Українська молодь дедалі частіше обирає навчання за кордоном, що створює виклики для майбутнього країни. Як освіта може стати мостом для повернення молодих українців, – докладніше в колонці Вадима Попко для РБК-Україна.
Світ вже давно перетворився на глобальний простір, який пропонує молоді доступ до нових знань, навичок, ресурсів. Щороку цей простір збільшується, а освіта за кордоном стала одним з головних каналів мобільності молоді з усього світу й української зокрема.
Втім, сучасні виклики, пов’язані із повномасштабним вторгненням, часто перетворюють навчання за кордоном на “One Way Ticket” – квиток в один кінець. Тож як повернути молодь?
У лютому цього року в одному зі своїх блогів я актуалізував питання повернення студентів та молоді з-за кордону. Якщо коротко, то ми знаходимося на етапі, коли питання повернення українців з інших країн стає не лише гуманітарним завданням, а стратегічною метою національної політики.
Для реалізації цієї мети, ми потребуємо комплексної програми, що поєднує зусилля держави, освітян, бізнесу, діаспори. Позитивні зрушення можливі лише за наявності системного підходу з чіткими стимулами, правовими гарантіями, економічними, фінансовими та гуманітарними умовами для тих, хто прагне повернутися.
Сама по собі репатріація повинна розглядатися як довготривала програма, інвестиція в демографічну стійкість України, і лише за цих умов ми можемо розраховувати на успіх – коли молоді фахівці та науковці повернуться і будуть відновлювати Україну.
З моменту попередньої публікації відбулися певні зміни, які змусили мене підняти питання повернення українців і молоді знову. По-перше – це світова тенденція на зменшення кількості абітурієнтів, або як її ще називають – “enrollment cliff”, або “прірва набору”.
За даними експертів, цьогоріч у розвинених країнах світу відбувся пік кількості випускників зі шкіл. З наступного року їх кількість почне стрімко знижуватися. Частково це пов’язано із світовою фінансовою кризою сімнадцятирічної давнини, що відбулася у 2008 році, після якої посилилася тенденція на зменшення народжуваності.
Для України виклики ще більші – повномасштабне вторгнення, падіння народжуваності, еміграція молоді, фінансова нестабільність.
За офіційними даними МОН, станом на 01 вересня 2025 року в ЗВО було зараховано майже 179 тис першокурсників (без урахування вступу до військових та інших спецзакладів, дані щодо яких не розголошуються).
Варто відмітити, що кількість вступників зменшується протягом останнього часу: у довоєнному 2021-му році їх було майже 231 тис., у 2022-му – 235 тис., у 2023-му – 254 тис. (за рахунок студентів віком понад 25 років, які намагалися уникнути мобілізації), у минулому році – 202 тисячі.
Де навчаються українці?
Єгор Стадний, який вивчає студентську міграцію понад 10 років у своєму блозі розповідає про тренди молодіжної міграції. За його даними, за останні 15 років кількість українців, що навчаються в західних університетах (Європа, США, Канада, Австралія), зросла більше ніж у п’ятеро: з 21 тис. осіб у 2008/2009 навчальному році до 115 тис. осіб у 2023/2024 роках.
Кількість українських студентів, які навчаються в закордонних університетах та їхня частка від українських студентів денної форми (Voxukraine)
Що ж стосується географії навчання, то вона, як зазначає Стадний, змінилася протягом останніх 17 років. Якщо раніше для студентів з України в пріоритеті була Німеччина, то зараз це Польща.
Згідно з підрахунками Стадного, у 2023/3024 навчальному році у Польщі навчалося 40% усіх студентів з України. Це, на думку автора, пояснюється належністю Польщі до так званої “близької Європи”, що демонструє економічне зростання і вигідно відрізняється від центральноєвропейських країн вартістю проживання.
Цікавим також є той факт, що частка українських студентів від загальної кількості іноземних студентів в деяких країнах сягає значних показників. Наприклад, у Словаччині вона складає понад 53%, у Польщі – 43%, у Литві – майже 17%.
Автор підкреслює, що повномасштабне вторгнення призвело до того, що у 2022/2023 навчальному році кількість українських студентів за кордоном зросла на 47% (35 тис. осіб) у порівнянні з попереднім роком. І хоча автор не наводить актуальних даних, вочевидь, ці тенденції збереглися у 2024/2025 та збережуться у 2025/2026 навчальних роках.
Скільки української молоді в країнах ЄС
Наведу також статистичні дані з дослідження “Вплив війни на молодь в Україні”: у країнах ЄС (без Угорщини) перебувають понад 1,38 млн українців віком 14-35 років (36% усіх українців під тимчасовим захистом у ЄС).
При цьому частка тих, кому виповнилося 14-17 років становить 23% – це підлітки, які найближчими роками мають зробити свій вибір – вступати в європейський або ЗВО України.
Загалом, молодь – це найбільш мобільна соціально-економічна група населення, тому сприяти її поверненню – стратегічне завдання, яке має вирішуватися навіть не сьогодні, а вчора. Адже її тривале перебування за кордоном створює критичні ризики для відновлення країни та повоєнної відбудови.
Як Уряд повертає та утримує молодь
Наприкінці серпня поточного року Уряд ухвалив Постанову, яка дозволила чоловікам віком від 18 до 22 років безперешкодно перетинати кордон.
Судячи із меседжів Прем’єр-міністра Юлії Свириденко та міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, урядовці розраховують, що це допоможе молоді, яка опинилася за кордоном зберегти зв’язки із Україною, а також на те, що молодь, яка поїде навчатися або навіть працювати за кордон, повернеться і застосує свій досвід задля повоєнної відбудови та подальшого розвитку України.
Деякі експерти прогнозували, що такий крок Уряду призведе до значного відтоку студентів та абітурієнтів з України. Втім, ці побоювання не виправдалися.
Як повідомляв міністр освіти і науки Оксен Лісовий – дозвіл на виїзд за кордон чоловікам до 22 років не призвів до значних відрахувань з українських закладів вищої освіти. Більше того, на початку вересня у міністерстві повідомили, що очікують на позитивні результати від цієї ініціативи вже у наступному році, адже ті, хто планував виїхати в поточному році, вже покинули країну.
Оптимізму додає заступник міністра освіти і науки Микола Трофименко. У своєму інтерв’ю він зазначив, що у проєкті державного бюджету на 2026 рік передбачено подвоєння стипендіального забезпечення. Крім цього, має збільшитися розмір спеціальних стипендій Президента та інших держструктур.
До тих заходів, які держава здійснює, аби не лише повернути, а й утримати молодь в Україні треба віднести і грантову підтримку для талановитих студентів. Про це я також писав в одному зі своїх блогів.
Втім, головне, що потрібно для повернення та утримання нашої молоді в Україні – це безпека. Створити для студентів безпечне освітнє середовище – сучасні укриття (не лише на території закладу освіти, а й в радіусі кілька сотень метрів, наприклад, біля зупинок громадського транспорту), забезпечити безперебійне енергопостачання, санвузли тощо.
Варто згадати і таку ініціативу МОН як запровадження додаткового вступу до ЗВО для українців, які закінчили школу чи коледж у Польщі та мають результати іспиту “матура” (аналог нашого НМТ або ЗНО). І хоча вступити таким абітурієнтам в український ЗВО можна буде лише на контрактну форму навчання, вони також зможуть розраховувати на отримання освітнього гранту.
Не менш важливою проблемою, яка впливає на рішення випускників, залишається корупція. У вищезгаданому дослідженні “Вплив війни на молодь в Україні” за 2024 рік звертають увагу на той факт, що молодь, яка виїхала за кордон критично оцінює українську освіту через корумпованість певних викладачів.
“Багато всього чула про університети, де люди просто платять гроші – навчаючись на медичному, просто платять, їм ставлять гарні бали, а вони не з’являються на заняттях. І я дуже хочу навчатися у Німеччині, тому що тут, як мінімум, є гарантії великої зарплатні і якісного навчання”, – розповідає молода жінка, яка перебуває за кордоном.
Отже, боротьба з корупцією в освіті – це одна з ключових умов повернення молоді, яка має переконатися, що успіх здобувається знаннями, а не грошима.
Замість висновків
На мою думку, в процес повернення молоді варто було б активніше залучати спільні можливості Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти і науки, Міністерства молоді та спорту, діаспори, а також міжнародних партнерів та уряди країн ЄС.
Тобто, розширити роль дипломатичних представництв та інших платформ як “реінтеграційних хабів”, де підлітки та молодь мали б можливість ознайомитися з освітніми можливостями в Україні, отримати психологічну підтримку, знову відчути зв’язок з Україною, як державою.
І в цьому контексті заклади вищої освіти могли б відіграти ключову роль у поверненні молоді на батьківщину. Кар’єрні ярмарки, стажування, програми подвійного диплому з українськими університетами, платформи вакансій та он-лайн консультації не лише дозволили б не втратити зв’язок з Україною, а навпаки – мотивувати повернутися.
Варто також дивитися у бік спеціальних проєктів за участі наших співвітчизників, які успішно розвивають свій бізнес навіть під час війни, пропонувати вакансії для тих хто опанував професії за кордоном.
Фактично перед нами стоїть місія змусити річки текти у зворотному напрямку. Буквально перетворити “brain draine” на “brain gain”.