Дядечко Сем, Джон Булль, козак Мамай – Як виникли образи-символи у світі та в Україні – новини України
Олена Чебанюк
Власний національний образ-символ має майже кожна країна. Наприклад, англійці асоціюються з Джоном Булем, американці — з Дядечком Семом. За вагомістю, призначенням та основними функціями ці образи стоять поруч із державним прапором, гербом і гімном. Персоніфікований національний образ є важливим маркером, знаком, із яким народ кожної країни себе ототожнює. Потреба «представити самих себе самим собі» має давнє коріння, сягає біблійних часів і пов’язана з одвічним пошуком відповіді на запитання «Хто ми?».
Такий образ є героєм літературних творів, театральних вистав, карикатур, коміксів, мультфільмів, мемів, а також часто використовується в торговельних марках компаній і логотипах спортивних клубів.
Як виникли найпопулярніші образи — символи країн?
Найчастіше вони створюються за допомогою вигаданого персонажа жіночої або чоловічої статі. Жіночий образ представляє країну як територію. Традиція сягає архаїчних уявлень про землю-матір, мати-батьківщину, а отже, й матір-захисницю всіх мешканців країни. Тому з античних часів зберігається традиція називати країни переважно жіночими іменами. Національні персоніфікації часто доповнюють образи тварин: лев у Британії, гальський півень у Франції, чорний осборнський бик в Іспанії, білий орел у Польщі, кенгуру в Австралії.
Персонаж чоловічої статі — це зазвичай збірний образ, який уособлює ментальність, звички, типові риси характеру та моделі поведінки пересічного мешканця країни. Наприклад, данці для персоніфікації обрали Ож’є Данця — легендарного персонажа французького епосу, чехи обрали фольклоризований образ Чеха — героя «Хроніки» Козьми Празького — та літературного героя Швейка, в Румунії та Молдові — легендарних родоначальників волохів православних братів Романа і Влахата, канадці — лісоруба Джонні Канука.
Власне традиція використання алегоричних національних образів виникла у ХVІІІ столітті у Великій Британії. Тоді в памфлеті британського публіциста Джона Арбетнота вперше з’явився образ сквайра Джона Булля як гумористична алегорія типового англійця. Цей образ дуже швидко здобув популярність у Сполученому Королівстві. Подейкують, що до його створення доклався також відомий сатирик Джонатан Свіфт. Джон Булль, тобто Джон Бик, постав кремезним, опецькуватим селюком, який має грубу, вперту вдачу, одночасно є відвертим і хитрим, керується здоровим глуздом, постійно має борги та проблеми з податками, проте є полум’яним патріотом, який зневажає все неанглійське. Газетні карикатуристи надали йому вигляду кругловидного товстуна з незмінними бакенбардами, в червоному сюртуку, білих штанях і короткому циліндрі.
На початку ХІХ століття в театрі Хеймаркет поставили п’єсу Джона Колмена-молодшого «Джон Булль, або Сімейне життя англійця». Під час вистави Джон Булль перемагає всіх своїх підступних ворогів і стає успішним банкіром. Відповідно до нового статусу поступово змінюється й візуальний образ Джона Булля. Він постає вже респектабельним повновидим джентльменом у одязі національних британських кольорів: синьому фраку, червоному жилеті, білих лосинах, циліндрі та чорних чоботах із жовтими вилогами. У політичних карикатурах, агітаційних плакатах часів Першої та Другої світових воєн біля його ніг часто слухняно сидить англійський лев, що символізує силу та могутність Британської імперії.
National Museum of American History
Зараз ім’я та зображення Джона Булля використовується як товарний знак міжнародною мережею ресторанів. Паб «Джон Булль» є і в Києві на вулиці Саксаганського: на вході вас зустріне фігура Джона Булля з мордою бульдога замість обличчя, із сигарою в зубах, яка всім своїм виглядом нагадує Вінстона Черчілля.
Власну історію та міфологію має Дядечко Сем — найпопулярніша та найбільш знана у світі персоніфікація країни та уособлення Америки. За офіційною версією, прототипом Дядечка Сема став Семюель Вілсон. Він народився 13 вересня 1766 року в Массачусетсі. 1789 року переїхав до міста Трой у штаті Нью-Йорк, де разом із братом відкрив м’ясопереробну компанію. Під час війни 1812–1814 років між США та Великою Британією їхня компанія виграла контракт на постачання продуктів для армії. Тару з м’ясом маркували ініціалами підрядника збройних сил Ельберта Андерсона Е.А. та U.S. на позначення Сполучених Штатів. Проте робітники компанії жартували, що U.S. означає Uncle Sam, тобто Дядечко Сем — прізвисько, яким називали Семюеля Вілсона в місті Трой. Жарт швидко поширився, й уже наступного року на політичному плакаті з’явилася карикатура, де Наполеон Бонапарт, зображений поруч із Джоном Буллем, нібито каже: «Якщо Дядькові Сему треба, я радо йому допоможу». Того ж року газета «Трой Пост» згадувала Дядечка Сема як узагальнений образ Сполучених Штатів. Після цього Дядечко Сем швидко набув популярності, його ім’я для персоніфікації Америки почали уживати журналісти, політичні оглядачі, йому присвячували памфлети та книжки.
А легендарний прототип американського образу-символу Сем Вілсон отримав офіційне визнання та пошанування як національна персоніфікація Америки у спеціальній резолюції Конгресу від 15 вересня 1961 року: «Сенат і Палата представників ухвалили рішення, що Конгрес складає шану дядькові Сему Вілсону з Троя, штат Нью-Йорк як прототипу національного символу Америки Дядечка Сема». На батьківщині Семюеля Вілсона в місті Арлінгтон, штат Массачусетс, і на Рівертон-Парк у Трої, штат Нью-Йорк, установлено йому пам’ятники.
Дядечко Сем, який народився як жарт і отримав життя завдяки карикатурам, на сьогодні є найзнаменитішим персоніфікованим державним символом. Найпопулярнішим і найупізнаванішим є зображення Дядечка Сема на яскравому плакаті із закликом до американців вступати до армії. З плакату художника Генрі Монтгомері Флетчера 1917 року дядечко Сем цілиться в глядача пальцем: «Ти потрібен мені в армії США».
Вікіпедія
Під час останніх вибрів президента США Республіканська партія використовувала цю композицію на білбордах, постерах, агітаційних плакатах, футболках.
EPA-EFE/ALLISON DINNER
Здебільшого національні образи-символи вживаються з пропагандистською метою під час війн та політичних протистоянь різних країн. Так, за Російською імперією міцно закріпився образ-символ «русского Івана». Напередодні російсько-японської війни на пропагандистському плакаті 1905 року Іван-велетень у папасі, шароварах і червоній косоворотці знущально сміється з Дядечка Сема та Джона Булля, які натравлюють на нього маленьких японців і китайців.
geomap
А дванадцять років по тому Дядечко Сем і «русскій Іван» вітаються як представники Нового Світу й тиснуть один одному руки на плакаті з промовистою назвою: «Товариші-демократи Іван і Дядько Сем. Братання союзників: Америка вітає Росію». Датується плакат приблизно кінцем 1917 року. Припускають, що створено його за афішею зафільмованої інсценізації Девіда Гріффіта, проте не збереглося відеокопії цього проєкту, немає навіть згадок про нього у фільмографії видатного американського кінематографіста.
Wikiwand
Івана як персоніфікований символ Російської імперії в Радянському Союзі заступив робітник у кепці та спецовці. На радянських карикатурах він неодмінно перемагає підступного Дядечка Сема — агресивного імперіаліста, кривавого мілітариста та капіталіста-глитая.
Україна має кілька персоніфікованих національних символів. Усі вони представлені на київському Майдані Незалежності. Так, Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь є образами української національної міфології про легендарне заснування міста Києва та походження літописної династії. Ці персонажі є для українців першими національними героями. Їхні імена зберігаються в топоніміці Києва, сучасних назвах торговельних марок, постерах, мемах.
Монумент Незалежності — тріумфальна колона, встановлена на Майдані до десятиріччя незалежності України — увінчує жіноча постать із гілкою калини в руках. За задумом скуптора Анатолія Куща, вона є алегорією України-матері, українською Орантою, що в адорації — молитовному жесті піднятих рук — звертається до Бога, благаючи в нього захисту для українського народу. За скульптурою міцно закріпилася назва Берегиня. Хоча берегині, згідно із вставками до перекладів із грецької мови «Слова» святого Григорія і «Слова» Івана Золотоустого, — це, певно, персонажі слов’янської демонології. Проте в масовій свідомості українців Берегиня з легкої руки народознавця Василя Скуратівського закріпилася як символ материнства, мудрості та духовної сили.
depositphotos /DmyTo
Найвлучнішою й найпоширенішою персоніфікацією національного характеру та ментальності українців є персонаж української традиційної культури Козак Мамай, скульптуру якого також установлено на Майдані. Жоден інший народ не має схожого персонажа. Народні картини під умовною назвою «Козак Мамай» малювали на полотні й папері, на стінах помешкань і на скринях, вуликах, дверях хат та інших побутових предметах.
Вікіпедія
Унікальність «Мамаїв» полягає в тому, що вони були прикрасою і селянських хат, і дворянських садиб. Гетьман Павло Скоропадський згадував про маєток свого діда в Тростянці на Чернігівщині: «В домі всюди висіли старі портрети гетьманів та різноманітних політичних і культурних діячів України, було кілька старовинних зображень «Мамая». Традиційно козака Мамая зображували в позі зі схрещеними ногами, з кобзою в руках, поруч із ним — зброя та вірний кінь. Саме такий образ-символ козака є невід’ємною частиною основотворчого для української самоідентифікації козацького міфу, він є персонажем дум, пісень, казок, легенд і вертепних драм, героєм літературних творів і художніх полотен.
Водночас в українській масовій культурі закріпився й інший образ — образ козака (козаків) із мультсеріалу «Як козаки…». Всі дев’ять серій цього мультфільму мали шалену популярність в Україні.
Скріншот Youtube
Авторство цього забраження козака належить режисеру-мультиплікатору Володимиру Дахну та художнику Едуарду Киричу. Мультяшний образ козака широко використовується у карикатурах, сувенірній продукції, має кітчевий характер і далеко не всіма українцями підтримується.
Під час політичних спротивів на Майдані Незалежності, особливо під час російсько-української війни, обидва образи козака — і класичний «мамаївський», і кітчевий мультяшний — використовуються на політичних плакатах, агітаційних постерах, в карикатурах на ворога, інтернет-мемах і фотожабах та залишаються тим персоніфікованим національним образом, із яким українці себе отожнюють.
Національні персоніфікації — це більше, ніж вигадані персонажі. Вони вбирають у себе надії, мрії та ідеали цілих народів. Вони з’являються, щоби стати обличчям народу й епохи, і залишаються з нами, навіть коли епоха минає. Зрештою, кожна нація так чи інакше прагне побачити себе в дзеркалі культури — у вигляді образу, що промовляє мовою серця.