У час Другої світової війни Радянський Союз застосовував жорстокі методи не лише проти ворога, а й проти власного населення. Тактика “випаленої землі”, масова мобілізація непідготовлених українців, приховування правди про нацистські злочини та штрафні батальйони стали частиною радянської військової стратегії.
Основне:
- Знищення Києва: Радянська влада заздалегідь замінувала Крещатик, а вибухи у вересні 1941 року використала як привід, щоб перекласти провину на євреїв, що призвело до трагедії Бабиного Яру.
- Тактика “випаленої землі”: Під час відступу Червоної армії свідомо знищували запаси хліба, інфраструктуру та водопостачання, залишаючи цивільне населення без їжі та наражаючи на смерть.
- “Чорносвитники”: СРСР масово відправляв у бій щойно мобілізованих українців без підготовки, зброї та навіть військової форми – люди гинули в звичайному цивільному одязі.
- Штрафбати та репресії: Система “искупления вины кровью” у штрафних батальйонах була офіційною політикою, де ув’язнених використовували як розхідний матеріал для небезпечних штурмів.
- Тоталітарна схожість: Історики зазначають, що методи Сталіна в багатьох аспектах збігалися з нацистськими і слугували для поширення більшовицького режиму.
- Спадковість методів: Практика залучення ув’язнених до війни та використання загороджувальних загонів збереглася в сучасній російській армії.
Чому СРСР підірвав Крещатик у 1941 році
За словами історика, радянська влада заздалегідь замінувала Київ, оскільки німецькі війська підійшли до міста лише у вересні 1941 року.
Після вибухів на Крещатику радянська пропаганда переклала відповідальність на київських євреїв. Як зазначає Кабачий, це стало одним із факторів, які призвели до трагедії Бабиного Яру.
Історик підкреслює, що тактика “випаленої землі” була характерною для радянської армії. Під час відступу війська знищували інфраструктуру, запаси продовольства та ресурси, щоб вони не дісталися ворогу.
У музеї зберігається щоденник старшого сержанта Адама Згурського, який загинув за десять днів до закінчення війни. У своїх записах він описував, як радянські війська отримували накази спалювати навіть хліб на полях.
За словами Кабачія, у Торецку Червона армія знищувала водокачки, залишаючи населення без води. Після цього німці ремонтували об’єкти, через що частина місцевих жителів почала сприймати окупантів менш негативно.
“Чорносвитники”: як мобілізували українців
Кабачий розповів, що в Україні радянська армія масово мобілізувала чоловіків як під час відступу, так і після повернення територій під контроль СРСР.
Часто мобілізованим навіть не видавали військову форму. Через це з’явився термін “чорносвитники” – так називали чоловіків, яких відправляли в бій у цивільному одязі, фактично без належної підготовки та забезпечення.
Історик навів приклад зі своєї родини: його діда мобілізували у Вінницькій області разом з односельцями і майже одразу відправили в бій, де більшість чоловіків загинула.
У музейних архівах також зберігаються фронтові листи українців, які писали, що не хочуть помирати, але розуміють, що, ймовірно, не повернуться з фронту.
Штрафбати та загороджувальні загони
За словами Кабачія, штрафні батальйони були свідомою політикою СРСР. Ув’язненим пропонували “искупить вину кровью”, після чого їх направляли в штурмові підрозділи для виконання найнебезпечніших завдань.
Історик також провів паралелі з сучасною російською армією, де, за його словами, практика залучення ув’язнених до війни збереглася.
Чому історики порівнюють методи Сталіна та Гітлера
Кабачий зазначив, що тоталітарні режими в багатьох аспектах переймали методи один одного.
За його словами, ще до початку Другої світової війни Сталін вже створив систему ГУЛАГу, проводив масові репресії та етнічні чистки.
Історик нагадав, що одними з перших жертв репресій за національною ознакою стали поляки в СРСР. Пізніше відбулися також масові репресії проти греків та інших народів.
Водночас радянське керівництво, за словами Кабачія, не відмовлялося від ідеї “світової революції” і розглядало Другу світову війну як шанс поширити більшовицький режим в Європі.