Допомога Данії Україні – як діаспора виявилася справжнім рушієм волотерства
Голова Асоціації українців в Данії Леся Ігнатик-Еріксен (фото: надані співрозмовницею)
За кордоном безліч Українців не втомлюються допомагати рідній країні під час війни. Від журналістики до міжнародної адвокації – як голова Асоціації українців в Данії Леся Ігнатик-Еріксен стала голосом України в країні – в інтерв'ю для РБК-Україна.
Леся Ігнатик-Еріксен – голова Асоціації українців в Данії, колишня журналістка, яка вже 14 років живе в Копенгагені та є невтомним амбасадором України, консолідуючи зусилля однодумців на різних рівнях – від політиків до діаспори. Волонтерством ця жінка з невичерпною енергією займається з 2014 року: організовує гуманітарну допомогу та відправляє її в Україну, нерідко – й багатотонними фурами.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну її діяльність вийшла на новий рівень. Леся зустрічається з данськими політиками, громадськими діячами, переконує, адвокує допомогу Україні, в тому числі і військову. Вона стала однією з тих, хто змінив громадську думку в Данії щодо передачі Україні винищувачів F-16.
Турботлива дружина та мама двох синів, Леся залучена до допомоги рідній країні без перерв і вихідних.
– Лесю, як ви потрапили в далеку Данію? Та ще й зі зміною професіональної діяльності.
– Усе вирішив випадок. Після Інституту журналістики я впродовж п’яти років працювала в Києві в редакції новин телеканалу “Інтер”, а потім переїхала до Львова, продовжила свою журналістську діяльність. Була регіональним кореспондентом “Інтера”, потім очолювала першу недержавну службу новин на ТРК “Люкс” і видавала журнал “City Investment”, збираючи для іноземців інвестиційні проєкти по регіонах і співпрацюючи з мерами великих міст.
Ось тоді й стався той випадок, що кардинально змінив моє подальше життя. Данець Хеннінг Еріксен у справах приїхав до Львова, де моя сестра супроводжувала його в якості перекладачки. Якось вона попросила мене показати гостю краєвиди Карпат. Я погодилася – і так усе почалося.
Невдовзі Хеннінг приїхав переїхав жити на півроку до Львова через мене і оселився поруч. Через рік ми одружилися, а потім запропонував поїхати разом із ним до Данії. Я довго зважувалась, але врешті вирішила спробувати. Тепер можу сказати, що рішення те було правильним: у нас з Хеннінгом щаслива сім’я.
Леся під час мітингу на підтримку України в Данії
Як пост у Facebook став початком волонтерського руху в Данії
– Ви вже понад десять років опікуєтеся питаннями допомоги Україні. P чого все почалося?
– Із посту у Facebook Лесі Литвинової. Це телережисерка, моя давня колега по телеканалу “Інтер”. Вона є засновницею благодійного фонду “Свої”, була однією з тих, хто почав допомагати біженцям з Донбасу ще у 2014-му році.
Побачивши її пост із закликом про допомогу постраждалим від війни українцям, я через соцмережі звернулася до представників нашої діаспори в Данії і до місцевих мешканців. Кількість небайдужих мене приємно вразила. Ми за лічені години зуміли зібрати і відправити в Україну з десяток величезних коробок, щільно запакованих речами, насамперед для дітей та малозабезпечених родин.
Так виникла ініціативна група “Допоможи українським дітям” із данцями в управлінні. Спочатку зібрані речі ми складували прямо в нашій з Хеннігом квартирі. Але доволі швидко знайшли склад, організували системну роботу.
Практично скрізь, куди ми зверталися з будь-якими питаннями, нам йшли назустріч, щиро й радо допомагали. Коли одна велика логістична компанія безкоштовно виділила нам 20-тонний контейнер, я відчувала себе, що називається, на сьомому небі. Серед найдорожчих фото в моєму телефоні є те, на якому я, така щаслива, намагаюся… обійняти цю махіну. Що ще було дуже приємно – бажаючих долучитися до допомоги було стільки, що перший контейнер ми заповнили за якихось пару днів!
Надихав і свідчив про важливість нашої діяльності й зворотний зв’язок. Коли з батьківщини після прибуття туди допомоги ми отримували фото, відео, слова подяки, смайлики, на душі ставало так приємно.
Наша діаспора виявилася справжнім рушієм данської допомоги. У Копенгагені нам передали дитячий садок, який підлягав знесенню. Волонтери розібрали його, спакували меблі, іграшки, а потім передали до фонду Лесі Литвинової “Свої”, де, зокрема, опікуються й дітьми-біженцями з окупованих територій.
Окремою історією стала допомога туберкульозному диспансеру в Чернігові. Ми передали апарат флюорографії та інше медичне обладнання, отримане від данського науково-дослідного інституту.
Мітинг на підтримку України
“Росія бомбить Київ”: три слова, які перевернули реальність
– Пригадайте той момент, коли вас зустріла звістка про початок великої війни.
– Я належала до тієї категорії людей, які не вірили у можливість повномасштабного вторгнення. Вважала, що це було б самогубством путіна. Навіть відмовлялася ходити на телебачення, коли туди запрошували обговорювати загрозу вторгнення. І це при тому, що всі навкруги – медіа, данці, політики, американські спецслужби, навіть їх президент Байден – про це говорили.
Чому не вірила? Можливо, через той зв’язок, який досі існував у багатьох на рівні родин, знайомств, спільного минулого. Я народилася і виросла у Радянському Союзі, у двомовній сім’ї: з мамою говорила українською, з татом – російською. Поза межами родини завжди спілкувалася українською. Мала багато друзів в російськомовному середовищі. Але щоб повномасштабна війна… Тоді це здавалося божевіллям. 24 лютого ранком стало зрозуміло, як я жорстоко помилялася.
24 лютого десь о шостій ранку чоловік зайшов у спальню з чашкою кави. Його руки тремтіли, і блюдце дзенькало об горнятко. Він був блідий і переляканий, не наважуючись поглянути мені в очі. Нарешті, мовив: “Леся, росія бомбить Київ”. Ці три слова перевернули реальність. Спочатку відмовлялася вірити, металася між новинами, перевіряла інформацію.
Зрештою, доволі швидко усвідомила: треба не панікувати, а діяти! На щастя, колишній голова Асоціації українців у Данії Андрій Кузьмин створив кризовий штаб, де разом з громадськими організаціями що входили до АУД ще до війни підготували план можливих на такий випадок дій діаспори. Завдяки цьому штаб діаспори зібрався вже о дев’ятій ранку. З нами була дружина тодішнього посла, активісти, волонтери.
Вже вранці наступного дня ми відправили на батьківщину першу фуру з гуманітарною допомогою. Через день – ще три фури. Потім – ще п’ять. Відпрацювали цей напрямок своєї роботи до найдрібніших деталей. І паралельно приступили до другого. Щодня до Данії прибували біженці від війни: мами з дітьми, люди похилого віку, люди з інвалідністю. Разом із місцевими багато українців їздили на кордон забирати українців, розташовувати їх у сім’ях, гуртожитках, на турбазах.
Перші українці, які прибули до Данії, не мали навіть найнеобхіднішого. Ми разом з нашою активісткою від “Ластівки” Аліною Процик, Дарією Яковенко та іншими представниками діаспори відкрили три безкоштовні склади-магазини, де люди могли взяти все, що їм потрібно. Єдина умова – показати український паспорт.
Світовий конгрес українців, Бухарест. З одногрупницями Юлією Семененко та Ганною Гомонай
Серед тих, хто приходив, було багато розгублених, фізично і морально виснажених людей. Одна жінка, яка втекла з Харкова під обстрілами наприкінці лютого, дісталася Данії в легких туфлях, бо саме в них вибігла з квартири, коли почалося бомбардування. Її просто посадили в евакуаційний автобус, який за хвилину рушив… Потім до роботи в цих магазинах долучилися наші новоприбулі українці, такі як Дарія Левченко. Навіть дехто очолив ці пункти видачі допомоги, такі як Наталія Скрипник.
Як Асоціація українців у Данії стала голосом України у світі
– Розкажіть про діяльність Асоціації українців у Данії. Наскільки я зрозуміла, це доволі велика й розгалужена організація, яка проводить масштабну діяльність.
– Асоціація Українців Данії – парасолькова організація, що об’єднує понад десять українських громадських організацій по всій країні. Серед ключових організацій в АУД – громадська організація “Ластівка”, що налічує понад тисячу членів, має локальні осередки в багатьох данських містах та опікується більше ніж десятком українських суботніх шкіл в Данії, де є також осередок “Пласту” в Данії.
Bevar Ukraine – благодійна громадська організація, заснована у 2014 році, що після повномасштабного російського вторгнення в Україну відправила в Україну найбільше гуманітарної допомоги та окрім того надає психологічну, юридичну та соціальну допомогу переселенцям і українським військовим, які перебувають на лікуванні в Данії.
Громадська організація “Файно” займається збором коштів на медичні та військові потреби – зокрема, на дрони та машини швидкої допомоги. В Копенгагені відкрився Український дім в Данії, який зосереджений на розвитку високих культурних зв’язків між країнами.
Ще одна ініціатива – громадська організація “Майбутнє України” зосереджена на допомозі українським парамедикам: збирає у великих обсягах медичні засоби, закуповує швидкі, забезпечує постачання кровоспинних препаратів, що рятують життя пораненим на передовій. Її співзасновниця та член правління Альона Еванс протягом всіх років війни регулярно їздить на передову та передає гуманітарну допомогу парамедикам.
Я ж є головою іншої громадської організації “Допоможи українським дітям”, сфокусованої на підтримці найменших і найвразливіших – дітей, сиріт, багатодітних родин, які постраждали від війни.
У нас багато ініціатив від активних українців в Данії. До прикладу, Анна Волощенко реалізувала проект “Українська поличка в Данії” у співпраці з МЗС та Посольством України в Данії в результаті чого майже в кожній комунальній бібліотеці Данії можна замовити до читання книги українською мовою для дорослих та дітей.
Асоціація Українців Данії – парасолькова організація, що об’єднує понад десять українських громадських організацій по всій країні
Почесні члени Асоціації – Посольство України та Українська Греко-Католицька церква в Данії – державна установа та релігійна організація що мають дорадчий голос в Асоціації і ми прислухаємося до голосів наших почесних членів при організації проектів.
Головна місія АУД зараз під час війни – не дати українській темі зникнути з порядку денного, не дозволити, щоб війна в Україні зійшла з перших шпальт данських медіа та загубилася в інших не менш важливих подіях. Для цього ми також запрошуємо до Данії відомих українців, які можуть донести правду світові.
– Як можна зробити голос Україні гучнішим і сильнішим?
– Ми запрошуємо в Данію українців, які можуть бути переконливим голосом з війни чи голосом України, щоб не лише данські політики, данський громадський сектор, що допомагає Україні але й пересічні данці могли почути з перших вуст, що відбувається в Україні, і не зупинялися в допомозі.
За два роки ми організували близько десяти адвокаційних візитів – мера Миколаєва Олександра Сєнкевича на данський “Давос” – Фолкемюдет. Данія взялася за відбудову Миколаївщини і на той час 2023 року потребувала розуміння, як інвестувати в прифронтове місто а громадські організації яка допомога потрібна місту.
Запрошували Марію Берлінську, щоб познайомити данців з темою виробництва дронів в Україні, Дарію Каленюк по темі корупції та адвокації. Парамедикиню Тайру, щоб привернути увагу до теми чому російські військові знищують парамедиків та проблеми військовополонених, Ольгу Руднєву, голову “Superhumans”, щоб привернути увагу до проблеми протезування та відновлення постраждалих від війни.
Данія цього року головуватиме в Раді безпеки ООН, і ми ініціювали конференцію в парламенті, куди запросили данських експертів, експертів з України, представника Європейської комісії в Данії та директора лабораторії гуманітарних досліджень Єльского університету в США Натаніеля Раймонда. Він проводив дослідження на тему викрадення український дітей, не тільки сиріт з дитбудинків.
Він озвучив страшні факти – дітей вивозять через фільтраційні табори, розлучають із родичами, змінюють їм прізвища та передають у російські сім’ї. Усе це фінансується російською державою. Усиновлення таких дітей – вигідний для злочинців механізм, він підтримується на офіційному рівні. Адже чимало сиріт потрапляють до військових училищ, і через кілька років вони можуть повернутися в Україну – вже як солдати армії-окупанта. Також було багато інших подій.
Ми переконалися, що такі адвокаційні візити працюють. Коли світ чує голоси тих, хто пережив цю війну, він не може залишатися осторонь і це спонукає до подальших дій.
Про боротьбу за літаки F-16 для України
– Данія почала процес передачі Україні 19 літаків F-16. Я чула про роль вашої організації і персонально вашу, Леся, роль у цьому процесі?
– Розумію, що звучить це дещо фантасмагорично. Бо, здавалося б, за якою такою логікою я, волонтерка, та ті організації, про які я розповіла, могли бути дотичними до такої вузько специфічної теми міждержавного масштабу?
Ідею адвокатувати передачу Україні винищувачів привезли до нас Ганна Гопко, керівниця Центру “Мережа захисту національних інтересів ANTS”, та Дар’я Калинюк, співзасновниця й виконавча директорка Центру протидії корупції. Це сталося під час Копенгагенського демократичного форуму в 2023 році.
“Українська діаспора в Данії повинна взятися за це питання”, – сказали вони. Я тоді, що називається, витаращила очі у відповідь. F-16? Ми? Як ви собі це уявляєте? Це ж щось абсолютно нереальне!
Коли емоції вщухли, ми почали робити, що вміємо. Зверталися до данських громадських організацій, просили їх, аби вони зустрічалися з данськими політиками і переконували що ці військові літаки потрібні Україні.
Виступали в медіа, переконували данських експертів, що Україні ці літаки потрібні для захисту українських міст та цивільного населення від повітряних атак: Україні потрібні F-16, щоб захистити свої міста від обстрілів. І тепер я переконана, що це принесло свій ефект. Ми, можливо, скромно додали одну маленьку цеглинку для прийняття данським урядом позитивного рішення про передачу літаків оскільки бачили що данське суспільство підтримує цей крок.
Звичайно, основну роботу виконали Президент України Володимир Зеленський, Міністерства оборони в Данії та України, Посольство України в Данії та на той час діючий посол Михайло Видойник. І це, в першу і в останню чергу, їх робота.
Адвокація за літаки F-16 для України
Ми лише створили певний фактор тиску та аргументації, що Данія може захистити українські міста а данське громадянське сусрільство нас підтримало. Повторюю, без підтримки данського суспільства цього не сталося б. Якби виборці не підтримали це рішення, політики не погодилися б на нього.
Як цінну для себе реліквію зберігаю вирізку з данського видання та скріншот статті в “Українській правді” про ухвалене рішення щодо надання Данією F-16 Україні. Перша заява щодо передачі Данією цих літаків була зроблена міністром оборони Данії на данському Фолкемюде на наступний день після нашої короткої з міністром оборони зустрічі в складі делегації з мером Миколаєва Олександром Сєнкевичем. Звичайно це збіг обставин але ми вдячні Данії за те зо вони стали першими хто зважився на цей крок.
Як Данія зустрічала Володимира Зеленського та першу леді
– Що цікавого з того, що, залишилося за кадром офіційних повідомлень, можете розповісти про візит до Данії президента Володимира Зеленського та першої леді Олени Зеленської?
– Президентське подружжя відвідало Данію напередодні Дня Незалежності України, у серпні 2023-го. Через питання безпеки візит тримали в таємниці до останнього.
Спершу президент побував у данському військовому навчальному центрі, де українські льотчики проходять підготовку на F-16. Потім виступив у Данському парламенті, перед данцями на ганку парламенту, зустрівся з представниками громадських організацій, зокрема і з нами.
Я мала можливість особисто поспілкуватися з ним. Сказала йому буквально таке: “Пане президенте, ми дуже раді вітати вас у Данії. Ви нам завинили цей візит, бо Данія з перших днів війни надзвичайно підтримує Україну. Дякуємо, що ви нарешті тут. Данському суспільству яке з перших днів війни підтримує Україну важливо відчувати зворотній зв язок”.
Ми подякували за адвокацію передачі F-16 і за те, що він вистояв у перші три дні повномасштабного вторгнення і не скористався тим літаком, який йому, як відомо тепер, запропонували деякі зарубіжні колеги для можливої втечі з України.
Олена Зеленська приїжджала ще потім до Данії самостійно. Українська громада мала можливість зустрітися з першою леді України в Українському домі та поспілкуватися на теми які турбували українців в Данії. Я запитала дружиину Президента про проблему ментального здоров’я українців.
Копенгагенський університет провів дослідження, яке показало: кожен третій українець, що знайшов прихисток у Данії, має ознаки посттравматичного синдрому. Враховуючи цей факт, при спілкуванні з першою леді ми акцентували увагу ось на чому.
Якщо навіть ті, хто виїхав з України, мають настільки серйозні психологічні травми, то що ж відбувається з тими, хто залишився там? Питання спонукає до практичних дій не колись там, а прямо зараз. Адже насправді вся наша нація глибоко травмована та переживає глибоку психологічну кризу і суспільству доведеться з цим справлятися надалі.
З президентом та першою леді під час їхнього візиту до Данії
75% данців продовжують підтримувати Україну
– Іноді доводиться чути неприємні нам наративи, мовляв, Європа “втомилася” вже допомагати українцям, “втомилася” від війни. Як в Данії з цим?
– Втома від війни відчувається, це факт. Але рівень підтримки України залишається стабільно високим. Я регулярно переглядаю соціологічні дослідження. Як раніше, так і тепер показники практично однакові: понад 75% данців продовжують підтримувати допомогу Україні. Великий відсоток данців вважають, що Данія недостатньо допомагає Україні.
І це попри те, що Данія – невелика держава, вона входить до четвірки світових лідерів за рівнем наданої Україні допомоги. А за співвідношенням внеску до ВВП на душу населення посідає перше місце у світі.
Сьогодні Данія – беззаперечний лідер у підтримці України серед скандинавських країн. Коли буваю в Брюсселі, спілкуюся з представниками інших держав – усі звертають увагу на рішучі дії Данії.
Данія поступово стає одним із ключових центрів впливу в європейській політиці щодо України – нарівні з Вашингтоном і Брюсселем. Країна вікінгів демонструє сміливість і лідерство, ухвалюючи важливі рішення, які надихають інших союзників. Останні опитування громадської думки показують що 53% громадян Данії готові відправити миротворчі сили в Україну, 66% підтримують вступ України до ЄС та НАТО.
“Не можу уявити майбутнє України без підтримки волонтерів і героїзму армії”
– Як родина підтримує вас у вашій діяльності?
– Про те, як сильно, усім серцем і всією душею мої діти і мій чоловік люблять Україну, достеменно знаю лише я сама. І цю любов вони підкріплюють своїми справами. Хеннінг завжди допомагає, чим тільки може. Крім того, він є членом правління однієї із наших благодійних організацій.
Наші діти – ще школярі, але вони чудово знають, чим займається їх мама. Іноді я беру їх із собою на деякі акції, активності. В мене ж є ще й власний бізнес та робота, котрі вимагають часу і уваги.
Я й надалі робитиму все, що зможу, для допомоги Україні. Так роблять десятки тисяч волонтерів по всьому світу. Мрію, щоб разом з чоловіком та синами приїжджати в мирну Україну як то було до війни. Щоб нас там, у своїй країні, зустрічали щасливі й вільні мої мама і тато.
Підтримка важлива не тільки з боку сім’ї. Навколо мене багато самовідданих людей. Альона Еванс – у неї маленька дитина, але волонтерка регулярно їздить із Копенгагена на передову, раніше це був Бахмут, щоб особисто доставити допомогу парамедикам. Понад 2600 кілометрів тільки в один бік!
Як вона це витримує? Не знаю, бо на це моє неодноразове запитання Альона з усмішкою на вустах відповідає, що, мовляв, там же чекають на її допомогу. Тому раз на місяць-півтора й опиняється на цьому маршруті. Подібних прикладів безліч.
Леся Ігнатик-Еріксен з Тайрою
“Майбутнє України залежить не тільки від успіхів на фронті“
– Яким вам бачиться майбутнє України?
– Ох, це дуже складне питання. Те, що відбувається у внутрішній політиці України, викликає обурення й тривогу. Якби в мене зараз була така можливість, я б запитала прозидента Зеленського: що він збирається робити, щоб утримати суспільство мобілізованим?
Мені здається, що люди починають втрачати віру – у справедливість, у ціну, яку ми платимо за свою незалежність і суверенітет. І тут дуже бракує комунікації. Відкритої, чесної, як це прийнято у тій же Данії, де політики не бояться прямо відповідати на складні запитання. Хотілося б бачити більше діалогу між владою та суспільством, більше довіри до громадян.
Звісно, непокоїть вічна наша пухлина – корупція. З її метастазами в владних структурах. Це ті наші сором і ганьба, про які наразі багато говорять у Європі.
Українці прагнуть справедливості. Ми не отримаємо її від ворога, але мусимо мати її всередині країни. Люди віддають останнє, платять страшну ціну – вони мають знати, що все відбувається чесно, що ті, хто розкрадає країну, сидітимуть у в’язниці. Що військові, які повертаються з фронту, отримають гідну підтримку, а не жебракуватимуть, випрошуючи заслужену пенсію. Що прокурори не будуть оформляти собі фіктивну інвалідність, отримуючи привілеї замість тих, хто насправді цього потребує.
Хотілося б бачити результативні дії в боротьбі з корупцією, справжнє очищення системи. Іншого вибору у нас немає.Коли вдасться нам перемогти не тільки зовнішнього, а й внутрішнього ворога, тільки тоді те, яким ми собі уявляємо найближче майбутнє України, набуде реальних обрисів.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.