День пам’яті Героїв Крут 29 січня – історія подвигу юнаків і традиція вшанування
В Україні вшановують Героїв Крут (фото: Getty Images)
29 січня в Україні вшановують пам’ять Героїв Крут, які у 1918 році зупинили стрімкий наступ більшовиків на столицю. Затримка ворога дозволила українській делегації укласти Брестський мирний договір, яким західні країни визнали УНР незалежною державою на світовій арені.
- Як курсанти зупинили наступ більшовицьких військ
- Що розповідали про бій самі “крутянці”
- Як вшановують Героїв Крут
Як курсанти зупинили наступ більшовицьких військ
22 січня 1918 року у Києві проголосили незалежність Української Народної Республіки. Після чого військове керівництво почало готуватись до наступу більшовиків. Очікувалось, що вони підуть з полтавського напрямку, тому туди відправили найкраще підготовлені підрозділи.
Натомість у Крути, що за 18 км від Ніжина, перекинули курсантів Першої української військової школи. Дані про їх чисельність різниться – від 250 до 400 осіб.
Загалом з української сторони під проводом 27-річного Аверкія Гончаренка виступили 500-600 бійців. Крім курсантів, у бій вступили добровольці Студентського Куреня, козаки Куреня Смерті з місцевого Вільного козацтва, а також охорона залізниці.
На озброєні у них було 16 кулеметів і “саморобний бронепотяг” – гармата, встановлена на залізничній платформі, яка могла пересуватися по колії. Також був вагон із запасом набоїв та гранат, лазарет.
Більшовицькі війська очолював Михайло Муравйов (керував з-під Бахмача), Рейнгольд Берзін і Павло Єгоров. Тоді у бій вступили 3 000 – 4 000 російських військових, які були значно краще озброєні.
Бій розпочався близько 9 ранку 17 (30) січня і тривав приблизно 10 годин. Під вечір сотник Гончаренко отримав телеграму з Ніжина, що курінь, який там був розташований, підтримав радянську владу. Враховуючи нові загрози, командир наказав відходити до потяга, що стояв на іншій стороні станції Крути.
Втім, одна чота повернулась на станцію, коли ту вже захопили більшовики. 27 курсантів потрапили у полон. Над ними росіяни спершу знущались, а потім розстріляли. За свідченнями очевидців, 19-річний юнак Григорій Піпський перед стратою почав співати “Ще не вмерла Україна”, решта полонених теж підтримали його співом.
За оцінкою істориків, на результат бою вплинуло те, що загін на станції Бобрик під керуванням Симона Петлюри покинув позиції в Крутах і повернувся у Київ, аби придушити більшовицьке збройне повстання на заводі “Арсенал”.
Подвиг “крутянців” дозволив сповільнити наступ більшовиків на 4 дні (за іншими даними на 5). Завдяки цій затримці українська делегація змогла укласти Берестейський мир із західними країнами (вихід із Першої світової), за умовами угоди Українську народну Республіку визнали незалежною, рівноправною державою.
Григорій Піпський (скриншот)
Учасник бою під Крутами Микола Корпан (фото: kruty.org.ua)
Дані щодо українських втрат різняться. Історики називають від 70 до 100 загиблих, із них – 27 розстріляних студентів, а ще близько 250 поранених. Наголосимо, що у бою брали участь не лише курсанти, але їхня загибель найбільше вразила українців.
“Крутянців” змогли похоронити на Аскольдовій могилі у березні 1918 року, лише після того, як Чернігівщину повернули під контроль УНР.
“Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти головами в цій святій боротьбі. Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення цієї свободи”, – заявив у прощальній промові Михайло Грушевський на похороні “крутянців”.
У 30-х роках радянська влада зруйнувала поховання Героїв Крут і перетворила Аскольдову могилу на парк. За часів незалежності братську могилу не вдалося віднайти, зараз там встановлений символічний пам’ятний хрест у честь загиблих курсантів.
Прощання з Героями Крут у Києві (фото: Вікіпедія)
Що розповідали про бій самі “крутянці”
Після цих трагічних подій бійці, яким вдалося тоді вижити, поділились спогадами про бій під Крутами.
“Раз за разом характеристичні стріли з потягу і батарея б’є з лівого боку, там власне розвинулась наша лава. Вискакує потяг з двома вагонами і платформою, на котрій стоїть 75-мм гармата. Ото такий наш бронепотяг! Одна гармата, один кулемет і 5 чоловік залоги. З противної сторони артилерія б’є щораз силою 8-10 гармат, вибухи густіші, але не цільні”, – згадував учасник бою Никифор Авраменко.
Курінь бійця відступив після бою і він виїхав під прикриттям “бронепотяга”. Втрати їхнього особового складу склали близько 30 загиблих і ще до 60 поранених. За словами Никифора, втрати ворога були в рази більші, як це зазвичай буває у тих, хто наступає.
“З жалем і пригнобленням вертались ми з першого поважнішого бою – переможені. Будь нас 1500-2000 обстріляних з батареєю артилерії, наслідки бою були б одворотні, не ми одходили б переможені. Офірна найцінніша студентська молодь чесно і героїчно ставила чоло двадцять разів лічнішому (численнішому, – Ред.) військові з двома батареями”, – згадував Авраменко.
Никифор Авраменко (скриншот книги “Спомини Запоріжця”)
Боєць Левко Лукасевич потім згадував, що під кінець бою у курсантів залишалось всього по кілька куль.
“Це був дуже тяжкий відступ. Ми, вояки, зрозуміли, що частково оточені. Набоїв ставало щораз менше. Багатьом стрільцям рушниці від перегріття затялись і перестали стріляти. Вони, як і менш досвідчені стрільці, віддавали набої кращим стрільцям, а самі вдягали на рушницю багнет, як єдину останню зброю, і понуро відступали під кулями наступаючого зі всіх сторін ворога. Наші кулемети майже не працювали із-за браку амуніції”, – згадував Левко.
У спогадах Лукасевич поділився, що кулеметник, який мав інвалідність, ніс ще з одним стрільцем кулемет на плечах, щоб не лишити його ворогові.
“Кілька кілометрів відступу здавались вічністю. Коли ми були біля потягу, який чекав на нас десь далеко в полі, мало у кого лишилось по три-п’ять куль”, – згадував боєць.
Як вшановують Героїв Крут
На Галичині культ Героїв Крут поширився у середині 20-х років, завдяки “Пласту”. Після приєднання західних регіонів до Союзу про вшанування подвигу “крутянців” не могло і бути мови.
Лише напередодні відновлення незалежності України у суспільстві знову заговорили про бій і його значення. 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України і безпосередньої участі В’ячеслава Чорновола, Студентської спілки, Товариства української мови, інших патріотичних організацій в Крутах встановили березовий хрест. А у 2006 році на станції відкрили Меморіальний комплекс “Пам’яті героїв Крут”.
Щорічно 29 січня до пам’ятника на Аскольдовій могилі у Києві, а також на станції у Крутах покладають квіти офіційні особи країни і небайдужі українці. Подібні заходи проводять по всій Україні.
“У хлопців був наказ зупинити більшовиків і відійти. Вони його виконали. Вони герої не через смерть, а через ту місію, яку вони виконали. Пишаймося хлопцями, 15-річні, 16-річні пацани зупинили Муравйовських мордоворотів. У курсантів не було жодної історії від їхнього діда про Незалежну Україну на той час, але вони за неї стали у перші ж дні проголошення Незалежності”, – каже історик Олександр Алфьоров.
Козацький хрест на Аскольдовій могилі (фото: Вечірній Київ/Борис Корпусенко)