Конклав – Як смерть Папи Римського Франциска вплинула на сприйняття фільму – новини України
Петро Катеринич
Ватикан опинився в центрі уваги світу. 21 квітня у віці 88 років помер папа Франциск. Його поховали 26 квітня, а на 5 травня заплановано початок конклаву — таємного зібрання кардиналів, які оберуть нового понтифіка. В цей момент неабиякого резонансу набув фільм Conclave («Конклав») — політичний трилер про вибори нового Папи, прем’єра якого відбулася лише кілька місяців тому. Збіг обставин вражає: мистецька вигадка несподівано віддзеркалилася насправді, спричинивши сплеск інтересу до стрічки й дискусію про те, як культура формує наше сприйняття церковних подій.
Пророчий резонанс: стрімкий сплеск інтересу
«Конклав» — це британо-американський художній фільм 2024 року, знятий режисером Едвардом Берґером за однойменним романом Роберта Гарріса 2016 року. Стрічка належить до жанру політичного трилеру, в головних ролях зірки — Рейф Файнс, Стенлі Туччі, Джон Літґоу, Серджо Кастеллітто та Ізабелла Росселіні. Сюжет розгортається навколо смерті Папи та подальшого конклаву кардиналів, який збирається в Сикстинській капелі для обрання нового понтифіка. Кардинал Томас Лоуренс (Файнс), який очолює колегію виборців, поступово виявляє таємниці й скандали, пов’язані з головними кандидатами на престол святого Петра. Атмосфера фільму сповнена інтриг і невидимого протистояння різних фракцій усередині Церкви — від прогресистів до консерваторів.
Кадри з фільму “Конклав”
Прем’єрний показ «Конклаву» відбувся наприкінці літа 2024 року на кінофестивалі в Теллурайді, а 25 жовтня 2024-го стрічка вийшла в широкий кінопрокат у США (в Україні — 21 листопада). Фільм отримав схвальні відгуки критиків за майстерну режисуру, сильний сценарій та вишукану операторську роботу. За відносно скромного бюджету в 20 млн дол. світові касові збори сягнули 116 млн дол. «Конклав» також здобув низку престижних нагород: був включений до десятки найкращих фільмів 2024 року за версіями Національної ради кінокритиків США та Американського інституту кіномистецтв, отримав чотири премії BAFTA (зокрема за найкращий фільм) та відзначений «Золотим глобусом» за найкращий сценарій. На 97-й церемонії «Оскар» стрічка здобула вісім номінацій (у тому числі за найкращий фільм) і перемогла в категорії «Найкращий адаптований сценарій».
Новина про смерть папи Франциска миттєво посилила інтерес публіки до фільму. В перші ж дні після трагедії стрічка вибухово набула популярності на стримінгових сервісах. За даними Luminate, у понеділок 21 квітня, кількість хвилин перегляду «Конклаву» зросла на приголомшливі 283% порівняно з попереднім днем. На Amazon Prime стрічка посідає друге місце за кількістю переглядів у сегменті України. Якщо в неділю фільм зібрав близько 1,8 мільйона хвилин перегляду, то в понеділок ця цифра підскочила майже до 7 мільйонів хвилин. Відсотковий приріст продемонстрував й інший фільм на ватиканську тематику — «Два Папи» (2019) від Netflix.
У соціальних мережах назву стрічки вивели в тренди: користувачі активно діляться враженнями та мемами, проводячи паралелі між вигаданим конклавом на екрані та майбутнім реальним вибором нового Папи. Відеофрагменти й кадри з фільму заполонили X (колишній Twitter) і TikTok, а пошукові запити за словом «Конклав» різко зросли в усьому світі. Цікаво, що ще з часу кіно-театрального релізу восени 2024 року «Конклав» уже мав значну присутність у поп-культурі та інтернет-мемах. Молодша аудиторія несподівано підхопила тему виборів Папи, перетворивши її на матеріал для креативу: в мережі можна було натрапити на жартівливі порівняння конклаву з реаліті-шоу на кшталт RuPaul’s Drag Race чи Survivor, а кардиналів — із учасниками конкурсу на вибування.
Реакція творців: кіно й реальність перетнулися
Ще в лютому, коли Папа Франциск потрапив до лікарні з респіраторним захворюванням і стан його здоров’я викликав занепокоєння, актори «Конклаву» публічно провели паралелі між сюжетом стрічки та реальністю. Під час церемонії вручення премії Гільдії кіноакторів (SAG Awards) виконавиця однієї з ролей Ізабелла Росселіні звернулася до преси зі щирим коментарем: «Ми дуже-дуже непокоїмося за нашого Папу. Ми любимо цього Папу — папу Франциска. Бажаємо йому якнайшвидшого одужання».
Кадри з фільму “Конклав”
Інші учасники стрічки теж висловилися про відчуття дежавю. Ветеран кіно Джон Літґоу назвав ситуацію, за якої «Конклав» став настільки співзвучним із новинами дня, «неймовірно своєчасною», зазначивши, що картина про вибори лідера раптом потрапила в центр суспільних розмов: «Фільм виявився на диво актуальним, бо йдеться про те, як соціальний організм обирає собі проводиря. А вибори — зокрема й у світі політики — нині є надзвичайно важливою темою».
Виконавець головної ролі Рейф Файнс зізнався, що навіть для нього самого феномен резонансу «Конклаву» залишається певною загадкою. «Чому взагалі щось «зачіпає» в наш час? Це важко пояснити», — зазначив актор, припустивши, що стрічка, можливо, привернула увагу людей «ідеями про чесність виборної посади, про амбіції та структури влади, про цінність віри та моральної відповідальності». На думку Файнса, фільм не намагається цинічно очорнити церковний устрій, а радше показує кардиналів як людей зі своїми вадами й чеснотами, які постали перед величезною відповідальністю.
Режисер картини Едвард Берґер і сценарист Пітер Строґан поки публічно не коментували збіг зі смертю Франциска. Проте їхній фільм уже говорить сам за себе — в інтерв’ю ще до останніх подій Берґер наголошував, що прагнув зазирнути «за зачинені двері» Ватикану й уявити, які дилеми та пристрасті можуть вирувати навіть у настільки урочистій процедурі, як вибір Папи. «Конклав» у підсумку став тим рідкісним випадком, коли мистецтво не лише відображає життя, а й, здавалося б, передбачає його хід.
Конклав: на екрані й насправді
Наскільки «Конклав» відповідає реальності папських виборів? Творці фільму доклали зусиль для відтворення атмосфери та ритуалів Ватикану. Фільм базується на ретельному дослідженні Роберта Гарріса, автора першоджерела, а на знімальному майданчику був присутній тематичний консультант. Рейф Файнс зазначав, що прагнення точності було важливим аспектом роботи. Едвард Бергер також розповідав про вивчення ритуалів — від запечатування покоїв померлого Папи до знищення його персня.
Кадри з фільму “Конклав”
Популярність «Конклаву» породила хвилю обговорень не тільки щодо художніх чеснот стрічки, а й стосовно того, наскільки правдиво вона відтворює ватиканські реалії. Чи можна сприймати фільм як своєрідну репетицію перед реальним конклавом 2025 року, чи все ж таки варто пам’ятати про голлівудські прикрашання реальності? Ватиканісти та релігійні оглядачі заспокоюють: значну частину базових процедур у картині показано правильно. Фільм достовірно відтворює ключові елементи папського вибору: кардинали мешкають у резиденції Casa Santa Marta на території Ватикану протягом конклаву, збираються на голосування в Сикстинській капелі, де їх ізолюють від зовнішнього світу й навіть перевіряють приміщення на наявність пристроїв для прослуховування. Як і в реальності, в стрічці показано, що кожен кардинал пише ім’я обраного кандидата на папірці й опускає в урну для голосування; підрахунок голосів проводиться публічно всередині зібрання, а результат позначається кольором диму над Сикстинською капелою. Чорний дим сповіщає, що необхідної більшості голосів не досягнуто, тоді як білий дим означає обрання нового Папи — ці традиційні деталі фільм передає точно, без вигадок.
Водночас, як і будь-який художній твір, фільм додає драматизму там, де реальність зазвичай є стриманішою. Наприклад, стрічка чітко ділить кардиналів на умовні табори — прогресистів, які прагнуть реформувати Церкву (персонаж кардинала Белліні у виконанні Стенлі Туччі), й традиціоналістів-консерваторів (кардинал Тедеско, якого грає Серджо Кастеллітто). В реальності такі розклади існують, але не є настільки карикатурними. Як зазначає професор богослов’я Білл Кавано, кардинали не завжди акуратно вписуються в «ліві» чи «праві» фракції, й політична боротьба між ними на конклаві, ймовірно, є дещо менш драматичною, ніж у кіно. Фільм свідомо підкреслює контрасти між героями задля сюжету, тоді як насправді більшість кандидатів на папство є доволі поміркованими, а їхні ідеологічні розбіжності — питання пріоритетів, а не відкритого протистояння.
Кадри з фільму “Конклав”
Є й інші відмінності. Головний герой стрічки, кардинал Лоуренс (Рейф Файнс), одночасно виконує функції двох високих посад — декана Колегії кардиналів та камерленга, тобто фактичного управителя Ватикану на час вакантності престолу. В реальному Ватикані так не буває: ці ролі чітко розділені між різними особами. Після смерті папи Франциска обов’язки камерленга перейняв кардинал Кевін Фаррелл, який мав оголосити про кончину, опечатати папські покої, зламати Перстень Рибалки та координувати підготовку до конклаву й похорону. Натомість деканом Колегії кардиналів залишається кардинал Джованні Баттіста Ре, який головуватиме на загальних зборах перед конклавом і відкриє самі вибори нового Папи. У фільмі для стислості ці протокольні нюанси опущено: автори сфокусували увагу на одному вигаданому персонажеві-розпоряднику, тоді як насправді керівних дійових осіб декілька, й кожна має свою чітко окреслену функцію.
Найбільше ж дискусій спричинили сюжетні «бомби» — художні вигадки, покликані вразити глядача, але майже неймовірні з погляду історичної практики церкви. Скажімо, у фільмі з’являється «кардинал in pectore» — таємно призначений Папою кардинал, ім’я якого не було оголошено публічно. За сюжетом такий ієрарх (архієпископ Вінсент Бенітес із Кабула) прибуває просто на конклав і долучається до виборів, чим шокує інших учасників. Цей поворот, безперечно, додає інтриги, але в реальності таке є неможливим: кардинал, призначений in pectore (в серці) й не оголошений офіційно, не має права брати участь у конклаві, допоки його ім’я не стане відомим і не буде включеним до списку виборців. Папи справді можуть призначати когось кардиналом потай (із міркувань безпеки чи політики), але якщо понтифік помирає, так і не розкривши ім’я, такий кардинал просто залишається «неврахованим», і вибори Папи відбуваються без нього. Цей момент є яскравим прикладом того, як сценаристи «Конклаву» свідомо порушують протокол заради сюжетного ефекту.
Кадри з фільму “Конклав”
У книзі та фільмі новообраний Папа виявляється інтерсекс-людиною, яку попередник таємно призначив кардиналом. Цей хід не має історичних прецедентів і порушує питання: як Церква реагувала б на таку біографічну «позаканонічність»? Ватиканські теологи зазначають, що канонічне право не прописує окремих норм щодо інтерсекс-осіб, тож рішення залежало б від Конгрегації доктрини віри.
Деякі критики з релігійного середовища навіть звинуватили авторів стрічки у прихованій упередженості. «Найсміливіші» повороти фільму окремі оглядачі назвали мало не «антикатолицькою пропагандою», стверджуючи, що в гонитві за драмою творці перетнули межу правдоподібності. Приміром, католицьке видання Catholic Herald дорікнуло стрічці браком історичної глибини, а єпископ Роберт Баррон узагалі відкинув її як типову «оскарівську наживку» та заявив, що це «фільм про Католицьку церкву, який міг би бути написаний редакцією New York Times». Інакше кажучи, консервативні кола побачили в «Конклаві» відображення стереотипів секулярного суспільства щодо Церкви. Втім, попри такі закиди більшість оглядачів сходиться на думці, що фільм не прагне очорнити Ватикан, а радше драматизує окремі аспекти, зберігаючи загальну повагу до церковних традицій. Навіть критики визнають: базова церемонія й дух конклаву передані в картині із захопливою точністю, просто посилені художніми засобами.
Кадри з фільму “Конклав”
Культура та сприйняття: що нам каже цей збіг
Коли мільйони людей в усьому світі за кілька днів переглядають трилер про конклав, неминуче формується певна призма, крізь яку потім сприймається й реальний процес у Ватикані. Фільм перетворюється на своєрідну «лінзу», що фокусує увагу аудиторії.
З одного боку, «Конклав» виконує просвітницьку роль. Перед очима публіки постали давні обряди й ритуали — від латинського вигуку Extra omnes! («Зайві, вийдіть геть!») під час зачинення дверей капели до піднесення білого диму, що сповіщає світові про нового Папу. Стрічка наповнює ці церемонії живим змістом, показує емоції та сумніви тих, хто бере в них участь. У такий спосіб художній твір робить закритий світ Ватикану ближчим і зрозумілішим для широкої аудиторії. Коли ж настає момент реального конклаву, ці глядачі вже не сприймають його як щось абстрактне — в них перед очима кадри з кіно, які підказують, як усе може відбуватися за тією завісою таємничості.
Кадри з фільму “Конклав”
З іншого боку, варто усвідомлювати й ризики такого впливу кінематографа на сприйняття реальності. Художня драма неминуче спрощує та загострює дійсність. Несвідомо порівнюючи реальний конклав із кіношним, люди можуть очікувати від нього таких самих пристрастей, змов і одкровень, які показав Берґер на екрані. Вже зараз у соцмережах лунають жарти й теорії змови про те, що кардинали на майбутньому конклаві нібито матимуть приховані скелети в шафі, як у романі Гарріса. Проте реальність може виявитися прозаїчнішою: церковні вибори — це передусім про молитву, роздуми та консенсус, а не про детективні інтриги. Дивитися цей фільм для розуміння реального конклаву — це однаково, що вивчати Римську імперію за фільмом «Гладіатор»: захопливо, але неточно.
Популярна культура має дивовижну властивість посилювати інформаційні хвилі. Випадок із «Конклавом» показав, що кіно здатне не лише реагувати на події, а й випереджати їх, формуючи контекст, у якому ці події обговорюються. Коли 5 травня кардинали зберуться в Сикстинській капелі, в уяві багатьох глядачів уже виникатимуть паралелі з побаченим у фільмі. Попереду — дні прощання з папою Франциском та історичний конклав на початку травня, який подарує світові нового понтифіка. Чи виправдається сценарій Гарріса—Берґера в чомусь, чи здивує нас реальність геть іншим поворотом — невдовзі дізнаємося. Але вже зараз очевидно: символічна біла хмара диму цього разу підніметься не лише з димаря Сикстинської капели, а й із кінематографічного образу, що так вдало злився з реальністю.