Війна несе жахливі руйнування не тільки людям, а й екосистемам. Загострилися й старі проблеми: стихійні звалища, негативний вплив від обробки земель і забруднення води. Що сталося з довкіллям через війну, як вплинуть на нас зміни клімату і що з цим робити – в інтерв'ю еколога Тетяни Тимочко для РБК-Україна.
Головне:
- Як страждають грунти, вода і повітря через війну?
- Чи шкідливо їсти овочі і фрукти, вирощені біля зони бойових дій?
- Як аграрії “витискають” з грунтів все по максимуму, щоб отримати врожай і заробити?
- Як пестициди отруюють здоров’я людей в селах?
- Чому українці не сортують сміття наскільки ми відстаємо в цьому від західних країн?
- Чи можна буде вирощувати врожай на Півдні після змін клімату?
Що стається з повітрям, річками і землею через війну
– Тетяно, як війна впливає на якість повітря, води і ґрунтів в Україні?
– Вже десятий рік поспіль в Україні триває війна. Очевидними є трагічні наслідки російської збройної агресії для довкілля – прояви екоциду, техногенні катастрофи, зруйновані будівлі та інфраструктура екологічно небезпечних підприємств, де розміщуються хімічні речовини і промислові відходи.
Також підтоплені території внаслідок підриву військами РФ Каховської ГЕС, ядерна загроза внаслідок окупації Запорізької АЕС, забруднені водні ресурси та ґрунти, заміновані і порушені ландшафти.
Війна в Україні різко погіршила якість повітря. Вибухи, пожежі, руйнування промислових об’єктів та спалення техніки спричиняють викиди токсичних газів, важких металів і дрібнодисперсного пилу. Лише за три роки бойових дій у повітря потрапило понад 229 млн тонн CO₂-еквіваленту, що значно посилює кліматичну кризу.
Водні ресурси зазнали катастрофічних наслідків. Руйнування Каховської ГЕС призвело до масштабного викиду важких металів у Дніпро та Чорне море, отруйні речовини потрапляють у річки й підземні води через затоплені шахти, пошкоджені очисні споруди та нафтосховища. Понад чотири мільйони людей втратили доступ до безпечної питної води.
Ґрунти зазнали ерозії та забруднення важкими металами, нафтопродуктами, залишками вибухівки. Родючі чорноземи втратили структуру й біорізноманіття мікроорганізмів, на значній території сільське господарство заблоковане через мінні поля. Це створює довготривалі ризики для здоров’я людей і продовольчої безпеки країни.
В результаті російського вторгнення на територію України 20 % природоохоронних територій України уражені війною, 812 заповідних територій в небезпеці, 0,9 млн га природоохоронних територій потерпають від війни.
– Чи небезпечно їсти городину, вирощену біля місць, де були бойові дії?
– Споживати городину з територій, вирощену біля місць, де були бойові дії, може бути небезпечно. Вибухи, пожежі та використання військової техніки залишають у ґрунті важкі метали, залишки вибухових речовин, паливо та мастила.
Ці токсичні елементи здатні переходити у вирощені культури й накопичуватися в організмі людини, створюючи серйозні ризики для здоров’я. Додаткову небезпеку становлять нерозірвані боєприпаси, які роблять сам процес обробітку землі смертельно ризикованим.
Бойові дії також порушують структуру чорнозему та зменшують кількість корисних мікроорганізмів у ґрунті. У результаті знижується його родючість, а підвищена токсичність впливає на якість врожаю.
До цього додається ризик забруднення підземних вод: у разі затоплення шахт або руйнування промислових об’єктів у них можуть потрапляти важкі метали чи навіть радіонукліди, які через ґрунт потрапляють у рослини.
– А чи правда що навіть після війни там нічого не можна буде щось вирощувати багато років?
– Це твердження частково відповідає дійсності. Якщо ґрунт сильно забруднений нафтопродуктами, важкими металами чи токсичними хімікатами, його відновлення справді може тривати десятиліттями.
Водночас на частині земель після розмінування та проведення ґрунтової рекультивації з часом можна буде повернути сільське господарство, але лише після ретельних аналізів. Отже, вживати продукти з територій, що недавно були зоною бойових дій, без перевірки категорично не можна.
Поступове повернення цих земель до агровикористання можливе, але воно потребує часу, очищення та постійного моніторингу стану довкілля.
Отруєння землі та здоров’я. Як аграрії шкодять природі та людям
– Яку шкоду наносять довкіллю аграрії – ґрунту, річкам, повітрю? Яка шкода здоров’ю людей?
– Аграрний сектор, попри свою ключову роль у забезпеченні продовольчої безпеки, має значний негативний вплив на довкілля. Інтенсивне землеробство призводить до виснаження ґрунтів, втрати гумусу та ерозії.
Використання мінеральних добрив і пестицидів забруднює не лише землю, а й підземні та поверхневі води, знижуючи їх якість і біорізноманіття. Надмірна оранка й монокультури руйнують природну структуру ґрунту, зменшують його здатність утримувати вологу та посилюють ризики пилових бур.
Великі агропідприємства, зокрема тваринницькі комплекси, спричиняють значні викиди метану, аміаку та інших газів, що погіршує якість повітря і посилює парниковий ефект.
Неправильне зберігання гною та відходів тваринництва призводить до витоку нітратів і фосфатів у водойми, що викликає евтрофікацію (цвітіння водойм – ред.). Це негативно позначається на стані річок і озер, знищує рибні популяції та водні екосистеми.
Для здоров’я людей аграрне виробництво також має ризики. Залишки пестицидів у продуктах харчування можуть накопичуватися в організмі та викликати отруєння, алергії, гормональні порушення й навіть онкологічні захворювання.
В сільській місцевості поширені хвороби дихальної системи через вдихання пилу з полів і випарів хімікатів. Працівники сільського господарства часто зазнають хронічних отруєнь через недотримання правил роботи з добривами та засобами захисту рослин.
Таким чином, аграрна діяльність без належного екологічного контролю шкодить ґрунтам, водам, повітрю та безпосередньо здоров’ю людей.
– Що з цим можна зробити?
– Вихід полягає в екологізації сільського господарства: впровадженні органічних технологій, зменшенні використання хімікатів, дотриманні сівозмін та застосуванні методів відновлення ґрунтів. Це дозволить зберегти довкілля та зменшити ризики для населення.
– Куди можна скаржитись, якщо люди бачать, що землю розорюють біля річок або інші порушення в сільському господарстві?
– Впродовж багатьох десятиліть при здійсненні водогосподарської політики в нашій країні вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався і не прогнозувався стан водних систем і їхній вплив на біорізноманіття.
Традиційно воду використовували тільки як ресурс для промислового і сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, для скидання стічних вод, що зрештою і призвело до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.
Якщо люди бачать, що землю розорюють безпосередньо біля річок, знищують захисні смуги або відбуваються інші порушення у сфері сільського господарства, вони можуть звертатися до кількох інстанцій.
По-перше, це Державна екологічна інспекція України (ДЕІ) – вона контролює дотримання природоохоронного законодавства, у тому числі вимог щодо прибережних захисних смуг, охорони земель і вод. Скаргу можна подати письмово, телефоном або через їхній офіційний сайт.
По-друге, важливу роль має Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), яка відповідає за використання й охорону земель. Вона розглядає випадки незаконного розорювання, у тому числі тих земель, що підлягають особливій охороні.
Також можна звертатися до місцевих органів влади (сільських, селищних, міських рад, військових адміністрацій), адже вони зобов’язані контролювати дотримання законодавства на своїй території. Якщо порушення значні й можуть мати наслідки для довкілля та здоров’я людей, слід повідомити і правоохоронні органи (поліцію, прокуратуру).
Також можна звертатися до Всеукраїнської екологічної ліги, яка займається захистом довкілля та громадським контролем у сфері природокористування. Наша організація допоможе підготувати звернення, надати правову та інформаційну підтримку, а також поширити інформацію для привернення уваги до проблеми.
– Як аграрії можуть шкодити ґрунту? Кажуть, що у нас аграрії “витискають” все по максимуму з ґрунтів, а в країнах Європи до них ставляться бережливо.
– Аграрії дійсно можуть завдавати серйозної шкоди ґрунтам, особливо за умови інтенсивного землеробства. Постійне вирощування монокультур (пшениця, кукурудза, соняшник) виснажує ґрунт і призводить до втрати гумусу. Надмірне застосування мінеральних добрив і пестицидів руйнує природну мікрофлору, робить ґрунт менш родючим і може викликати його забруднення.
Глибока та часта оранка знищує структуру ґрунту, підвищує ризик ерозії та пилових бур, особливо в посушливих регіонах. Через це ґрунт поступово втрачає здатність утримувати вологу та поживні речовини.
В Україні часто домінує підхід “витиснути максимум”, коли головна мета – високий врожай за будь-яку ціну.
В країнах Європи більше уваги приділяють сталому землеробству: там суворіші екологічні стандарти, аграрії зобов’язані залишати захисні смуги, дотримуватися сівозмін, застосовувати сидерати (рослини, які спеціально висівають для збагачення ґрунту), органічні добрива та мінімальний обробіток землі. Такий підхід дозволяє зберігати родючість на десятиліття вперед.
– А як відновити такі ґрунти і чи можливо це взагалі?
– Відновити ґрунт після інтенсивного використання можливо, але це потребує часу і комплексних заходів. Найефективнішими методами є:
- сівозміна – чергування культур, щоб запобігти виснаженню;
- посів сидератів (гірчиця, люцерна, конюшина), які збагачують ґрунт органікою і азотом;
- органічні добрива замість надлишку хімічних;
- агролісомеліорація – висадження дерев і кущів, які захищають землю від ерозії;
- мінімальний чи нульовий обробіток ґрунту, який зберігає природну структуру та вологу.
Отже, навіть сильно виснажені ґрунти можна відновити, якщо перейти від екстенсивного “викачування” ресурсів до більш збалансованих і екологічних підходів, які вже широко застосовуються у країнах ЄС.
“Ненажерлива культура”. Як соняшник виснажує землю
– Україна – один із світових лідерів з експорту соняшникової олії. Як соняшник виснажує ґрунти?
– Соняшник вважається однією з найбільш “ненажерливих” культур, оскільки він виносить із ґрунту велику кількість поживних речовин, особливо азоту, фосфору і калію. Крім того, у нього дуже глибока коренева система, яка буквально “витягує” вологу і мінерали з нижніх горизонтів ґрунту.
Якщо соняшник вирощують занадто часто на одному полі, це призводить до виснаження ґрунту, втрати гумусу та погіршення його структури. Виснажений ґрунт стає менш родючим, зростає ризик ерозії, а також з’являється більше бур’янів та шкідників, що стимулює використання пестицидів.
В Україні, на жаль, соняшник часто вирощують з порушенням сівозміни — на одному полі його сіють через 2–3 роки або навіть щороку, хоча агрономічні норми радять повертати соняшник на те саме місце не раніше ніж через 7–8 років. Це робиться заради швидкого прибутку, адже соняшникова олія є стратегічним експортним продуктом. Такий підхід дозволяє отримати вигоду зараз, але призводить до деградації ґрунтів у довгостроковій перспективі.
Головна різниця з країнами ЄС в тому, що в Україні часто домінує короткострокова вигода (“витиснути з ґрунту максимум”), тоді як у Європі працює стратегія довготривалого збереження родючості – через сівозміни, сидерати та органічне землеробство.
“Відстаємо на 15-20 років”. Чому українці не сортують сміття
– Що зробити, щоб в Україні люди зрозуміли важливість сортування сміття? Наскільки ми тут далекі від інших країн?
– Щоб українці зрозуміли важливість сортування відходів, необхідно працювати одразу в кількох напрямках. Насамперед це освіта і просвіта. В прогресивних країнах екологічну культуру формують із дитячого садка: дітям пояснюють, що сміття – це ресурс, а не відходи.
В Україні ж екологічна освіта досі залишається формальністю, тож потрібні системні інформаційні кампанії, інтеграція теми у шкільні програми, соціальна реклама та практичні приклади на рівні громад.
Друге – зручна інфраструктура. Люди готові сортувати лише тоді, коли це реально працює. У ЄС контейнери різних кольорів доступні майже скрізь, а система збору діє чітко. В Україні ж часто відсортовані відходи зрештою змішують під час вивезення, і це руйнує довіру. Тому ключове завдання – інвестувати в інфраструктуру та гарантувати прозорість її роботи.
Третій напрямок – економічна мотивація. У багатьох країнах діє принцип “плати за те, що викидаєш”: чим більше несортованого сміття, тим вищий тариф. Натомість здавання вторсировини дозволяє економити. В Україні така логіка лише починає впроваджуватися, але без неї важко очікувати масової зміни поведінки.
І, нарешті, законодавчі стимули та контроль. Європейський досвід доводить, що поєднання штрафів і пільг дає результат. В Україні поки бракує системної політики у цьому напрямку, хоча перші кроки вже зроблені.
Об’єктивно, ми відстаємо від прогресивних країн щонайменше на 15-20 років. У Європі вже десятиліттями діють системи роздільного збору, працюють заводи з переробки, а в деяких країнах (Німеччина, Швеція) на полігони відправляють менше 5% сміття. В Україні ж переважна більшість відходів потрапляє на звалища, часто стихійні, і лише близько 6–7% реально переробляється. Це не тільки шкодить довкіллю, а й означає втрату цінної сировини.
Окремий виклик для України – наслідки російської збройної агресії, які призвели до зростання обсягів будівельних, промислових і небезпечних відходів. Значно збільшився обсяг специфічних відходів, зокрема, небезпечних (батарейки, лампи, хімікати), медичних та будівельних, включно з уламками зруйнованих будівель у постраждалих громадах.
Все це – руйнування будівель, військова діяльність, розмінування та утилізація уламків боєприпасів – створило нову категорію відходів руйнації. Для їх безпечного збирання, зберігання та утилізації необхідна спеціальна інфраструктура та нормативна база, які наразі існують лише у вигляді окремих ініціатив.
Зокрема, відсутні централізовані протоколи обліку, класифікації та транспортування подібних відходів. У більшості випадків громади не мають техніки або підрядників для поводження з такими відходами, що створює потенційні ризики для довкілля та здоров’я мешканців.
Втім, війна парадоксально може дати й поштовх. Після перемоги країна отримає шанс будувати нову інфраструктуру – вже за європейськими стандартами, інтегрувати принципи “зеленої” відбудови та кругової економіки.
Тому важливо не зупиняти інформаційні кампанії та локальні ініціативи, щоб навіть у час війни люди пам’ятали: сортування – це про здоров’я, чисту воду і землю для нас і наших дітей. Впродовж одинадцяти років поспіль, з 2013 по 2024 рік.
Всеукраїнська екологічна ліга проводить щорічний Національний форум “Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології”, який став суспільною платформою для обговорення нагальних проблем у сфері поводження з відходами, вироблення рішень та впровадження кращих практик, які відповідають європейським правилам і стандартам.
Мета Форуму – обговорення напрямів реалізації Закону України “Про управління відходами” в контексті євроінтеграції; вироблення пропозицій щодо перероблення відходів війни; залучення інвестицій у створення екологічно дружньої галузі управління відходами; впровадження природоохоронних ініціатив та проєктів; реалізація ресурсо- та енергоефективних технологій; налагодження міжнародного співробітництва на регіональному рівні.
Україна потопає в сміттєзвалищах. Що з цим робити
– Наскільки велика в Україні проблема стихійних сміттєзвалищ? І що з цим робити – і державі, і людям на місцях?
– Щорічно в Україні утворюється біля 10 мільйонів тон твердих побутових відходів, з яких понад 90 % захоронюються на полігонах, більшість із яких не відповідає екологічним стандартам.
Рівень вторинної переробки не перевищує 8 %, що значно відстає від показників країн Європейського Союзу. Це зумовлено як низьким рівнем екологічної свідомості керівників різних рівнів та населення, так і відсутністю належної інфраструктури: роздільного збирання, сортувальних станцій, сміттєпереробних підприємств.
Окремий і критично важливий елемент – ситуація на рівні громад. Саме на органи місцевого самоврядування покладається відповідальність за організацію збору, вивезення, утилізації та захоронення побутових відходів. Але більшість громад, особливо у сільських та малозабезпечених районах, не мають ані технічної, ані фінансової можливості ефективно виконувати ці функції.
Відсутність сміттєвозів, контейнерів, сортувальних ліній, договорів з офіційними перевізниками чи підприємствами з переробки – все це призводить до несанкціонованого скидання сміття, утворення стихійних звалищ та зниження якості довкілля.
Стан полігонів у більшості регіонів України залишається незадовільним. Значна їх частина переповнена, експлуатується з порушеннями технічних регламентів, без систем збирання фільтрату чи газовідведення. Це призводить до забруднення ґрунтів, водних ресурсів та атмосферного повітря.
В громадах – дефіцит кваліфікованих кадрів для управління цією сферою. Фахові екологи, менеджери з управління відходами або зовсім відсутні, або обіймають посади сумісників без відповідної спеціалізації. Планування поводження з відходами часто ведеться формально або взагалі не здійснюється.
Складання місцевих планів управління відходами відбувається нерівномірно, а їх реалізація гальмується через брак коштів та механізмів моніторингу. Особливо гострою є проблема у громадах, які постраждали від воєнних дій – в таких громадах пріоритетним залишається відновлення базової інфраструктури, тоді як природоохоронні питання відходять на другий план.
Недостатність або і відсутність належної просвітницької роботи серед населення має свої негативні наслідки. Обтяжені впливом війни та складними умовами життя, місцеві жителі не розуміють важливості сортування та переробки, не мають мотивації змінювати поведінку, а влада не має розуміння і ресурсів на проведення інформаційних кампаній.
Водночас саме зміна екологічної культури громадян є основою для успішного функціонування системи роздільного збору відходів та зменшення навантаження на довкілля.
Літні посухи і паводки. Про кліматичні зміни і вплив людини
– Які кліматичні зміни відбуваються саме через вплив людини?
– Клімат Землі завжди змінювався, але саме діяльність людини зробила ці процеси набагато швидшими й масштабнішими. Основним чинником є викиди парникових газів – передусім вуглекислого газу, метану й закису азоту, що утворюються внаслідок спалювання викопного палива, інтенсивного сільського господарства та вирубування лісів.
Це створює ефект “теплової ковдри”, коли атмосфера утримує більше тепла, ніж раніше. Уже сьогодні середня температура на планеті зросла більш ніж на 1 °C у порівнянні з доіндустріальним періодом, і наслідки відчуваються у всьому світі.
В Україні зміни клімату проявляються у більш інтенсивних літніх посухах, особливо на півдні та сході країни, що негативно впливає на сільське господарство. Західні регіони дедалі частіше потерпають від паводків і повеней через рясні зливи. У гірських районах Карпат спостерігається прискорене танення снігового покриву та льодовиків, що змінює гідрологічний режим річок і загрожує водозабезпеченню населених пунктів.
Зростає й частота та інтенсивність екстремальних погодних явищ: хвиль спеки, сильних буревіїв та лісових пожеж, які раніше не мали такої сили та регулярності. Наприклад, у останні роки у Черкаській, Київській та Одеській областях фіксують рекордно спекотні літо та черги посух, що завдають збитків сільському господарству та підвищують ризик пожеж.
Кліматичні зміни також впливають на природні ритми й біологічні цикли. Весна настає раніше, вегетаційний сезон подовжується, що змінює міграційні маршрути птахів, цикли розмноження тварин і поширення шкідників. В Україні це проявляється появою нових видів комах-шкідників, таких як амброзія та клопи, що раніше не зустрічалися у певних регіонах.
Таким чином, глобальне потепління, підняття рівня моря, зміна режимів опадів, частіші природні катастрофи та зсув екосистем – це прямі наслідки діяльності людини. В Україні це відчувається через посухи, повені, рекордні температури та порушення природних циклів, і саме антропогенний вплив став вирішальним у цих масштабних і швидких змінах.
– Як зміниться ситуація в Україні в перспективі 10-20 років, якщо не вживати заходів? Чи буде неможливо вирощувати якісь культури на півдні і які саме?
– В перспективі найближчих 10–20 років Україна відчує значне посилення наслідків зміни клімату, якщо не вживати системних заходів з адаптації та зменшення викидів парникових газів. Прогнози показують, що середня температура на території країни зростатиме швидше, ніж у середньому по світу. Це означає ще інтенсивніші хвилі спеки, триваліші періоди без дощів та збільшення ризику посух на півдні та сході.
Одним з найважливіших викликів стане сільське господарство. У степовій зоні, зокрема в Одеській, Херсонській, Миколаївській та Запорізькій областях, клімат поступово стає схожим на напівпустельний. У найближчі десятиліття там буде дедалі важче вирощувати культури, які потребують стабільної вологи.
Найбільш вразливими стануть озима пшениця, кукурудза та ячмінь, які вже зараз у посушливі роки дають суттєво менші врожаї. Також під питанням залишиться вирощування цукрових буряків і сої, оскільки вони особливо чутливі до дефіциту води.
А вирощування соняшника, який добре витримує посуху, може залишатися домінуючою культурою, але надмірна концентрація на ньому виснажує ґрунти, що ще більше поглиблює проблему деградації земель. Водночас виноградарство й садівництво можуть зміститися північніше: клімат стане придатним для вирощування винограду навіть у Черкаській чи Київській областях, але традиційні виноградники півдня опиняться під загрозою через нестачу води.
В Карпатському регіоні й на Поліссі ситуація буде дещо іншою: там можливе збільшення врожайності деяких культур завдяки довшому вегетаційному сезону, проте зростатимуть ризики шкідників і нових хвороб рослин.
Якщо заходів не вживати, то вже за 20 років південні області України ризикують стати зоною, де сільське господарство буде економічно невигідним без масштабного зрошення. Це означатиме втрату частини аграрного потенціалу країни, залежність від імпорту продуктів та посилення соціально-економічних проблем у регіоні.
– Що треба зробити вже зараз, щоб зменшити вплив людини на кліматичні зміни?
– Щоб мінімізувати вплив людини на кліматичні зміни, необхідно діяти комплексно й починати вже зараз, адже кожне зволікання робить наслідки дедалі важчими. Насамперед Україні потрібно скорочувати викиди парникових газів через поетапну відмову від використання вугілля та поступовий перехід енергетики на відновлювані джерела – сонце, вітер, біомасу.
Важливим кроком стане розвиток енергоефективності: утеплення будівель, модернізація систем опалення, масове впровадження енергоощадних технологій у промисловості та житловому секторі.
Другий ключовий напрям – транспорт. Україна має стимулювати розвиток громадського транспорту, електромобільності та залізничних перевезень, адже саме автомобілі є великим джерелом викидів у містах. Варто також розвивати міську інфраструктуру для велосипедистів і пішоходів, що зменшить залежність від приватних авто.
У сільському господарстві пріоритетом має стати раціональне землекористування: зменшення надмірної оранки, впровадження точного землеробства, збереження вологи в ґрунтах. Дуже важливим є скорочення використання мінеральних добрив і перехід на більш стале тваринництво, адже сільське господарство є суттєвим джерелом метану та закису азоту.
Окрема увага має приділятися лісам і природним екосистемам. Захист і відновлення лісів, збереження водно-болотних угідь та річкових долин – це не лише про біорізноманіття, а й про природні “поглиначі” вуглецю. Важливо зупинити масові незаконні вирубки та розробити довгострокові програми лісорозведення, особливо у південних і східних регіонах.
Не менш значущим є формування екологічної культури суспільства. Сортування відходів, зменшення використання пластику, ощадливе ставлення до ресурсів і розвиток “зеленої економіки” мають стати частиною щоденного життя громадян. Для цього необхідні інформаційні кампанії, зміни в освіті та створення державних стимулів.
Всеукраїнська екологічна сприяє інтеграції екологічної складової в усі сектори суспільного життя та економіки, лобіює запровадження європейських стандартів, підтримує розроблення та впровадження екологічно збалансованих, енерго- та ресурсозберігаючих технологій.
Ми організовуємо заходи громадського контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, проводимо експертні дослідження та оцінку впливу на довкілля, допомагаємо місцевим громадам у припинені діяльності, яка загрожує екологічній безпеці, біологічному різноманіттю, здоров’ю громадян України.
Отже, вже зараз Україні слід працювати у трьох вимірах: технологічному (енергія, транспорт, сільське господарство), екологічному (природоохоронні заходи, відновлення екосистем) і соціальному (свідомість громадян та економічні стимули). Лише поєднання цих напрямів здатне реально мінімізувати наш вплив на кліматичні зміни.