Транзитний центр у Павлограді, куди волонтери привозять евакуйованих з Донеччини, нещодавно переїхав на нове місце. Нині він приймає 100-150 людей на день. Як працює транзитний центр – читайте у репортажі РБК-Україна.
“Кругом горів вогонь”. Перше місце після евакуації
Біля транзитного центру люди залишають пакунки з речами, а в середині черга – здебільшого це літні люди. У кожного в руках папки з документами, а в очах – розгубленість.
Я минаю чергу, проходжу в кінець коридору. У одній з кімнат літня жінка перебирає ліки. “Це від тиску, – пояснює вона, – волонтери передали”.
Два дні тому Олександру разом з чоловіком евакуювали з села Золотий Колодязь, що недалеко від Добропілля. “Солдати нас виручили. Кругом вогонь горів. Ракети летіли, дома горіли. Вікна повилітали з рамами, шифер, все розбито”, – загадує жінка.
В серпні росіянам вдалося здійснити прорив фронту у напрямку Добропілля. Село Золотий Колодязь стало крайнім, яке ненадовго окупував ворог. Втім, вже 15 серпня аналітики DeepState повідомили, що Силам оборони вдалося відбити населений пункт.
Увесь цей час пара залишалася в селі, допоки їх не евакуювали. “Два солдатики приїхали на воєнній машині, такій з решітками, нас під руки – і покидали в машину. Так от і виїхали. Ми схопили, що могли. Але речі залишилися там, кури на подвір’ї, машина “шестірка” в гаражі. Все, що було, залишилося в селі”, – жаліється Олександра.
Про останні дні у рідному домі вона говорить зі сльозами на очах.
“Не хочеться згадувати, вже нікуди повертатися, – каже Олександра і на декілька секунд замислюється. – “Може щось дадуть, може до пенсії щось добавлять, може яку хату десь купимо”.
Приймають сотню людей на день. Як працює центр у Павлограді
На нову локацію транзитний пункт переїхав 26 серпня. Після прориву на Добропільському напрямку кількість переселенців стрімко зросла. Місць для всіх у центрі в Павлограді не вистачало. Спершу волонтери встановили додаткові ліжка та намети, але і цього було замало.
Згодом, щоб розвантажити павлоградський пункт, відкрили ще два – у Лозовій на Харківщині та у Волоському в Дніпровському районі. В Павлограді ж знайшли нову будівлю. Тепер тут може розміститися 130 людей, це вдвічі більше, ніж у попередньому центрі.
На території встановили шість наметів з обігрівачами, кондиціонерами та генераторами. Також облаштували кімнати матері та дитини, їдальню та укриття.
Сюди різні організації евакуюють людей з гарячих точок Донеччини. Новоприбулі переселенці в одному місці можуть отримати юридичну, грошову, медичну допомогу, поспілкуватися з психологами.
“Тут вони можуть перебувати не більше трьох діб. Тим, хто залишається у нас, поки вирішує, куди прямувати далі, ми надаємо триразове харчування”, – розповідає координаторка центру Алла Рябцева.
Далі переселенці їдуть на розселення на Вінниччину, Хмельниччину, Львівщину або Кіровоградщину. Координаторка розповідає: був період, коли за день через центр проходило більше 400 людей. Хтось залишався, хтось лише оформлював документи і їхав далі. Зараз цей потік дещо зменшився – приймають 100-150 людей на день.
“У людей залишається надія, що все закінчиться”
У центрі знайомимося з волонтером Схід SOS Романом і його напарником, лабрадором Барні. В евакуаційному екіпажі чоловік працює з 2022 року.
“Вивозили людей починаючи з мого рідного Сєверодонецька. Далі поступово відходили разом з лінією фронту”, – розповідає Роман. А от Барні приєднався до нього лише півроку тому. “Протягом евакуації він психологічно розвантажує людей, сидить з дітворою”, – каже волонтер і згадує, як хвилювався, коли евакуювали дитину з аутизмом.
“Ми думали, дитина не витримає тригодинну дорогу. Бо аутизм – це така штука, що в замкнутому просторі, ще й на ходу, важко. Але з Барні він просидів. Барні ліг в ноги до дитини, дитина відволікалась всю дорогу, і ми доїхали спокійно”, – розповідає Роман.
За його словами, до організації щодня надходять заявки з різних населених пунктів.
“Звечора аналізуємо інформацію та будуємо безпечні маршрути”, – додає Роман. Зараз, не маючи власних засобів РЕБ, волонтери можуть працювати в 10 кілометрах від лінії бойового зіткнення.
Багато людей чекають до останнього, не виїжджають з рідного дому, навіть коли росіяни наближаються вже впритул. Їх обнадіюють новини про мирні переговори.
“Люди звикли до надії на краще, що все нормалізується. Але це хибна думка, хибні дії. Треба евакуйовуватися”, – каже Роман.
“У нас повномасштабна війна з 2014 року”
Із ще однієї кімнати виходить жінка та усміхається нам. Припускаю, їй приблизно 70 років. Вона запрошує нас до своєї тимчасової кімнати, але спілкуватися на камеру не хоче.
“Важко зараз згадувати все, що пережила” – ділиться жінка. Її сусідка Олена починає з нами розмову. “У мене було все, зараз – нічого”, – каже вона.
Жінка – двічі переселенка: у 2022 році вона виїхала з Авдіївки. Якийсь час жила у Запоріжжі, потім повернулася на Донеччину, у Родинське, що біля Покровська. Там винаймала квартиру, встигла облаштувати побут. Через наближення фронту змушена знову рятуватися від війни.
“Місто стирають з лиця землі”, – каже Олена. Останні два місяці вона разом з сусідами жила у підвалі.
В серпні окупанти впритул наблизились до Родинського. На підступах до міста точилися бої. Якщо б росіяни захопили місто, воно б стало опорним пунктом для подальшого наступу на Покровськ.
“Два місяці тому почалися запеклі бої. Всі будинки зруйновані, все горить. Немає зв’язку, води, газу. А мені нікуди їхати. Будинок в Авдіївці. У нас там повномасштабна війна з 2014 року. Ми жили на лінії фронту”, – розповідає жінка.
Згадує, що виїхати спершу до Добропілля їй допоміг чоловік з міста.
“Він, звісно, був відчайдушним, дуже дякую йому за це”, – додає Олена. Вже від волонтерів вона згодом дізналася, що вони їхали “дорогою смерті”. “Вздовж дороги стояли обгорілі машини, лежали трупи людей. А це літо, жара. Уявляєте, що там зараз?”, – каже вона
Куди буде їхати далі, вона ще не знає. Каже, онука живе у Хмельницькому, тож можливо туди. Втім, Олена не хоче ставати тягарем для рідні.
До нашої розмови приєднуються й інші люди в кімнаті. У кожного з них своя історія порятунку. “Нас зрозуміють тільки такі, як ми”, – підсумовує білява жінка, що сидить поруч.