Діячі культури України в СРСР після Другої світової війни легко потрапляли в Сибір і табори – історик
Письменник у СРСР міг легко потрапити у Сибір і табори (фото: Getty Images)
Під час Другої світової війни діячі мистецтва та української культури потрібні були СРСР для того, щоб піднімати патріотизм населення, бойовий дух і віру в перемогу.
Які діячі культури потрібні були радянській владі й чому
За словами експерта, під час Другої світової війни українська культура для СРСР була насамперед “ресурсом”.
“Щоб підняти патріотизм населення, підняти бойовий дух, підняти віру в перемогу. Хто найкраще може це зробити? Діячі мистецтва, української культури”, – визнав історик.
Він нагадав, що коли Володимир Сосюра в 1944 році написав “Любіть Україну” – “ніхто навіть не думав і камінця в його бік кидати”, бо всі розуміли, “про що йдеться”.
Тим часом Олександр Довженко написав кіноповість “Україна в огні”.
“Але проходить трохи часу і Довженка звинувачують в “надмірній самостійності”, в “недостатньому радянському патріотизмі”. Чому він у своїй повісті так зображує Україну? Як він так посмів писати?”, – розповів експерт.
За словами Білоуса, “цей список можна довго продовжувати”.
“До нього можемо додати Максима Рильського, Остапа Вишню і багатьох інших. Свого часу це було необхідним для центральної влади й використовувалося для боротьби зі спільним ворогом. А тепер – тих самих людей звинувачують в надмірній українізації, намагаються їх повернути в інтереси влади”, – зауважив фахівець.
Водночас він пояснив, чому радянській владі “зайшов” письменник Олександр Корнійчук.
“Бо він відповідав усім канонам, лекалам і образу радянського українця, яким він мав бути на погляд Москви. Якщо відкриєте старі шкільні підручники, зможете прочитати, що це – “український радянський письменник”. Це – російський письменник, а це – український радянський письменник. Це – український радянський історик і так далі”, – поділився Білоус.
Як приклад він навів п’єсу Корнійчука “Загибель ескадри”, в якій автор “не пише про українців, білорусів, росіян”.
“Він пише про радянських людей. Він чітко розставляє акценти, які мають бути в повісті на думку влади. Тому він має право займати високі державні пости, займати високі державні посади, може здобувати сталінські, ленінські, ще якісь премії”, – повідомив історик.
Якщо ж цього не було і твори письменника не відповідали радянським канонам, то “в кращому випадку – він буде собі вдома квітничок ростити”.
“А в гіршому, як Остап Вишня – Сибір і табори на 10 років”, – підсумував Білоус.