Любіть Україну Володимира Сосюри – чому вірш так налякав радянську владу – відео
Богдан Грушецький
Наприкінці минулого року весь світ облетіло відео українського військового, звільненого з російського полону. Щойно повернувшись на рідну землю, він втомлено, але гордо читав вірш Володимира Сосюри: «Любіть Україну, як сонце, любіть, // Як вітер, і трави, і води, // В годину щасливу і в радості мить, // Любіть у годину негоди…». Поезія звучить як клятва, як щире зізнання в любові — пережите, вистраждане, але незламне. Те, що залишається в серці назавжди.
І сьогодення нагадує про сумну історію, пов’язану з цим віршем: 2 липня далекого 1951 року в газеті «Правда» з’явилася скандально відома розгромна стаття, з якої почалося справжнє цькування Сосюри саме за «Любіть Україну».
«Любіть Україну» — поезія перемоги
Цей поетичний твір Володимир Сосюра написав у Києві 1944 року — за деякий час після звільнення міста від фашистських загарбників унаслідок масштабного совєцького контрнаступу. Тоді скрізь панувало піднесення — ворога було відкинуто, люди поверталися додому, починалася відбудова. Сосюра якраз повернувся з евакуації з Башкортостану, куди виїхав 1941 року разом із родиною, коли німецькі війська захопили Київ. Повернутися на батьківщину було найбільшою мрією поета за час евакуації. Ця мрія давала йому не лише творче натхнення, а й сили жити далі за дуже непростих обставин. Одразу після повернення він разом з іншими киянами, серед яких були і його колеги-літератори, розбирав завали на Хрещатику.
І саме на хвилі цього загального піднесення з’явився вірш «Любіть Україну», який максимально увібрав у себе цю спільну емоцію. «Повний щастя перемоги і радості повороту на Україну, у 1944 році я написав вірш «Любіть Україну», який студенти просили по кілька разів читати їм на літвечорах», — писав Сосюра. Друга світова війна ще тривала, українські землі були спустошені, люди пережили й жахи окупації, й загибель близьких, і страшні звістки про кровопролитні бої. Для них цей вірш був наче ковток свіжого повітря, наче віра в майбутнє, в Батьківщину. І хоч як це дратувало совєцьку владу, то була любов не до імперії совєтів, а саме до України. України, яка заплатила високу ціну за перемогу й вистояла. І шалена популярність вірша «Любіть Україну» в ті часи якраз і пов’язана була із запитом на ідентичність. Запитом, який об’єднує українців і дає сили боротися за Україну й сьогодні. Тож не дивно, що студенти просили Сосюру читати цей вірш ще і ще.
Цензура й контроль: реакція совєцької влади
Як реагувала на таку народну любов влада? Спочатку досить стримано, як для сталінських часів. Проте поезію все ж таки піддали редагуванню: деякі рядки довелося змінити на вимогу цензури. Особливе невдоволення викликала відсутність згадок про «старшого брата» та «дружбу народів». Тож довелося Сосюрі замінити найсильніший момент поезії про Україну — рядок «Без неї — ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами» на політкон’юнктурну фразу «Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками».
Як і інші проукраїнські митці, Сосюра в повоєнні роки опинився під тиском і навіть під «дбайливим наглядом» совєтської психіатрії. Щоб продовжувати писати та виносити рукописи своїх творів за межі лікарні, йому доводилося шукати приховані шляхи — через друзів і медсестер. Тож публікація в газеті «Правда» 2 липня 1951 року стала лише верхівкою айсберга цієї репресивної хвилі.
Вірш, який злякав систему
Що ж саме було написано в «Правді» про вірш «Любіть Україну»? Напевно, якби ми прочитали такий коментар сьогодні, він звучав би не як звинувачення, а навпаки — як комплімент патріотичності. В тій статті, зокрема, зазначалося: «Достатньо ознайомитися з віршем В.Сосюри, щоб не залишилося сумнівів у тому, що… він оспівує якусь вічну Україну. Україну «взагалі»… Поза часом, поза епохою — ось Україна у зображенні поета». Сьогодні це виглядало б як похвала.
Однак на той момент ці слова звучали як політичний вирок і вселяли не гордість, а жах. Адже вони були надруковані в офіційному пропагандистському виданні совєцьких комуністів. Така характеристика в умовах тоталітарної сталінської доби не віщувала нічого доброго ні для автора, ні для тодішнього українського культурного бомонду.
Чому ж саме вірш «Любіть Україну» заслужив на таку особливу увагу партійного наглядача? Й чому така різка реакція настала аж через сім (!) років після першої офіційної публікації? Причини — як у зміні політичного клімату, так і в постаті самого Сосюри. Його щирість і послідовність у вірності Україні були занадто явними — особливо для епохи, яка не терпіла інакшості.
Життя між рядками: ким насправді був Володимир Сосюра
Якби хтось захотів зняти фільм за біографією Володимира Сосюри, то це була б суміш пригодницького роману, детективу, мелодрами й трилеру — стрічка, гідна Голлівуду та «Оскара». В його житті вистачало всього: карколомних боїв у складі Армії УНР і оспівування утопічних ідеалів комунізму, тріумфу літературних премій і таємного життя творів у самвидаві. Його історія справді розриває всі шаблони про життя «класика совєцької літератури».
Він народився й виріс на Донеччині й свідомо обрав українську мову не просто як засіб спілкування, а й як цінність, за яку боровся все життя. Україна як рідна земля, національна спільнота та культурний феномен стала орієнтиром усієї його творчості.
Як і багато патріотично налаштованих українських митців, Сосюра потрапив під прес сталінських репресій. Відверте, офіційно «санкціоноване» цькування поставило поета на межу. Здавалося, він психологічно зламаний і розчавлений. Однак повернення з Башкортостану додому під час війни несподівано відкрило «друге дихання».
Партійна інквізиція торкнулася й інших поетів і письменників, які вижили в часи «великого терору»: Максима Рильського, Олександра Довженка, Остапа Вишні, Юрія Яновського. Виглядало, що комуністи прагнуть остаточно добити залишки Розстріляного відродження. На початку 1950-х років Сталін повернув практику масових арештів і розстрілів. Досі маловідомою сторінкою того часу став розстріл цілої групи українських письменників єврейського походження, зокрема колишнього члена Української Центральної Ради Давида Бергельсона.
Та в березні 1953 року механізм нового «великого терору», що вже набирав обертів, несподівано спинився. Цілком можливо, що лише завдяки смерті диктатора Володимир Сосюра з колегами залишився в живих, адже, за свідченнями поета, він перебував за крок від арешту.
Однак хвиля цькування спровокувала в Сосюри жахливу гіпертонічну хворобу, наслідком якої стали кілька інфарктів у подальші роки. Через хворобу Сосюра не зміг повною мірою скористатися лібералізацією хрущовської епохи, а свій автобіографічний роман «Третя рота» завершував майже на межі можливостей. Хвороба ж стала причиною передчасної смерті поета у віці 67 років.
Поезія, що говорить і сьогодні
Вплив вірша «Любіть Україну» виявився значно тривалішим, аніж його повоєнний контекст. Він став важливою частиною української літератури XX століття — не лише як художній твір, а й як емоційно близьке багатьом поколінням послання. Недарма він користувався великою пошаною в середовищі митців-шістдесятників, вручну переписувався та поширювався, звучав під час несанкціонованих мітингів українського студентства біля київського пам’ятника Шевченку. Вірш відгукнувся тим, хто прагнув висловити свою національну ідентичність і тяглість із «розстріляним» поколінням поетів.
І сьогодні ці рядки звучать не менш переконливо — не як заклик із минулого, а як реакція на сучасні реалії. Вірш здається написаним саме зараз — у час повномасштабної війни. Тут є все: й «гудіння батарей», й «огні канонад», що женуть «чужинців в зелених мундирах». Кожен може знайти сьогодні у вірші «Любіть Україну» щось важливе для себе. Щось, що дає йому сили й віру в майбутнє, у свою країну, у силу свого коріння.