День Києва 2025 – музейниця Наталія Пінчук в інтерв’ю РБК-Україна розповіла про столицю

25 травня відзначають День Києва (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Чи справді Києву 1500 років? Чому столицю називають "матір’ю міст руських"? І де насправді стояла фортеця князів? До Дня Києва РБК-Україна розпитало науковицю "Музею історії Києва" Наталію Пінчук про головні міфи, легенди та маловідомі факти про народження міста.

Головне:

• На пагорбах чи на Подолі біля Дніпра? Де насправді був древній Київ?
• Чому Київ називають “матір’ю міст руських”?
• Нашій столиці не 1500 років. Коли і чому створили цей міф?
• Як розбудовували Київ і до якої катастрофи призвів радянський період?
• Що варто побачити в Києві і про які місця рідко знають навіть кияни?

Київ – не лише про сучасність, метро й кав’ярні. Це місто виростає з глибини віків, з легенд, літописів і залишків старовинних мурів, що й досі дрімають під нашими ногами. Тож до Дня Києва ми розпитали провідну наукову співробітницю “Музею історії Києва” Наталію Пінчук про те, де насправді ховається прадавнє коріння нашої столиці – і куди варто йти, щоб побачити Київ у його першооснові.

Княже місто: де народжувався Київ

– Де був розташований історичний центр Києва?

– Київ, як і решта середньовічних міст складався із двох частин – верхньої або гори та Подолу – нижньої, що простяглася по долу Дніпра. Одні вчені вважають, що Київ розпочинався з Подолу. Інші дослідники кажуть, що верхнє місто – перше городище. Саме воно згадується у літописах, і саме зі Старокиївської гори, там, де нинішня садиба Музею історії України, взяла свій початок наша столиця.

Поділ був торгівельно-ремісничим посадом давнього Києва. Там розташовувався найбільший у середньому Подніпров’ї порт. Кілька років тому на Поштовій площі знайшли залишки вулиці приблизно того періоду. Будемо сподіватись, що колись там зроблять музей і законсервують рештки стародавнього міста.

Провідна наукова співробітниця “Музею історії Києва” Наталія Пінчук (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Парадним входом у верхнє місто були Золоті ворота, які збудували в ХІ столітті. Є кілька версій, чому їх так назвали. Найбільш ймовірна – тому, що Київ рівнявся на Константинополь, хотів бути схожим на нього. Тому назва може бути аналогією до константинопольських воріт, так само як і Софія була названа по аналогії до константинопольського собору.

Друга теорія говорить, що колись за в’їзд у місто платили мито 1 золотий, але це, скоріш, фольклорна версія. Третя – що над брамою була позолочена церква, тому й Золоті ворота.

Літопис пише, що Русь і, зокрема, Київ святили у річці Почайній – притоці Дніпра. За переказами, у ХІІІ столітті вона нібито зникла під землею, але насправді вона зараз частково закрита колектором і єдине місце, де виходить на поверхню і її можна побачити – в районі сучасної станції Почайна.

Під землею нашої столиці ще багато історичних скарбів і таємниць. Інститут археології НАН проводить зараз розкопки і в Києві, і околицях. Тож нас чекають відкриття.

– Де найбільше збереглось стародавніх пам’яток Києва?

– Стародавній Київ – це Софія, Лавра, Видубицький монастир, фундамент Десятинної церкви і Золоті ворота. Це ХІ-ХІІ століття – часи домонгольської навали. Тоді було дуже мало кам’яних споруд, а дерев’яні з тих часів зберегтися не могли, як і знаменитий київський замок.

– Розкажіть про нього.

– Київ колись входив до складу Литовського князівства, мав певну автономію. За наказом Великого литовського князя у місті збудували замок. У ХIV-ХVІ ст. він став найбільшим фортифікаційним укріпленням на всьому середньому Подніпров’ї й виконував оборонну функцію – захищав Київ від набігів татар.

На території замку знаходився князівський палац, потім – палац київських воєвод. Замок звели на горі Замковій, яку ще називають Киселівка – від імені останнього воєводи Киселя.

Це був дерев’яний замок, але із досить міцними спорудами. Його тричі руйнували. Двічі відбудовували, але коли винайшли артилерію, то він втратив своє значення, бо не міг протистояти новій зброї.

Залишився малюнок того замку і є багато літописних свідчень, креслення, описання, спогади. Тому його змогли реконструювати у вигляді макета.

Палац на Замковій горі (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

– Чому Київ називають “матір’ю міст руських”?

– Це літописний вираз із “Повісті минулих літ”. Київ був столицею давньоруської держави (її по-різному називають), бо займав дуже вигідне географічне положення – був на перетині торгівельних шляхів. Один із найважливіших – відомий шлях із варяг у греки, що проходив по Дніпру і з’єднував північні країни з могутньою Візантією на півдні Європи.

Місто було крупним портом на Дніпрі. Таке розташування дало поштовх до розвитку як торгівельно-логістичного центру. Згодом тут формується держава.

– Які легенди про стародавній Київ ви розповідаєте своїм відвідувачам?

– Серед усіх легенд – дві найвідоміші. Перша про трьох братів-засновників Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь. Подібні легенди є і в інших народів, згадайте Рим та історію про двох братів, які заснували місто. Але всі ці історії мають під собою певні підґрунтя і не виникають на порожньому місці.

Ще одна відома столична легенда – про Андрія Первозванного, який подорожував і зупинився на київських схилах, провів тут ніч, а прокинувшись, озирнувся навкруги і сказав – тут буде велике місто і багато церков збудує Бог. Зараз на цьому місці Андріївська церква, яка теж є символом Києва.

– Іноді можна почути, що Київ старший за Париж і Лондон. Це так?

– Ні, звичайно. Наша столиця сформувалася в останній чверті ІХ століття. А Париж був закладений ще до нашої ери, Лондон – у першому столітті нашої ери.

– А чому ж тоді кажуть, що Києву півтори тисячі років?

– Це радянський міф. Авторитетний академік Петро Толочко став автором “державного замовлення”, щоб вигідна теорія перетворилась на офіційну версію. В основі його твердження було те, що на Старокиївській горі виявили поселення, яке датують V століттям нашої ери. Там дійсно знайшли кераміку та інші ремісничі вироби, є згадки про це поселення в іноземних хроніках, але як місто його розглядати не можна.

Втім, у радянські часи дуже хотіли мати визначну дату. Тоді із бюджету отримали мільйон рублів, а рішення про 1500-ий вік Києва ухвалили на рівні ЮНЕСКО, але воно було політичним. У рамках цього святкування зробили дуже багато чого в місті: реконструювали Золоті ворота, реставрували Маріїнський палац, відкрили наш музей. І цей міф про 1500 років Києва досі гуляє.

Сліди різних епох: як розбудовували Київ протягом століть

– У Києві поряд співіснують пам’ятки стародавнього періоду і новітні споруди. Як взагалі забудовувалось місто?

– Київська забудова має декілька етапів. Перш за все, це історія стародавнього Києва – Лавра, Софія, собор Видубицького монастиря, залишки Десятинної церкви, Золоті ворота. Потім бароко – ХVIII століття споруди, які звели на території Лаври і Софії, деякі церкви, зокрема побудовані коштом гетьмана Мазепи. Це Києво-Могилянська колегія, мазепинський корпус.

І будівельна лихоманка кінця ХІХ і поч. ХХ ст, коли Київ перетворюється на справжню європейську столицю і це все відбувалося на фоні капіталістичного виробництва. Зводились споруди нетипові для тогочасної столичної забудови: банки, біржі, палаци багатіїв, музеї, театри, фабрики і промислове будівництво.

Центральні вулиці почали вимощувати бруківкою лише у кінці ХІХ століття. Розпочали з вулиці Фундуклеївської, нині це Богдана Хмельницького. Та давня бруківка і досі лежить біля театру Франка, на решті ділянок її вже замінили.

Майдан Незалежності на початку 1900-х років (фото з відкритих джерел)

Сучасний Майдан Незалежності (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

– Що скажете про радянський період? Як він вплинув на столицю?

– Найбільша трагедія для Києва за часів Союзу – коли в 30-х роках знищували храми. Близько 70 культових споруд зруйнували. Найбільш відомі – Михайлівський Золотоверхий, церква Богородиці Пирогощої, Військовий Микільський собор.

З позитивного – будівництво метро. Холодна війна, яка повпливала на специфіку будівництва підземки й послужила нам на руку у сучасній війні. Ці станції, які були збудовані перші в радянський час – від Вокзальної до Дніпра – проектувались із розрахунком, що там можна буде сховатися від ядерного вибуху. Вони були найглибші, мали гермозатвори, туалети, джерела води. І в сучасну війну вони стали першим прихистком для багатьох киян.

Будівництво метро – було будівництвом століття, хоч багато процесів не були автоматизовані. Наприклад, землю зі станції Арсенальною витягували вручну відрами. Будівничі і працівники метрополітену були своєрідними героями. Дехто на цьому навіть піарився. Є відомий знімок Павла Тичини із відбійним молотком у підземеллі поряд із робітниками. Туди навіть водили шкільні екскурсії.

Хрущовки – теж позитивна зміна, хай би хоч як зараз про них не говорили. Все-таки людей переселили туди з комуналок і бараків.

Майдан Незалежності у 1990-ті роки (фото з відкритих джерел)

Сучасний Майдан Незалежності (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

– Який історичний район Києва найбільше зараз страждає від забудови?

– Всі. Заповідна частина охоплює майже весь центр Києва, але ж забудова там ведеться. Наприклад, Афанасіївський Яр, вулиці Гоголівська та Тургенєвська – всі забудовані-перебудовані й від їхньої історичної зовнішності нічого не лишилось.

За правилами, на таких ділянках мали б проводити розкопки, так як колись робили на Майдані перед забудовою, хоч і поспіхом. А на практиці таке навряд чи є. Якщо це окрема споруда, не визначена як пам’ятка, її можуть просто знести, а місце забудувати. До речі, сам Майдан часто теж критикують, оскільки він не має архітектурного ансамблю – кожну споруду проектував інший архітектор.

Європейська площа і початок Хрещатика (фото з відкритих джерел)

Європейська площа і початок Хрешатика (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

–​​​​​​​ Якими вулицями варто прогулятись, щоб побачити найбільше старовинної забудови?

– Андріївський узвіз багатий на таку забудову, але він вже “вилизаний”. Варто походити з екскурсоводом по Подолу, навіть на Контрактовій площі є старі споруди. Але це все будувалось після великої пожежі 1811 року, яка знищила весь дерев’яний Поділ. Потім його відбудовували за проектом Вільяма Гесте. Він його поділив на рівні квадрати-квартали, бо до цього вулиці були криві й круті.

На Липках менше історичної забудови, але там можна побачити міні-палаци кінця ХІХ початку ХХ століття. А ще – вулиці Стрілецька, Рейтерська та прилеглі до Ярославого валу. Донедавна історичною була і Тургенєвська.

Хрещатик (фото з відкритих джерел)

Хрещатик (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Про столицю, символи міста і киян

–​​​​​​​ Коли людина вперше приїжджає в Київ, що варто побачити?

– Софія, Лавра, а далі вже за смаками. Це можуть бути й столичні театри та музеї. Всі хочуть пройтись по Хрещатику. Але всі, хто приїжджає і хоче стати киянином – мають цікавитись історією міста.

–​​​​​​​ Про які визначні місця часто не знають навіть кияни?

– У нас деякі місцеві іноді навіть не виїжджають зі свого району. Коли ми водили екскурсію по Липках, то багато киян відкривали ці місця для себе. І таких локацій багато. У Києві є парк “Кинь грусть”, про який мало хто знає. Колись там були дачі багатіїв, найвідоміший з них – друкар і книговидавець Стефан Кульженко. Також там були майстерні столичних художників. Парк створили у 70-х роках минулого століття, але місцевість відома ще з ХVIII століття.

Також киянам варто більше дізнаватись і про Звіринецькі печери і Татарку, на деяких вулицях якої взагалі нема сучасної забудови.

Фунікулер (фото з відкритих джерел)

Фунікулер (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

– Чому каштани стали символом столиці?

– Каштани з’явились ще у давній Києво-Печерській лаврі. Взагалі первинно сади й парки створювались при монастирях і церквах. Каштани у Київ могли завести ще у ХV столітті, дехто називає навіть більш ранній період. Відома історія про те, що каштанами засадили Бібіковський бульвар (нині бульвар Шевченка, –​​​​​​​ Ред.), а тоді їх на одну ніч викорчували через те, що вони не подобались Миколі І, – виявилась байкою.

Втім, у спогадах і путівниках є свідчення про велику кількість парків у Києві. З початку ХІХ століття у київських вельмож були приватні сади. Вони там навіть робили літні кафе, де можна було за невеликі гроші пригоститись фруктами, чаєм, цукерками.

– А яким був “портрет” киянина 100 років?

– До Другої світової було багато євреїв, які переважно жили на Подолі і займались ремеслами і торгівлею, а багаті купці жили і на Липках, який вважався аристократичним районом. Слід зазначити, що на початку ХХ ст. фіксували населення не за національністю, а за віросповіданням. Так от православна громада була найбільшою, потім з великим розривом йшли католики та юдеї, а далі вже інші конфесії.

Поділ на початку 1980-х років (фото з відкритих джерел)

Сучасний Поділ (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

– Хто з видатних киян найбільше доклався до розвитку міста?

– У нас знакові персони Києва представлені на виставці у виді пам’ятників, щоб підкреслити, що пам’ять про них шанується і живе протягом тривалого часу. Серед них: Антоній Печерський, Іван Миколайчук, Марія Примаченко, Микола Амосов, Віктор Глушков та багато інших. Так, багато хто з них не народився в Києві, але усі вони тут люди жили й творили.

– Що ще можна побачити на цій виставці?

– Це авторська виставка “Насторожі святої Софії”. Її ідея – показати довговікове протистояння України та Росії і, як результат цього протистояння, – війна. Вона не дає готових відповідей, а скоріш їх ставить.

Виставка починається з експонування фото Софії Київської, оскільки це тисячолітній символ України. Також демонструємо макет пам’ятника магдебурзькому праву – як символу демократії, яка існує з ХV століття. Тут представлений герб столиці, який прикрашав магістрат – на ньому покровитель міста Архангел Михаїл. В експозиції є копія Євангеліє Остромирове – давня рукописна пам’ятка українською мовою, як символ духовності нашого народу.

Одна з інсталяцій показує, як трансформувалось місто під час війни і його жителі. Колись кияни робили затишок в оселях, колекціонуючи різні милі дрібнички. Зараз люди багато часу змушені проводити під час тривог у метро, бомбосховищах – там діти малюють малюнки, так створюючи умовний затишок.

Ще одна експозиція показує славнозвісну київську цеглу. На початку ХХ століття у місті й на околицях було багато цегельних заводів, київська цегла була візитною картою столиці. Тепер поряд із цією цеглою ми експонуємо іграшки, які кияни принесли на руїни розбомблених будинків.

Інша інсталяція показує, як місто проходить декомунізацію і змінюються назви його вулиць. За моїми спостереженнями, треба десь з три покоління, щоб люди перелаштувались на новий лад і місто почало жити з новим мисленням.

Експозиція виставки “Насторожі святої Софії” (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Джерело