У вересні 1989 року в Чернівцях сталася революційна для української культури подія — на стадіоні «Буковина» відбувся перший всеукраїнський музичний фестиваль «Червона Рута». За ним пильно стежили «совєти», міліція вилучала у людей українську символіку, аби її не проносили на стадіон, чернівчани просто перед фестивалем відмовлялися здавати житло учасникам, імовірно, через тиск влади, а остання навіть намагалася заборонити його проведення. Та попри все «Червона Рута» відбулася, а з її сцени під майоріння синьо-жовтих стягів пролунала «Ще не вмерла України і слава, і воля» — пісня, яка була заборонена в СРСР і стала національним гімном незалежної України.
Присвячений композитору та музиканту Володимиру Івасюку, вбитому КДБ за українську творчість і національну позицію, фестиваль і сам став символом боротьби проти російської експансії української культури. Пісні, які виконавці з усіх куточків України вперше заспівали зі сцени «Червоної Рути-1989», одразу стали популярними не лише в межах країни, а й серед української діаспори. Багатьох лауреатів та учасників фестивалю і досі знає та пам’ятає вся Україна — це Андрій Жданкін, який отримав тоді гран-прі, «Сестричка Віка», сестри Тельнюк, Андрій Миколайчук, Ірина Білик, Марія Бурмака, Тарас Чубай, гурти «Воплі Відоплясова», «Брати Гадюкіни», «Кому вниз» та багато інших. Загалом, як кажуть самі організатори, «Червона Рута» відкрила 90% нових зірок у сучасній українській молодіжній музиці.
З 1989-го фестиваль проводили щороку: одного року відбувалися відбіркові тури по всій країні, наступного — фінал, і так по колу. Однак через пандемію коронавірусу та початок повномасштабної війни «Червона Рута» змовкла майже на шість років… Та вже у вересні 2025-го фестиваль знов об’єднав сотні українських виконавців на одній сцені, адже культурний спротив — це м’яка, але потужна сила проти ворога, який роками намагався знищити все українське.
Зустрічає місто Лева
У Львові на проспекті В’ячеслава Чорновола — людини, яка стала одним із символів боротьби за незалежність України, — розташована концерт-арена «Малевич», де п’ять днів поспіль майже не стихала музика. Саме там із ранку до вечора з 17 до 21 вересня відбувалися фінальні конкурси, гала-концерт і нагородження лауреатів «Червоної Рути-2025» — іще одного символу боротьби українців, але вже на культурній ниві.
Учасники приїхали з різних міст, грали на різних інструментах і співали в різних манерах. Хтось виходив на сцену в українському традиційному вбранні, хтось — у звичайнісіньких джинсах. Та всіх об’єднало одне — українська пісня й інструментальна музика. За підрахунками організаторів, загалом на сцені «Малевича» виступили 450 гуртів та сольних виконавців у шести різних жанрах: фольклор, популярна музика, сучасна танцювальна музика, акустична, експериментальна та рок-музика. Виступали й військові, яких, за словами Мирослава Мельника, «постаралися викликати з окопів».
«У нас дуже серйозний спектр пісень — це цілий жанр нової авторської пісні, військової авторської пісні. У нас присутні військові, яких ми сюди запросили з війни виступити на конкурсах фестивалю. Їхній рівень виконання й тематика надзвичайно важливі для того, щоб далі концертне життя цих людей розпочалося в Україні. І щоб цей жанр став основоположним для виховання нової української молоді», — зазначив Мирослав Мельник, директор фестивалю, під час пресконференції за кілька годин до гала-концерту.
Та сучасна українська музика тими днями лунала не лише в «Малевичі». На проспекті Свободи біля пам’ятника Тарасу Шевченку розташувалася фан-галявина фестивалю, де просто неба виступали учасники «Червоної Рути-2025», військові й гурти «Пиріг і батіг» та «Мертвий Півень». А останнього дня на львів’ян та гостей міста чекав виступ Дарки Стебівки — доньки повоєнних українських емігрантів у США, яка стала переможницею на першій «Червоній Руті» й десятки років по тому знову приїхала на фестиваль як гостя. Тоді, 1989 року, вона разом зі Славком Галатином перемогла в номінації «Найкраща іноземна група».
Глядачі навіть змогли побути не лише спостерігачами музичного дійства на фан-галявині, а й активними його учасниками. Український художник Ярема Стецик провів там музичний гепенінг під назвою «Пенсія».
Як підрахували організатори, фан-галявина протягом цих кількох днів зібрала 20–30 тисяч глядачів.
Водночас, поки в «Малевичі» суддівська рада фестивалю знайомилася з фіналістами, а на фан-галявині ті самі фіналісти знайомили людей із сучасною українською музикою, у Будинку офіцерів тривали дискусійні панелі щодо соціально важливих питань. Зокрема обговорювали ветеранську політику, реабілітацію військових, капеланську службу, повернення полонених, міжнародно-культурну дипломатію тощо.
«Будинок офіцерів фактично став епіцентром тих важливих речей і тем, які дуже впливають на суспільство. І гадаємо, що результати цих панелей дадуть серйозний поштовх до великих змін», — зазначив Мельник під час пресконференції.
Не менш важливі зустрічі відбувалися й у Палаці Гната Хоткевича. Там історики Андрій Сова, Микола Посівнич та Олег Фешовець розповідали про витоки національного опору та його необхідність сьогодні, Мар’ян Пиріг — про дисидентів і «розстріляне відродження», художники Михайло Скоп та Андрій Єрмоленко — про символи боротьби, представники Центру національного спротиву — про дезінформацію, малінформацію та мізінформацію, а представники Руху опору ССО ЗСУ — про концепцію РО, його завдання та можливості долучитися.
«Червона Рута лунає — опір триває»
Ці слова супроводжували гостей та учасників фестивалю на всіх локаціях «Червоної Рути». Їх можна було побачити на банерах у Будинку офіцерів та в Палаці Гната Хоткевича, на сцені в «Малевичі» та наметах на фан-галявині. Це гасло не лише описало дух фестивалю, а й стало прямою відсилкою до його стратегічного партнера — Руху опору ССО ЗСУ. Останній координує діяльність тих українців, які, залишаючись на окупованих територіях, протидіють ворогу, підтримують українські Сили оборони й усіма можливими способами допомагають відновлювати суверенітет України. Рух опору — це підпілля, партизанські сили та учасники ненасильницького спротиву.
На перший погляд, здається, що спільного між музичним фестивалем та компонентом ССО не так і багато. Та насправді протистояти агресору можна різними способами, про що свідчить, зокрема, й тандем РО та «Червоної Рути».
«От, здавалося б, як поєднується співпраця Руху опору Сил спеціальних операцій та «Червоної Рути», що в нас є такого спільного? Та я б сказав, що в «Червоній Руті» ідея опору серйозно присутня. Найперший фестиваль був опором радянській владі. І те, що тоді сталося, — це був вибух музичний і політичний, ті виконавці стали фактично рушійною силою опору… Тобто все це має дуже важливе значення. І зараз, коли ми на фінальних конкурсах фестивалю слухаємо бардівську, військову пісню, то бачимо те саме. І це вже навіть не тексти наших класиків і тих, кого з нами немає, — це тексти сучасних людей, які відображають події на фронті. Ми говоримо не лише про трагічні тексти. Є й жартівливі, у яких знущаються з ворога. І це настільки живо й прекрасно, що аудиторія не може не потішатися над недолугістю російської індустрії, яку вони пропонують як пропаганду проти нас. Мистецтво має дуже важливу роль — бути носієм української ідентичності», — зазначив Мирослав Мельник у відповідь на запитання ZN.UA, чи змінилася роль «Червоної Рути» для сучасного мистецтва, зокрема музичного.
Переглянути цей допис в Instagram
Допис, поширений Новини Дзеркало тижня ZN.UA (@zn.ua)
Та нинішня агресія РФ значно відрізняється від тиску радянської влади. Адже тепер це не просто спроба стерти українську національну ідентичність — сьогодні росіяни методично знищують українців як таких. І ця зміна вектора позначилася на музиці й духові «Червоної Рути-2025».
«Це відчувається. Ще рік тому приїжджали сюди хлопці-рокери з Харкова, які співали про Путіна прекрасні пісні. Де вони зараз? Вони служать у війську, а не виступають тут. І таких дуже багато… Та тут також є виступи, присвячені спротиву агресії РФ. Наприклад, у жанрі акустичної музики виступав чоловік 59 років, який воював. І цьому присвячені його пісні. Але в них немає чогось слізного, переживань, яких колись було багато в московській попсі. Натомість ця музика мужня, але справжня… Нас не зламати, й сьогодні відчувається сильний внутрішній опір», — зазначив у коментарі ZN.UA Анатолій Калениченко, художній керівник фестивалю та голова суддівської ради, який стояв біля витоків «Червоної Рути-1989».
Водночас опір, аби стати реальним важелем, має бути не лише внутрішнім. Він повинен перетворитися на дії, які матимуть відповідні наслідки. Зокрема в контексті музичної культури це мало б бути обмеження потрапляння російських виконавців у стрімінгові сервіси, популяризація української музики, відповідне регулювання питання на законодавчому рівні тощо.
«Є ще різні жанри. Можна казати про наповнення сенсів і тексту, який ми даємо… Можна давати свій посил, але насправді не треба забувати й про мас-маркет, про музику, яка з’являється саме на цифрових майданчиках. Ми говоримо про те, що треба заповнювати цей вакуум. Насправді багато українських продюсерів досі працюють за калькою російської музики, аби забрати слухача на бік України. Нібито й непогано, але це все ж таки музична калька. До того ж це швидкий метод. А треба наповнювати, крім текстової частини, ще й музичну та створювати те, що зацікавить глядача, але не йти коротким шляхом і далі робити кальку для популярності та впізнаваності. Хоча це й непросто насправді», — розповів ZN.UA Юрій Юрченко, учасник гурту «Хорта», який на «Червоній Руті-2025» отримав першу премію в жанрі «Танцювальна музика».
До того ж, як зауважив Юрченко, культура — це не лише важливий складник опору. Вона може стати ще й важливою економічною компонентою.
«Чомусь перше, на чому завжди заощаджують, — це культура. Мовляв, вона не є основною. Але якщо згадати кей-поп як світовий феномен — і ми говоримо не тільки про музику, а ще й про кіноіндустрію, — то це досить гарний приклад, коли країна може бути відомою й заробляти гроші. Тому культура, як я завжди кажу, — це платформа й основа, від якої все відштовхується. І навіть економічно це може бути правильним рухом для країни. Не кажучи вже про сенси, про культуру, про те, що не можна забувати фольклор, історію тощо. Тобто це все може бути й комерційним», — додав Юрій Юрченко.
Голоси з-за кордону, які об’єднують
На «Червоній Руті-1989» українська пісня лунала з вуст не лише тих, хто жив усередині країни, — на сцену стадіону «Буковина» вийшли також представники української діаспори. Та відбіркові тури проводилися все ж в Україні, як і протягом усіх наступних років. Однак сьогодні, коли сотні тисяч українців покинули свої домівки, рятуючись від війни, «Червона Рута» порушила цю традицію й уперше в історії провела відбіркові тури за кордоном — у Польщі та Великій Британії. Зрештою, до Лондона поїдуть п’ять нагород, які отримали Квітка Воробей, Софія Бурмістрова, Аліна Сеніч, дует «Дві долі» та гурт «Шелест».
«Українці розмовляють різними мовами та можуть ходити до різних церков. Ми були під різними імперіями. Треба визнавати ці речі. Але водночас нам треба шукати щось, що українців об’єднає. І «Червона Рута» змогла це зробити — об’єднала тих, хто виїхав через війну, тих, хто раніше поїхав за кордон через трудову міграцію. І якщо навіть є якісь непорозуміння в громаді, то саме відбірковий конкурс «Червоної Рути» об’єднав усіх», — зазначила Оксана Барановскі, організаторка відбіркового туру в Лондоні та співзасновниця Chervona Ruta UK Foundation.
Організацію, яка стала представником фестивалю в Британії, створили для того, щоби плекати справжню українську культуру серед діаспори та пропагувати її поза межами України. Оксана Барановскі впевнена, що «Червона Рута» допоможе українцям, які перебувають за кордоном, залишатися в контексті української культури, мати національну ідентичність та виховувати її у своїх дітях.
«Я хотіла б усіх повернути, але розумію, що хтось однаково залишиться за кордоном. Та це не завадить їм бути українцями, мати українську ідентичність, знати, хто вони такі. Це не завадить їм навіть навчати дітей та виховувати їх в українських традиціях. Нам треба робити таку собі культурну експансію. Нам, на відміну від нашого сусіда-ворога, не потрібна кров. Нам треба, аби світ просто співав «Червону Руту» українською мовою», — каже Барановскі.
Переглянути цей допис в Instagram
Допис, поширений Новини Дзеркало тижня ZN.UA (@zn.ua)
У важливості існування «Червоної Рути» за кордоном упевнена й лауреатка цьогорічного фестивалю Квітка Воробей, яка зараз живе в Лондоні, куди переїхала через російську агресію. Вона зізнається: те, що показують про Україну в столиці Великої Британії, часто є не таким вже й українським.
«Червона рута» — це справжня українська музика та культура, без шароварщини. А в Лондоні такого ще немає. Тобто там багато чого нібито українського показують, але зазвичай це шароварщина. Тому дуже класно, що в нас з’явилася Chervona Ruta UK Foundation, — українська молодь там зможе побачити й відчути справжню українську культуру, все її багатство та красу», — зазначила Квітка Воробей у коментарі ZN.UA.
… Для організаторів «Червоної Рути» переможці фестивалю є майбутніми культурними дипломатами та борцями за Україну. Мирослав Мельник каже, що в лауреатах вони бачать людей, які чинитимуть опір на такому якісному й вишуканому рівні, який Росії навіть не снився. І хочеться вірити: хоч як події розділяють українців, однаково «…пісня буде поміж нас…».