Бійці спецпідрозділу ГУР Шаманбат виконують складні завдання на всіх ділянках фронту. Як відбувалася оборона Києва, що на фронті говорять про мобілізацію та чому один з військових побачив Багза Банні на дереві в Херсонській області, – про це розповів боєць Шаманбата з позивним “Кос” в інтерв’ю РБК-Україна.
Читайте також: “Ми виходили в космос під час війни”: Веніславський про секретні запуски та захист від “Орешника”
Головне:
- Універсальність підрозділу. Шаманбат виконує найскладніші завдання на суші, воді та з повітря, максимально швидко освоюючи нові навички.
- Перший бій на мосту. Спікер зустрів велику війну вдома в Херсонській області, щоб прорватися до Києва, він вступив у перший бій з росіянами прямо на мосту, відкривши вогонь з вікна автомобіля.
- Психологічна стійкість. Незважаючи на спеку, виснаження та галюцинації під час форсування Дніпра після підриву ГЕС, бійці виконали завдання на межі людських можливостей.
- Страх перед мобілізацією. Боєць впевнений, що до війни неможливо бути готовим заздалегідь. Головне – характер і мотивація, а всьому іншому навчать інструктори.
- Тактика ворога. Росіяни продовжують “мясні штурми” через тіла своїх загиблих. Полон стає для них єдиним порятунком від загороджувальних загонів РФ.
Серед усіх українських військових, які воюють проти російських окупантів, є спеціальні підрозділи, що виконують специфічні завдання. Серед них підрозділ спеціального призначення Головного управління розвідки Міноборони “Батальон “Шаман”.
Один з бійців Шаманбата з позивним “Кос” також надає перевагу не розкривати справжні завдання та суть багатьох спецоперацій. Але точно відомо, що військові з “Шамана” одними з перших обороняли Київ від російського вторгнення. А також брали участь у контрнаступі на Херсонську область, де, до речі, відчули на собі всі прояви болотних випарів.
Що бачили бійці Шаманбата в Херсонській області, як ставляться до тих, хто уникає мобілізації, і що кажуть про кінець війни, – про все це РБК-Україна поговорило з бійцем спецпідрозділу в інтерв’ю.
Боєць “Кос” давав інтерв’ю на правах анонімності. Тому його позивний був змінений. Відеоверсію інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна.
– Для тих, хто, можливо, не знає, що таке Шаманбат, розкажіть про нього детальніше. І чому завдання, які виконує підрозділ Шаман, називають специфічними?
– Шаманбат – це підрозділ, що сформувався з однодумців, які, скоріше за все, не шукали собі кращого місця, не шукали кращі завдання. Зібралося таке число людей, яке знало, що війна прийшла до нас.
Конкретно Шаманбат виконує завдання, я б сказав, не вибираючи їх. Якщо є завдання будь-якої складності, Шаманбат його виконує. Усі бійці виконують завдання, які поставлені начальником. Це буде земля, буде вода, буде десантування. Про ті операції, які ми проводили, – ніколи не було обговорення, будемо ми це виконувати чи ні.
Якщо ми чогось не вміємо, нам просто потрібно час, щоб навчитися. Формально всі завдання виконувалися Шаманбатом вперше. У нас були завдання, які й спеціалісти виконати не могли. У Шаманбата не було з цим проблем. Нам просто потрібно було час, ми його брали і виконували.
– А наприклад?
– Ну нехай буде Херсонська операція. Нехай буде Запорізька операція. Це все операції, які були ускладнені водою, форсуванням Дніпра. У нас не було спеціалістів, щоб ми на човнах форсували Дніпро. Але для нас це не було проблемою, нам було потрібно певний час, щоб навчитися. Тобто від початку тренування до виконання операції зайняло трохи більше тижня.
– То ви вчилися вести себе на воді?
– Так, вчилися. І з цим не було проблем. Головне, щоб було час.
– А зараз є щось, чого ви не вмієте?
– Ні. У нас є такий девіз – всьому, чого ви не вмієте, ми вас навчимо.
– Універсальні солдати. Командир вашого підрозділу говорив, що основний принцип рекрутингу в Шаманбат – це знайомства. Тобто всі один одного так чи інакше знали. Як ви потрапили в Шаманбат?
– Коли почалася повномасштабна війна у нас, я приїхав з окупованої території Херсонської області в той же день у Київ. Тут була територіальна оборона.
Напевно, перша задача була – Ірпінь. Тоді нам сказали – хто хоче брати участь у бойових діях, є спецпідрозділ Шаманбат. Все, і ми поїхали на задачу.
Я командира вперше побачив, напевно, місяця через два. До цього я брав участь в операціях, але на різних напрямках ми були.
– А до цього були військовим?
– Так. З 2014 до 2015 я проходив строкову службу в одному з підрозділів, і в той час почалася війна. Я відразу прийшов на війну.
– Ви застали повномасштабну війну у себе вдома. Ви розуміли, що буде війна?
– Я готувався до цієї війни.
– Що це означає?
– Я знав, що буде війна, але не знав, коли. У нас велика частина ветеранів, які були демобілізовані в запас, знали, що буде війна, ми всі спілкувалися. Ми знали, що це буде. Ми тільки не знали, в якому вона буде форматі. У нас була домовленість – якщо буде повномасштабна війна, ми зберемося через годину і будемо щось робити.
Ми списалися в той день, коли почалася війна. Це було о 4 ранку, ми вже всі знали, що почалося. Нас було мало, і ми відразу прийняли рішення поїхати в столицю.
– А за якими ознаками ви розуміли, що буде велика війна?
– У нас багато хлопців було в запасі, вони спілкувалися з різними людьми. Особисто я спілкувався з хлопцями, які в той час були на лінії фронту. Ми бачили, яка була підготовка з боку Російської Федерації. Ми розуміли, що це буде, але не знали, коли. За добу ми вже розуміли, що зараз почнеться.
24 лютого о 4 ранку я вийшов на вулицю, побачив, як летять ракети на Херсон, вже чув, як летять вертольоти. І я зрозумів одразу, що почалося.
– Злякалися?
– Ні. Я одразу зайшов зі двору додому і сказав дружині: “Все, я їду, збирай мої речі”. Я зателефонував своєму близькому товаришеві, який загинув у 2022 році. Ми зібралися за годину і поїхали.
Ще була одна специфічна ситуація. Коли ми виїжджали, було десь 6 ранку. Ми їхали удвох на одному авто. Оскільки я готувався до війни, у мене була зброя. Поруч сидить мій родич, ми з ним їдемо, я йому одразу кажу – якщо щось буде, відкривай вікно, буду стріляти. Він посміявся, поки ми виїжджали з міста, але так і сталося.
Тільки ми виїхали на міст, попереду нас було три машини. Я вже побачив російського військового, він стояв зі зброєю. Я кажу товаришеві – відкривай вікно, якщо нас зупинять, просто зупиняйся. І через одну машину я бачу, як він до нас розвертається, цей військовий. Мій товариш відкриває вікно, я – вогонь, і військовий падає.
Ми поїхали далі через міст, і всю дорогу, поки ми їдемо, мій товариш говорить – що ти накоїв, що ти накоїв. А я в той час розумів, що іншого вибору у нас немає.
Потім ми з’їхали з моста в місто, на тій стороні вже ближче до з’їзду були ще російські військові, їх було вже чоловік п’ять. Ми з’їхали з дороги, забрали ще побратимів і виїхали в Київ.
– Вас здивувало, як росіяни підготувалися до вторгнення? Вони ж були впевнені, що захоплять Україну за кілька тижнів.
– Мене більше здивувало, скільки військових пішло на цю війну з їхнього боку. Я думав, що вони зроблять прорив у Донецькій, Луганській областях. Але вони наважилися на повномасштабне вторгнення. Я здивувався, але я був до цього готовий.
Було чи суспільство готове? Ні. Такий колапс, який був на дорогах, коли я виїжджав з Херсонської області, я такого давно не бачив. Якби наші військові навіть хотіли щось зробити, шансів було б дуже мало.
– Перша операція, в якій ви брали участь у складі Шаманбата, це операція з захисту Києва. Розкажіть детальніше, будь ласка.
– Ми не були готові до цієї операції, ми не знали, куди ми їдемо. У нас була точка, куди нам потрібно було доїхати. Ми доїхали туди і затримали ворога. Але і ворог не розумів у той час, що з ним може хтось воювати. Вони думали, що можуть зайти до нас і дійти до Києва.
Коли їм дали бій, вони були в шоці. Я можу впевнено сказати, що бійці Шаманбата дали не один бій під час Київської операції. Не було часу на роздуми, ти приїхав і повинен робити те, що потрібно. Коли вже після операції ми сіли з побратимами і почали це все розбирати, ми були здивовані, як ми це зробили. Тому що це було не по силам, але ми це зробили.
Під час Київської операції нас було небагато, але ми дали росіянам конкретний бій. Ворог не розумів, що відбувається – їх там більше чи що, скільки їх там, що відбувається?
Коли почалося вторгнення, бійці Шаманбата ходили як звичайні люди – в чорних штанах, куртках. А з нами воювала регулярна армія. А тут проти них якісь люди в чорних куртках, та ще й надають максимальний опір.
– Як ви думаєте, чому їм не вдалося прорватися далі в Київ? Як у нас так вийшло?
– Вони не розраховували, що їм дадуть бій. Вони розраховували, що заїдуть як на парад, масштабними колонами, у них все вийде. Вони почали нести максимальні втрати, у них були колони по 10 км, а вони не могли нікуди заїхати. Почали нести втрати, у них текла кров.
У нас вибору не було, ми боролися, тому що це наша земля. Це були стрілецькі бої, ми били їх в упор. Вони не могли зрозуміти, як так можна воювати за свій дім, вони не думали, що це станеться.
– Вони свій вихід з Київської області назвали “актом доброї волі”. Але ми пам’ятаємо Маршала, який сказав, чому вони насправді вийшли. Тому що отримали…
– Так і є. Отримали, причому сильно отримали. Це було сплановано, вони повинні були дійти без втрат. Коли у них загинув командир роти, вони бігали як пташенята