День героїв Небесної Сотні – Ігор Пошивайло про подвиг Майдану та сучасну війну з Росією
Директор музею Майдану Ігор Пошивайло (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
Під час Революції Гідності на Майдані у 2013-14 роках постраждали 2,5 тисячі людей. За час протестів силовики вбили 107 учасників Майдану. Більшість з них загинули з 18 до 20 лютого. Згодом загиблих в ті дні борців за Україну назвали Небесною Сотнею. Про важливість пам’яті цих подій і їх переосмислення під час війни – у інтерв’ю директора музею Майдану для РБК-Україна.
20 лютого Україна вшановує день пам’яті Героїв Небесної Сотні – на честь всіх, хто віддав життя за свободу та європейське майбутнє країни під час Майдану 2013-2014 років. Цей день – одна з чорних дат Майдану. 20 числа лише за один день загинули 48 мирних учасників протестів та 4 правоохоронці.
Революція Гідності стала однією з ключових подій сучасної історії України і символізує боротьбу за свободу. Значення цих подій з війною тільки посилилося: Майдан 11 років тому став точкою неповернення у відносинах з російським режимом і згуртував суспільство в боротьбі за своє майбутнє без впливу імперії.
Генеральний директор музею Майдану Ігор Пошивайло розповів РБК-Україна, як сприймають події Революції Гідності під час великої війни, які сторінки нашої історії варто вважати переможними і чи вдалося врешті Україні вибороти те, за що віддали свої життя люди на Майдані 11 років тому.
– Ігоре, чи бачите ви згасання інтересу до тем Майдану, коли пройшло вже 11 років після цих подій?
– Така тенденція була до повномасштабного вторгнення. А зараз, навпаки, є значне зацікавлення цією темою. Зараз бачимо спробу зрозуміти глибше, що відбувалося тоді, яке відношення події Революції Гідності мали до сьогодення. Які були вивчені важливі уроки, який досвід ми набули.
Навіть наші закордонні партнери почали втрачати політичний інтерес до Майдану за три роки після нього. А зараз, навпаки, ми маємо великий попит на виставки та екскурсії, на які приходять іноземці, керівники держав, політики, високі делегації, представники країн ЄС. Особливо 21 листопада та 20 лютого.
Тому Музей Майдану, як один з активних учасників формування політики і культури пам’яті, намагається максимально показувати тяглість нашої боротьби за незалежність і свободу, позиціонувати Небесну Сотню як перших героїв російсько-української війни. Оскільки взимку 2014 року відбувся перший переможний бій у битві, яка триває д сьогодні. Майдан і сучасна війна – це не відокремлені події, а єдиний процес реагування України на агресію РФ – потенційну чи фактичну. Це дуже важливо усвідомлювати.
Тяглість цієї боротьби підтверджується і тим, що мирний спротив беззбройних громадян перетворився на збройний спротив агресії кремля. Це єдиний масштабний екзистенційний процес, який триває і досі.
Тому я не вважаю, що зацікавлення Майданом спадає. Треба також розуміти, що драматичні події на Майдані перекриваються іншими травматичними подіями війни, загибеллю воїнів, мирних громадян.
Тому цей біль, емпатія до загиблих – все це зараз відбувається у дуже чутливій формі. І будь-якій притомній людині важко витримати таку тривалість трагічних подій, важко витримати такі величезні масштаби горя. Зараз чутливому громадянину активно відвідувати комеморативні заходи, які сьогодні існують в Україні, надзвичайно важко.
Майдан і сучасна війна – це дві нерозривні події, – директор музею Майдану Ігор Пошивайло
Погляньмо на наш історичний календар. Ми постійно, цілий рік, ледь не кожного дня відзначаємо складні події. Приурочені Голодомору, і репресіям та розстрілам, і жертвам Другої світової війни. А ще – Чорнобиль, потім Майдан, велика війна. Тому я би не сказав про згасання інтересу до нашої сучасної історії. Це перенасиченість людської психіки сьогодні травматичними подіями.
Подібну ситуацію, до речі, помічали на першу річницю Майдану у листопаді 2014 року. Ми зробили тоді важливу виставку в Музеї Івана Гончара, де арт-кураторомами були Влодко Кауфман та Катерина Ткаченко. І побачили, що учасникам подій, самим майданівцям, складно було її відвідувати. Виставка заново пробуджувала біль, переживання за загиблих, за поранених. Це нормальні процеси, пов’язані з людською психікою і пам’яттю.
Але така ситуація не означає, що ми маємо менше говорити на цю тему. Цими пам’ятними днями на Алеї Героїв Небесної Сотні ми приймали біля 40 школярів, які прийшли на екскурсію. Їхні вчителі підготували для них квести. Запитували дітей, чи знають вони, скільки героїв в Небесній сотні, скільки років наймолодшому і скільки років найстаршому. То я був приємно здивований, що діти все це добре знають, орієнтуються в цій інформації, приходять і вшановують пам’ять героїв.
Сьогодні в умовах великої війни, ми також не повинні забувати чи применшувати роль наших співгромадян, які без зброї в руках мужньо й саможертовно вийшли на Майдан протистояти діям злочинної влади і силовикам. Їхню боротьбу нині продовжують їхні побратими, які були тоді на Майдані, а вже зараз – на війні. Також серед наших воїнів сьогодні на фронті відважно воюють ті, хто на Майдані не був, бо в той час вони були ще зовсім юні, тому важливо актуалізувати і для них подвиг Небесної Сотні.
Звичайно це різні рівні боротьби, але зв’язок між Майданом і війною цілком очевидний – це та глибина нашого громадянського і військового подвигу як реакція на зазіхання поневолити Україну. Це не якийсь спонтанний протест, а усвідомлений вибір громадян чи то у цивільній формі, чи то у військовій, усіма способами боронити Україну.
– З якими історичними подіями нашої країни ми можемо пов’язати події Майдану і жертву героїв Небесної Сотні? З історії виглядає так, що це етап продовження боротьби, яка була у нас і кілька століть тому.
– Так, звичайно. Події, які відбувались в кінці 20 століття, – і Революція на граніті, і подальші Майдани, – є продовженням тих процесів, які тривали в Україні на початку минулого століття. Це і Українська революція, наші перші визвольні змагання – боротьба українського народу за незалежність і державність у 1917–1921 роках, яка охоплювала створення та боротьбу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки та їхню спробу об’єднання.
Ця боротьба триває, бо попередні процеси не завершились перемогою. Приміром, під час Української революції 1917–1921 років і тодішньої спроби відновлення незалежності були ті самі передумови, теж була потреба зовнішньої допомоги. Була потреба визнання української нації, молодої держави.
Тоді у нас була потреба у підтримці цивілізованого європейського світу на дипломатичному, воєнному, політичному рівнях. На жаль, тоді наші уряди не достукалися до світової спільноти.
20 лютого – одна з чорних дат Майдану. Тоді лише за день загинули 48 мирних учасників протестів та 4 правоохоронці
Тоді так само треба було привернути увагу до української нації, до її культури і мови, до тієї загрози, яка йшла з півночі, від більшовицької Росії. Зараз бачимо абсолютно ту ж саму проекцію подій на сьогодення. Зараз нам так само треба доводити цивілізованому світу, чим важливий захист української незалежності, її суверенітету. І не лише для нас, а й для європейського континенту.
І далі опір України нацизму в Другій світовій, і повоєнні визвольні рухи (опір УПА, дисидентський рух і інші – ред.) – це все складові одного процесу у різних формах. І тих спроможностей, які були у людей тоді відповідно до тих чи інших історичних контекстів, спроможностей, політичної ситуації.
– Мабуть, треба наголошувати, що в цій боротьбі були і позитивні етапи, ми все-таки щось виборювали.
– Безперечно. Не можна говорити, що в тій боротьбі не було позитивних сторінок. Були важливі результати перемоги Майдану, зокрема в 2014-му, коли відбулися досить активні процеси декомунізації. Це почалося вже з весни 2014-го року.
Деколонізація, дерусифікація активно триває й сьогодні. Це теж перемога. Тобто ми щось виборюємо, а не стоїмо на місці. Кожен такий етап залишить питання “а чого ми досягли?” Такі питання точно постануть і після того, як завершиться сучасна війна. Люди будуть питати, чи не даремні були ці величезні жертви, і що змінилося.
Якщо говорити про Майдан і Небесну Сотню, то після цих подій дуже багато що змінилося на різних рівнях. Перебуваючи всередині цих процесів, нам буває важко усвідомлювати ту глибину, масштабність і важливість цих змін.
Якщо брати історичні періоди у великих масштабах, то за часи від Святослава Хоробого до Козацької держави та й в інші періоди найбільшим досягненням є те, що Україна вистояла, часто в умовах бездержавності. В умовах, коли над нами домінували інші імперії, авторитарні режими. Ми вижили як нація, зберегли нашу територію, культуру, мову. Ми відновили нашу незалежність у 1991-му році.
Насправді таке вдавалося не всім народам. Багато держав зникли з мапи світу за ці кілька сотень років. Очевидно через те, що вони не мали такого стрижня.
І подивіться, яка ситуація в інших пострадянських країнах. Та ж Білорусь. Вона формально існує як держава, але чи існують вони як нація? І в цьому контексті кожна наша боротьба, навіть попри формальну, офіційну поразку, мала свою перемогу. Це сходинки у нашому тернистому історичному поступі, і кожна сходинка була би неможливою без попередніх зусиль і здобутків.
Думаю, навіть після тих подій не всі до кінця усвідомлювали зміни, які приніс Майдан в багатьох сферах, за які Майдан і стояв. Так, можна нарікати, що це відбувалося не так швидко, що є проблеми, прогалини. Та ж реформа судової системи досі не відбулася.
Але відбулися реформа адміністративна, пройшла децентралізація, економічна, освітня, медична, правоохоронна реформи. Ми маємо вже не радянську міліцію, а національну поліцію, західного зразка освітні процеси та медичні реформи.
Майдан приніс здобути у багатьох галузях, – директор музею Майдану
У нас дуже показова була історія Маркіяна Паславського – американця українського походження, який народився в родині політичних емігрантів в Нью-Йорку, був офіцером рейнджерів найпрестижнішого підрозділу армії США. Він був також бізнесменом, фінансовим банкіром. Маркіян приїхав в Україну, і коли почався Майдан, був у гущі подій. Є світлини з ним на Майдані 20 лютого під час розстрілів Небесної Сотні. Потім він став добровольцем батальйону “Донбас” і загинув під Іловайськом.
В комп’ютері він залишив нотатки – “Заповіт діяти”. Ми ці нотатки опублікували. В нього дуже багато було про реформи. Про те, як він на початках 2000-х бачив, що треба зробити в Україні для потужних і позитивних змін. Бачив як американець українського походження, як людина, яка мала великі успіхи в бізнесі. Ми аналізували ті реформи і побачили, що вони майже всі були врешті започатковані.
А найголовніший результат, мені здається, – це зміна свідомості. Це критичне мислення і позбуття насаджених нам століттями московитською пропагандою стереотипів, міфологем, “скрєпів руського міра”. Багато людей позбулося їх буквально в перші години повномасштабної агресії 24 лютого.
Також дуже важливий здобуток – на міжнародному рівні. Європейський і американський світи так безвідповідально загравали з путіним всі ці десятиліття, і всі ці загравання наближали до сьогоднішнього моменту, до краху світової системи безпеки.
І сьогодні, коли є загроза демократії й загалом існуванню вільного демократичного світу, українці не капітулювали, а продовжують боротися. Чи змогли б так європейські країни? Велике питання.
– Під час Майдану часто казали, що тоді відбулося утвердження громадянського суспільства. Але і казали теж, що таке єднання пробуджується тільки в кризові моменти, а потім ми повертаємося до наших реалій, де знову сперечаємось.
– Впродовж останнього століття провідну роль відігравала або українська інтелігенція, або політична еліта. Від якої часто й залежала доля України. Від тих же студентів, які не побоялися тодішньої радянської машини і брали участь у Революції на граніті. І несподівано перемогли.
Наші Майдани почала формувати суспільство свідомих громадян, які були готові брати на себе відповідальність за долю країни, їх виховували відповідальними за своє майбутнє. І які потім були готові реагувати на кризову ситуацію.
Зрештою, ми можемо говорити про появу і утвердження досить потужного громадянського суспільства, яке після перемоги Майдану взялося дієво контролювати і саму владу, навіть постмайданну. Та зрештою представники громадянського суспільства і самі пішли у владу, щоб змінювати політичні еліти.
Майдан став поворотним моментом, після якого Україна стала йти в бік заходу і демократичних цінностей
Ці люди сформували потужний волонтерський і добровольчий рух. А це – найбільша загроза для авторитарних режимів. Так чи інакше, наша влада змінюється під впливом громадянського суспільства, яке все одно спрямовує її в те русло, яке необхідно для позитивного розвитку суспільства. І частина людей, які брали участь у подіях Майдану, пішли потім захищати нас, коли почалась війна в 2014 році. І продовжують зараз захищати.
– Які події заплановані в Києві на дні вшанування пам’яті героїв Небесної Сотні?
– По-перше, до 20 лютого ми відкриємо виставку навколо монументу Незалежності. Вона називається “Герої. Майдан. Війна. Пам’ять”. Це виставка про тих майданівців, які згинули вже під час російсько-української війни. В середмісті Києва також постійно знаходяться інформаційні стенди, де є елементи VR і AR – доповненої реальності. Кожен може прийти і побачити, що і коли відбувалося на Майдані. Може зануритися в події 11-літньої давнини. Побачити барикади, наметове містечко.
Біля каплички, на алеї Героїв Небесної Сотні, до дня пам’яті 20 лютого ми встановили інформаційний кіоск, де теж є інформація про кожного героя Небесної Сотні та ширший контекст подій. Є інтерактивні посилання на корисні ресурси. Є наш Інформаційно-виставковий центр та Галерея протестного мистецтва, є підбірка важливих документальних відео про Майдан. Є відео “Люди творять історію”. Там молодь розповідає молоді про події Революції Гідності.
18 лютого відкрили спільно з партнерами мартиролог учасників Революції Гідності – учасників бойових дій, загиблих під час війни. Це цифровий інформаційний стенд на розі Грушевського і алеї Магдебурського права в Печерському районі.
О 15.00 20 лютого в синій залі Будинку кіно долучаємося до ініціативи родин Героїв Небесної сотні у показі унікального фільму “Україна. Майдан. Перезавантаження” військового журналіста Руслана Ганущака, який загинув буквально нещодавно, місяць тому. Це майданівець, військовий репортер, фотограф, військовослужбовець з позивним “Остап”. В синій залі о 15.00 20 лютого.
Також традиційно 20 лютого у нас буде спільний зі Збройними Силами церемоніал загиблим героям на Алеї Героїв Небесної Сотні. І буде вже щорічна акція “Ангели пам’яті” від Анжеліки Рудницької, “Території А”. Відбудеться також музично-поетична акція в нашому інфоцентрі о 12.30. Виставка в Музеї історії міста Києва про наш шлях до ЄС відкрилася 19-го лютого. Заходів чимало.
Відомо, що Майдан дуже задокументований, в той період в центрі Києва були журналісти з усього світу, фіксували події і самі учасники. Ми маємо чимало архівних стрімів, відео, фотографій. А от стереофотографії, які показують оцей об’єм, масштабність, глибину і мають ефект занурення, – їх по суті ніхто не робив. І ось недавно невелика група ентузіастів це зробила і передала нам унікальну збірку стереофото.
І тепер ми відкриваємо цю можливість нашим відвідувачам: ви просто одягаєте окуляри і занурюєтесь в об’ємний 3D-простір, де бачите сотні тисяч людей, можете роздивитися в деталях кожен елемент на барикадах. Чекаємо всіх на цю виставку, і на інші події.
Акція “Ангели пам’яті” від Анжеліки Рудницької і “Території А” відбувається щороку 20 лютого (facebook.com/Анжеліка Рудинцька)
– Що робити нам всім, і що має робити держава, щоб люди зберегли ці події в пам’яті? Щоб не було викривлень і не виникало ризику їх забуття?
– Необхідно, щоб в усьому нашому суспільстві існувала культура пам’яті. Важливо, щоб самі люди знаходили час, долучалися до акцій вшанування пам’яті наших загиблих громадян, героїв. Треба щоб у нас всіх виявлялася солідарність. Треба один одного підтримувати, шукати шляхи об’єднання.
Це буде також потужним посилом, зокрема нашому ворогу, що українське суспільство сильне і що воно об’єднане. Що воно має історичну пам’ять, критичне мислення, що тут всі дуже добре знають свою історію. І тоді спроби нав’язування нам будь-яких можливих “альтернатив” просто будуть приречені на крах.
Гадаю, повернути нас в амнезію нашої історичної пам’яті вже неможливо. Ми пройшли цю точку неповернення. Українці нічого не забудуть, вони не пробачать агресору і будуть йти до кінця, захищаючи Україну й надалі, скільки це буде потрібно.
– Як змінює сприйняття Революції Гідності і подій на Майдані нинішня війна?
– Які висновки з Майдану ми можемо зробити зараз, коли триває повномасштабна війна? Події 2013-2014 років показали, що українці свідомо обрали своє майбутнє в цивілізованому європейському світі, остаточно відвернувшись від всього радянського і комуністичного, імперського.
Другий важливий урок – це усвідомлення того, що українці здатні об’єднуватися і здатні перемагати. Відчуття солідарності, єдності та готовності до взаємодопомоги – ще одна ключова риса, яку продемонстрував Майдан.
Третій урок – українці проявили себе як нація з демократичними цінностями, для якої свобода та гідність є понад усе. Жоден політик чи авторитарний режим не зможе маніпулювати українським народом. Майдан став уособленням народовладдя – протесту, який виникає щоразу, коли влада не чує свого народу. Це своєрідний механізм контролю будь-якої політичної системи.
Події 2013-2014 років також зробили Україну видимою для всього світу. Євромайдан став одним із наймасштабніших протестних рухів в європейській історії. Після нього про Україну, її національну ідентичність та історію почали говорити всюди. Майдан чітко засвідчив: Україна – це не Росія, вона має власний шлях, самобутність і право на самовизначення.
Ще один ключовий висновок – Україна ніколи не стане частиною жодних спроб відродження Радянського Союзу чи нової Російської імперії. Вона завжди залишатиметься вільною та незалежною державою. Це, безперечно, один із найважливіших уроків Євромайдану.
Головне – не забувати про ці висновки та про наші цінності, які виборювали наші герої там, на барикадах, в трагічні дні лютого 2014-го, і продовжують виборювати наші герої на фронті зараз.