Україна – на порозі нової епідемії. Зростає кількість випадків ВІЛ, гепатитів і туберкульозу, а наркозалежні уникають лікування через страх кримінального переслідування. Європейські експерти та лікарі закликають: застаріла й репресивна наркополітика шкодить здоров’ю нації. Вихід – декриміналізація зберігання наркотиків для особистого вживання, про що заявила міжнародна комісія під час візиту до Києва. Чому покарання не працює, що каже поліція і чим небезпечне зволікання – у матеріалі журналістки РБК-Україна Ірини Сандул.
Головне:
- Чому міжнародні експерти радять Україні змінити підхід до наркополітики та зосередитись на лікуванні, а не покаранні.
- Чим декриміналізація відрізняється від легалізації?
- Які фактори штовхають Україну до нової хвилі ВІЛ/СНІДу?
- Як війна впливає на поширення наркотиків і ВІЛ у прифронтових регіонах, і як на це реагує система охорони здоров’я?
- Як ПТСР, ментальне здоров’я та соціальна ізоляція можуть збільшити вживання психоактивних речовин – і як діяти вже зараз?
- Якої підтримки Україна може очікувати від Європи, і що потрібно зробити всередині країни, щоб її отримати?
Україна витрачає більше ресурсів на покарання наркозалежних, ніж на їх лікування
Чинне українське законодавство про наркотичні засоби розроблялося 30 років тому без участі медиків і представників соціальної сфери. А отже, в Україні йдеться лише про те, щоб забороняти наркотики і карати наркозалежних. На це звернули увагу фахівці Комісії з наркополітики Східної, Центральної Європи та Центральної Азії під час нещодавнього візиту в Київ.
Дійсно, у дослідженні БФ “Здорові рішення” наведено статистичні дані, згідно з якими у 2023 році понад 10 тисяч осіб засудили за статтею 309 Кримінального кодексу за зберігання наркотиків. У цьому ж дослідженні наголошується, що в 90% випадків суди звільняють засуджених від відбування покарання з випробувальним терміном, але без зобов’язання проходити лікування від залежності.
Тож Україна витрачає більше ресурсів на переслідування і покарання наркозалежних, аніж на терапію. Це призводить до поширення інфекційних захворювань (зокрема, ВІЛ і вірусних гепатитів), зростання смертності, соціальної ізоляції та стигматизації людей із залежністю, які бояться звертатися по медичну допомогу через страх зазнати кримінального переслідування.
У Департаменті протидії наркозлочинності Нацполіції України коментують РБК-Україна це так: українське законодавство не передбачає будь-якої відповідальності за вживання наркотичних засобів.
Що стосується зберігання наркотиків, то якщо йдеться про невелику кількість (до 10 добових доз для власного вживання), кримінальної відповідальності немає, а є лише адміністративна.
Разом з тим згідно зі статтею 309 Кримінального кодексу незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів або їх аналогів без мети збуту належать до категорії кримінальних проступків.
Покарання може бути таким:
- штраф від однієї до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
- виправні роботи на строк до двох років
- арешт на строк до шести місяців
- обмеження волі на строк до п’яти років
А от позбавлення волі не передбачено.
Крім того, 23 серпня 2023 року Верховна Рада ухвалила закон, яким покарання у вигляді арешту замінено пробаційним наглядом. Тобто йдеться про обмеження прав і свобод за рішенням суду, при цьому застосовують наглядові та соціально-виховні заходи без ізоляції від суспільства.
У Департаменті підкреслили, що чинне законодавство не має на меті ізолювати наркозалежних. А особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркозалежності, звільняється від кримінальної відповідальності.
Психіатр-нарколог Борис Михайлов у цьому контексті зазначає, що лікування залежностей в Україні є анонімним.
“Щодо переслідування наркозалежних і їхній страх через це звертатися по медичну допомогу, то це не так. В Україні лікування будь-якої залежності є анонімним. Без спеціального запиту суду чи правоохоронних органів щодо конкретної особи лікарі не мають права нікому нічого повідомляти й розголошувати. І ми єдині у світі зберегли наркологічну службу, тобто маємо лікарів-наркологів, які займаються винятково лікуванням залежностей”, – прокоментував він для РБК-Україна.
Михайлов наголошує: лікування є добровільним – лікарі не можуть змусити людину лікуватися, таке рішення вона має ухвалити сама. Винятком є лише ситуації, коли людина та її дії є небезпечними і для неї самої, і для інших людей. Наприклад, без інформованої згоди на лікування лікарі можуть примусово госпіталізувати людину з алкогольним делірієм (так званою “білою гарячкою”), героїновим психозом тощо.
Наркотична залежність – це хвороба, а не злочин
Один з комісіонерів, колишній виконавчий директор Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, член Глобальної комісії з наркополітики Мішель Казачкін під час зустрічі з журналістами у Києві наголосив: “злочин – це наркотрафік, а залежність – це хвороба, яку потрібно лікувати”.
“Якщо у вас є наркотики для особистого використання, і ви не завдаєте жодної шкоди іншим, це не можна вважати правопорушенням”, – зазначив Мішель в розмові з РБК-Україна.
Він наголосив, що “на шляху євроінтеграції Україна має гармонізувати своє законодавство з європейським”, адже “неможливо бути злочинцем в Україні і незлочинцем за аналогічної ситуації – в сусідній європейській країні, в якій споживання психоактивних речовин декриміналізовано”.
“В’язниця – не найкраще місце для здоров’я. І дані багатьох звітів свідчать, що в Україні туберкульоз дуже поширений саме у в’язницях, як і ВІЛ. Наркозалежні люди, опинившись за ґратами, не отримують лікування, а доступ до наркотика вони все одно шукають – через “тюремні канали”, – зауважив професор.
Казачкін також звернув увагу на умовність розподілу психоактивних речовин на легальні й нелегальні. Наприклад, героїн може бути забороненим, якщо його дістати десь “на вулиці”, але легальним знеболювальним препаратом під назвою діацетилморфін, якщо людина придбала його за рецептом лікаря.
“Декриміналізація не означає, що всі масово підуть купувати небезпечні речовини. Ні. Це моя точка зору”, – додав експерт.
Психіатр-нарколог Євген Скрипник підтримує декриміналізацію зберігання наркотичних речовин для власного споживання і також наголошує на тому, що наркозалежність – це хвороба, а не злочин.
“Я однозначно підтримую декриміналізацію наркотиків для власного споживання. Хочу також сказати, що декриміналізація не дорівнює легалізація. Це не про те, щоб наркотики стали “доступними”, а про те, щоб людину не карали за сам факт вживання. Декриміналізація не скасовує покарання за збут, контрабанду, виробництво наркотиків”, – говорить фахівець в коментарі РБК-Україна.
За словами Скрипника, багато людей бояться звертатися до лікаря, бояться визнавати, що приймають наркотики, бояться кримінальної відповідальності, а тому не лікуються. Лікар впевнений: люди із залежністю повинні отримувати лікування, а не тюремні строки та покарання.
Також, говорить експерт, завдяки декриміналізації буде зменшуватися стигма. Тобто “буде розуміння, що ці люди – не наркомани, а хворі”. Вони отримуватимуть лікування, і, як наслідок, кількість людей, які вживають наркотики, буде зменшуватися.
“Як психіатр і нарколог я бачу це так. Залежність – це нейробіологічне порушення, яке потребує комплексного лікування, а не кримінального покарання. Декриміналізація – це крок до гуманізації психіатрії й медицини загалом. Наразі 1-1,5 млн українців вживають наркотики, і ситуація прогресує. У багатьох країнах, де вже декриміналізовано наркотики для власного споживання, як-от Португалія, Чехія, Канада, спостерігається зменшення кількості людей із залежностями”, – зазначив лікар.
У Департаменті протидії наркозлочинності Нацполіції України прокоментували заяву Мішеля Казачкіна щодо так званих “тюремних каналів” постачання наркотиків. Там зауважили, що правоохоронні органи здійснюють комплексну роботу з виявлення таких каналів та протидії.
Правоохоронці розповіли, що в установах виконання покарань засуджені нелегально використовують засоби мобільного зв’язку та інтернет-ресурси, щоб отримати наркотики. Таке відбувається тому, що особи, які перебувають у місцях позбавлення волі, зокрема за вчинення тяжких наркозлочинів, нерідко зберігають прямий вплив на організацію та керування злочинними процесами як у колонії, так і за її межами.
Ці схеми працівники правоохоронних органів викривають у межах кримінальних проваджень.
Щодо лікування засуджених у Департаменті наголосили, що в установах виконання покарань діє програма замісної підтримувальної терапії, яка координується Державною кримінально-виконавчою службою України та МОЗ.
Близько 85% людей, які вживають наркотики, контролюють їх використання
Мішель Казачкін зазначив, що, за даними ООН, близько 85% людей, які вживають наркотики, контролюють їх застосування.
“Більшість людей, які вживають наркотики та інші психоактивні речовини, почуваються цілком добре і навіть контролюють себе. Я – громадянин Франції. Я випиваю один-два келихи вина щодня – це культура нашої країни. У мене немає алкогольної залежності. І якщо я потрапляю до мусульманської країни, я без проблем обходжуся без алкоголю. Те саме щодо ліків і речовин. Якщо людина приймає певні препарати, але може без проблем припинити це – отже, у неї немає залежності і вона контролює використання цих засобів”, – зазначає фахівець.
А залежність, за словами комісіонера, – це стан, коли людина вже не може контролювати свою потребу в певних речовинах. Багато залежить й від самої речовини. Наприклад, медичний канабіс: якщо застосовувати його в невеликих дозах, ризик формування залежності дуже низький. У разі використання героїну відомо про 36-40% людей, які стають залежними. Тобто це менше половини від усіх споживачів героїну.
Лікар Борис Михайлов прокоментував твердження щодо контрольованого вживання наркотиків.
“Ті, хто мають доступ до певних речовин, наприклад до хімічно чистого кокаїну, справді десятиліттями можуть бути на контрольованому вживанні. Контрольоване вживання нерідко зберігають і ті, хто має доступ до медичного морфію. Але я не вважаю, що ми, спираючись на принципи гуманності, повинні “кинути” в популяцію наркотики і поставити на кожному розі автомати з одноразовими шприцами чи скляні трубки для куріння марихуани”, – каже він.
При тому, людей, які можуть контрольовано вживати наркотики і продовжувати активне та повноцінне соціальне життя, не так уже й багато. А для людей, які стають залежними, ця залежність може стати фатальною.
“Є люди, які приходять до наркологів, щоб “скинути”, тобто зменшити дозу, “почиститися”. І не приховують цього. Зазвичай це споживачі опіоїдів. Вони вживають наркотики, поступово підвищуючи дозу для досягнення ейфорії, і приходять до лікарів із наміром пройти “детокс”, коли відчувають, що їхня доза вже стала “зависокою” і токсичною. Після лікування вони повертаються до вживання наркотика, але “комфортного” вживання, тобто починають “історію з чистого аркуша” – із невисоких та приємних доз. І так і ходять циклами: комфортне споживання – токсичне споживання – лікування для очищення організму – знову комфортне споживання – знову отруєння організму. Тобто є й такі приклади “контрольованого вживання”, – розповів лікар.
Варто лише отримати доступ до наркотика – і людина стане наркоманом?
Казачкін акцентував увагу на впливі громадської думки, яка переконує: якщо людина отримає доступ до наркотика, вона неодмінно стане залежною і, зрештою, “опиниться на вулиці, де й закінчить своє життя”.
“Важливою є профілактика залежності – без заборон, а з ґрунтовним поясненням шкоди. Адже якщо, наприклад, підліткам тільки забороняти, не пояснюючи наслідків, вони неодмінно знайдуть способи отримати те, що заборонено, і спробують його. Профілактика має полягати і в поясненні шкоди, і в усвідомленні того, що це – вибір людини і її особиста відповідальність. Людина має знати про ризики і про симптоми залежності”, – зазначив професор.
“Лікарі самі дуже мало знають про наркотики. І деякі навіть соромляться відкрито говорити про це з пацієнтами. За аналогією, як, наприклад, вони соромляться говорити з підлітками про сексуальне життя, так само вони не знають, як говорити про наркотики. Водночас репресивна, каральна система щодо наркотиків точно не сприяє зростанню обізнаності та профілактиці”, – додав експерт.
Мішель наголосив на тому, що куріння зумовлює значно вищі ризики для здоров’я, аніж вживання наркотиків.
“А коли ми п’ємо алкоголь, то взагалі говоримо тости “за здоров’я”, хоча й алкоголь дуже небезпечний. А переслідування є тільки щодо наркотиків”, – зауважив професор.
Борис Михайлов погоджується з тим, що необхідна профілактика формування залежностей.
“Із проблемою залежностей слід боротися насамперед завдяки освітнім заходам і пропаганді здорового способу життя. Медицина в Україні бореться з наслідками, а не з причинами, і надає допомогу людям, які вже є залежними. Для запобігання поширеності залежностей необхідна державна міжгалузева програма профілактики”, – наголосив український спеціаліст.
ВІЛ/СНІД та інші інфекційні захворювання: що чекає Україну
За словами Казачкіна, нам слід очікувати збільшення кількості випадків ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, гепатитів.
“Уже є дані, що частота інфекцій зростає, хоча Україна – одна з небагатьох країн Східної Європи, в якій кількість випадків таких захворювань за останні 10 років зменшилася. Цього не сталося в Центральній Азії, не сталося в РФ. Україна була дуже успішною в цьому плані”, – сказав він.
Натомість “зараз є великий ризик інфікування людей не лише через наркотики – адже ми досі не знаємо, чи збільшення їх вживання означає збільшення показника саме ін’єкційного вживання”.
“Але вже є цифри, які свідчать, що кількість нових випадків інфекцій зростає в міру наближення лінії фронту – йдеться про відстань приблизно 100 км. І це завжди було так під час воєн, а зумовлено складною гуманітарною та економічною ситуацією у прифронтових регіонах. Отже, перший факт: потрібно очікувати збільшення захворюваності. Другий факт: в Україні є ефективна система медичної допомоги, у тому числі антиретровірусної терапії для ВІЛ-інфікованих. Однак значна частина витрат фінансувалася коштом міжнародних донорів, а нині фінансування скорочується. Тож варто очікувати на великі труднощі”, – говорить професор.
Він додав, що у країнах, де діє “репресивний” режим щодо наркозалежності, людина змушена ховатися, щоб уникнути ув’язнення. І коли настає момент, що їй потрібно отримати чергову дозу, вона шукає будь-які способи. І до неї може потрапити вже використаний шприц “від товариша”. Саме так часто відбувається інфікування ВІЛ.
Чи допоможе Україні декриміналізація наркотиків: позиція правоохоронців
У Департаменті протидії наркозлочинності Нацполіції України розповіли про наркоринок і поширеність наркозалежності в Україні та можливі наслідки декриміналізації наркотиків.
Передусім правоохоронці наголосили, що “асортимент” заборонених речовин в Україні постійно розширюється, а їх доступність зростає.
Особливо тривожною є тенденція до “помолодшання” споживачів наркотиків – дедалі частіше їх починає вживати молодь.
Наркоринок наразі активно функціонує завдяки безконтактним методам торгівлі через інтернет-платформи, анонімні месенджери, банківські сервіси.
У цьому контексті питання декриміналізації зберігання наркотиків для власного споживання є дуже чутливим. І хоча загалом необхідно вдосконалювати законодавство у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їхніх аналогів, нині недоцільно і не на часі декриміналізувати діяння, про які йдеться у статті 309 Кримінального кодексу.
Правоохоронці наголошують:
- По-перше, суспільна небезпека таких діянь зберігається, особливо якщо йдеться про великі обсяги наркотиків чи вчинення правопорушення групою осіб. Мета дій (чи це збут, чи особисте споживання) у таких випадках не зменшує ризики.
- По-друге, декриміналізація може створити сприятливі умови для розвитку наркоринку, зокрема для поширення наркотиків серед нових категорій населення, які раніше не були залучені до незаконного обігу.
- По-третє, скасування кримінальної відповідальності не вирішує проблему наркозалежності. Особа продовжуватиме вживати наркотики, тільки вже напівлегально.
А отже, декриміналізація не подолає основну проблему – поширення наркотиків та зростання показників наркозалежності.
Представники правоохоронних органів вважають, що вирішувати це питання необхідно різновекторно, у тому числі аналізуючи досвід інших країн – ризики, наслідки, кінцеву мету тощо.
Перспективи щодо допомоги західних країн у подоланні залежностей
На думку Мішеля Казачкіна, перший крок у подоланні проблеми залежностей серед українців унаслідок війни – це визнання з боку влади і МОЗ, що така проблема взагалі є.
Професор зазначив, що ментальне здоров’я українців і залежності стануть значним викликом для сфери громадського здоров’я в майбутньому, зокрема після закінчення війни.
При цьому вже зараз немає чіткої межі між цивільним та військовим секторами серед населення, адже вони взаємопов’язані. І що більше ветеранів повертатимуться з війни в цивільний сектор, то більшим буде цей перетин. Ветерани вживатимуть наркотики, зокрема, для того, щоб адаптуватися до цивільного життя, подолати біль від травм, впоратися із втратою орієнтирів.
“Буде потреба в більшій кількості вузькоспеціалізованих фахівців, але й фахівці первинної ланки медичної допомоги неодмінно повинні вміти працювати з такими станами. Адже це ланка першого контакту пацієнта з лікарем. Водночас є дані про те, що вже зараз в Україні бракує медиків. Багато українських жінок працювали в медичній сфері, і в період повномасштабної війни вони виїхали з країни. Тож проблемою буде ще й дефіцит кадрів”, – застерігає Мішель.
На запитання щодо перспективи допомоги західних країн і того, чи не залишиться Україна сам на сам з епідемією залежностей та інфекційних захворювань, Казачкін відповів, що в Західній Європі нині непроста економічна ситуація.
“У нас є велике бажання допомагати Україні і є симпатія до України. Але є складний постковідний період і пов’язане з ним значне фінансове навантаження. А також є великі витрати на озброєння НАТО. А ще є громадська думка. Наші пацієнти не готові чекати, скажімо, на лікування в певного лікаря чи відкриття в себе лікарні, усвідомлюючи, що в цей час гроші йдуть в країни Африки, Південної Америки, Азії чи Східної Європи. Але це не означає, що допомоги не буде”, – запевнив він.
Член Глобальної комісії з наркополітики припустив, що в найближчі кілька років обсяги допомоги навіть зростуть, але багато чого залежатиме від політичної ситуації у США, Франції та решті країн світу.