Цивільний шлюб і сумісна власність подружжя у Сімейному кодексі – як зберегти гроші, поділ майна
Поділ майна у цивільному шлюбі може бути непростим випробуванням (фото: Getty Images)
Перебуваючи у цивільному шлюбі, пари нерідко наживають спільне майно (машини, квартири й т.ін.). При цьому гроші в нього можуть вкладати як обидва партнери, так і один із них.
Статус спільної власності у цивільному шлюбі
За словами експерта, на даний час фактичними шлюбними відносинами (цивільним шлюбом) вважаються відносини жінки та чоловіка, які:
- проживають однією сім’єю;
- однак не є одруженими.
При цьому статус спільної сумісної власності у цивільному шлюбі закріплено у Сімейному кодексі: “Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними”.
Як уникнути “майнових непорозумінь” під час розриву
Костинюк розповів, що для того, аби уникнути непорозумінь при подальшому можливому поділі майна, слід укласти нотаріально посвідчену угоду, в якій деталізувати:
- джерела коштів (спільні та індивідуальні внески);
- розмір часток у власності кожного;
- порядок користування і розпорядження майном.
Іншим шляхом є оформлення майна у спільну часткову власність:
- з урахуванням вкладень кожного з подружжя;
- з фіксацією внесків у придбання вказаного майна (банківських виписок, квитанцій, розписок).
Якими можуть бути “заходи профілактики”
“У разі, якщо є потреба убезпечити від поділу майно, придбане під час цивільного шлюбу на ім’я одного з подружжя, найбільш слушними є заходи профілактики майбутніх претензій“, – вважає адвокат.
За його словами, до них можливо віднести:
- отримання майна одним з партнерів у дарунок;
- оформлення його на своїх близьких родичів (матір, сестру та інших);
- уникнення спільних рахунків;
- будь-які інші обставини, які могли б свідчити про фінансову участь іншого з партнерів у придбанні майна.
Іншим шляхом превентивного захисту може бути зведення до мінімуму можливості формування іншим партером доказової бази на підтвердження фактичних шлюбних відносин.
Йдеться про відсутність фото чи відео фіксацій:
- сумісного побуту;
- сумісних подорожей;
- інтимних стосунків;
- інших обставин, що можуть свідчити про наявність між партнерами фактичних шлюбних стосунків.