Після завершення Другої світової війни й особливо – після проголошення Держави Ізраїль, антисемітизм у СРСР сягнув державного рівня. Євреїв дискримінували, репресували й переслідували.
Як і чому євреїв у СРСР витісняли з науки та культури
Експерт нагадав, що після Другої світової війни, а особливо – після проголошення Держави Ізраїль, антисемітизм у СРСР сягнув державного рівня. При цьому його різні форми та прояви проіснували практично до розпаду Радянського Союзу.
У ті часи євреїв дискримінували, репресували та переслідували (розправилися з Єврейським антифашистським комітетом, переслідували інтелектуалів і митців тощо).
“П’ята графа в радянському паспорті, де йшлося про національність, була для євреїв і маркером, і тавром. Для західних українців таким маркером було питання в анкеті, коли приймали на навчання чи на роботу – чи були на окупованій території (а вони всі були). Друге питання – чи мали вони родичів за кордоном (а там кожен другий, напевно, мав родичів як не в Канаді, то в Америці). І це одразу робило їх неблагонадійними”, – розповів Расевич.
Він додав, що для євреїв були обмеження по роботі та в окремих галузях.
“Наприклад, хоча євреям і дозволялося працювати в окремих оборонних проектах, то потім це використовували, щоб закрити їм виїзд із Радянського Союзу. Підставою для цього служила підписка про нерозголошення державної таємниці. Російською мовою це “отказники” – ті, кому відмовляли у виїзді з СРСР”, – пояснив історик.
За його словами, серед них було багато тих, хто служив в Радянській армії, в якихось таємних, секретних військах. Або хто працював в конструкторських бюро, інститутах тощо.
“І ці люди не мали можливості легко виїхати. Для цього знаходили нібито правову підставу”, – зауважив експерт.
Крім того, євреїв дуже зачепило свого часу гоніння на генетику як науку.
“І це були часи мракобісся Мічуріна (біолог-селекціонер – Ред.), Лисенка (радянський агроном – Ред.). Зачепила їх і заборона і зупинка досліджень в галузі кібернетики“, – наголосив Расевич.
Крім того, “безрідний космополітизм” був запроваджений і для проведення чистки у сфері культури й мистецтва.
“Вперше цей термін у 1948 році вжив Жданов, який був секретарем ЦК ВКП(б). Спочатку йшлося тільки про протидію західним впливам на культуру, але потім поширилося на багато інших сфер”, – уточнив історик.
Він додав, що тут також найбільше постраждали євреї, адже вони мали зв’язок із Заходом, тримали руку на пульсі культурних тенденцій і трендів.
“І на піку кампанії слово “безрідний космополіт” стало ледве не синонімом до слова “єврей”. Цих людей переслідували, цькували, виключали з партії, забороняли публікацію їхніх статей, книжок, творів“, – повідомив знавець.
За його словами, в Українській РСР цей процес набрав “найбільшого розгулу” в 1949 році, коли Микита Хрущов на з’їзді ВкПБУ закликав дати відсіч “низькопоклонству перед західною культурою”.
“Жертвами цієї політики стали Українське театральне товариство та Київська консерваторія. Багатьох євреїв тоді звільнили й фактично позбавили можливості працювати”, – пояснив історик.
Крім того, ймовірно одним із найбільш показових і жорстоких політичних судових процесів сталінської епохи стала кримінальна справа проти групи радянських єврейських медиків.
Расевич нагадав, що у 1942 році був створений Єврейський антифашистський комітет (щоб мобілізувати світове єврейство на підтримку СРСР в боротьбі з нацистською Німеччиною), який відігравав важливу роль і в пропаганді (особливо серед євреїв США та інших країн).
“Але він також акумулював єврейський лобізм на підтримку Радянського Союзу – як борця проти нацистської Німеччини”, – наголосив експерт.
Однак після Другої світової Сталін почав з великою підозрою ставитися до цього комітету. Його членів стали звинувачувати в космополітизмі, сіонізмі та можливій діяльності на користь США та Ізраїлю.
У 1948-1949 роках більшість членів Єврейського антифашистського комітету були раптом заарештовані, а його діяльність припинена. Людей звинувачували в антирадянські діяльності, у шпигунстві, у змові зі США та у підготовці створення єврейської автономії в Криму.
Членів комітету катували, після чого вони “зізналися” у всьому, що їм приписували. 18 серпня 1952 року 13 із 15 підсудних були засуджені до смертної кари та страчені.
“Це був відверто антисемітський процес рівня державної політики. Він фактично проклав дорогу для наступного процесу – справи 1953 року проти “лікарів-отруйників“, – зазначив історик.
За його словами, справа проти лікарів припадає на період, коли Сталін впав в параноїдальний стан і підозрював, що його хочуть вбити змовники.
“Що нібито євреї, які змовилися із сіоністами й американськими імперіалістами, хочуть отруїти радянських державних діячів… Цих людей арештували, звинувативши у змові. Після смерті Сталіна їх реабілітували”, – розповів Расевич.
Насамкінець він повідомив, що існували навіть плани депортації євреїв з європейської частини СРСР “кудись далі вглиб Радянського Союзу, щоб звільнити місце для “справжніх”, “правильних” громадян”.