У книзі Буття описується, як Хам (ім’я означає «гарячність» або «пристрасть») побачив свого батька, який спав після доброї випивки голим. Й опісля весело розповів про це братам Симу та Яфету, які зовсім не розділили його прикольних радощів. Бо навіть на ті біблійні часи це вважалося зневажливою поведінкою. Однак Хам уже існував.
Турґєнєв увів слово «хам» у широкий вжиток у Російській імперії 1818 року. Він був не самотній у спробах підвищити свою значущість через приниження інших. Польська шляхта вважала себе нащадками Яфета (того, порядного, брата Хама), а селян — прямими потомками Хама, що мало підкреслювати неповноцінність останніх і власну елітарність.
Усе в природі тяжіє до балансу. Приблизно в той самий час з’явилося слово «інтелігенція». Його вжив поляк Кароль Лібельт 1844 року, а потім поцупив, як це водиться в москалів, Бєлінскій.
Коли Російську імперію перемогла (й на століття вкорінилася) культура хамів, слово, яке мало виразно пейоративне значення (виказує негативну оцінку, несхвалення, осуд або презирство) стало класово підозрілим, бо належало до лексикону аристократії.
Хамство гегемонів стало соціально схваленою нормою поведінки «простих людей». Нетривалий період національного пробудження трохи потіснив хамство двома взаємно суперечливими натисками — відродженням інтелігентної поведінки в освічених верств і розквітом кримінальної субкультури, в якій «за гнилий базар» прийнято було відповідати, хоча хамство кримінальників зайняло свою інструментальну нішу «кошмарення лохів».
Урочистий ренесанс хамства в глобальному масштабі відбувся з появою соціальних мереж. Де широкі народні маси могли з притаманною лише їм меншовартісною стилістикою висловлювати все те наболіле, що вони раніше писали й малювали на стінах громадських туалетів.
Політики та правила різних «фейсбуків» не працюють, навпаки — стимулюють це явище. Бо, як вище зазначалося, хамство не конче потребує матюків.
Сучасне хамство дуже ефективно пристосовується до масових вимог безмежної свободи слова, поглинаючи модну (вже тепер не російську, а англомовну) термінологію та субкультурні тренди. З огляду на зростання ніжності, вразливості й чутливості всіх до всього, кожен хамовитий суб’єкт може назвати хамством будь-який вислів на його чи її адресу. І мати повне моральне право знеціненої жертви й собі реагувати по-хамськи.
Спостерігаємо два основні русла хамської поведінки.
Традиційне простонародне, успадковане від розвиненого соціалізму, в якому животіло їхнє деградуюче оточення. Тут хамство більш матюкливе й по-своєму щире. Лайка виконує ту саму функцію емоційно забарвлених сигнальних звуків (для зв’язки слів), як у мавп чи інших тварин. Бо якщо лайка є адресною, то це вже прокльон із соціальним підтекстом. Як демонстрація макаками своїх сідниць кольору комуністичного прапора.
І є хамство високочоле. Не інтелігентне й не інтелектуальне, а саме — високочоле, така собі доліхоцефалія. В медичному сенсі вона буває обумовлена поганою спадковістю, внутрішньоутробними порушеннями розвитку або інфекціями, перенесеними в ранньому дитинстві. Якщо розглядати сучасний хворобливий медіапростір як суму інформаційних патологій, то коморбідність, сукупність різних захворювань цілком здатна спричиняти таку високочолість.
Варто ще згадати політичне хамство, яке стрімко розвивається, поєднуючи в собі демонстративну простакуватість і бюрократичну зверхність. У нас іще не так давно був президент-хам, але вельми примітивний. Є сусідня хамська країна зі своїм хамським вождем і таким самим почтом. Ну, до того ви вже якось давно звикли. Але коли цілий лідер країни — взірця прав і свобод — такі коники викидає, що мало нікому не здається, з тим як бути?
Психологія хамської поведінки може бути обумовлена різними чинниками.
Хам не вміє викликати позитивні емоції в інших, тому намагається привернути увагу через агресію й приниження. Хамство може бути способом звироднілого самоствердження та підкреслення своєї вищості над іншими. Що нікчемніша людина, то більше шансів у неї розвинути хамську поведінку з приниженням інших, аби відчути себе значущою.
Втім, буває хамство з переляку. Як спосіб захисту від почуття незахищеності, сорому, розгубленості чи обурення. Людина може використовувати агресивну поведінку, щоби приховати свої слабкості. Хамство може бути наслідком пережитих психологічних травм або негативного досвіду в минулому.
Відсутність соціальних навичок, невміння адекватно спілкуватися сьогодні культивується в Інтернеті. Воно подається як примітивний, плаский гумор. Критикувати це не можна, бо що, хіба у вас немає почуття гумору? Агресивний сарказм, проілюстрований відповідними емодзі, заохочується як вияв прогресивних і волелюбних поглядів на життя.
Оскільки мораль — це те, як ми ставимося до людей, котрих знаємо особисто, а етика — до всіх інших, незнайомих, то хамська поведінка існує за рахунок її заохочення саме в близькому колі спілкування.
Таке коло перетворюється на своєрідну секту зухвалих хамів, у якій обзивати всіх поза її межами є ознакою обраності. Змагальність в обзиванні інших допомагає кар’єрному зростанню, ще трохи — й ви вже дослужилися до провідного співавтора вашої бульбашки.
Як у сучасному електоральному процесі голос негідника та порядної людини мають однакову вагу, так і в комунікативному процесі повідомлення вихованої людини та хама мають однакові права доступу й однакові можливості поширення.
Ба більше, хамський допис чи коментар має на порядок більше шансів бути поширеним і прочитаним, бо корисні ідіоти роблять це з добрим наміром піддати явище громадському осуду.
Вихованим бути немодно, чемним бути непрестижно. А проте виховані й чемні люди існують. Їхня поведінка чимось нагадує правила наукової дискусії, коли учасники спершу звіряють словники термінів, а потім установлюють регламент.
Але співвідношення чемних до нечемних приблизно таке саме, як вчених людей до неуків.
Можна подумати, що це біда демократії, бо минулі суспільства були структурованіші й хами займали свою вузьку екологічну нішу, але ні.
Прогляньте хоча б поверхнево «Життєпис 12 цезарів» Светонія Транквіла або просто згадайте імена Калігули й Нерона. «Хліба й видовищ» як інструмент розбещення натовпу хто придумав? Цезар.
А хочете східного хардкору? Про Владіміра Ульянова ще його гімназійні ровесники говорили як про агресивного хама та людиноненависника. Ну й там далі за списком тиранів, хоч назад у часі від цієї поторочі, хоч уперед.
А хочете західного, теж від сусідів? Ой, якось незручно, це ж минуле століття, або окремі випадки, або їх москалі покусали.
До речі, про минулі століття й сьогодення. Психологічна стійкість людей до різноманітних неконтактних уражень була високою, бо вони поняття не мали, що винайдуть якусь «психологію», яка розповість їм про особисті кордони, тонку душевну організацію, шеймінг, харасмент, булінг і все таке інше. Їм би корову вдосвіта подоїти, якщо, звісно, вона була.
При тому що явища всі ці були завжди, як, наприклад бійки дітей і підлітків. Лишень ніхто не знав, що це має тебе сильно вражати, бо були цікавіші питання — як не вмерти з голоду, не замерзнути до смерті взимку, не стати жертвою бандитів чи хижих звірів (що в принципі те саме).
Євроатлантична частина світу зробила досягнення комфорту культом, і тепер ця зона комфорту перетворилася на тюрму самотності, де кожна індивідуальна камера має надійні, непробивні особисті кордони. Спектр розладів поведінки за міжнародною класифікацією хвороб налічує сотню найменувань. І це при тому, що частина розладів із міркувань політкоректності більше такими не вважається.
Тваринна поведінка мас (а ми є соціальними тваринами, за Арістотелем) через високу вразливість і неспроможність опиратися їй фізично (бо насильство — це аморально) стає не викликом, а вироком. Який приймають із квиленням і приплакуванням, але приймають. Це — не виправдання, а констатація того, в чому ми живемо і як себе обманюємо стосовно цього. Хамство є зоологічним явищем, а в живій природі ти або даєш відсіч, або тікаєш. Якщо заклякаєш на місці, то ти — просто смачна частина харчового ланцюжка.
«З хама не буде пана», — каже приказка. Тому пропозиції перевиховання за ефективністю дорівнюють навчанню крокодилів вегетаріанства. Так, хамство шириться й почувається впевнено.
Допоки не отримає по писку й не вигукне здивовано: «А нас за що?».