Дмитро Куницкий у своєму молодому віці вже пройшов шлях санітарного інструктора штурмового батальйону в Донеччині. Хлопець, який ще з 12 років навчався у військово-патріотичному клубі, сьогодні координує евакуацію поранених та здобуває освіту в галузі національної безпеки.
Основне:
- Патріотизм з дитинства: Дмитро з 12 років займався у військово-патріотичній організації, завдяки чому під час навчань НАТО у Великобританії став найкращим у своєму взводі.
- Шлях медика: Розпочав службу в медичній роті 30-ї ОМБр з важкої роботи – евакуації тіл загиблих героїв, після чого перейшов до порятунку поранених.
- Зміна ролі: Пройшов шлях від виконавця до координатора: зараз планує маршрути евакуації, готує екіпажі та навчає водіїв і прикомандированих медиків.
- Ефект Repower: Двічі проходив програму психологічного відновлення (в Данії та Карпатах). Описує цей досвід словом “любов” через несподівану турботу волонтерів.
- Системне виховання: Переконаний, що Україна роками недооцінювала патріотичне виховання дітей, хоча саме здорова середа формує свідоме покоління.
- Головна мета: Мріє стати офіцером і робить усе, щоб його майбутні діти не бачили війни або, принаймні, були до неї максимально готовими.
Дмитро Куницкий: покоління, яке виросло разом з війною
Ще з дитинства відчував, що опиниться на війні. У свої 21 рік Дмитро Куницкий пройшов шлях від військово-патріотичних гуртків у Шепетівці до бойової медицини в Донеччині, евакуацій поранених і загиблих, а також до керівних функцій у медичному підрозділі. Сьогодні він працює санітарним інструктором штурмового батальйону. Але його історія починається задовго до підписання контракту.
Ще в 12 років Дмитро приєднався до військово-патріотичної організації у рідній Шепетівці. Там підлітки навчалися тактиці, топографії, командній роботі та базовим навичкам виживання.
“Я знав, що колись потраплю на війну, ще з 12 років”, – ділиться Дмитро.
На момент початку повномасштабного вторгнення Дмитро був курсантом у системі Національної поліції міста Дніпро і вже мав досвід інструкторської роботи з тактичної підготовки. Йому було 17 років.
Фото: Дмитро Куницкий (фото надані РБК-Україна благодійним фондом Repower)
Паралельно навчався, проходив підготовку та брав участь у заходах з безпеки у рідному місті. В подальшому вступив до Української академії лідерства у Львові.
У 18 років, коли Дмитро закінчував Українську академію лідерства у Львові, питання “йти чи не йти” для нього вже не існувало. Було інше – коли і в яке підрозділ.
Контакт з побратимом з Шепетівки, який командував медичною ротою в 30-й окремій механізованій бригаді, визначив подальший напрямок. І вже в червні 2023 року Дмитро вирішив приєднатися до війська, а в липні підписав контракт. У січні 2024 року він вперше заїхав у зону бойових дій.
Підготовка у Великобританії
Але до цього Дмитро встиг пройти військові навчання у Великобританії. Цей період він описує як інтенсивний етап системного навчання відповідно до стандартів НАТО.
“Цікавий факт, що те, що мені у 2023 році розповідали солдати НАТО, я знав ще з 2017 року. Я повторював там те, що вже знав всі ці роки. Тому завдяки військово-патріотичному клубу я був найкращим у своєму взводі на 40 осіб і мене одного залишили далі на лідерські курси навчатися на сержанта.”
Евакуація
Коли потрапив у медичну роту 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острожського, спочатку займався евакуацією загиблих героїв. Це була психологічно важка частина служби.
Паралельно він почав освоювати медичні навички – від встановлення катетерів до роботи на евакуації поранених. З часом функціонал Дмитра розширився: від санітарних завдань до роботи в складі медичних екіпажів, які виїжджають безпосередньо на евакуацію поранених.
Працюючи в зоні бойових дій у Сумській та Донецькій областях, роль Дмитра почала змінюватися: від виконавця до координатора. Він навчав особовий склад – водіїв, санітарів, прикомандированих медиків – як діяти в умовах бойової евакуації.
“Ти можеш бути водієм, але під’їхавши до точки евакуації – це вже інша справа”.
Фото: Дмитро Куницкий (фото надані РБК-Україна благодійним фондом Repower)
В цих умовах він почав фактично виконувати функції керівника процесів: організація маршрутів, взаємодія зі стабілізаційними пунктами, підготовка екіпажів.
Паралельно Дмитро здобуває освіту в галузі національної безпеки та планує продовжити навчання в медицині, зокрема в напрямку парамедицини. Його мета – офіцерська посада та подальший розвиток у військовій медицині. “Мій топ-план на цей рік – стати офіцером”.
Мотивація: не про війну, а про майбутнє
Незважаючи на всі функції та рівень відповідальності, його мотивація залишається простою і водночас жорсткою.
“Я не хочу, щоб мої діти бачили війну”. Цю формулювання Дмитро повторює як головний внутрішній орієнтир. Водночас визнає: реальність змушує думати і про інший сценарій – щоб наступне покоління, якщо і опиниться у війні, було до неї краще підготовлене.
Осмислення
Найбільшим викликом для себе – і як військового, і як людини – Дмитро називає не страх і не втому. Осмислення. Осмислення того, що війна вже забрала багатьох з тих, кого він вважає найкращими людьми країни.
Кожна втрата, говорить він, залишає після себе не лише біль, але й інше, більш складне відчуття – відповідальності перед тими, хто вже не повернеться.
“Єдине – щоб це все було не даремно”.
Діти та майбутнє
Коли Дмитро говорить про майбутнє, розмова природно переходить до дітей. Він переконаний: одна з головних помилок України протягом багатьох років – недооцінка системного патріотичного виховання.
Йдеться не про формальні шкільні заходи або декларативні уроки, а про середу, яка формує характер і відповідальність. Саме така середа, переконаний він, колись сформувала його самого.
Він говорить про пластові та військово-патріотичні спільноти, які створюють для дітей не просто дозвілля, а коло цінностей і довіри. На його думку, дитина найчастіше формується або в сім’ї, або в спільноті, в яку потрапляє. І якщо ця середа здорова – змінюється світогляд.
“Якщо дитина потрапляє в правильне коло спілкування, це змінює її на власному прикладі”.
В громадській організації, де колись займався сам, Дмитро спостерігав, як підлітки, які приходили в 12-13 років, за кілька років обирали військову справу, медицину, напрямки національної безпеки або громадського служіння.
Не всі ставали військовими. Але, за його словами, це ніколи і не було метою, йшлося про інше – про свідомість.
Наслідки служби для психіки
Про психологічні переломи Дмитро говорить обережно. Їх, за його словами, було два. Перший пов’язаний з роботою над евакуацією загиблих, і кожна евакуація була різною.
“Я евакуював десятки тіл. Спочатку було важко, снилися тіла, відірвані кінцівки, повертався запах, який неможливо описати словами. Потім, як це часто буває у військових, прийшло звикання. Не тому, що стало все одно – скоріше тому, що психіка навчилася виживати.”
Другий психологічний перелом стався вже після переведення в інше підрозділ. Через два тижні після зміни служби Дмитро потрапив під атаку FPV-дрона.
Він пережив контузії і залишився в строю, але сам досвід не закінчився в момент удару. Він перейшов у сни. “Бувало таке, що я у сні втікаю від FPV, ховаюся, він мене вбиває – і я прокидаюся”.
Такі сни повторювалися часто. Саме цей досвід, визнає він, змінив і його стиль командування. Коли його підрозділ обирав місце дислокації, Дмитро наполягав на більш безпечному варіанті, навіть якщо він виглядав менш комфортним. Іноді побратимам такі рішення могли не подобатися, але Дмитро на власному досвіді переконався, що комфорт і безпека на війні рідко збігаються.
“Частково це через травматичний досвід. Бо третій раз – пощастить чи не пощастить”.
Коли турбота стає несподіванкою
На програму психологічного відновлення Repower Дмитро потрапив влітку 2024 року. Як тільки отримав інформацію про поїздку, відразу захотів взяти участь.
Його приваблювала як тема психологічного відновлення, так і сама можливість змінити середу, побачити інший простір після тривалого перебування на війні. Проте справжній ефект виявився ще більшим.
“Якщо описувати програму Repower, то ключове слово для мене – любов. Людина, яка щодня працює серед втрат і відповідальності, раптом опиняється в місці, де десятки людей – волонтери, донори, організатори – об’єдналися лише для того, щоб йому стало трохи легше, щоб забезпечити йому якісне психологічне відновлення.”
Повернувшись, Дмитро почав розповідати командуванню та іншим побратимам про програму та її цінність для військових. Тому й інші побратими почали їздити на програму, а пізніше на Repower потрапив і його батько.
<img