Війна залишає значний відбиток на психічному стані як цивільних, так і військовослужбовців. Дехто здатний впоратися з психологічними проблемами самостійно, а іншим потрібна кваліфікована допомога. Більше про вплив війни на наших захисників розповіла психологиня 3 ОШБр Ганна Денисова в інтерв'ю РБК-Україна.
Які психологічні проблеми виникають під час війни
Зі збільшенням тривалості війни все частіше трапляються випадки розладу адаптації, особливо серед мобілізованих, які не були готові до таких умов. Також на фоні постійного напруження проявляються тривожні розлади, а в деяких випадках – психіатричні порушення, які залишалися недіагностованими раніше.
“Найперше, що буває після бойових – гостра реакція на стрес. Вона триває до трьох діб. Хтось з нею справляється, комусь потрібна допомога. Інколи бійці звертаються з проблемою і кажуть, що ніби втрачають розум, і тоді ми проводимо певну роботу для стабілізації і для того, щоб повернути їх назад в бойову готовність. Так само є люди, які ніби розуміли, що у нас йде війна, але не були готові до цього”, – пояснює Денисова.
Наприклад, як і мобілізовані, які вимушені йти у військо. Часом у них виникає розлад адаптації, тому що просто психіка не готова до цих умов.
Значну частку проблем становлять розлади сну, які можуть бути спричинені супутніми психологічними факторами.
“Важливо розуміти, що розлади сну можуть бути через ненормований графік, або через певні розлади. Якщо ми говоримо про розлад адаптації або гостру стресову реакцію, то розлад сну – один із критеріїв таких порушень”, – звертає увагу співрозмовниця.
Як військові ставляться до психологічної допомоги
За словами психологині Ганни Денисової, ставлення військових до психологічної допомоги залишається неоднозначним. Багато хто вважає, що здатні впоратися самостійно, а це ускладнює процес звернення за підтримкою. Мовляв, “саме пройде”.
Водночас є і позитивна тенденція: зростає кількість тих, хто усвідомлює необхідність консультацій із фахівцями. Та на жаль часто бійці звертаються вже на пізніх стадіях, коли, наприклад, стикаються з гострою реакцією на втрату побратимів.
“Багато чоловіків дуже скептично ставляться до психологів. Вони не хочуть лікуватися, думають, що саме пройде. А коли вже якась дуже гостра реакція – тоді іде до лікаря. Напевно, в деяких випадках бійці приходять вже тоді, коли вони реально не можуть. Один із прикладів – це коли гостра реакція на втрату. Проходить три місяці, і боєць нарешті приходить, бо дізнався, що я допомогла комусь із побратимів чи посестер, які переживали таку саму втрату”, – розповідає Ганна.
Психологиня зауважує, що після тривалого стресу без звернення до спеціалістів значно важче привести людину до тями, адже стан значно погіршився. Але інколи достатньо просто провести певну терапію та пояснити причини самопочуття.
“Напевно, найбільша складність роботи в тому, що їм стає легше від терапії, але вони не завжди готові робити дії для зміни цього стану. “Ну, бо мені ж стало легше”. Але ми працюємо на превенцію. Тобто нам потрібно підготувати всі необхідні засоби і свою психіку до того, щоб цього не траплялося”, – каже психологиня.
Цивільний і військовий психолог: які відмінності
Одним із головних завдань психологів, за словами Денисової, є проведення психоедукації, під час якої військовим пояснюють механізми виникнення стресових станів і способи їх подолання. Важливо, щоб військові усвідомлювали необхідність турботи про своє психічне здоров’я так само, як вони готуються до бойових завдань.
Вона завжди наводить приклад: коли військові йдуть на бойові, то завжди готують для себе повністю все екіпірування, їжу, роблять закупки продуктів харчування, перевіряють зброю. Так само треба діяти і стосовно своєї психіки.
Але є тенденція, коли люди самі звертаються до психологів і розуміють необхідність підтримки емоційного стану.
Бувають випадки, коли бійці тривалий час проходять терапію, так коли їх спеціаліст йде у відпустку, або ж через певні обставини не може провести консультацію, то вони звертаються за підтримуючою консультацію до інших психологів. Але вона переконана: перебуваючи на фронті, військовослужбовцям краще звертатися саме до військових психологів, а не цивільних.
“Робота з цивільним психологом дуже часто відрізняється від військової психології, бо військова психологія більше направлена на те, щоб ми в короткий час повернули людину до боєздатності. Цивільний може допомогти справитися з тривожними розладами, якщо вони вже були в людини проявлені, особливо якщо у людини налагоджений контакт з фахівцем. Але більшість хлопців, які звертаються у відпустці до фахівців – відчувають цю дистанцію, бо вони не розуміють їх”, – каже Ганна.
Вона сама помічала, що з приходом в цивільне життя багато військових хочуть повернутися назад на фронт. Недавно вона запитала самих бійців, що їм цікаво було б почути на лекції. Найчастіше казали, що хочуть почути про бажання повернутися до побратимів.
“І найгостріше питання – чому ти, будучи вже у цивільному житті, хочеш повернутися назад. Я сама задумувалася. Наче всі хочуть відпочити. Наш організм на бойових чи у прифронтових місцях – завжди в бойовій готовності. Це постійна напруга. При тривожному розладі ти постійно “на чеку”. Так само у військових: у відпустці вони знову чекають на небезпеку. Наче тут спокійно має бути і ніби все добре, але зі мною щось не так. І ти відчуваєш себе відірваним від цього світу”, – пояснює фахівець.
Соціальна дистанція між військовими та цивільними
Ще однією проблемою є соціальна дистанція між військовими та цивільними. Адже після повернення в тил військові нерідко почуваються відірваними від оточення, що ускладнює їхню соціалізацію. Часто це викликає непорозуміння з боку сім’ї, яка очікує повернення тієї ж самої людини, що була до війни. Військові, у свою чергу, не завжди готові ділитися своїм досвідом, щоб не травмувати рідних.
“Відчувається дистанція, коли дружини, дівчата чи сім’ї не розуміють, що сталося з людиною, – каже психологиня, – Ніби інша людина проїжджає. І дуже часто вони хочуть, щоб ця людина стала такою самою, але вона ніколи не буде такою”.
За її словами, є випадки, коли сім’ї цікавляться станом військових, і хочуть якось зрозуміти більше, але хлопці не готові до цього.
“І велика проблема в тому, що більшість сімей не розуміє, що таке військо, і що таке війна. Дуже класно дивитися відео, коли проходять класно штурми. Але що криється за цим? Це невимовний біль, це неймовірна кількість підготовки, це втрата здоров’я”, – розповідає Денисова.
Вона й на собі відчула, наскільки важливо розуміти: ти не робот, і важливо відновлюватися. Однак дуже важко це робити на практиці. Їй було дуже цінно проходити це відчуття самій, щоб потім допомагати іншим боротися з аналогічними проблемами.
Часто трапляється, що родини навпаки пригнічують стан свої рідних у війську, так як змушують їх відчувати провину за те, що вони залишили свої родини та пішли захищати країну.
“Нам потрібна підтримка наших рідних, а часто вони заміть того, щоб пишатися, кажуть: “Подумай про нас”, “Нащо ти пішов”. І це досить сильно деморалізує. І вже неважливо, яку ти психологічну роботу проводиш в підрозділі – це все нівелюється, тому що людина ніби має роздвоїтися”, – зауважує Ганна.
Їй хлопці іноді розповідали, що імпульсивно збирали речі і просто йшли з війська. Потім розуміли, що вони вчинили, і хотіли повернутися. У командирів до них через це підривалася довіра – навіть при тому, що бійці могли проявляти свої найкращі риси.
“Психологічна стійкість – це не просто гарно їсти, спати і мати фізичну активність. Це і про соціум загалом. Бо ми не можемо від нього закритися. Особливо у війську – це командна робота. Ти не можеш бути на бойових і думати: “У мене все окей, я можу надіятись тільки на себе”. І це дуже велика проблема”, – додає вона.
Як зазначає психологиня, корисною може бути участь у групах підтримки для родин військовослужбовців та ветеранів, де люди з подібним досвідом можуть обмінюватися думками та отримувати необхідну емоційну підтримку.
“Перша рекомендація – бути в цих групах. Бо це люди, які зіштовхнулися з такою самою проблемою. Для них так само це може бути боляче, але вони вже пройшли цей шлях. Іноді достатньо з ними просто посидіти, і вже стає легше”, – зазначає вона.
Також важливо, щоб сім’ї військових мали доступ до психологічної допомоги для кращого розуміння та підтримки своїх рідних.
Вона часто запитує військових про стосунки в родині та про те, як часто вони спілкуються. Буває, що просто не хочуть цього розповідати. Інші кажуть, що про це не думали.
“Найбільше нас лякає невідомість. Якщо ми не знаємо, що буде в майбутньому – це найскладніше. Але в розмовах ти вже можеш окреслити якусь інформацію. Був недавно приклад. Боєць каже: “Я говорив (з дружиною – ред.), але вона не хоче розповідати, то і я не буду”. Тут важлива комплексна робота. Мене як військового психолога, так само і сім’ям – теж робота з психологом”, – зазначає Денисова.
Вона радить карткову гру “Світи”. В ній є запитання про поранення, про полон, навіть про смерть. Вона допомагає проговорити, які би людина хотіла здійснити кроки в таких випадках. Допомагає проговорити і останню волю воїна: проговорюють з бійцями, коли ті не можуть обговорити це з рідними напряму.
“Військовим надмірна емоційність часто незрозуміла. Вони хочуть від цього абстрагуватись. Вони й так виснажені. Хочуть від цього відсторонитися. Тому ця гра була б корисною для налаштування комунікації з рідними. Можна переглянути відео з Ютубу про цю гру”, – радить вона.
Що робити, якщо військовий закривається в собі
В ситуаціях, коли військовий закривається у взаємодії з побратимами, важливо дотримуватися кількох принципів.
“На першому етапі ми надаємо собі допомогу, бо ми маємо дбати про своє психічне здоров’я. Другий принцип – “допоможи своєму побратиму”. Поспілкуйся, налаштуй контакт. Можливо, йому щось потрібно, можливо, у нього проблеми, про які ми не знаємо. І тоді ми можемо допомогти просто тим, що ми є. Третій етап – застосовуємо специфічну допомогу. Це робота з психологом. Бо дуже часто ми не знаємо, чому у людини це може виникнути. Часто командири кажуть: “На тренуваннях він викладається, просто ідеальний боєць. А є якась особливість – і все”, – наводить вона приклад.
Також психологиня радить час від часу перевіряти, чи все гаразд у підрозділі. Можливо, хтось почав себе якось дивно поводити. Або не спить, втратив апетит і не їсть. Це невеликі складові, на які треба звертати увагу. Хоча це складно робити через самі бойові дії.
Про страх повернення на поле бою
Для багатьох бійців стає морально важким повернення до бойових дій після травматичних ситуацій. Нерідко військові після першого бойового досвіду відчувають сильний страх і небажання повертатися на лінію бойового зіткнення. Здебільшого це пов’язано із технологічним розвитком війни, адже в жодній війні ще не було такої кількості дронів.
“Вони бояться, що зверху дрон, і що він прилетить. Або дійсно, коли це травматична подія, безпосередньо пов’язана з цими дронами, коли на очах побратима врізається дрон, або гине, або зазнає серйозного поранення”, – розповідає Ганна.
Нерідко трапляються і ситуації, коли бійці після важкого виходу з позицій бояться повертатися назад і мають панічний страх. Коли кажуть: “Я більше не можу, я боюся”.
“Це настільки частий прояв, особливо після перших виходів. Але це нормальна реакція, на жаль. Я не можу уявити, якби що з людиною має відбуватися, щоб це було нормально”, – каже Ганна.
У таких випадках застосовуються методи стабілізації, серед яких – терапія руху очей (EMDR) та інші психологічні техніки.
За словами психологині, страх – це природна реакція, але не завжди він переростає у посттравматичний стресовий розлад.
“Ми не можемо говорити про ПТСР після першого бойового виходу. Так само ми не можемо казати, що він у всіх буде. Так само як і сказати, що всі будуть контужені. Хочеться кричати: не буде у всіх ПТСР. Взагалі статистика показує, що лише у 20% людей буде ПТСР. Навіть якщо це військові, цивільні. Він не виникає відразу”, – зауважує вона.
Чи можна відпускати на поле бою і на завдання людину, яка каже, що боїться?
“Як психолог, я можу тільки радити. З точки зору психології, ми можемо рекомендувати цій людині бути не безпосередньо в зоні бойової дії, де ми як піхотинці відстрілюємося. Ми можемо рекомендувати бути подалі, де ти виконуєш свою роботу, де ми можемо залишати людину і на виконанні бойового завдання, і на відновленні. Тобто проводити паралельно з цим роботу (психологічну – ред.)”, – додає Денисова.
Перед виникненням самого ПТСР є ще два стани. Перший – гостра стресова реакція. Далі йде гострий стресовий розлад, і лише потім – сам посттравматичний стресовий розлад.
“Гостра стресова реакція має термін до трьох діб після ситуації, яка її викликала. Гострий стресовий розлад – від трьох діб до чотирьох тижнів. Посттравматичний стресовий розлад – триваліший. При ПТСР є подія, яка сталася, скажімо, місяць тому. Має місце порушення сну, негативні спогади. Якщо немає травматичної події, ми не можемо стверджувати, що це ПТСР. Щоб не допустити розладу, треба вчасно звертатися за допомогою”, – закликає вона.
Профілактика психологічних розладів
За словами Ганни Денисової профілактика психологічних розладів включає своєчасну психологічну допомогу, підтримку побратимів та командирів, а також комплексну роботу з фахівцями.
Важливу роль відіграє розвиток резильєнтність – психологічної стійкості, яка допомагає військовим швидше адаптуватися до стресових умов.
“ПТСР не обов’язково призводить нас до якихось негативних речей. Ми стаємо сильнішими в процесі, – каже Ганна, – Важливо сказати і про резильєнтність. Це наша психологічна стійкість, наскільки швидко ми можемо відновитися в тих чи інших ситуаціях, які негативно на нас якось впливають на наш стан. Це термін йде з Америки. “Resilience” – стійкість. Як ти кульку притиснеш, то наскільки швидко вона тебе відтисне назад. Це сила власного опору”.
Також важливою є робота з командирами та військовими колективами, оскільки правильна підтримка з боку командирів може значно вплинути на стан бійців. Денисова рекомендує створювати програми психологічної підтримки, які допоможуть військовим не тільки долати стресові розлади, а й уникати їхнього загострення.
*****
Робота військових психологів наразі спрямована не лише на подолання вже існуючих проблем, але й на запобігання їх загостренню. Вкрай важливо, щоб військові і їхні родини розуміли значення психологічної підтримки та не боялися звертатися по допомогу, адже це є запорукою ефективного відновлення та адаптації.
Війна змінює людей, і треба допомагати їм адаптуватися до нової реальності, аби вони могли повернутися до мирного життя з мінімальними психологічними наслідками.