воно буде складати десь +20, а десь і +80% на місяць плюс до того що вони вже отримують, в залежності від вкладу лабораторії чи відділу у результат атестації.
Важливі додаткові кошти на інші напрями – природничий, технічний, біомедичний, гуманітарний, безпековий. По цих напрямках будемо відстоювати зміни в бюджет на наступний рік, з січня 2026-го.
Про зарплати науковців, Science City та наукові парки
– Яка зараз середня зарплата наукового співробітника в Україні?
– Середня зарплата – близько 12-15 тисяч гривень. Але є різні ситуації, різні лабораторії, інститути, де багато міжнародних грантів, проєктів з бізнесом. Там рівень зарплат може бути суттєво вищий.
Я до цього працював в Сумському державному університеті, очолював науково-дослідну частину, ми шукали фінансування на розробки вчених. І були такі місяці, що зарплата наукового співробітника інколи могла становити і мільйон гривень. Звісно, це не щомісяця, і звісно не у всіх, але були такі випадки. Це в рамках виконання великих проектів на замовлення бізнесу.
– Які це були проекти?
– Це була інженерія, розробка насосного, компресорного та іншого обладнання. Це айті, програмне забезпечення, в тому числі для оборонки, для експорту. Було багато міжнародних європейських проектів типу “Горизонт Європа”. Там теж нормальні зарплати і фінансування.
Але середня зарплата – низька. І треба її точно збільшувати, чим ми й намагаємося займатися.
– Часто кажуть, що наука іноді відірвана від того, що потрібно державі. Як це змінити?
– Крім зміни моделі фінансування, ще один пріоритет – переорієнтація науки на потреби держави, бізнесу, суспільства. В прикладних дослідженнях треба більше займатися тим, що треба, а не тим, що вмієш. Щоб прикладна наука не була відірвана від того, що дійсно потрібно.
Є наприклад конкурс держзамовлення на науково-технічну продукцію. Це конкурс, коли держава начебто замовляла у вчених певні розробки. Але, як правило, ці розробки йшли знизу. Тобто ти ось чимось займаєшся, прийшов, подав цю розробку, і далі вона проходить відбір. А чи потрібна вона? Чи потрібна інша? Це ніхто не вивчав.
Ми змінили цей підхід кардинально. Залучили в експеримент 10 міністерств. Це Міноборони, Мінцифра, Мінстратег, МВС, Міненерго, МОЗ, Міндовкілля, Мінагро. І торік вперше вони сформували тематики з того, що їм реально потрібно. Потрібне водневе паливо? Окей. Потрібен власний радіофармпрепарат для лікування онкології? Добре. Сформували технічні параметри, виставили на конкурс і вже маємо варіанти рішень.
Фактично по всіх заявлених темах знайшли пропозиції від вчених. Обрали кращі, і вже зараз ці проекти реалізуються. Ми доречі тут збільшили фінансування, і один такий проект – це вже 10 мільйонів гривень на два роки. Для української науки це хороший результат. Міністерства супроводжують ці проекти, в кожного є куратор. І головне щоб результат був максимально впроваджений. Зараз триває другий такий конкурс, де ми додали трохи часу на підготовку.
– Чому у нас наука так мало співпрацює з бізнесом?
– Так склалося, що у нас наука працювала окремо від бізнесу, а бізнес без науки. Цій проблемі вже не перший десяток років. Майже весь час незалежності сфери науки і бізнесу були далекі одне від одного. Існували, як я кажу, майже не перетинаючись. Наша задача зараз – стягувати їх один до одного.
Цього року має вийти до Уряду окремий механізм державного-приватного партнерства в науці. Ми точно знаємо, що у бізнесу, особливо технологічного, є потреба у вчених. Через цей конкурс ми хочемо ці проблеми виявити і спробувати шляхом спільного фінансування ці проблеми вирішити. В Німеччині з їхнього майже тривідсоткового ВВП в науці, 60% – це доля саме бізнесу. Є великі технологічні компанії, які залучають вчених для вирішення тих чи інших питань.
Але як організувати цей процес? Бо науково-дослідні інститути – це бюджетні установи. Зі своїми казначействами, з бюрократією, з податками на рівні 70%. З однієї гривні 70 копійок вони мають віддати податками. Ось, скажімо, бізнес замовляє у науковців дослідження. І тоді вони віддають 20% ПДВ, 22% ЄСВ, потім – 18 % податок на доходи фізичних осіб, 5% – військовий збір. А ще ж треба якісь накладні витрати на комуналку тощо. І тому вченому вже нічого й не залишається.
Інша історія – бізнес наймає науковця до себе, наукова установа нічого не отримує. А може цей вчений повністю переходить туди на роботу, а установа занепадає і вмирає. І наступного разу звернутися не буде до кого, бо наукова школа буде втрачена. Треба змінити цю модель.
Тому МОН та Мінцифри розробили систему законопроєктів Science.City. Це окремий правовий режим здійснення наукової інноваційної діяльності. Треба знизити податки, спростити ввезення обладнання, щоб це було без мит, збільшити швидкість закупівель, покращити обіг коштів, бо казначейство не завжди швидко це робить. Це комплексна реформа пов’язана з активізацією роботи наукових парків, які створені за участі університетів, або дослідницьких інститутів.
Учасники наукових парків зможуть працювати за суттєво спрощеними процедурами, зниженими податками, отримувати доступ до інфраструктури університетів. Пілотні проекти вже працюють у Житомирі, Львові, Києві. Резиденти – українські й міжнародні компанії – зможуть запускати свої R&D-напрями з університетами, без тендерів і зайвої паперової тяганини.
Науковий парк – це фактично спін-офф (відгалуження – ред.) компанії в університеті або науково-дослідному інституті, яка може ефективно впроваджувати їх розробки. Таке спільне з бізнесом підприємство. І через цю структуру можна буде робити швидкі, зручні і ефективні розробки і дослідження, які потрібні реальному сектору економіки, зокрема обронці.
– Коли чекати цих змін?
– Сподіваємось, у вересні-жовтні внести законопроект у парламент. Є підтримка. Зокрема, що дуже важливо, і перший віце-прем’єр Михайло Федоров підтримує цю ідею. Знаю, що також зараз створюється режим Defense City для оборонних підприємств, а наука край потребує свого Science.City.
Я ось нещодавно був на відкритті наукового парку в КПІ. Він розв’язує дуже важливу проблему – розробляє нові технології протезування, відновлення, виготовлення сучасних українських протезів. Важливий напрям. І важливо, щоб всі показники наукового парку йшли в показники університету. Тобто не може бути такого, щоб якийсь ректор був не зацікавлений в успішній роботі свого парку. Про це теж є у Science.City.
На конференції в Римі у липні створили Міжнародну коаліцію підтримки і розвитку української науки, досліджень та інновацій. Нашу ініціативу підтримала Європейська комісія, Італія, Австрія, Болгарія, Хорватія, Данія, Німеччина, Польща, Португалія, Словаччина, Іспанія, Швеція, Велика Британія, а також ПРООН, ЮНЕСКО. Ми синхронізуємо потреби країни з можливостями наших партнерів.
Вже зараз до нас планує залучитись і Канада, Японія, інші країни. Восени має запрацювати виконавчий орган, і почнеться робота з підтримки української науки. Десь треба полагодити, що зруйнували через війну, десь – створити сучасні дослідницькі центри з нуля. На конференції ми бачили, що цей рівень підтримки вже вимірюється десятками мільйонів євро. Кажуть: “Ми готові вкладати кошти, скажіть, куди саме і як”. Про це і є коаліція.
Про стипендії аспірантам, продаж землі інститутів та фейкові дисертації
– Різні наукові інститути, особливо в Києві, часто потрапляють у скандали, коли віддають свої приміщення під забудову. Що з цим робити і яка ситуація з цим в інших містах, крім Києва?
– Почнемо з того, що ця проблема існує майже виключно у великих містах, де коштовна земля. Якщо ми поїдемо наприклад в Суми, там такого взагалі не побачимо. У менших містах обласного значення теж такої проблеми майже немає. У Києві – дійсно є. Свого часу в СРСР наукові інститути будували в дуже гарних, красивих локаціях. Зараз це власність, наприклад, Національної академії наук.
Що робити? Якщо інститут буде отримувати більше підтримки від держави, гранти, чи замовлення бізнесу, це зменшить шанси, що хтось буде шукати як орендувати чи розпродавати майно чи землю. Я не з правоохоронних органів, але вважаю, що можливо країні треба адекватна система, за якої інститут міг би на аукціоні прозоро продати зайві приміщення, але гроші залишити виключно на рахунку установи на її розвиток, модернізацію, на нове обладнання.
Знаю, що в парламенті про це були розмови. Але є великі ризики. Юристи компаній-забудовників, на жаль, часто кращі, ніж юристи інститутів. І як прописати цю можливість законодавчо грамотно? Це відкрите питання.
В інститутах треба постійно покращувати менеджмент, якість управління, щоб не траплялися такі історії, що деяким керівникам пропонують гроші готівкою за ресурс. Головне, якщо є порушення закону, треба. щоб свою роботу сумлінно виконували правоохоронні органи.
Часто, коли кажуть про науку, згадують МОН. А за законом, наприклад, Національна академія наук – це найбільша самоврядна незалежна наукова організація. Вони нам фактично не підпорядковуються. Те ж стосується і галузевих академій наук. Ми не можемо бачити кожен документ, якщо вони підписують якийсь інвестиційний договір та напевне і не повинні.
– У 2024 році середній вік наукових працівників Академії наук становив майже 55 років, докторів наук – вище 65,1 років.
– Проблема старіння в науці існує. На жаль, навіть до війни кількість молодих вчених в системі Академії наук зменшилася на 40% з 2017-го по 2021-й. Зокрема це через престижність. А престижність, я вже казав, – це перш за все заробітні плати. Змінюючи цю модель, ми змінюємо й підходи до залучення молоді. І якраз один з трьох параметрів у новій моделі фінансування – це те, скільки молодих вчених має інститут. Бо установа, яка не має молоді, часто не має і майбутнього.
В аспірантуру до війни йти також не дуже хотіли. Стипендія 7-8 тисяч гривень на місяць, немає грошей на відрядження, на реактиви тощо. Молоді люди не розуміли, навіщо туди йти. Наприклад, для фізиків, математиків, хіміків важливо вміти програмувати. І якщо ти фізик і вмієш програмувати, айті-компанія відразу зі старту пропонує тобі як початківцю 30-40 тисяч гривень.
У новій моделі проектної аспірантури, над якою зараз працюємо, кожному аспіранту разом з керівником можна буде подати окремий дослідницький проект. Можна заповнити заявку і виграти кошти – на збільшену стипендію (20-30 тисяч на місяць), оплату роботи наукового керівника, відрядження, реактиви, матеріали, максимум з того, що необхідно для якісного дослідження. Через 4 роки ви звітуєте за проект і це ж є захистом дисертації.
Це буде експериментальний проект – спершу для природничих наук, для напрямку STEM (Science, Technology, Engineering and Mathematics, укр. наука, технології, інженерія, математика – ред.). Бо саме там у нас найбільше просідання по кількості молоді. В аспірантурі в природничих науках дуже мало людей. В той же час, в Україні є і певна перевага, що у нас ще з СРСР залишилося достатньо сильних інституцій природничого профілю, тобто є інфраструктура, де ці аспіранти можуть працювати. Треба створити умови.
Астрономічна обсерваторія в Одесі (фото: wikimedia.org)
– Окреме питання про наукові журнали. Знайомий науковець подавався на грант і каже, що наші наукові видання за кордоном взагалі не визнають, бо тут все “купується і продається”. Тому публікував статтю тільки за кордоном.
– Щодо наукових публікацій – то і в атестації, і в різних конкурсах МОН, ми не враховуємо виключно українські видання. А насамперед ті, які обліковуються Scopus або Web of Science і мають впливовість. Це певний критерій якості. Світ прийшов до того, що рахує ці бази як орієнтир, і ми також, хоча це і не ідеально.
Але ви праві, в Україні є ціла низка журналів так званої категорії “Б”. Це журнали, які використовуються для захистів дисертацій, ліцензування спеціальностей тощо. Ми зараз їх реформуємо. Це дуже болюча сфера, де на нас летить критика.
У деяких з цих видань, та і у окремих індексованих журналах, через різні “фірми”, відома практика купівлі статей, інколи навіть “заднім числом”. Купують послуги з написання, авторство, цитування, підвищення індексів Гірша тощо. Тобто людина навіть не пише ці статті сама, їй продають цей продукт “під ключ”.
Є цілі “компанії”, які доволі успішно надають такі “послуги”. Обсяг коштів які обертаються в цій “сірій” сфері, за окремими оцінками, давно перевищують 100 мільйонів гривень на рік, щоб ви розуміли масштаб і виклики, які стоять в цій боротьбі.
Слід сказати, що це не є виключно проблемою української науки. Це проблема загальносвітова. Для протидії цим явищам, ми зокрема підписали ліцензійну угоду з найбільшою у світі базою даних Cabells (США), яка обліковує хижацькі видання. Розробили і змінюємо порядок реєстрації журналів категорії Б, формування редколегій, моніторингу їх функціонування. Прибрали всю штучну наукометрику із заявок на фінансування та звітності. Суттєво зменшуємо ліцензійні вимоги по кількості статей.
Також вперше ми створюємо окрему комісію з публікаційної етики, яка буде комплексно вивчати ці питання. Цій комісії і реформам йде зараз дуже багато протидії, зокрема від згаданих “фірм”. Але тут треба навести лад, і не можна відступати. Адже не можна порівнювати науковий ступінь, який отримав вчений чесно, працюючи невтомно чотири роки із справжніми експериментами і розрахунками – вдалими чи невдалими, і просто з купівлею роботи “під ключ” за гроші. Це нівелює справжню науку, і цьому треба протидіяти.
В рамках роботи атестаційної колегії, яка приймає рішення про ступені і звання, лише за 6 місяців цього року ми прийняли рішення про позбавлення наукових ступенів тих, у чиїх роботах знайшли підтверджений плагіат. Було близько десятка таких рішень.
І вже виключили 26 видань з переліку фахових, як за суттєві порушення періодичності, так і за порушення академічної доброчесності. Усе в межах законодавства. Наука має бути наукою по суті, а не просто дипломом по формі.
– Якою ви бачите українську науку в майбутньому, після війни, і якщо йти по позитивному сценарію?
– Постійно кажу – потрібно, щоб українська наука перестала бути просто статтею витрат в бюджеті. Наука у світі – це галузь інноваційної економіки, яка має продукувати нову додану вартість, нові знання, нові технології. Впевнений, вчені при цьому зможуть отримувати достойні зарплати. І ми як країна станемо частиною європейського дослідницького простору, займемо своє місце у світовій науці.