Майкл Віллена родом з Техасу. Там він працював фінансистом на всім відомій вулиці Уолл-стріт, а ще завжди любив подорожувати. Так, в одній із поїздок познайомився з українцем, який подарував Майклу перші гривні. Американець приїхав в Україну шість років тому. І відтоді зрозумів, що хоче тут жити.
Зараз Майкл одружився з українкою, віддалено працює фінансистом, займається живописом, пише музику українською та виступає зі стендапами в Луцьку. В інтерв’ю РБК-Україна історія чоловіка, який змінив Нью-Йорк на Волинь і не шкодує.
Головне:
- З Уолл-стріт до Рейтарської. Як американець опинився в Україні під час пандемії та чому залишився?
- Чому Майкл більше не хоче жити в США?
- Про українців з любов’ю. Чим вражають наші люди, ментальність і святкування, яких не побачиш у США?
- Як іноземець переживає тривоги, готується до весілля під обстрілами та будує плани на майбутнє в Україні?
- Скрябін і любов до Іздрика. Що надихає, які традиції перейняв і що радить тим, хто теж хоче переїхати до України?
– Розкажи більше про себе. Де ти народився та чим займався до переїзду в Україну?
– Я народився в Техасі, там вивчав фінанси, потім я працював у Нью-Йорку на Уолл-стріт. Жив шість років у Німеччині, також у Відні, тобто я розмовляю німецькою. А під час ковіду я був в Україні, і до цього я також жив тут.
– Як ти потрапив в Україну? Чому саме вона з’явилася в думках?
– Я багато подорожував, був у майже 40 країнах, але коли жив у Мюнхені, я познайомився з українцем. Він з Луцька, де я зараз живу. Він дав мені мої перші гривні.
Я не знав, що одна гривня – це небагато, але він сказав, що мені потрібно відвідати Україну. Не тільки Київ, а також Одесу, Львів, Карпати та інші міста. І так у 2019 році я вперше приїхав в Україну як турист. Вдруге я також був як турист, але сталася пандемія, і я залишився жити на два роки.
– Чому вирішив залишитися тут жити?
– Шість років тому я працював більше як художник, я працював з галереєю у Відні. Я дуже люблю Відень, але там дорожче, більше конкуренції. Тут я відчуваю себе вільнішим як художник, тут я можу творити.
Я жив на Рейтарській. Я не знав, що це дуже креативна, хіпстерська вулиця. Це був збіг. Мені дуже сподобалося, і я багато малював, я знайшов багато натхнення і так вирішив спробувати тут жити, творити мистецтво.
– Розкажи про своє перше враження, коли тільки приїхав в Україну.
– Я був здивований, що Україна як багато західноєвропейських країн. Бо я як це американець, не знав багато про Україну. Київ виявився дуже гарним архітектурно та навіть більш сучасним, ніж я думав.
Я думав, що Україна – це країна, яка ще розвивається. У Києві дешевше, ніж у Відні, і, за моїм досвідом, дешевші країни не такі сучасні.
Але тут гарні міста, гарні люди, дуже приємні та позитивні враження в мене.
Майкл Віллена вперше приїхав до України у 2019 році (фото: instagram.com/ohmykhailo)
– Розкажи, як ти уявляв Україну до переїзду. Ти сказав, що думав, що вона більш як developing country.
– Я намагався уникати багатьох стереотипів, але у 2018 році був у Росії, на жаль. Я думав, що це буде такий самий досвід. Як американець, я не знав, що між Україною та Росією буде така велика різниця.
Певні схожості я також відчував, але помітив, що це інша країна, інша мова. Однак шість років тому я чув більше суржику або російської мови, ніж зараз.
В Україні поєднується європейський стиль і пострадянський вплив. Це впливає на Україну більше ніж культури інших країн.
– Яке враження про Росію у тебе тоді сформувалося, бо ти сказав, що побачив різницю між Україною і Росією?
– Найбільша різниця – це люди. Там у мене немає такого позитивного досвіду, емоцій, як в Україні.
До того, як приїхати в Росію, я уявляв, що Санкт-Петербург дуже гарним архітектурно. Таким самим я уявляв Київ.
Тоді я майже не знав історії, і зараз багато чого ще не знаю. Проте головна відмінність – це різниця в менталітеті. Це було дуже відчутно.
– Ти дуже гарно говориш українською мовою як для іноземця. Як ти вивчав мову?
– Насправді я не добре розмовляю, але я почав навчання під час ковіду. Моя колишня дівчина з Мукачева. Ми жили у Києві, і вона почала допомагати мені з українською.
Я збирав передбачення з “Сільпо” й писав пісні, навіть мій перший музичний альбом вийшов п’ять років тому українською. Але це було складно 2020 року. Більшість моїх друзів розмовляли російською.
До повномасштабного вторгнення я вирішив переїхати до Львова, щоб покращити свою українською. Я знайшов вчительку, вона працює ще в УКУ. І нарешті почав брати правильні уроки. Не постійні, але я вивчав граматику, відмінки, що було дуже складно.
Я, на жаль, зараз не практикуюся багато, тільки через інтерв’ю або коли виступаю, але вдома я розмовляю англійською.
– Що тобі в українській мові досі є складним?
– Родовий відмінок завжди найскладніший. Також дуже складно з наголосами. Це божевілля, що я можу сказати зАмок або замОк, і це будуть різні слова.
Я не пам’ятаю всі наголоси, але граматично найскладніший родовий відмінок. Я знаю, що найважливіше – це просто будувати речення та думки, але мені соромно, коли я не правильно розмовляю.
Майкл Віллена: Основна різниця між Україною та Росією в людях (фото: instagram.com/ohmykhailo)
– Чи є якісь слова, які ти не можеш вимовити через свої національні особливості? Які слова в українській мові тобі складно даються?
– Я думаю, багато. Моя дружина сказала, що це нормально, що деякі слова я вимовляю неправильно.
Мені складно даються всі слова з м’яким знаком та буквосполучення “ія”. Наприклад, мою дружину звати Юлія, але я кажу Юлічка, бо це легше для мене.
Я буду завжди розмовляти з акцентом, але також у мене проблеми з “і” чи “и”. Найчастіше я помиляюся в таких словах. Я просто не чую різниці в словах, і це дуже складно.
Але в принципі багато слів я неправильно вимовляю. Паляниця, наприклад.
– Я бачила у твоєму Інстаграмі багато фото в вишиванках. Скільки у тебе вишиванок?
– Так, я дуже люблю вишиванки. Вперше я побачив сорочку у Відні чи в Мюнхені на українцях. Мені здалося це чимось крутим та особливим.
У мене повно вишиванок. Якщо мені якась подобається, я відразу її купую. Думаю, зараз у мене приблизно дев’ять вишиванок. Я можу буквально щодня одягати нову. На мою думку, це дуже стильний елемент культури. У вишиванках я катаюся на скейтборді, і взагалі багато речей роблю саме у вишиванках.
У гардеробі американця вже майже 10 вишиванок (фото: instagram.com/ohmykhailo)
– Як тобі українська кухня? Які страви сподобалися відразу, а які до сьогодні ти не розумієш?
– Гарне питання. Наприклад, коли я переїхав в Україну моя вага була 72 кілограми, зараз я важу понад 80. Це неймовірно. Більшість людей наїдають пузо в Америці, а я в Україні. Тобто так, я люблю українську їжу.
Моя улюблене – це вареники з картоплею, з сиром, борщ, голубці дуже люблю, і все зі сметанкою. Я дуже люблю.
Що я не дуже люблю, це холодець. Для мене це дивно. І холодник. Це просто дивно, але останній раз, коли я їв, сподобалося. Можливо, це залежить від того, де я куштую. І також я не дуже люблю кров’янку.
Але я люблю сало. Нещодавно я куштував свіжину. Тобто на моїх очах закололи свинину. Це було страшно. Я думаю, в майбутньому я буду їсти менше свинини, хоча це дуже смачно.
Взагалі я дуже люблю українську їжу, більше ніж інших країн. Коли в Україні я бачу в когось пузо, я бачу задоволення.
– Чи було щось таке, що вас шокувало, коли ви приїхали в Україну?
– Це не те що прям шокувало, але, наприклад, моя перша поїздка в маршрутці. Це був новий, але крутий досвід.
Також українські дороги. Вранці ми були в Тернополі, ми їхали до Луцька, і це була складна дорога, як для сучасної України. Це не дуже гарно.
І також метро в Києві. Це класно, але я пам’ятаю ще жетони, які потрібно було кидати в автомат, щоби пройти. Це також було несучасно. Але думаю, що на цьому все.
Взагалі я вважаю, що Україна ближча до західноєвропейських країн, ніж інші.
– Які речі тобі подобаються в українському способі життя?
– Жити зараз особливо дивно, бо ти можеш бути в кафе з друзями, жартувати, а це буде під час виключення світла. І це щось про українську, більш позитивну ментальність.
І що цікаво: в Україні я більше рухаюся, ніж в інших країнах. Тут зручний транспорт, я можу доїхати куди завгодно або ж дійти туди пішки.
Майкл думає, що українці доволі позитивна нація, адже тримаються навіть попри складні часи (фото: instagram.com/ohmykhailo)
– Як би ти описав українців з огляду на те, що ви іноземець, і бачиш нас трошечки збоку?
– Я б описав українців як дуже теплу, щиру, приємну, розумну націю. Це залежить від людини, а не національності, але з мого досвіду більшість українців, яких я зустрічав, саме такі. Особливо в Тернополі, де я був вчора. Це моє улюблене місто в Україні.
Мені також здається, що українці більш відкриті, ніж німці, наприклад. Не знаю, як інші іноземці, але тут я знайшов багато друзів. Не тільки мого віку, у мене є друзі віку дідусів і бабусь. І думаю це тому, що українці дуже щирі, приємні люди.
– Які побутові звички в українців тобі здавалися незрозумілими або дивними?
– Багато забобонів. Наприклад, не викидати сміття після обіду, чому? Для мене це смішна звичка. Але мені подобаються забобони про гроші, адже це означає, що я буду багатим.
Американці не будують конкретних планів відразу. Ми можемо сказати: “Так, побачимось наступного тижня”, але ми не серйозно. Але в Україні це більш чесні слова. Це хороша звичка.
Я також не знімав взуття у квартирі, але зараз для мене це нормально.
– Чи брав ти участь у традиціях, які пов’язані з українськими святами?
– Так. Я був два роки тому у Львові під час Великодня. Там було дуже круто. Особливо коли люд співали гаївки, якщо я не помиляюся.
Наскільки я розумію, у різних областях України різні традиції святкування. Минулого Різдва ми були в селі Криворівня. Це дуже старе село, де була чарівна атмосфера. Люди співали на вулиці, і це був дуже крутий досвід для мене.
Також раніше я був вожатим у дитячому таборі в Карпатах і ми святкували Івана Купала. Стрибали через вогонь, пускали вінки на річку. Я дуже люблю нові традиції, вивчати нові традиції.
– Коли Росія розпочала вторгнення у 2022 році, ти був тоді в Україні чи за кордоном?
– Я був у Мексиці. Я пам’ятаю точно, що був здивований, але через два тижні я повернуся в Україну. Це був у березень. Я орендував квартиру у Львові й повернувся, тому що жив тут.
Це був мій вибір, але складний вибір. Більшість моїх друзів-іноземців виїхали в інші країни, але я таки повернувся.
– Ти не боявся їхати в ту країну, де іде війна?
– Трошки так, але в мене багато друзів тут і я не думав про свій страх. Я просто думав, що всі мої речі тут, моє життя тут, я буду жити тут.
Я пам’ятаю, що це було складно. Спочатку повітряна тривога була чимось більш серйозним для мене, я завжди спускався в укриття. Сьогодні я не роблю так щоразу.
– Коли відбуваються обстріли, як сприймаєш, як реагуєш?
– Завжди складно, важко. Пам’ятаю два тижні тому ми з дружиною репетирували наш перший весільний танець у кімнаті біля туалету. Ми намагалися бути в безпеці, але ще ми думали про наше майбутнє, що на наступний день наше весілля.
І це було дуже дивно. Ми не живемо в страху, але це дуже серйозні речі.
Після обстрілу Луцька наступного ранку пара Майкла та Юлії святкувала весілля (фото: instagram.com/ohmykhailo)
– Чи були у тебе випадки, коли хотілося поїхати з України?
– Іноді так. Але це лише особисті моменти. Я багато подорожую і хочу ще. Але я не уявляю життя в інших країнах. Будемо тут жити довго.
Як американець, я не дуже хочу повертатися й жити в Америці. Це не моє, і там складно жити. Я люблю різні країни, європейські країни, але я вважаю, що все, що я хочу, окрім війни, я можу знайти тут, в Україні.
– Ти сказав, що як американець не хочеш жити в Америці. Що тобі в Україні подобається більше, ніж у Штатах?
– Крім традицій, культури, їжі та людей, це також і безпека кожного дня. У Луцьку я почуваюся безпечніше, ніж у Лас-Вегасі.
Я думаю, у Лас-Вегасі більше людей померли через стрілянини, ніж у Луцьку через війну. Я розумію, що росіяни тероризують нас, але в Америці ми тероризуємо самі себе.
Я, наприклад, відчуваю, що українці більш доброзичливі до мене, як до іноземця. Тут більше комфорту, більше розуміння. Можливо, це залежить від місця, де я живу та хто в моєму оточенні, але я дуже люблю тут жити й не хочу жити в Америці.
– Є щось, чого тобі бракує з твого американського життя?
– Якщо чесно, тільки мої батьки, друзі. І іноді тако, які там продають. Іноді бракує гумору. В Україні я виступаю як стендап-комік, але тут це ще розвивається. У США це вже дуже велика сфера.
Ще я сумую за small talk, як у США. Мені здається, що українці відкриті, але, наприклад, моя дружина не любить спілкуватися з незнайомцями на вулиці. Я розумію, чому, але це властиво в Америці.
– Ти розповідав раніше, що любиш українську культуру. Назви свого улюбленого українського співака чи гурт.
– Я дуже люблю Скрябіна. На це багато причин, але загалом, бо він дуже талановитий чоловік. Також “Один в каное”, “Бумбокс”, “Tember Blanche”, BRYKULETS, “Nazva”. Також подобаються TVORCHI. Вони круті. Це перші, кого я почав слухати після переїзду.
У мене є подкаст “Крапля натхнення”, де ми говорили з різними музикантами або виконавцями. Там я й познайомився з ними.
– Назви улюбленого письменника чи письменницю в Україні.
– Я дуже люблю Юрія Іздрика. Нещодавно він був у Луцьку. Я бачив його виступ. Він такий як рок-зірка (сміється). І це дуже круто. Звичайно, Леся Українка, Ліна Костенко. У нас багато книг вдома.
Я багато читаю ці поезії, але це складно для мене. Мені потрібна моя дружина або Google Translate. Тобто я не можу сказати, що все розумію, але сучасні вірші для мене легші.
– Чи траплялися з тобою якісь курйозні ситуації через мовні непорозуміння?
– Три роки тому ми були на святкування Масляної на платформі “Арт-завод”. Я хотів замовити рибу та картоплю, але коли відкрив свою коробку, це було щось дуже інше. Більше навіть як салат.
Але це не перший раз, коли я замовляю щось одне, а отримую зовсім інше.
Іноді, коли я розмовляю з тещею, у нас багато непорозумінь. Вона каже: “Бери їж”, я кажу: “Я наївся”, але після цього буде ще більше їжі на тарілках. Я не знаю, чи це непорозуміння, але вона змусить мене.
І також, коли я їду маршруткою, я ще соромлюся, не люблю кричати “на зупинці”, тому іноді я просто їду до кінцевої.
– Ти можеш порівняти, наскільки дорого жити в Україні порівняно з Америкою?
– Це набагато дешевше, особливо в Луцьку, ніж у Києві. Останнє місто, де я жив в Америці, це був Нью-Йорк, і там неймовірно дорого. І, наприклад, місяць оренди квартири коштував понад 5 000 доларів. Зараз ми орендуємо житло за 400 доларів.
У Нью-Йорку є ресторан “Веселка” з класичними українськими стравами. Я думаю, що вареники там коштують 15 або 20 доларів. У Нью-Йорку це нормально, але тут це неймовірно. Я не можу з’їсти так багато вареників на 20 доларів в Україні.
Тобто я думаю, Нью-Йорк у 10 разів дорожчий, ніж Луцьк.
– Як ти познайомився зі своєю дружиною?
– Це сучасна історія кохання. Через Instagram, вона дивилася відео з Feel Ukraine. Я був у Луцьку і знімав відео про різні заклади. І я побачив її Instagram, помітив, що вона з Волині.
І я написав, це був small talk. Три місяці ми спілкувалися лише онлайн. Два роки тому ми познайомилися в житті. А через пів року почали жити разом.
Це не було обов’язковим, щоб моя дружина була українкою, це справа випадку. Коли я жив у Німеччині, моя колишня дівчина була німкенею. Коли я жив у США.
Це не обов’язково для мене, важливіше, коли маєш щось спільне. Моя дружина говорить англійською, німецькою та жила в Німеччині певний час. У нас багато спільного, і це круто.
Я дуже радий, що знайшов дівчину українку й саме з села. Це дуже цікаво: свіжина, викопувати картоплю. Тепер це мій обов’язок назавжди (сміється). Вперше коли я допомагав її родині збирати картоплю, я думав, що це буде маленький затишний город. Я не думав, що потраплю в рабство.
Це цікаво. Я думаю, наша пара – це або збіг, або доля.
Майкл і його дружина Юлія (фото: instagram.com/ohmykhailo)
– Чи помітив ти якісь особливості в тому, як будуються стосунки в Україні в парі або як розподіляються гендерні ролі?
– Моя дружина, до речі, стала на рушник першою, бо вона наш head of household (голова сім’ї – ред.) Я просто слухаю, що вона хоче. Але так, я більш демократичний.
Я працюю фінансистом в американській компанії, тобто я отримую зарплату в американських доларах. Тобто моїй дружині не потрібно працювати. Тільки якщо вона хоче, але вона допомагає з домашніми справами або планує наше дозвілля та подорожі. Юля також допомагає з моїми українськими проєктами.
Але, можливо, в майбутньому я хотів би змінити наші гендерні ролі. Щоб вона працювала, а я ліпитиму вареники. Я думаю, що займатися домашніми справами складніше, ніж працювати.
Я працюю онлайн, тому мені легше. Найбільше я хочу розвиватися в кулінарії, дбати та підтримувати свого партнера, бо іноді я почуваюся егоїстом, ніби я просто працюю, заробляю гроші.
Але я розумію, що зараз я працюю з американської компанії, і це має сенс. Мені подобається. Але в майбутньому так, я хотів би обмінятися ролями. Я думаю, вона за або, можливо, ні. Я ще не знаю.
– Які ще українські традиції були на вашому весіллі?
– Небагато традицій було на весіллі. Моя дружина не хотіла, щоб нам кричали “гірко”. Викуп нареченої ми не робили. Мити ноги тещі – це цікава традиція. На жаль, на весіллі цього не було. Але я запропонував моїй тещі на майбутнє, якщо вона захоче (сміється). На розписі у нас був коровай.
Нещодавно пара одружился, весілля зіграли у напівукраїнському та напів’європейському стилях (фото: instagram.com/ohmykhailo)
– Як ти далі бачиш своє життя в Україні?
– Завжди складно сказати назавжди, коли триває війна. Але я уявляю милу картинку за столом тут, в Україні, я, моя дружина, наші діти та Google Translate, бо я не розумію жодного слова.
Так, я хочу створити сім’ю тут і жити тут дуже довго. Можливо, один рік за кордоном або ще раз у Нью-Йорк, наприклад. Я дуже хочу, але тільки один рік. Більше як довга подорож, але все наше життя буде в Україні, я думаю.
– Що ти порадив би іноземцям, які хочуть переїхати в Україну?
– Швидко вивчати, як читати та розмовляти українською. Я думаю, це як вікно в культуру. Це дуже важливо.
Допомагати, під час війни, звичайно, це важливо. Розуміти, як складно українцям жити біля Росії. Вчити історію, традиції, культур, і це допомагає. Це цінність, я думаю. Я люблю жити тут, я розумію вже багато про цю культуру, і я знайшов дуже хороших друзів тут.