Джайлз Дулі, після того як втратив ноги та руку під час війни, зумів зібрати мільйони гривень на підтримку України.
Петро Катеринич
На 77-му поверсі мангеттенського Sutton Tower в даний час звучать сирени. Британський фотограф Джайлз Дулі відкрив тут виставку Distortion/Memory/Resilience (Спотворення/Пам’ять/Стійкість). Замість традиційного огляду своїх робіт документаліст пропонує відвідувачам фізично зануритися у наслідки війн — і значна частина цього досвіду присвячена Україні.
Для Дулі це найособистіший проєкт за два десятиліття його кар’єри. «Ніби в сні все знайоме раптом спотворюється. Життя до війни стає спогадом. Надії й мрії — втрачені через невизначеність і насильство», — пояснює автор. Він свідомо грає на контрастах, щоб відвідувачі з безпечного американського міста відчули крихкість миру.
Одну з кімнат пентхауса перетворено на величезну камеру-обскуру з щільними блекаут-шторами. Перевернутий горизонт Нью-Йорка проєктується на голі стіни та самотній матрац. Візуальну дезорієнтацію підсилює аудіо: реальний запис гудіння сирен, який українська журналістка Юлія Тимошенко зробила на підлозі своєї ванної кімнати в Києві у перші дні повномасштабного вторгнення.
Джайлз Дулі на виставці «Distortion Memory Resilience»Tanya Nikolaenko
Сусідні зали розкривають травму через побутові деталі. Дулі реконструював класну кімнату зі старими дерев’яними партами, всередині яких заховані малюнки українських дітей — вихованців табору психологічної реабілітації Gen.Camp (проєкт Gen.Ukrainian Оксани Лебедєвої).
Дитяча візуальна мова жорстко фіксує руйнування та смерть, а з прихованих динаміків лунають голоси самих авторів. Поруч — простір, що нагадує кімнату української бабусі. Тут можна переглянути коробку зі старими фотографіями під автентичний спів гурту «Муравський шлях». Лише придивившись, глядач розуміє: це сучасні портрети українських військових, зняті Дулі на камери 1940-х років.
Експонати на виставці «Distortion Memory Resilience»Tanya Nikolaenko
«Єдиною моєю зброєю була камера»
Шлях Дулі до гуманітарної документалістики розпочався з двох подарунків. Після юнацької автоаварії 18-річний Джайлз отримав від вдови свого хрещеного камеру Olympus OM-10 та альбом військового фотографа Дона Маккаліна.
У 1990-х роках Дулі несподівано для себе став провідним фотографом лондонської музичної та модної індустрії. Він знімав Oasis, Blur, The Prodigy та Ленні Кравіца для GQ і Vogue. Його портрет Мериліна Менсона навіть увійшов до 100 найкращих рок-знімків усіх часів.
Джайлз зізнається, що не мав особливих технічних навичок, але вмів швидко налагоджувати контакт з людьми. Це відчиняло двері до приватного життя зірок: перельоти першим класом, віскі в гастрольних автобусах і класичні атрибути богеми.
Як розповідає фотограф, одного разу після зйомки він сидів у готельному номері й плакав від абсолютної внутрішньої порожнечі. Гонитва за глянцевими обкладинками втратила сенс. Останньою краплею стала лондонська зйомка, де редактор та агент довели до сліз молоду акторку, змушуючи позувати топлес. Фотограф мовчки пішов до свого номера, кинув камеру на ліжко — вона відскочила, вилетіла у відчинене вікно й розбилася на асфальті.
Ця випадковість, за словами Дулі, стала початком дворічної ізоляції. Борючись із депресією, фотограф переїхав до рибальського містечка Гастінгс. Якось уночі під час шторму він уклав із собою угоду: дати собі два роки, щоб повністю змінити життя і присвятити його допомозі іншим.
Джайлз влаштувався доглядальником за пацієнтами з розсіяним склерозом і працював по 16 тижнів без вихідних. Він продав речі, а всі гроші витрачав на поїздки в зони конфліктів. «Я бачив несправедливість у світі, а єдиною моєю зброєю була камера», — згадує Джайлз.
«Я не визначаю себе як фотографа війни, — каже Дулі. — Я фотографую любов. Тут ви не побачите сцен насильства — лише життя, яке триває, попри біль». Він принципово уникає екшену, фокусуючись на тому, як люди відновлюють своє життя з уламків.
Артилерія бригади НГУ «Хартія» на Харківщині, вересень 2024 рокуФото Джайлза Дулі
«Права рука вціліла — значить триматиму камеру»
Але робота на війні забрала свою ціну. 2011 року, супроводжуючи американський патруль в Афганістані, 39-річний Дулі наступив на саморобну міну. Через вибух він втратив обидві ноги і ліву руку.
Переконаний, що жити йому залишилися хвилини, Джайлз просто зосередився на диханні. Вже в гелікоптері, коли бойові медики Філ і Сі Джей боролися за його життя, показники стабілізувалися, і Дулі почав думати про майбутнє. Засинаючи, він пообіцяв медикам випити з ними за 18 місяців.
Далі було 46 днів реанімації в Бірмінгемі. Інтубація (медичні трубки) змушувала спілкуватися лише кліпанням очей. Щоб не збожеволіти від відсутності стимулів, мозок фотографа почав генерувати власну реальність. Паралізований Дулі подумки проводив фотосесії для проєкту «100 портретів перед смертю» та вчився готувати складні страви, відчуваючи фантомні смаки.
Найважча криза накрила через три місяці, коли санітари вперше посадили його в крісло колісне. Як каже Дулі, побачивши в дзеркалі понівечене тіло, він відчув огиду. Але впертість перемогла. Фотограф сформулював нове правило: ніколи не думати про те, що втрачене чи непідконтрольне, а фокусуватися виключно на тому, що в його силах. Права рука вціліла — значить він знову триматиме камеру.
Пережите стало стимулом, і 2017 року Дулі започаткував благодійний фонд Legacy of War Foundation. Його принцип — мінімум бюрократії, максимум прямої допомоги місцевим ініціативам. Фонд купує землю для жіночих ферм у Руанді, працює в Лівані і, звичайно, в Україні.
До роботи фонду Дулі й команда залучають знаменитостей. Як каже фотограф, він зневажає «благодійний туризм» заради піару — кожен візит зірки має приносити гроші або політичний тиск. Коли 2022 року Бенксі таємно приїхав малювати графіті на Київщині, він пересувався на швидкій від фонду Дулі. Це врятувало митця від поліції, коли власниця будинку обурилася графіті на її стіні й викликала правоохоронців.
На знак подяки Бенксі випустив 50 принтів Fragile, видряпаних ножем для піци, зібравши кошти на нові швидкі для евакуації з Донбасу. Принти продали по 5 тис. фунтів стерлінгів, на сайт продажу за добу надійшло понад мільйон запитів і зафіксовано 3,5 тис. атак з російських IP-адрес. Дулі направляє й інших світових зірок. Наприклад, актрисі Анджеліні Джолі Дулі порадив їхати не в безпечні тилові міста, а до Херсона.
«Моє життя сформоване війною, але моє призначення продиктоване любов’ю», — каже Джайлз. В Україні він працює з 2010 року, коли знімав одеських безпритульних дітей. З початку великої війни його фонд спрямував понад 500 тис. фунтів стерлінгів і 29 тонн гуманітарної допомоги на підтримку людей з інвалідністю та літніх українців. Це карети швидкої допомоги, генератори, Starlink і медобладнання для прифронтових лікарень Херсонщини.
Дулі постійно буває на фронті. В одне з деокупованих сіл він привіз спецвізок для дівчини з церебральним паралічем, яку зґвалтували під час окупації. Після цього її мати написала британцю, що знову повірила в Бога. А 2025 року фонд запустив програму Futures, щоб навчати українських ветеранів з ампутаціями на техніків-протезистів.
«Життя кожного з нас було в руках іншого, і ми навчилися ділитися своїми страхами, надіями та мріями так само охоче, як ділилися тими жалюгідними крихтами добра, які перепадали на нашу долю». Харківська область, вересень 2024 року Фото Джайлза Дулі
«У тому страшному, пекельному місці, де смерть стала нашою постійною супутницею, ми відкрили в собі любов одне до одного. Згодом ця любов стала по-справжньому братерською. У бою наш світ звужувався до побратима зліва, побратима справа і ворога навкруги. Харківська область, вересень 2024 року» Фото Джайлза Дулі
Із 2022 по 2025 рік Дулі був глобальним адвокатом ООН із прав осіб з інвалідністю в умовах конфліктів. У Лозанні на конференції з розмінування він попереджав про жахливі наслідки мінування територій, порівнюючи Україну з французькою «Червоною зоною» під Верденом, де люди гинуть від снарядів Першої світової навіть через 100 років. Після завершення свого мандата Джайлз жорстко розкритикував ООН за імітацію інклюзивності замість реальних дій.
Евакуація, 30 липня 2024 рокуФото Джайлза Дулі
«Однорукий шеф»
Виставка Distortion/Memory/Resilience пронизана філософією Кінцуґі — японського мистецтва склеювання роз