28 травня у Виставковому центрі Музею війни відбулася зустріч військовослужбовців різних підрозділів ГУР МО України, учасників російсько-української війни з молоддю. Подію присвятили Дню Героїв.
День Героїв в Україні: історія свята і його важливість сьогодні
Від Героїв Революції Гідності до захисників Донбасу й воїнів, які боронять Україну у повномасштабній війні з Росією – цього дня ми вшановуємо всіх, хто проявив мужність, готовність до самопожертви й патріотизм.
Героїв, подібних до них, багато серед нас – тих, хто щодня захищає свободу й незалежність нашої країни, підкреслює Герой України, учасник російсько-української війни та співробітник Музею війни Володимир Жемчугов.
“Ідея відзначати це свято виникла ще під час Другої світової війни в середовищі українських націоналістів, каже він. Воно було започатковане для вшанування пам’яті борців, які відстоювали право України на незалежність і власний шлях”, – пояснює він.
Відзначення Дня Героїв в Україні 23 травня було встановлене Організацією українських націоналістів (ОУН) ще у 1940-х роках, як день вшанування борців за волю України – всіх, хто віддав життя у боротьбі за незалежність.
Дата 23 травня була обрана не випадково. Саме цього дня у 1938 році в Роттердамі агент НКВС вбив полковника Євгена Коновальця, одного з головних творців українського націоналістичного руху і першого голови Проводу українських націоналістів (ПУН).
Однак цей день вшановує не лише Коновальця, а й Симона Петлюру – головного отамана армії УНР, вбитого 25 травня 1926 року в Парижі, Миколу Міхновського – ідеолога самостійництва, який помер за загадкових обставин 3 травня 1924 року. А також сотні тисяч інших – воїнів УНР, УПА, дисидентів. І сучасних захисників України.
“Сьогодні дуже важливо, щоб молодь мала змогу спілкуватися з живими героями війни. Молодому поколінню потрібно чітко пояснювати: на війні гинуть не персонажі з фільмів, а реальні люди – Герої. Вони – ті, хто добре навчався, працював, мав мрії й плани, але свідомо став на захист країни, щоб ми з вами могли жити вільно. Наша мета – щоб в Україні більше не було жертв серед героїв. Щоб молодь отримувала приклади для наслідування, навіть якщо вона не має прямого стосунку до військової служби. Кожен має розуміти, як у собі виховувати такі риси, як сміливість, відповідальність і гідність”, – підкреслив Володимир Жемчугов.
В часи СРСР День Героїв відзначали переважно в еміграції та підпільно в середовищі українських націоналістів. У незалежній Україні воно тривалий час залишалося неофіційним, але з початку війни з Росією, особливо після 2014 року, його відзначають дедалі активніше.
Герої-добровольці ГУР, які пройшли найгарячіші точки фронту
До вшанування Героїв активно долучається Головне управління розвідки МО України. З молоддю поспілкувалися три діючі військові ГУР, всі вони нагороджені орденом “За мужність”.
“Я дякую музею за цю прекрасну ініціативу. Я дякую нашим героям-розвідникам, які долучилися до цього проєкту. Герої – не тільки з минулого. Героями є й сучасні люди, які своїм життям надихають нас, своїх дітей, і спонукають до боротьби. Вони змушують нас ставати кращими. І ми всі разом — разом із вами і заради вас, заради майбутнього – робимо все можливе, щоб нести правду й віру у вільний світ”, – підкреслив представник ГУР МО України Євгеній Єрін.
Діючий боєць тактичної групи “Реванш” у складі спецпідрозділу “Артан” ГУР МО з позивним “Россамаха” – родом з Черкаської області.
“Для мене мій рідний край – це в першу чергу козаччина, це традиції, це історія. Це місце, де я вчився, де я зростав. Так склалося, що я вчився в школі-інтернаті. Але там у нас було максимальне залучення до української культури. І мої батьки також долучили мене до цього. Гадаю, це все вплинуло на мій подальший вибір і на те, що я вирішив захищати країну”, – каже він.
Коли почалася повномасштабна війна, він в той же день вирішив доєднатися до Сил Оборони. За участь у бойових діях на Харківщині отримав почесну нагороду. Тоді відбувалося стрімке просування наших військ, велися штурмові дії.
Паралельно тривав артилерійський обстріл: бійці виконували задачі в надважких умовах. Основні сили штурмової групи зіштовхнулися з ворожими позиціями. Один з бійців поранений. Він отримав необхідну допомогу й продовжив виконувати завдання.
“Навіть якщо ситуація здається безвихідною – ми йдемо до кінця. Ми знаємо, заради чого боремось”, – каже захисник.
Боєць “Реваншу” з позивним “Самоха” – теж родом з Черкащини.
“Цей регіон – серце України, шевченковий край. Коли я вчився в школі, був ще сильний вплив Радянського Союзу. Але, звісно, в школі ми читали Шевченка. Робили свої висновки з того, що він писав. Про те, як нас принижували, як над нами панували. І все це йшло саме від Росії. Хотілося це змінити, хотілося свободи. Бо було розуміння, що як країна ми заслуговуємо на краще”, – каже він.
Він мав серйозні проблеми зі здоров’ям. Попри це, він захотів служити батьківщині. Він був впевнений, що має знання і навички, які все ж можуть знадобитися в армії.
“Коли я зрозумів, що треба йти, то сказав про це дружині. Вона сказала, що я й так досить довго затримався. І вона знала, що рано чи пізно я піду служити, бо хотів цього. Я пройшов відбір до ГУР, і дуже радий що служу зараз з такими професіоналами”, – розповідає “Самоха”.
За час служби він, як і його побратими, брав участь у боях в найгарячіших точках фронту. Під час одного з бойових завдань він отримав поранення, але не втратив силу духу.
Військовий з позивним “Тайгет” народився в Полтавській області. Він зізнається, що в школі було важко. Але, скоріше, не йому, а його вчителям. Бо був він бунтівником.
“Я справді ріс бунтівником. Не сприймав правила, які здавалися мені нелогічними — особливо тоді, коли мені ніхто не міг пояснити, чому вони діють саме так. А в ті часи таких правил було чимало. Те, що в нас часто називали “уставом”, насправді часто було просто некомпетентністю. Якщо мені щось не подобалося – я це змінював. Я не терпів, а брав ініціативу в свої руки й діяв”, – каже він.
З уроків історії в школі йому запам’яталося, що у вирішальні моменти протистояння з Російською імперією ми програвали не тому, що були слабшими, а тому, що були роз’єднаними.
“Хтось брався за зброю й ішов у бій, хтось тікав, а хтось починав боротися не з ворогом, а між собою – за владу. І росіяни завжди цим користувалися. У підсумку – нас знову підкорювали. Це усвідомлення боліло. Було як образа. І я дуже хотів, щоб ми нарешті засвоїли той урок. Щоб більше не повторювали одну й ту саму помилку”, – додає “Тайгет”.
За час цивільного життя він побував в понад 10 країнах. Але зрозумів, що реалізувати може себе лише вдома, в Україні. Вирішив повернутися додому, хоча мав власну справу.
Приєднавшись до спецпідрозділу ГУР, він також захищав Україну на найгарячіших напрямках фронту.
“Згадую операцію на Харківському напрямку. Нашим завданням було звільнити значну частину території, щоб зупинити просування ворога й створити, так би мовити, плацдарм для наших сил – для зручного наступу і витіснення противника з передової. Коли ми вже звільнили приблизно 80% цієї ділянки, ворог зрозумів, що втрачає позиції і йому загрожує повний розгром. І саме тоді він почав люто тримати ті останні 20%, що залишалися”, – згадує “Тайгет”.
Йому та його групі поставили завдання – вийти на передові позиції, провести розвідку, з’ясувати, де саме розташовані ворожі сили, налагодити взаємодію між нашими підрозділами, які вже перебували в районі, і підтримати подальший штурм.
“Завдяки злагодженій роботі всієї команди, завдяки сміливості й відданості кожного, нам вдалося не просто зайняти визначену точку – ми змогли переломити ситуацію і пришвидшити подальше звільнення нашої землі”, – підкреслює боєць.
Підкорення вершини. Ветерани після ампутацій піднялися на Еверест
Також під час заходу з молоддю поспілкувалися два ветерани спецпідрозділів “Кракен” Іван Тарн та “Артану” Олександр Дашко. Це захисники, які, маючи протези, змогли підкорити Еверест.
В рамках благодійного проекту “Без меж” вони змогли показати, що сила духу і витривалість допомагає досягати вершин, навіть попри поранення та фізичні особливості. Вони змогли піднятися на висоту 5280 метрів над рівнем моря.
Олександр Дашко згадує: на момент початку повномасштабного вторгнення більшість його друзів були у Харкові. Він відчував, що потрібен там. Він пішов служити, і гарно себе проявив. Це помітили в ГУР, і запропонували долучитися до їхніх лав, запропонували пройти кваліфіковане навчання.
“Ми з Головним управлінням розвідки знайшли одне одного. І фактично це вони мене знайшли”, – каже ветеран.
Після поранення в бою Олександр має протез. Попри це, він згодився підкорити вершину Еверест. Навіть знаючи, що багато скелелазів там загинуло. Він хотів показати, що ампутація не є вироком. Більше того – можна досягати мети і здійснювати мрії.
“В мій успіх мало хто вірив – у мене велика ампутація. Часто чув: ‘Туди й люди з двома ногами не завжди доходять, а ти ще й здоров’я втратиш остаточно’. Було важко. Але я зробив це – для себе і для інших хлопців з ампутаціями. Вони повинні побачити, що життя після втрати кінцівок не закінчується”, – поділився враженнями ветеран спецпідрозділу “Артан” Олександр Дашко.
Ветеран спецпідрозділу “Кракен” Іван Тарн піднявся на Еверест разом з Олександром.
“Що мене мотивувало? Передусім – бажання показати, що життя після поранення не закінчується. Можна не лише жити, а й досягати нових цілей, бути помітним, діяти. Ми хотіли надихнути тих, хто зараз проходить реабілітацію після ампутацій, хто тільки починає приймати нову реальність. Хотілося показати, що навіть після всього пережитого – можливо повернутися до активного життя, до служби, до самореалізації”, – каже він.
Вони з Олександром також хотіли нагадати світу: українські ветерани – це не просто люди з інвалідністю. Це сильні, досвідчені, бойові особистості. Разом із нами були оператори, які фільмували експедицію. З цього створять фільм, де глядачі побачать, через що ветерани пройшли і чого досягли.
“Ми здатні на великі справи, якщо об’єднаємося. Ми теж були простими людьми, ми сумнівалися, боялися. Але зробили свій вибір і стали частиною нової історії. Попри поранення, втрати, сумніви – ми йдемо далі. Цей шлях змінює кожного з нас. Але разом ми маємо побудувати таку державу, яка буде готова до викликів і яка врешті переможе”, – підкреслює ветеран.