Лікарня імені Мечникова в Дніпрі стала флагманом прифронтової медицини на сході України під час війни. Сюди щодня привозять поранених військових та цивільних. Кореспонденти РБК-Україна провели день у медзакладі, поспілкувалися з лікарями та пацієнтами. Про роботу лікарні – читайте детальніше в репортажі.
“Один за одним привозять поранених”
На операційному столі – поранений військовий. Хірург сконцентровано зашиває чоловікові ногу після довгої операції. Від ампутації вберегли. Ніч тут плавно перетікає в ранок. Близько 10-ї закінчуються усі невідкладні операції військових, яких привезли сюди вночі з фронту.
“Більше 30 операцій провели”, – каже Юрій Скребець, заступник медичного директора з хірургічної допомоги. “Багато з військових були в вкрай важкому стані”, – додає він. На цьому етапі війни великий відсоток поранень – через вибухи мін або прильоти fpv-дронів.
Нашу розмову перериває метушня у приймальному відділені. До лікарні під’їжджає швидка з трьома пораненими. У чоловіків перев’язані руки, ноги та голови. Їх швидко переносять на каталки та відправляють на огляд.
“Усі в свідомості, але травми важкі”, – коментує Юрій. У чоловіків поранення кінцівок та голови, їх за декілька хвилин відправлять на операції.
Тим часом у центрі інтенсивної терапії відносний спокій. Тишу переривають лише звуки медичних приладів. У пацієнтів тут різні поранення, але більшість з них із посіченими осколками обличчями та обпаленими тілами. “Інколи матері не впізнають своїх дітей, дуже сильні дефекти після поранень”, – каже гендиректор лікарні Сергій Риженко.
До однієї з палат заходить анестезіологиня Злата. Лікарка готується до проведення блокади пацієнту. Це процедура, яка може локально знеболити частину тіла.
Зміна Злати почалася декілька годин тому і закінчиться лише зранку наступного дня. До інтенсивного режиму роботи жінка звикла. “Нерідко бувають такі чергування, коли просто один за одним привозять поранених”, – розповідає Злата.
У лікарні Мечникова вона працює рік, до цього була в Самарівській лікарні. Каже, найбільш завантаженими були перші місяці повномасштабної війни. “Часто привозили буси військових, і кожному потрібно було допомогти, – згадує Злата. – В наступні місяці робота була більш ситуативна, а тут налагоджений процес”.
На одному з ліжок на перев’язку чекає Дмитро. Чоловік служив на Сіверському напрямку, там під час виходу на позицію підірвався разом із побратимами.
“Це було вночі, тому ми не знаємо, на чому саме”, – каже солдат. У нього ампутована нога та рука. Про поранення поки нікому не розказував. “Сім’я не знає, що я тут. Не хочу розповідати та травмувати їхню психіку. Коли поставлять протез, тоді і розкажу”, – розмірковує чоловік.
Пацієнтів з такими пораненнями у лікарні десятки. І кожин вимагає максимальної віддачі та зосередженості від лікарів. “Найбільше вражає складність та різнобічність всіх поранень, – коментує Злата. – Одночасно можуть бути уражені грудна клітка, голова та кінцівки. В таких випадках з пацієнтами працює багато лікарів”.
Лікарня приймає важких поранених військових та цивільних з 2014 року. “Це був Донецький регіон, це був аеропорт, це було те, що вже багато хто забув. Але ми не забули”, – каже Сергій Риженко. За 11 років війни тут прийняли понад 50 тисяч людей, більше 44 тисяч – за час повномасштабного вторгнення.
Уламок з шиї вагітної
Щодня у лікарні проводять близько ста операцій як військовим, так і цивільним. Нерідко такі операції називають унікальними. “Сьогодні мене вразила дівчина вагітна, в якої дістали з горла уламок десь більше сантиметра”, – ділиться Риженко.
Дівчину звати Аліна, їй 22, скоро буде народжувати хлопчика. 3 дні тому вона з чоловіком їхали на планове УЗД з Херсонської області до Кривого Рогу. На трасі їхнє авто атакував FPV-дрон. “Машина зайнялася. Я побачила перед собою розбите скло”, – розповідає жінка. Сім’я одразу почала шукати допомогу, за декілька хвилин їх забрала автівка також з цивільними.
“Люди були в шоці від побаченого. Вони говорили, що кожен день цією дорогою возять дітей, а тут таке сталося”, – додає жінка. Спершу їх довезли до найближчої лікарні, але поранення виявилося складнішим, ніж очікували, тож швидка привезла їх у Мечнікова.
Поранення загрожувало життю і Аліні, і її майбутньому сину. “Уламок досить великий, він зупинився поблизу під’язикової кістки”, – пояснює лікар-отоларинголог Богдан Шпортько. Саме він проводив операцію. “Те, що пацієнтка вагітна, додавало особливої відповідальності. Ми звикли до незвичних поранень, але, на щастя, майже не зустрічали поранення у вагітних”, – додає він.
Богдан ділиться, в час повномасштабної війни робота відчувається як особлива місія. “Ти допомагаєш, людям, допомагаєш своїй державі. Принципи не дозволяють просто сидіти на місці”, – каже він.
Реабілітація військових
У березні 2024 року в лікарні відкрили сучасний центр реабілітації. Поранені тут проходять фізичне відновлення, готуються до протезування. До відділення ми йдемо з військовим, якого звуть Алмас. Чоловік до 2022 року був медиком, з початком повномасштабної війни пішов добровольцем на фронт. Серйозне поранення отримав у Бахмуті.
“Заходили на позицію, а тут постріл з РПГ, прилетіло поруч, – згадує чоловік. – Другим пострілом мені зрізало ноги”. Відновлення, каже, пройшло швидко. “В січні мене поранило, а в червні я вже стояв на нових ногах”. Після відновлення ветеран став менторм для поранених.
На шляху до центру він часто зупиняється, аби поспілкуватися з пацієнтами. У палатах Алмаса також всі знають та радо вітаються.
Щодня чоловік приходить підтримати поранених військових. На своєму прикладі він розповідає, як буде проходити реабілітація, пояснює, в які моменти буде боліти, а ще намагається підбадьорити інших ветеранів, аби ті не втратили віру. “На фронт мені не можна, а тут я знайшов своє місце”, – каже Алмас.
У одній з палат знайомимося з Андрієм, він отримав поранення на Курахівському напрямку. Нині з усього турбує лише рука та шия. Реабілітація, каже, проходить добре. “Моя ціль – скоріше повернутися до своїх хлопців”, – розповідає він.
І таке бажання у багатьох, хто опиняється в Мечнікова. “Завжди під час процедур запитують, коли зможуть повернутися назад на війну”, – каже анестезіологиня Злата.
Близько 4-ї настає відносний спокій. Але лікарі знають, вже вночі вони знову оперуватимуть десятки новоприбулих поранених.