Найкращі авто Другої світової
Друга світова війна, завершення якої в Європі ми відзначаємо цими днями, була справжньою війною моторів. Журналісти РБК-Україна Авто пропонують добірку машин, які внесли найбільший внесок у ту Перемогу.
До початку найстрашнішої в історії людства війни автомобіль вже був досконалим технічним виробом, безумовно придатним для військової служби. Причому і в якості транспортного засобу, і в якості носія військового обладнання, і буквально в якості бойової одиниці – платформи для розміщення зброї.
Willys MB (США, 1941 р.)
Автомобіль, який заснував саму концепцію багатофункціонального утилітарного позашляховика – легкого, простого і настільки дешевого, що не буде перебільшенням назвати його одноразовим. Конструктори невеликої американської фірми Bantam першими намацали цю ідею, хоча на той час (війна вже йшла другий рік) всі воюючі сторони намагалися створити щось подібне.
Але всі ті легкі повнопривідні машини для польових умов (німецькі BMW Type 325 з Hanomag Type 20B, японські Kurogane Type 95, радянські ГАЗ 11-61) насправді не були такими легкими і такими дешевими, як хотілося військовим. “Віліси” та його клони Bantam BRC40 та Ford GPW, випущені тиражом 648 тисяч, служили на всіх континентах – їздили в розвідку, тягали легкі гармати, возили командирів і поранених. До речі, усьому світу перший в історії джип запам’ятався як Willys, хоча створили його на Bantam, а близько третини виробництва складав його двійник Ford GPW.
БА-64 (СРСР, 1941 р.)
Ідеальний виходячи з армійської логіки броньовик: найпростіший, але добре захищений корпус, компактність, привід на всі колеса, можливість їздити навіть по розкислій ріллі і що найголовніше – рушати на ній (ви не пробували таким чорноземом хоча б ходити?). При цьому всі запчастини запозичені від масового позашляховика – джипа ГАЗ-64 плюс серійне виробництво агрегатів на автомобільному заводі. Нарешті погодьтеся, машинка цікава не лише з погляду військових, а й як дизайнерський продукт. БА-64 використовувався на європейському театрі бойових дій протягом всієї війни – супроводжував колони, ходив у розвідку і у відчайдушні рейди по ворожим тилам.
Цікаво, що бронеавтомобілі подібного концепту існували ще в кількох воюючих арміях, але всі вони були більш складної оригінальної конструкції. При тому що вітчизняний броневичок фактично представляв собою базовий джип ГАЗ-64, вдягнутий у броню – тобто був максимально технологічним та дешевим. Показово, що екземпляри БА-64, які вижили до кінця війни, розійшлися по всьому світу, де служили ще багато років – не тільки в армії, а й у поліції.
Studebaker US6 (США, 1941 р.)
Автомобіль високої прохідності (6 ведучих коліс) і чималої вантажопідйомності (2,5 – 5 т), який свого часу не сподобався американським військовим. Відтак, майже весь його тираж (порядку 130 тис.) був відправлений союзникам Штатів – в СРСР, Британію та Францію.
Між тим, “Студер” встановив новий стандарт армійської вантажівки – він був надійним і довговічним, придатним одночасно і для бездоріжжя, і для швидкого руху в колонах по дорогам з твердим покриттям. У Червоній армії Studebaker US6 класифікувався в першу чергу як швидкісний артилерійський тягач і був найбільш цінним саме в цій якості. Проте, для перевезення вантажів він теж використовувався, а ще на його шасі базувалась найбільш передова зброя Другої світової – реактивні міномети “Катюша”, а фактично – тактичні ракети.
Bedford MWD (1938 р.)
Серед величезної кількості так званих воєнізованих моделей британського виробництва найбільш масовим був Bedford MWD (66 тис. одиниць). Це був типовий легкий автомобіль (вантажопідйомність до 1,5 т), створений на базі звичайної вантажівки, якого відразу адаптували для різних військових завдань: перевезення військовослужбовців, малогабаритних вантажів і монтажу зенітних установок. Основна військова версія MWD мала практичний, і, м’яко кажучи, позбавлений декору дизайн: плоска передня панель капота, дві або одна фара (чомусь зліва!), відкрита кабіна без дверей та дерев’яна бортова платформа. Щоправда, серед шести різних модифікацій “Бедфорда” були версії і з більш комфортними кабінами.
ГАЗ-АА, (СРСР, 1932 р.)
Це та сама “полуторка”, яка була найпростішою за конструкцією машиною тієї війни. І саме тому цей автомобіль використовували військові армій обох протиборчих сторін, і саме тому він врешті решт дійшов до самого Берліна. Особливо цікаво, що його цінність зберігалася при тому що поряд, в тих же автобатах, і радянських, і нацистських (німці використовували трофейні “ГАЗики”), воювали більш досконалі повнопривідні машини наступних поколінь. Головний секрет ГАЗ-АА і його рейстайлінгової версії ГАЗ-ММ у тому, що за вантажопідйомності 1,5 тони він був легкий, компактний і пристосований до поганих шляхів. “Полуторка” працювала на будь-якому бензині і на гасі, не мала хронічно проблемних вузлів і була придатна до ремонтів у будь-який умовах.
Коротко
Схиляючи голови у вдячності перед нашими дідами і прадідами – переможцями тієї кривавої битви, як люди технічного гарту не можемо не відзначити один, так мовити, додатковий, побічний ефект страшної війни. Тоді у вогні бойових дій народилися нові типи конструкцій і навіть цілі класи автомобілів – якими ми користуємося і дотепер. Хоча, строго кажучи, людству було б краще навчитися підтримувати технічний прогрес без таких сумних “нагод”.
При підготовці статті були використані матеріали музеїв “Фаетон” (м. Запоріжжя) та “Колеса історії” (м. Київ).