Голодомор 1932-1933 років забрав життя щонайменше 4,5 млн – історик Михайло Костів
Жертвами Голодомору стали щонайменше 4,5 млн людей (фото: Getty Images)
Українські науковці продовжують роботу зі встановлення точної кількості жертв Голодомору 1932-1933 років та відновлення їхніх імен. За скромними підрахунками, тоді від голоду загинуло щонайменше 4,5 мільйона осіб.
Щонайменше 4,5 мільйона жертв
“Зараз учені говорять про щонайменше 4,5 мільйона жертв, але дослідження досі тривають. Смерть кожної людини – величезна трагедія, тож науковцям варто робити все можливе, щоб дослідити якомога більше імен невинно убитих людей, обставини їхньої смерті, місця масового поховання”, – пояснив Костів.
Одним з головних джерел інформації залишаються записи РАГСів – реєстрації смертей, які вели у сільрадах та міських органах.
“Важливими документами, які дають відомості про імена жертв Голодомору, є офіційні записи РАГСів… Таких записів маємо до 900 тисяч. Але з цієї статистики випали цілі райони, бо по них не збереглися дані”, – зазначив історик.
У 2008 році за ініціативи тодішнього президента Віктора Ющенка було створено масштабний проект – Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. До неї увійшли 19 томів, але робота над окремими регіонами продовжувалася і пізніше.
“Наприклад, у Харківській області ще у 2018 році було видано додатковий том книги”, – уточнює Костів.
Жертви голоду. Харків, 1933 р. (фото: А. Вінербергер)
Місце масового поховання на Харківщині (фото: А. Вінербергер)
Також дослідники активно спираються на свідчення очевидців, записані у різні роки до й після здобуття Україною незалежності.
“Люди розповідали про родичів, сусідів, однокласників, які померли від голоду. Вони розуміли масштаб цього злочину і важливість відновлення пам’яті… хотіли, щоб хоча б імена загиблих збереглися”, – каже історик.
У радянські часи говорити про Голодомор було заборонено, тому перші пам’ятні знаки на честь загиблих почали з’являтися лише у пізній період існування СРСР – здебільшого на кладовищах.
Діти гинули масово: “Дитбудинки перетворювалися на табори смерті”
Особливо драматичною була ситуація з дітьми. Чим молодша була дитина, тим менші шанси вона мала вижити.
“Великою трагедією того часу були дитячі будинки для сиріт, які перетворювалися на “табори смерті”. Пристойного забезпечення у них не було”, – наголошує Костів.
Він навів свідчення очевидців про дитбудинок у Миргороді на Полтавщині.
“Навесні 1933-го діти виходили на подвір’я і рвали траву, щоб хоча б щось з’їсти. Вони просто намагалися вижити”, – розповідає історик.
За його словами, облік смертності в таких закладах був далеким від точності. У деяких випадках у документах дітей записували під вигаданими іменами.
“У Запоріжжі зафіксовані випадки, коли вихованців називали вигаданими іменами… На честь діячів, які підтримували комуністичний режим. Наприклад, Бернарда Шоу”, – зазначає Костів.
Дослідники також розглядають версію, що в окремих містах, зокрема Запоріжжі, померлих дітей могли закопувати прямо біля дитячих будинків, адже система поховань була фактично зруйнована від масштабів смертності.