Після Другої світової війни антисемітизм у СРСР набув державного рівня. Проголошення Держави Ізраїль лише посилило ворожість радянського режиму.
Він пояснює, що спершу Радянський Союз підтримував створення Ізраїлю, допомагав йому зброєю та голосував за його утворення в ООН. Однак після того, як країна обрала західний вектор розвитку, Сталін різко змінив курс і перетворив Ізраїль на “ворога соціалізму”.
“Будь-які прояви єврейської ідентичності, які виходили поза рамки радянської доктрини, нещадно придушувалися. Особливо гострою стала реакція на єврейську тему після появи держави Ізраїль, на яку, до речі, Сталін дуже розраховував. Країна ж обрала західний вектор розвитку і відмовилася бути радянським сателітом”, – говорить історик.
СРСР почав активно підтримувати арабські країни у війнах проти Ізраїлю, використовуючи “палестинську карту” для дестабілізації Близького Сходу. Всередині країни це супроводжувалося зростанням недовіри до євреїв та новими хвилями дискримінації.
“Спершу, голосуючи в ООН, СРСР обстоював ідею існування двох держав – арабської і єврейської. Але потім почав заявляти, що Ізраїль “став плацдармом сіонізму і американського імперіалізму”. Що його треба якщо не знищити, то дуже істотно обмежити. Недовіра до євреїв в середині країни зросла в рази. А зі зміцненням сіоністського руху в СРСР почали підозрювати євреїв в нелояльності”, – зазначає Расевич.
Будь-які прояви єврейської ідентичності, що виходили за рамки радянської доктрини, жорстко придушувалися. Євреїв переслідували, репресували та звинувачували у нелояльності, а пропаганда малювала їх як агентів “сіонізму та американського імперіалізму”. Ця політика зберігалася аж до розпаду СРСР, заклавши фундамент довготривалої ворожнечі між радянською системою та Ізраїлем.