День Героїв 2025 – військові спецпідрозділів Реванш, Кракен та Артан зустрілися з молоддю
Бійці спецпідрозділів ГУР під час зустрічі з молоддю в Києві (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
28 травня у Виставковому центрі Музею війни відбулася зустріч військовослужбовців різних підрозділів ГУР МО України, учасників російсько-української війни з молоддю. Подію присвятили Дню Героїв.
День Героїв в Україні: історія свята і його важливість сьогодні
Від Героїв Революції Гідності до захисників Донбасу й воїнів, які боронять Україну у повномасштабній війні з Росією – цього дня ми вшановуємо всіх, хто проявив мужність, готовність до самопожертви й патріотизм.
Героїв, подібних до них, багато серед нас – тих, хто щодня захищає свободу й незалежність нашої країни, підкреслює Герой України, учасник російсько-української війни та співробітник Музею війни Володимир Жемчугов.
До Дня Героїв військові підрозділів ГУР МО України зустрілися з молоддю (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
“Ідея відзначати це свято виникла ще під час Другої світової війни в середовищі українських націоналістів, каже він. Воно було започатковане для вшанування пам’яті борців, які відстоювали право України на незалежність і власний шлях”, – пояснює він.
Відзначення Дня Героїв в Україні 23 травня було встановлене Організацією українських націоналістів (ОУН) ще у 1940-х роках, як день вшанування борців за волю України – всіх, хто віддав життя у боротьбі за незалежність.
Дата 23 травня була обрана не випадково. Саме цього дня у 1938 році в Роттердамі агент НКВС вбив полковника Євгена Коновальця, одного з головних творців українського націоналістичного руху і першого голови Проводу українських націоналістів (ПУН).
Однак цей день вшановує не лише Коновальця, а й Симона Петлюру – головного отамана армії УНР, вбитого 25 травня 1926 року в Парижі, Миколу Міхновського – ідеолога самостійництва, який помер за загадкових обставин 3 травня 1924 року. А також сотні тисяч інших – воїнів УНР, УПА, дисидентів. І сучасних захисників України.
Герой України, учасник російсько-української війни Володимир Жемчугов (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
“Сьогодні дуже важливо, щоб молодь мала змогу спілкуватися з живими героями війни. Молодому поколінню потрібно чітко пояснювати: на війні гинуть не персонажі з фільмів, а реальні люди – Герої. Вони – ті, хто добре навчався, працював, мав мрії й плани, але свідомо став на захист країни, щоб ми з вами могли жити вільно. Наша мета – щоб в Україні більше не було жертв серед героїв. Щоб молодь отримувала приклади для наслідування, навіть якщо вона не має прямого стосунку до військової служби. Кожен має розуміти, як у собі виховувати такі риси, як сміливість, відповідальність і гідність”, – підкреслив Володимир Жемчугов.
В часи СРСР День Героїв відзначали переважно в еміграції та підпільно в середовищі українських націоналістів. У незалежній Україні воно тривалий час залишалося неофіційним, але з початку війни з Росією, особливо після 2014 року, його відзначають дедалі активніше.
Герої-добровольці ГУР, які пройшли найгарячіші точки фронту
До вшанування Героїв активно долучається Головне управління розвідки МО України. З молоддю поспілкувалися три діючі військові ГУР, всі вони нагороджені орденом “За мужність”.
“Я дякую музею за цю прекрасну ініціативу. Я дякую нашим героям-розвідникам, які долучилися до цього проєкту. Герої – не тільки з минулого. Героями є й сучасні люди, які своїм життям надихають нас, своїх дітей, і спонукають до боротьби. Вони змушують нас ставати кращими. І ми всі разом — разом із вами і заради вас, заради майбутнього – робимо все можливе, щоб нести правду й віру у вільний світ”, – підкреслив представник ГУР МО України Євгеній Єрін.
Представник ГУР МО України Євгеній Єрін (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Діючий боєць тактичної групи “Реванш” у складі спецпідрозділу “Артан” ГУР МО з позивним “Россамаха” – родом з Черкаської області.
“Для мене мій рідний край – це в першу чергу козаччина, це традиції, це історія. Це місце, де я вчився, де я зростав. Так склалося, що я вчився в школі-інтернаті. Але там у нас було максимальне залучення до української культури. І мої батьки також долучили мене до цього. Гадаю, це все вплинуло на мій подальший вибір і на те, що я вирішив захищати країну”, – каже він.
Коли почалася повномасштабна війна, він в той же день вирішив доєднатися до Сил Оборони. За участь у бойових діях на Харківщині отримав почесну нагороду. Тоді відбувалося стрімке просування наших військ, велися штурмові дії.
Паралельно тривав артилерійський обстріл: бійці виконували задачі в надважких умовах. Основні сили штурмової групи зіштовхнулися з ворожими позиціями. Один з бійців поранений. Він отримав необхідну допомогу й продовжив виконувати завдання.
“Навіть якщо ситуація здається безвихідною – ми йдемо до кінця. Ми знаємо, заради чого боремось”, – каже захисник.
Боєць “Реваншу” з позивним “Самоха” – теж родом з Черкащини.
Боєць тактичної групи “Реванш” ГУР МО, позивний “Россамаха” (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
“Цей регіон – серце України, шевченковий край. Коли я вчився в школі, був ще сильний вплив Радянського Союзу. Але, звісно, в школі ми читали Шевченка. Робили свої висновки з того, що він писав. Про те, як нас принижували, як над нами панували. І все це йшло саме від Росії. Хотілося це змінити, хотілося свободи. Бо було розуміння, що як країна ми заслуговуємо на краще”, – каже він.
Він мав серйозні проблеми зі здоров’ям. Попри це, він захотів служити батьківщині. Він був впевнений, що має знання і навички, які все ж можуть знадобитися в армії.
“Коли я зрозумів, що треба йти, то сказав про це дружині. Вона сказала, що я й так досить довго затримався. І вона знала, що рано чи пізно я піду служити, бо хотів цього. Я пройшов відбір до ГУР, і дуже радий що служу зараз з такими професіоналами”, – розповідає “Самоха”.
За час служби він, як і його побратими, брав участь у боях в найгарячіших точках фронту. Під час одного з бойових завдань він отримав поранення, але не втратив силу духу.
Боєць “Реваншу” “Самоха” (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Військовий з позивним “Тайгет” народився в Полтавській області. Він зізнається, що в школі було важко. Але, скоріше, не йому, а його вчителям. Бо був він бунтівником.
“Я справді ріс бунтівником. Не сприймав правила, які здавалися мені нелогічними — особливо тоді, коли мені ніхто не міг пояснити, чому вони діють саме так. А в ті часи таких правил було чимало. Те, що в нас часто називали “уставом”, насправді часто було просто некомпетентністю. Якщо мені щось не подобалося – я це змінював. Я не терпів, а брав ініціативу в свої руки й діяв”, – каже він.
З уроків історії в школі йому запам’яталося, що у вирішальні моменти протистояння з Російською імперією ми програвали не тому, що були слабшими, а тому, що були роз’єднаними.
“Хтось брався за зброю й ішов у бій, хтось тікав, а хтось починав боротися не з ворогом, а між собою – за владу. І росіяни завжди цим користувалися. У підсумку – нас знову підкорювали. Це усвідомлення боліло. Було як образа. І я дуже хотів, щоб ми нарешті засвоїли той урок. Щоб більше не повторювали одну й ту саму помилку”, – додає “Тайгет”.
За час цивільного життя він побував в понад 10 країнах. Але зрозумів, що реалізувати може себе лише вдома, в Україні. Вирішив повернутися додому, хоча мав власну справу.
Приєднавшись до спецпідрозділу ГУР, він також захищав Україну на найгарячіших напрямках фронту.
Боєць “Реваншу” “Тайгет” (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
“Згадую операцію на Харківському напрямку. Нашим завданням було звільнити значну частину території, щоб зупинити просування ворога й створити, так би мовити, плацдарм для наших сил – для зручного наступу і витіснення противника з передової. Коли ми вже звільнили приблизно 80% цієї ділянки, ворог зрозумів, що втрачає позиції і йому загрожує повний розгром. І саме тоді він почав люто тримати ті останні 20%, що залишалися”, – згадує “Тайгет”.
Йому та його групі поставили завдання – вийти на передові позиції, провести розвідку, з’ясувати, де саме розташовані ворожі сили, налагодити взаємодію між нашими підрозділами, які вже перебували в районі, і підтримати подальший штурм.
“Завдяки злагодженій роботі всієї команди, завдяки сміливості й відданості кожного, нам вдалося не просто зайняти визначену точку – ми змогли переломити ситуацію і пришвидшити подальше звільнення нашої землі”, – підкреслює боєць.
Підкорення вершини. Ветерани після ампутацій піднялися на Еверест
Також під час заходу з молоддю поспілкувалися два ветерани спецпідрозділів “Кракен” Іван Тарн та “Артану” Олександр Дашко. Це захисники, які, маючи протези, змогли підкорити Еверест.
В рамках благодійного проекту “Без меж” вони змогли показати, що сила духу і витривалість допомагає досягати вершин, навіть попри поранення та фізичні особливості. Вони змогли піднятися на висоту 5280 метрів над рівнем моря.
Олександр Дашко згадує: на момент початку повномасштабного вторгнення більшість його друзів були у Харкові. Він відчував, що потрібен там. Він пішов служити, і гарно себе проявив. Це помітили в ГУР, і запропонували долучитися до їхніх лав, запропонували пройти кваліфіковане навчання.
“Ми з Головним управлінням розвідки знайшли одне одного. І фактично це вони мене знайшли”, – каже ветеран.
Після поранення в бою Олександр має протез. Попри це, він згодився підкорити вершину Еверест. Навіть знаючи, що багато скелелазів там загинуло. Він хотів показати, що ампутація не є вироком. Більше того – можна досягати мети і здійснювати мрії.
Ветерани спецпідрозділів “Кракен” Іван Тарн та “Артану” Олександр Дашко (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
“В мій успіх мало хто вірив – у мене велика ампутація. Часто чув: ‘Туди й люди з двома ногами не завжди доходять, а ти ще й здоров’я втратиш остаточно’. Було важко. Але я зробив це – для себе і для інших хлопців з ампутаціями. Вони повинні побачити, що життя після втрати кінцівок не закінчується”, – поділився враженнями ветеран спецпідрозділу “Артан” Олександр Дашко.
Ветеран спецпідрозділу “Кракен” Іван Тарн піднявся на Еверест разом з Олександром.
“Що мене мотивувало? Передусім – бажання показати, що життя після поранення не закінчується. Можна не лише жити, а й досягати нових цілей, бути помітним, діяти. Ми хотіли надихнути тих, хто зараз проходить реабілітацію після ампутацій, хто тільки починає приймати нову реальність. Хотілося показати, що навіть після всього пережитого – можливо повернутися до активного життя, до служби, до самореалізації”, – каже він.
Вони з Олександром також хотіли нагадати світу: українські ветерани – це не просто люди з інвалідністю. Це сильні, досвідчені, бойові особистості. Разом із нами були оператори, які фільмували експедицію. З цього створять фільм, де глядачі побачать, через що ветерани пройшли і чого досягли.
“Ми здатні на великі справи, якщо об’єднаємося. Ми теж були простими людьми, ми сумнівалися, боялися. Але зробили свій вибір і стали частиною нової історії. Попри поранення, втрати, сумніви – ми йдемо далі. Цей шлях змінює кожного з нас. Але разом ми маємо побудувати таку державу, яка буде готова до викликів і яка врешті переможе”, – підкреслює ветеран.