Що відбувається у Сумах та прикордонні з Росією, як місцеві рятуються від ворожих дронтів та КАБів, чи їдуть люди з області та що кажуть про війну, – у репортажі РБК-Україна.
Росія планувала наступ на Суми ще влітку минулого року, але українські оборонці випередили загарбника й зайшли на територію Курської області. Вже майже рік тривають жорстокі бої на північному фронті. Ворог підступає ближче й щодня тероризує мирне населення від прикордоння і до самого обласного центру. За даними DeepState, від крайньої точки лінії зіткнення до Сум залишилось трохи більше 20 кілеметрів.
Дорога під ударами БПЛА та КАБами
Ранок. Центр Сум. Ми вирушаємо на північ, наша дорога – це колишній рейсовий маршрут до Білопілля. Саме тут у травні росіяни вдарили по автобусу “Ланцетом”, через що загинуло 9 людей. Місцеві дороги через постійну загрозу оснащують антидроновими сітками, які ускладнюють аеророзвідку противника та захищають від атак. Заїхали у Білопілля і одразу шукаємо місце, де заховати автівку. У небі постійно літають ворожі БПЛА, які, втім, не є найстрашнішою загрозою. Щойно ми вийшли з авто – до нас підбіг чоловік і сказав терміново рухатися в укриття через пуски КАБів.
Біля під’їзду зустрічаємо групу жінок – працівниць благоустрою. Попри постійну тривогу і ризики атаки з повітря, наші співрозмовниці зберігають оптимізм і кажуть, що їхати з рідного міста не планують.
“Ми тут народилися, ми тут живемо. Треба працювати, щоб було чистенько, щоб було гарно. Прикрашаємо клумби. Наступить в Україні мир, і все буде добре. Україна переможе. Інакше бути не може”, – каже одна з жінок.
Між роботою жінки ховаються у підвалах. Пояснюють, що прилітає тут кожного дня і по самому місту, і по навколишніх селах. Постійно чути гул і свист різних боєприпасів.
У звичайному підвалі багатоповерхівки бачимо імпровізоване укриття. Люди не лише захищають себе, а й дбають про своїх улюбленців, навіть котам тут облаштовані миски з водою.
Безліч житлових будинків зруйновано (фото: РБК-Україна)
Підземна адміністрація
Підвали тут використовують не лише як укриття. На кордоні із ворогом доводиться всю роботу переносити теж у підземелля, бо в адмінбудівлях небезпечно. Спускаємося у підвальне приміщення, де працює міська рада. Кілька хвилин темряви і навколо відкривається ціла підземна адміністрація. Працівники жваво стукочуть пальцями по клавіатурах комп’ютерів. Кожен займається своєю роботою.
В кінці кімнати робоче місце очільника громади – Юрія Зарко. За час війни ми вже бачимось не вперше. Робота в громаді, попри важку ситуацію, продовжує кипіти. Саме в цей час Юрій Васильович відслідковував напрямок обстрілів. Він особисто веде телеграм-канал, де повідомляє мешканцям громади про небезпеку.
“У мене телеграм-канал, і я пишу, і мій син. Мені легше це робити. Я відслідковую, що КАБ летить, це 5-6 хвилин. І люди одразу ховаються. В них дуже висока довіра до цього каналу. Якщо ми пишемо, то значить летить”, – розповідає Юрій.
На стінах підземного приміщення розвішані дитячі малюнки. Частину з них намалювали місцеві дітки, а також надіслали свої роботи малюки зі всієї країни, які хотіли підтримати захисників. В куточку стоять іграшки, раніше працівники могли з собою брати дітей на роботу, але зараз їх уже евакуйовано з міста.
Голова громади Юрій Васильович веде телеграм-канал, де повідомляє мешканцям громади про небезпеку (фото: РБК-Україна)
“В нас офіційно дітей немає в громаді. Коли стало безпосередньо небезпечно, почали вивозити. Лише іноді можуть повертатися з дітьми забрати речі і все”, – каже очільник громади.
Щоденно на прикордонні відбувається евакуація, приїжджають представники різних організацій та благодійних фондів. Для цього також створили окремий телеграм-канал, в якому місцеві можуть писати про бажаний день виїзду, а також знайти нове житло чи роботу.
“Пропозицій багато: хто житло пропонує, хто худобу допоможе вивезти. Навіть є варіанти роботи, щоб людина відразу могла заробляти”, – розповідає Юрій.
Разом із Юрієм Васильовичем прогулюємося до центральної площі міста. На щастя, дощить, тому дронів в небі немає. Дуже часто ворожі БПЛА вражають саме цивільне населення. Юрій Васильович згадує нещодавню трагедію.
“Люди зранку повертались на Суми, якраз цей автобус потрапив під атаку “Ланцета”. Було 9 загиблих, 7 поранених. Щодня курсував цей автобус, а також на Шостку, Глухів, Путивль. Зараз, на превеликий жаль, саме через цю подію набагато зменшилась кількість рейсів, тому стало більшою проблемою для людей виїхати, в тому числі до Сум. А потреба є велика. Тут банки не працюють, в магазині тільки мінімальний асортимент. Слава Богу, ще аптеки деякі працюють”, – розповідає він.
В центрі розташована велика біла арка, фонтан та альтанка. Раніше тут висіли китайські ліхтарики, які додавали особливої атмосфери у вечірній час. Очільник міста в телефоні береже світлини містечка до війни. Тут були ярмарки, красиві зони для відпочинку, вирувало життя. Було багато планів на розвиток Білопілля. Попри нині складну ситуацію, голова громади все ж вірить, що війна закінчиться і все вдасться відновити ще краще.
В центрі розташована велика біла арка, фонтан та альтанка. Колись тут було багато планів на життя (фото: РБК-Україна)
Життя в руїнах без звʼязку та електрики
Ще один наш співрозмвоник – також Юрій – родом з Білопілля, але з родиною вже перебрався до Сум. Щотижня він повертається, щоб привезти продукти та свіжу пресу. Газети для багатьох місцевих тут чи не єдиний зв’язок із зовнішнім світом. В багатьох частинах міста майже не ловить звʼязок та інтернет. Через постійні обстріли зникає електроенергія. Тому газети стають справжніми порятунком.
В автомобілі у Юрія пристрій для відслідковування дронів. Час від часу апарат видає пронизливий звук – це означає, що поряд десь може бути БПЛА.
“Газети розвозжу. Там, до речі, пачка лежить. Свіжа, ще суботня. Я у вівторок приїжджав, але почався артилерійський обстріл і я розумів, що, мабуть, нічого не вийде. І продукти вожу, бо в магазини все не доставляють. Хто не боїться, ті доставку роблять. Але багато відмовилися”, – розповідає Юрій.
Місто зазнає постійних обстрілів. Росіяни скидають сюди авіабомби, гатять з артилерії, дронів, реактивних систем. Намагаються знищити будинки, інфраструктуру, мости.
“Вони били по мосту. Хоча, скажу, якби дійсно міст розбили, то з логістикою було б сумно. Вони хотіли знищити міст, щоб перерізати логістику”, – переконаний він.
Вирви на вулицях більші за людський зріст. Старі дерев’яні будинки розколоті навпіл. Поряд – обгоріла хата, зруйнована від вибуху.
“Тут бабуся одна жила. Згоріло все. Там ще стояв, кажуть, газовий балон. А граната впала на хату, вона почала горіти. Дійшло до балона – вибухнуло”, – розповідає місцевий.
Багато вулиць містечка перетворились на руїни. Подекуди на розвалинах видно залишені речі, які вже не потрібні господарям. А в деяких домівок і взагалі вже господарів немає – хтось поїхав назавжди, хтось загинув.
“Нас і бомблять, і авіаобстріли, і КАБи, і ФАБи. Дуже працює артилерія, РСЗВ. Нам страшно, але діватись нікуди. Ми тут працюємо, ми місцеві, ми бережемо своє місце. Звичайно, людей взагалі поменшало, але більшість все-таки повертаються сюди. В основному день вони тут перебувають і значна частина їде ночувати десь. Але основна маса людей бережуть свої господарства, тому що все це дуже дорого, наживалося воно роками”, – розповідає місцева мешканка.
Вирви на вулицях більші за людський зріст (фото: РБК-Україна)
Ті, хто залишився в містечку, щиро вірять, що українські сили вистоять, а вони зможуть відновити все та продовжити своє життя у Білопіллі. “Ми не можемо десь на чужині. Ми не сподіваємося, що нам хтось щось подарує. А знаєте, свої стіни тепліші, рідніші. Великий фактор в тому, що це власне домогосподарство в багатьох, яке дає можливість вижити, коли немає взагалі ніде нічого”, – каже жінка.
Суми. 20 км до фронту
Пів години дороги і ми вже вʼїжджаємо в Суми. Прибрані вулиці, працюють магазини, кафе. Люди прогулюються містом. Одразу навіть і не скажеш, що всього за 20 з гаком кілометрів звідси точаться важкі бої. Війна про себе нагадує постійними глухими звуками вибухів, які долітають з фронту.
Центр міста пам’ятає про трагедію, яка сталася тут 13 травня. Росіяни у Вербну неділю запустили дві корейські балістичні ракети із касетним зарядом, що призвело до великої кількості жертв серед місцевих. Ворог влучив тоді в будівлю Сумського національного університету. За зруйнованими стінами видно аудиторії, столи, речі. Сліди злочину тут навіть на землі. Асфальт всіяний маленькими вирвами від касетного заряду.
Місце прильоту традиційно стало меморіалом. Сюди люди зносять квіти та іграшки, аби вшанувати тих, чиє життя забрала Росія.
На вулиці до нас підійшла бабуся, за дивним збігом виявилося, що вона сама з Білопілля. Але через важку ситуацію була вимушена виїхати в Суми. Хоча до містечка час від часу поверталась, аби посадити та обробити город.
“Їздила пополола і вернулася назад. Але скільки людей залишилося без нічого, шкода тварин, які там залишилися. В багатьох селах люди всі виїхали, бідні люди. І будівель немає, нічого”, – розповідає бабуся.
Під час розмови у бабусі навертаються сльози. Зараз вона зовсім сама у цьому місті. Онук та зять на війні. А їй дали прихисток небайдужі люди. В кінці розмови обіймаємось. Горе єднає, і навіть така невеличка підтримка дуже важлива.
В Сумах настрої в людей зовсім різні. Вранці з багатоповерхівки виїжджала ціла сімʼя, спакувавши в коробки все своє життя. Багато тих, хто переїхав сюди із прикордонних районів уже шукають житло в більш безпечних місцях. Але більшість виїжджати не планують. Вірять, що Суми вистоять.
“Звичайно, дуже тривожно. Я майже на 100% впевнена, що Суми не захоплять і наші ЗСУ не дадуть, і ми не дамо. А ось те, що вони будуть, як і роблять зараз, цивільну інфраструктуру бомбити, людей, домівки, ось це саме страшне. І особливо за дітей страшно. Тут тривога увесь час. Особливо ввечері, як лиш вечоріє так і починаються, всі вибухи чути. Але Суми будуть стояти до останнього. Хоча я не думаю, що буде останнє. Все буде добре!”, – з впевненістю каже мешканка Сум.